Закрита соціологія зафіксувала падіння рейтингу президента в Україні

У Білорусі розпочалась масштабна перевірка бойової готовності збройних сил, ініційована рішенням президента Олександра Лукашенка. Ця перевірка, яка триватиме не менше ніж кілька тижнів, стала важливим кроком у зміцненні обороноздатності країни, враховуючи зростаючу напруженість у регіоні та можливі зовнішні загрози. Протягом цього періоду Білорусь проводить комплексні навчання, що охоплюють не лише сухопутні війська, а й повітряні сили, а також різноманітні підрозділи спеціального призначення.

Перевірка бойової готовності в Білорусі може також бути сигналом того, що країна готується до ймовірних змін у безпековій ситуації на міжнародній арені. Незважаючи на те, що офіційна мета цих заходів — перевірка здатності до швидкого реагування та мобілізації, політичні аналітики вважають, що за цим стоїть ширша стратегія, спрямована на підвищення впливу Білорусі в геополітичних справах регіону.

Українська сторона уважно фіксує активність білоруської армії, оскільки Білорусь від початку повномасштабної війни відіграє допоміжну, але важливу роль у військовій інфраструктурі Росії. Саме з білоруської території у 2022 році здійснювалися ракетні удари по північних регіонах України, а логістика російських військ тривалий час проходила через білоруські залізниці.

Хоча згодом присутність російських підрозділів у Білорусі скоротилася, Мінськ і надалі надає свою територію як військовий плацдарм. Це включає навчальні полігони, казарми, транспортні маршрути та інфраструктурну підтримку.

Попри тісну військову співпрацю з Москвою, білоруська армія безпосередньо не бере участі в бойових діях проти України. Причина — внутрішня ситуація в самій Білорусі. Війна залишається вкрай непопулярною серед населення, а відправлення солдатів за межі країни несе для режиму ризик внутрішньої дестабілізації.

На початку повномасштабного вторгнення частина білоруських військових і офіцерів відкрито виступила проти втягування країни у війну. Деякі з них залишили службу або взагалі виїхали з країни. Цей фактор і надалі стримує Лукашенка від прямої участі у війні живою силою.

Відмова від відправлення солдатів не означає нейтралітету. Білоруська промисловість працює на потреби російської армії, а територія країни використовується для запусків дронів і розміщення елементів ударної інфраструктури. Восени 2025 року в Білорусі було розгорнуто російські ракети середньої дальності, які офіційно декларуються як «оборонні».

Крім того, під час нинішніх навчань білоруська влада заявила про намір посилити охорону кордону з Україною та інвестувати в нові військові об’єкти поблизу прикордонних районів. Будівництво полігонів і модернізація пунктів пропуску створюють додаткові ризики для північного напрямку.

Для України головна проблема — відсутність чітких гарантій. Лукашенко публічно запевняє, що не планує воювати, однак водночас зберігає повну військову інтеграцію з Росією. Це змушує українське командування тримати північний кордон у стані підвищеної готовності та закладати потенційні сценарії загроз.

Навіть без прямого вторгнення з білоруської території, сама можливість такого розвитку подій примушує Україну утримувати значні сили на півночі, що впливає на загальну конфігурацію оборони.

У найближчі місяці ситуація навколо Білорусі залишатиметься фактором стратегічної невизначеності. Україна та її партнери продовжать уважно стежити за розвитком подій, адже будь-яка зміна позиції Мінська може мати серйозні наслідки для регіональної безпеки.

В Україні активно розробляються комплексні підходи для вирішення конфліктних ситуацій, які виникають навколо територіальних центрів комплектування. Одним із пріоритетних завдань є зниження випадків самовільного залишення військовими частин, що стає серйозною проблемою для обороноздатності країни. За словами народного депутата від фракції «Слуга народу», наразі проводяться численні консультації з військовими, правозахисниками та представниками громадських організацій для вироблення найбільш ефективних заходів, що дозволять зменшити напругу і підвищити довіру до процесу комплектування армії.

