Ілюзія примусу: чому Віталій Кім відкидає ідею обов’язкової психологічної реабілітації для ветеранів

Повернення українських військовослужбовців до мирного життя після завершення бойових дій стане одним із наймасштабніших соціальних викликів для держави. За попередніми оцінками, мова йтиме про мільйони людей з унікальним, часто надзвичайно травматичним бойовим та життєвим досвідом. У цьому контексті в українському суспільстві та експертних колах регулярно виникають дискусії щодо необхідності запровадження загальної, обов’язкової психологічної реабілітації для кожного демобілізованого захисника. Проте міністр у справах ветеранів Віталій Кім категорично відкидає такий підхід. В інтерв’ю виданню «РБК-Україна» він аргументовано пояснив, чому примусовий механізм надання психологічної допомоги не лише неможливо реалізувати на практиці, але й чому він може завдати нищівної шкоди самій системі ветеранської опіки.

Головний аргумент очільника профільного міністерства лежить у площині суворої української дійсності та глибоко вкорінених бюрократичних реалій. За словами Кіма, будь-яка обов’язкова медична чи психологічна довідка в умовах недосконалої державної системи миттєво породжує колосальні корупційні ризики. «Ви не зможете цього зробити. Це те ж саме, що і з будь-якою довідкою: якщо зробити її обов’язковою, люди просто почнуть купувати документи», — прямо підкреслив посадовець. Спроба силоміць примусити людину відкривати душу перед психологом «для галочки» неминуче перетворить надзвичайно важливий процес зцілення на формальну бюрократичну процедуру. Ветерани, які з певних причин не бажають, соромляться або просто не готові говорити про свій внутрішній стан, елементарно купуватимуть фіктивні довідки про проходження курсу. Це повністю нівелює саму суть реабілітації і залишить реальні ментальні травми невидимими для системи охорони здоров’я.

Безумовно, Віталій Кім повністю погоджується з тим фактом, що значна частина колишніх військовослужбовців може просто не усвідомлювати наявності в себе посттравматичного стресового розладу (ПТСР) чи інших прихованих психологічних проблем, відкидаючи саму потребу у фаховій підтримці. Проте вирішення цієї делікатної проблеми міністр бачить не в державному примусі, а в розбудові ефективного інституту фахівців із супроводу ветеранів. Саме ці спеціально навчені професіонали, працюючи у тісній зв’язці із сімейними лікарями, соціальними працівниками та найближчим оточенням військового, мають стати тими «радарами», які зможуть вчасно розпізнати тривожні симптоми. Їхня головна місія — встановити довірливий контакт, надати необхідну інформацію та максимально м’яко, без жодного тиску направити людину до кваліфікованого психотерапевта саме тоді, коли вона сама внутрішньо дозріє до цього рішення.

Питання ментального здоров’я є лише однією з багатьох граней глобального виклику соціальної інтеграції. Після закінчення війни держава матиме справу з безпрецедентною кількістю ветеранів, і їхня успішна адаптація вимагатиме комплексного, багаторівневого підходу. Це не лише комфортні кабінети психологів, але й створення справді безбар’єрної, інклюзивної інфраструктури, гарантування стабільних і гідно оплачуваних робочих місць, а також прозорого соціального забезпечення. Міністр окремо наголошує на серйозному ризику можливої масштабної післявоєнної міграції ветеранів. Якщо держава не зможе швидко створити гідні умови для самореалізації та повноцінного цивільного життя вдома, розчаровані захисники, попри весь патріотизм, шукатимуть кращої долі за кордоном. Це може стати колосальною демографічною та моральною катастрофою для майбутнього України.

Підсумовуючи своє бачення політики щодо захисників, Віталій Кім робить беззаперечний акцент на якості послуг, а не на формальних статистичних показниках. Держава повинна створити інфраструктуру для реальної, дієвої допомоги, а не будувати небезпечну ілюзію вирішеної проблеми через переможні звіти про «стовідсоткове охоплення» примусовою реабілітацією. Психологічні травми, нанесені жахами війни, є вкрай підступними. «Найгірше — коли довго все йде добре, а потім людина раптово зривається. Такі ситуації дуже важко передбачити», — констатує міністр. Ця непередбачуваність і відкладена дія бойового стресу роблять питання грамотної ветеранської політики таким же життєво важливим та критичним для виживання нації, як і безпосереднє забезпечення армії на фронті. Лише емпатія, високий професіоналізм спеціалістів та абсолютна добровільність здатні стати міцним фундаментом для справжнього, а не паперового повернення героїв до повноцінного мирного життя.

Цікаве
Пов’язані новини