Український шлях у контексті співпраці з Китаєм, ЄС та протестами у сфері агропрому: важливість розвитку військово-промислового комплексу

У зв’язку з початком повномасштабної війни, дискусія про винахід “українського велосипеда” втрачає актуальність. Україна, керуючись необхідністю, подала заявку та отримала статус кандидата для початку переговорів про вступ до Європейського Союзу. Ситуація на світових ринках торгівлі також показує тренд на збільшення китайського експорту, що може спричинити другий шок для глобальної економіки. Китай, спостерігаючи за попереднім досвідом, намагається знову збільшити експорт після зняття обмежень, що призвело до дезінфляційного впливу на світові ціни. Експорт товарів з Китаю відроджується, зокрема технологічних продуктів, що є одним із стратегічних напрямків для китайської економіки.

З появою “прекрасного” прикладу посилення економічної потужності Пекіну на основі Росії, яка за останні роки стала значно більш залежною від технологічного експорту з Китаю, починає вибухати обговорення про те, як країни Заходу реагують на цей тренд. Заходи для захисту стратегічної промисловості, такі як антидемпінгові розслідування та прямі заборони на імпорт, стають все більш поширеними відповідями на конкурентний тиск, який накладається Китаєм. Така торговельна битва ще не досягла свого піку, але вже стає очевидною загрозою для розвинутих країн. Зміщення виробництва з Китаю, підсилення конкуренції в технологічному секторі та збільшення залежності від китайського експорту створюють потенціал для додаткових дисбалансів у світовій економіці. Цей другий шок від торгівлі з Китаєм, затриманий кількома факторами, вже простежується і виявляється у ряді торговельних суперечок та уповільненні експорту з Китаю. Протиріччя та напруженість в міжнародних торговельних відносинах можуть лише загострюватися у наступні роки, ставлячи перед країнами світу нові виклики та завдання.

Повномасштабна війна, яка віддзеркалюється в загостренні геополітичних конфліктів та економічних турбуленціях, вимагає від України не лише відновлення стійкості та безпеки, але й глибоких структурних змін у економічному секторі. Протягом останніх 30 років наша країна пережила періоди трансформації, які, на жаль, частіше супроводжувалися втратами, ніж здобутками. Наша обробна промисловість, зокрема, залишається свідком цих складних процесів. Хоча до початку війни існувала можливість обговорення “українського шляху” розвитку, з метою стати транзитною державою та підтримати експансію китайських товарів на ринки ЄС, після настання воєнного стану такі обговорення втратили актуальність. Ми вже не можемо дозволити собі витрачати час на уявлення “українського велосипеда”, тепер наші зусилля повинні бути спрямовані на швидке вступлення в Європейський Союз. Тривалий час Україна була свідком активної торгівлі з Китаєм, проте структура цієї торгівлі часто зміцнювала сировинний характер нашої економіки та олігархічні структури. З урахуванням складної ситуації, що склалася, нам необхідно прискорено розвивати шлях до вступу в ЄС, що стає питанням нашої виживання та ключовим моментом нашого майбутнього.

Війна, безумовно, вносить свої корективи, але вона не є перешкодою для зміцнення інститутів, які забезпечують верховенство права. Навпаки, це може стати можливістю для України залучати інвестиції, вбудовуватися у глобальні ланцюги створення доданої вартості та розвивати власні конкурентні переваги. Навіть у ситуації війни та складних відносин з сусідами по ЄС, ми повинні максимально використовувати переваги, що надаються нам членством у цьому об’єднанні, зокрема вигоди від чотирьох свобод і фінансову підтримку через програму Ukraine Facility. Ця програма, яка буде набувати нового змісту та наповнюватися новими можливостями, може служити інструментом для підготовчої роботи перед вступом до ЄС.

У контексті зростаючої конкуренції між ЄС та Китаєм у виробництві середньо- і високотехнологічних товарів, Україна може знайти свою нішу, ставши країною-кандидатом на вступ до ЄС та привабливим місцем для перенесення виробництва “поближче до кордонів” ЄС. Наше завдання — посилити промислові зв’язки з ключовими країнами ЄС, такими як Німеччина, Франція та Великобританія, де вже є міцні економічні зв’язки та потенціал для співпраці. Ми повинні використовувати досвід інших країн, таких як Польща, Чехія та Словаччина, які успішно пройшли шлях промислової трансформації, щоб знайти свою нішу та розвиватися в умовах глобальної конкуренції.

Таким чином, навіть у складних умовах війни і геополітичних турбулентностей, Україна має можливість зміцнити свою економіку, стати частиною глобальних ланцюгів виробництва та реалізувати свій потенціал як країна, яка прагне до інтеграції в Європейський Союз.

Наші сусіди з країн Європейського Союзу розуміють всі ризики та потенціал України після війни краще за всіх інших. Вони спостерігають за нашими зусиллями та можливостями із великим інтересом та певною обуреністю, оскільки бачать у нас потенціал, який може стати вагомим вкладом у спільне майбутнє. Але одночасно вони також почувають невпевненість і тривогу, що ризики та проблеми України можуть вплинути на стабільність та безпеку регіону. Це призводить до “істерики” та “заряджання” протестного потенціалу з метою обмеження нашої торгівлі та економічної інтеграції до Європейського Союзу.