За останні роки питання комплектування Збройних Сил України стало однією з найбільш обговорюваних тем у суспільстві. Одним із найбільших викликів залишається необхідність забезпечити рівновагу між вимогами військової служби та правами самих військовослужбовців. Останні зміни в законодавстві та в механізмах призову на службу мають на меті не лише запобігти конфліктам, а й сприяти створенню більш прозорої та зрозумілої системи взаємодії з призовниками.

Веніславський зазначив, що на закритих засіданнях комітету Верховної Ради з нацбезпеки та оборони вже відбулися обговорення шляхів виходу з кризових ситуацій. Йдеться не лише про роботу територіальних центрів комплектування, а й про врегулювання питань, пов’язаних із самовільним залишенням частини та подальшим поверненням військових до служби.

Окремо він наголосив, що процесом напрацювання змін безпосередньо займається міністр оборони. Формується єдиний підхід, який має охопити мобілізацію загалом — від комунікації з громадянами до практичних рішень щодо комплектування бойових підрозділів.

Також народний депутат повідомив, що вже наступного тижня очікується ухвалення рішення щодо відстрочки для контрактників віком від 18 до 25 років, які вже відслужили встановлений строк.

Паралельно у військовому командуванні наголошують, що військовослужбовці, які повертаються після самовільного залишення частини, спрямовуються насамперед у підрозділи на найскладніших і найнебезпечніших ділянках фронту. Такий підхід, за оцінками командування, дозволяє швидко посилювати бойові спроможності там, де це критично необхідно.

Водночас у Збройних силах зазначають, що масове повернення військових із СЗЧ могло б суттєво змінити ситуацію на полі бою. За оцінками командирів, у разі повернення значної кількості таких бійців українська армія отримала б можливість як активніше наступати, так і ефективніше стримувати ворога.

Ситуація на фронті в Україні свідчить про те, що Росія готується до активних військових дій на кількох напрямках, прагнучи збільшити тиск на українські позиції. Активізація російських військ, зокрема на сході та півдні, вказує на відсутність намірів Кремля завершити конфлікт шляхом мирних переговорів. Замість цього, Росія продовжує робити ставку на силові методи, намагаючись утвердити свою владу на тимчасово окупованих територіях і розширити зону контролю.

Зростаючі військові маневри, зміцнення оборонних позицій та посилення військової присутності на фронті чітко свідчать про підготовку до нового етапу бойових дій, де одним із головних завдань є спроби захоплення стратегічних об'єктів та підрив морального духу українських захисників. Станом на сьогодні, не можна виключати можливості масштабного наступу, який Росія може почати найближчим часом. Водночас, в Україні активно зміцнюється оборона, готуються нові контрнаступальні операції, і військові сили працюють над удосконаленням тактики та стратегічного планування.

Аналітики зазначають, що сам факт накопичення резервів і планування широкомасштабних операцій свідчить про небажання Москви припиняти війну. Навпаки, Кремль розглядає 2026 рік як можливість змінити ситуацію на полі бою шляхом концентрації сил і спроби прориву української оборони.

Водночас експерти звертають увагу на серйозні обмеження, з якими стикається російська армія. Основною проблемою залишається нестача живої сили. Постійні втрати на фронті ускладнюють здатність Росії підтримувати високий темп бойових дій упродовж тривалого часу.

За оцінками аналітиків, наявні резерви можуть виявитися недостатніми для досягнення заявлених військових цілей. Труднощі з поповненням особового складу, логістичні проблеми та виснаження підрозділів знижують потенціал Росії для проведення довготривалих і масштабних наступальних операцій.

Таким чином, попри підготовку до нового наступу, можливості Кремля залишаються обмеженими, а ставка на силовий сценарій не гарантує Росії стратегічного успіху у війні проти України.

Наприкінці січня цього року відділ житлово-комунального господарства, комунальної власності, транспорту та благоустрою Східницької селищної ради уклав угоду щодо капітального ремонту нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою вулиця Промислова, 28. Вартість робіт, визначена у договорі, забезпечить проведення всіх необхідних реставраційних та реконструкційних заходів для покращення стану будівлі та її подальшого використання.

