Президент Росії Володимир Путін опинився у ситуації, коли кожне нове рішення Кремля лише поглиблює внутрішню кризу країни. Західні аналітики, економісти та навіть частина російських еліт дедалі частіше говорять про стратегічний тупик, у який Росія зайшла через війну проти України, санкції, ізоляцію та виснаження економіки.
Про це пише The Economist, аналізуючи економічний і політичний стан Росії у 2026 році. Видання зазначає, що Кремль більше не контролює ситуацію так, як це було ще кілька років тому, а сама система почала втрачати стійкість через накопичення внутрішніх проблем.
Однією з головних причин занепаду називають ціну війни проти України. Спочатку Кремль намагався створити для росіян ілюзію, що так звана “спецоперація” не впливає на їхнє повсякденне життя. Однак уже зараз ситуація змінилася кардинально: росіяни стикаються з інфляцією, новими податками, скороченням соціальних програм і поступовим погіршенням рівня життя. Величезні бюджетні ресурси спрямовуються на військові потреби, тоді як цивільний сектор економіки починає втрачати темпи розвитку.
За даними Reuters, російська економіка у 2026 році фактично увійшла у фазу стагнації. Аналітичний центр ЦМАКП прогнозує зростання ВВП лише на рівні 0,5–0,7%, тоді як ще раніше прогноз був майже удвічі вищим. () Економічні проблеми посилилися через західні санкції, падіння доходів від енергоресурсів, удари по російській нафтовій інфраструктурі та високі витрати на війну.
Окремою проблемою стала криза власності та бізнес-середовища. The Economist зазначає, що за останні роки у Росії відбувся найбільший перерозподіл активів із часів 1990-х. За різними оцінками, держава та наближені до Кремля структури конфіскували або перерозподілили активів на десятки мільярдів доларів. Це знищує навіть ту мінімальну довіру до “правил гри”, яка залишалася серед російських бізнес-еліт.
Аналітики наголошують: проблема Кремля полягає у тому, що система більше не пропонує стабільності навіть власним прихильникам. Російські чиновники та олігархи хочуть гарантій безпеки для своїх активів, але натомість отримують лише посилення контролю та “право сили”. У матеріалах The Economist ситуацію описують як політичний “цугцванг” — стан, коли будь-який наступний крок лише погіршує становище влади.
Водночас Росія поступово втрачає міжнародний вплив. Європа за останні роки суттєво скоротила залежність від російського газу та нафти, а країни Заходу почали активно перебудовувати систему безпеки без участі Москви. За оцінкою The Washington Post, навіть спроби Кремля вести “тіньову війну” проти Європи через диверсії та шантаж лише посилили європейську єдність.
Російський ядерний шантаж також поступово втрачає ефективність. Західні держави дедалі менше реагують на погрози Кремля, а сама Росія дедалі частіше сприймається не як “глобальний арбітр”, а як джерело нестабільності. На цьому тлі Кремль втрачає позиції навіть серед партнерів, які раніше займали нейтральну позицію.
Ще однією серйозною проблемою для Путіна стає падіння підтримки всередині самої Росії. За даними російських соціологічних служб, рейтинг схвалення президента впав до найнижчих показників із початку повномасштабної війни. Частина опитувань демонструє підтримку на рівні близько 65%, а рівень недовіри до влади продовжує зростати.
На цьому тлі навіть представники системної опозиції почали говорити про ризик масштабної кризи. Лідер російських комуністів Геннадій Зюганов публічно попередив російський парламент про можливість “революційного сценарію”, якщо влада не змінить економічну політику.
Західні експерти водночас застерігають: попри накопичення проблем, це не означає неминучого швидкого краху Росії. Кремль усе ще має значні ресурси, контроль над силовими структурами та здатність підтримувати воєнну економіку. Однак дедалі більше аналітиків сходяться на думці, що модель, побудована Путіним, почала “проїдати сама себе”. Війна, яка мала посилити Росію та повернути їй статус наддержави, натомість прискорює економічне виснаження, ізоляцію та внутрішню нестабільність.
На думку The Economist, головна проблема Кремля зараз полягає не лише у санкціях чи війні, а у втраті майбутнього бачення. Російська влада десятиліттями будувала свою ідентичність на протистоянні із Заходом, однак тепер навіть ця модель перестає працювати. Країна дедалі більше занурюється у стан невизначеності, а сама система вже не здатна запропонувати ані суспільству, ані елітам зрозумілий шлях уперед.