Історія показує, що спроби розширення торгівлі з ЄС, зокрема у сільському господарстві, можуть збільшити протест та опозицію. Але це не єдиний шлях. Я погоджуюсь з експертами, що замість цього ми маємо розвивати свої унікальні ніші в експорті до ЄС, які відповідають їхнім потребам та стандартам. Це може бути зелена енергетика, металургія, хімічна та машинобудівна промисловість. Шлях до успіху полягає у залученні європейського капіталу та партнерства з ними для промислової реструктуризації.

Загострення конкурентної боротьби між ЄС та Китаєм створює нові можливості для нас. Ми можемо стати партнерами ЄС у боротьбі з китайською економікою, привертаючи європейський капітал у важливі галузі. Наш досвід у військовій промисловості може стати основою для розвитку високотехнологічних галузей, що додають велику вартість. З моменту війни ми накопичили значний досвід, який може бути використаний для розвитку нових технологій та продуктів.

Таким чином, розвиток промисловості та співпраця з ЄС в галузі військово-промислового комплексу можуть стати ключовими напрямами нашої економічної стратегії після війни. Це не лише додасть значну вартість нашим експортним товарам, а й сприятиме залученню нових інвестицій та технологій до нашої країни.

У висновку можна зазначити, що після війни Україна має великий потенціал для зміцнення своєї економіки та інтеграції до Європейського Союзу. Хоча воєнний конфлікт вніс певні виклики, він також відкрив можливості для розвитку нових напрямків та співпраці з ЄС.

Зокрема, розвиток промисловості, особливо у військово-промисловому комплексі, може стати ключовим фактором у післявоєнному відновленні країни. Шляхом привертання європейського капіталу та впровадження нових технологій, Україна може стати важливим гравцем у глобальному ринку високотехнологічних товарів.

Також важливою є розробка унікальних ніш у експорті до Європейського Союзу, що відповідають їхнім потребам та стандартам. Це дозволить Україні зменшити залежність від аграрного сектору та залучити нові можливості для розвитку промисловості та високододаного сектору.

Загалом, зміцнення співпраці з Європейським Союзом та розвиток власної економіки на основі нових напрямків стануть ключовими факторами в післявоєнному відновленні України та підвищенні її конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Схожі статті

Ескалація вартості ремонтів у столичному тилу: як система без конкуренції збільшує навантаження на бюджет

Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Ігоря Клименка та підрозділи Національної гвардії, очолювані Олександром Півненком, протягом останніх двох років суттєво наростили масштаби фінансування ремонтних робіт у Києві. Формально йдеться про оновлення інфраструктури в тилових районах столиці, однак механізм, за яким реалізуються ці проєкти, викликає дедалі більше запитань. У центрі уваги — відсутність конкуренції, поява єдиного підрядника та стрімке збільшення вартості будівельних робіт, що фінансуються з державного бюджету.

У 2024 році було укладено ключовий контракт на реконструкцію однієї з адмінбудівель, оцінений у 254,4 млн грн. Саме ця угода стала фундаментом для подальших фінансових рішень, адже вже наступного року Нацгвардія повідомила про необхідність виконання «додаткових робіт». Їхню ціну оцінили ще у 125 млн грн, і оголошений тендер знову не залучив жодного альтернативного учасника. Єдиним претендентом та переможцем залишилося ТОВ «Артденбуд», яке вже давно асоціюють із тендерами без конкуренції.

Договори складені максимально розмито, що дозволяє змінювати обсяги робіт, перелік завдань та ціни у будь-який момент. Аналіз кошторисів показав, що ціни на матеріали завищені майже вдвічі порівняно з ринковими. Так, тинькування, яке коштує 98 грн/кг, у тендері вказане за 224 грн/кг, аналогічна ситуація з кріпленнями та оздоблювальними матеріалами.

ТОВ «Артденбуд» — постійний фаворит Нацгвардії, компанія має мінімум персоналу, відсутність підтверджених потужностей і реальної бази, проте регулярно виграє тендери на десятки та сотні мільйонів гривень без конкурентів.

Експерти зазначають, що за схемою Клименка та Півненка тилові об’єкти МВС і Нацгвардії стали джерелом особистої наживи, тоді як волонтери продовжують вирішувати реальні потреби фронту, купуючи техніку, дрони та спорядження.

Розкішний кабінет у науковому інституті: нові подробиці про робоче приміщення Сергія Тюлєнєва

У соцмережах набули широкого розголосу світлини робочого кабінету, який, за твердженням автора публікації, належав колишньому керівнику Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса Сергію Тюлєнєву. На фото видно приміщення, оздоблене дорогими матеріалами, дизайнерськими меблями та технікою преміального сегмента. За оцінками, оприлюдненими в мережі, загальна вартість такого ремонту може сягати близько 200 тисяч доларів, що викликало значний суспільний резонанс.

