Вплив COVID-19 на покоління: нові результати експериментів на мишах

Експерименти, проведені на мишах, показали, що інфікування самців SARS-CoV-2 може не тільки змінювати склад сперми, але й викликати серйозні поведінкові зміни у їхніх нащадків. Ці результати відкривають нові питання щодо можливих довгострокових наслідків пандемії COVID-19 для наступних поколінь. Хоча дослідження було проведено на гризунах, і висновки поки що не можна безпосередньо екстраполювати на людей, вони викликають серйозні побоювання щодо впливу вірусу на генетичний і поведінковий розвиток майбутніх поколінь.

Група науковців під керівництвом професора Ентоні Ханнана провела дослідження, інфікувавши самців мишей адаптованою версією SARS-CoV-2 у різних дозах. Це дозволило з’ясувати, як інтенсивність інфекції може впливати на склад сперми та потенційні зміни в поведінці потомства. Через чотири тижні після одужання, коли вірус більше не виявлявся в організмі, самців спарували з неінфікованими самками. Підросле потомство показало суттєві зміни у поведінці та розвитку, що ставить під питання, як такі зміни можуть вплинути на людське покоління в майбутньому, якщо подібні процеси виявляться властивими і для людей.

Механізм, що стоїть за цими ефектами, дослідники пов’язують із епігенетичними змінами в спермі. COVID-19 модифікував набір малих некодуючих РНК у спермі самців, і саме ці молекули вже раніше визначали як здатні «передавати» інформацію про батьківський досвід і впливати на розвиток мозку потомства. Дослідники також отримали «пра-потомство» (друге покоління): у них помітили зниження кількості приплоду та маси мишенят, але суттєвих поведінкових відхилень у «онуків» не виявили.

Важливо підкреслити — це дослідження на мишах, і прямо переносити його на людей поки що не можна. Однак попередні дані про збереження змін сперми після SARS-CoV-2 (до приблизно 110 днів) і результати цієї роботи разом створюють підстави для додаткових досліджень у людей. Науковці закликають ретельно вивчити сперму та розвиток потомства людей, які перехворіли на COVID-19, щоб з’ясувати, чи працюють подібні механізми й у нас.

Отже, робота Ханнана та колег відкидає просту думку, що наслідки інфекції обмежуються лише хворим індивідом: у мишачій моделі батьківська інфекція може залишити «відбиток» у спермі й позначитись на наступному поколінні. Наступний крок — великі й ретельно спроєктовані клінічні та епідеміологічні дослідження, які покажуть, чи має ця тривожна перспектива практичне значення для людства.