Цей проект є важливим етапом в оновленні інфраструктури Східницької громади, сприяючи не лише покращенню естетичного вигляду селища, а й розвитку економічного потенціалу. Виконання робіт дозволить перетворити будівлю на сучасний об’єкт, який може стати основою для розвитку малого бізнесу, офісних приміщень чи соціальних об'єктів.

До кінця 2027 року підрядник має повністю демонтувати старі вікна, сходи, підлоги та штукатурку. Далі — відновлення приміщень «з нуля»: чорнові дощаті підлоги, ДВП, паркет, дворазове лакування, підвісні стелі, нові стіни. Договірна ціна тверда і включає понад 1,4 мільйона гривень на покриття інфляції.

Проєкт розробляла приватна проєктувальниця, експертизу проводила спеціалізована фірма. Формально всі документи наявні, однак саме кошторис викликає найбільше запитань.

У кошторисі зафіксовані позиції з цінами, що суттєво перевищують середні ринкові:

– паркетний клей закладено більш ніж по тисячі гривень за кілограм, тоді як у роздрібних мережах аналогічний товар коштує у 2–3 рази дешевше;– фасадну силіконову фарбу врахували за ціною, яка мінімум удвічі перевищує пропозиції великих будівельних магазинів;– сталеві радіатори з боковим підключенням прописані майже по 27 тисяч гривень за одиницю, хоча ринок пропонує їх у діапазоні від 7 до 14 тисяч;– сухі штукатурні суміші та повнотіла цегла також закладені за цінами, які подекуди вдвічі вищі за роздрібні.

Лише на цих позиціях потенційна переплата може сягати понад пів мільйона гривень.

Окрема проблема — великі суми без деталізації. Найдорожчою позицією у кошторисі став паркет із деревини майже по 3 тисячі гривень за квадратний метр без уточнення породи, виробника чи класу. Аналогічна ситуація з міжкімнатними дерев’яними дверима, які вписали за цінами, що значно перевищують навіть преміальні пропозиції масового ринку.

Такі формулювання ускладнюють контроль за фактичним виконанням робіт і залишають простір для маніпуляцій із матеріалами.

Підрядник отримав договір без жодного конкурента. На відкриті торги більше ніхто не прийшов. Вимоги до учасників виявилися надзвичайно жорсткими: обов’язкова наявність техніки з підтвердженими правами користування, щонайменше вісім штатних працівників, цілий перелік сертифікованих спеціалістів, а також не менше чотирьох аналогічних договорів саме з державними або комунальними замовниками, укладених не раніше 2024 року.

Фінансовий бар’єр також був високим — чистий дохід за минулий рік мав становити не менше 90% очікуваної вартості закупівлі. За таких умов реальна конкуренція фактично зникла ще до початку аукціону.

Відділ ЖКГ Східницької селищної ради очолює Ігор Кеньо. Саме цей підрозділ виступив замовником ремонту.

ТОВ «Неопалима купина» зареєстроване у 1995 році на Львівщині. Компанією керує Ольга Лукавецька, власником є Віталій Галинський із Дрогобича. За останні роки фірма активно працює з бюджетними замовленнями і з 2019 року отримала підрядів майже на 179 мільйонів гривень.

При цьому компанія вже фігурувала в історіях, де реальне виконання робіт не відповідало укладеним договорам. Це лише підсилює питання до контролю за виконанням нинішнього проєкту у Східниці.

Невідомо, яке саме приміщення ремонтують, для чого воно використовуватиметься і чому для цього обрано саме формат, характерний для музеїв. Водночас кошторисні ціни та відсутність конкуренції створюють ризик того, що значна частина бюджетних коштів піде не на якість, а на завищені витрати.

Ремонт розтягнеться на кілька років, тож реальні обсяги робіт і матеріалів ще можна буде перевірити. Питання лише в тому, чи захоче це зробити місцева влада.