Тюлєнєв, який після попереднього скандалу був понижений у посаді та переведений до невеликої установи — інституту експертизи IT та інтелектуальної власності, нібито облаштував цей кабінет у приміщенні діючої лабораторії. За словами джерел, роботи виконувалися протягом перших трьох місяців його перебування на новому місці, що дало підстави для підозр у використанні службових ресурсів та недоцільному витрачанні коштів установи.

На опублікованих знімках, поширених користувачем під ніком «Викривач», видно мармуровий стіл, меблі у стилі ампір, декоративні елементи під «венеціанську» штукатурку, антикварні ікони, дорогу техніку та облаштовані санітарні приміщення.

З огляду на багаторічну роботу Тюлєнєва в системі судових експертиз, у дописі ставлять питання щодо законності походження коштів, витрачених на ремонт і облаштування кабінету.

Нагадаємо, Сергія Тюлєнєва було звільнено 14 листопада. Раніше він фігурував у розслідуваннях журналістів щодо корупційних практик у системі судових експертиз.

День апостола Филимона та народний Зимовказ: 22 листопада як духовний і природний орієнтир

22 листопада православні віряни згадують апостола Филимона — учня святого апостола Павла, який увійшов в історію раннього християнства як один із найвідданіших проповідників віри та підтримувач перших християнських громад у Малій Азії. У народній традиції ця дата відома під назвою Зимовказ, адже саме в цей день люди споконвіків намагалися розгледіти в природі підказки про те, якою буде прийдешня зима. Старші покоління уважно стежили за погодою: якщо 22 листопада було холодно й вітряно, очікували тривалих морозів, а якщо наступала відлига — зима обіцяла бути м’якішою та нестійкою.

Апостол Филимон, за переказами, походив із заможної родини міста Колоси й був відомий гостинністю та відкритістю до нового вчення. Прийнявши християнство, він надав свій дім для перших зібрань віруючих, фактично перетворивши його на одну з ранніх домашніх церков. Його життя позначене низкою важливих подій, серед яких особливо виділяється історія навернення раба Онисима — людини, що втекла від господаря та випадково зустріла апостола Павла. Саме Павло, перебуваючи в ув’язненні, звернувся до Филимона з листом, у якому просив прийняти Онисима не як раба, а як брата у Христі, чим підкреслив духовну рівність всіх людей.

У народі вважалося, що цей день має особливу енергетику, тож існували певні заборони:• не виконували важку фізичну роботу, щоб не накликати втому та хвороби;• не вирушали в далеку дорогу — побоювалися заблудитися чи потрапити в неприємності;• не позичали гроші, аби не «віддати» власний добробут.

Люди уважно спостерігали за погодою цього дня, вважаючи її точним передвісником зими:• морозний день — до ранніх і тривалих холодів;• тепло й мокро — до м’якої, пізньої зими;• ранкова паморозь — до ясних і холодних найближчих днів;• низькі сірі хмари — до швидкого погіршення погоди та ймовірних снігопадів.

Для багатьох українських регіонів Зимовказ був важливою точкою відліку: після 22 листопада, за повір’ям, «стає» справжня зима, і природа починає готуватися до затяжного періоду холодів.

Справу Юлії Лемещенко перетворили на показовий вирок у російській системі репресій

У столиці Російської Федерації оголосили суворий вирок спортсменці Юлії Лемещенко, яку московський суд визнав винною за звинуваченнями в державній зраді та підготовці теракту. Жінку засудили до 19 років позбавлення волі, що стало одним із найгучніших вироків, винесених у межах сучасної репресивної практики російських силових структур. Формальні формулювання обвинувачення традиційно поєднують звичні для РФ тези про «підривну діяльність», «загрозу безпеці» та можливе співробітництво з іноземними структурами, хоча об’єктивність доказової бази й надалі викликає численні запитання.

За версією російського слідства, у жовтні 2024 року Лемещенко нібито здійснила підрив опор лінії електропередач у Санкт-Петербурзі, що подано як спробу дестабілізувати роботу критичної інфраструктури. Окрім цього, її звинуватили у «стеженні» за командиром авіабази у Воронежі, полковником Олексієм Лободою, якого російська пропаганда пов’язує з авіаударами по українських містах. Слідчі повідомили про зібрані «матеріали», однак самі докази традиційно залишилися недоступними для незалежних адвокатів і правозахисників, що є звичною практикою в подібних політично забарвлених провадженнях.

Під час судового процесу Лемещенко не заперечувала факт подій, проте не визнала провину та заявила, що не кається у своїх вчинках.

Відомо, що у 2014 році Юлія переїхала з Воронежа до Харкова. В Україні вона займалася паверліфтингом і у 2021 році стала чемпіонкою України в цьому виді спорту.

Судове рішення викликало резонанс серед спортивної спільноти та правозахисників, які вказують на політичний характер справи та жорсткі санкції проти громадян України на території РФ.