Українське посольство у Болгарії нагородило медаллю місцевого мафіозі

У Києві зоозахисники спільно з відповідними службами вилучили вовка з квартири в Оболонському районі після того, як дика тварина напала на жінку, яка її утримувала. Про інцидент повідомили у Wild Animals Rescue Center, зазначивши, що сигнал надійшов через агресивну та небезпечну поведінку хижака.

За наданою інформацією, вовк тривалий час перебував у житловому приміщенні, яке не було пристосоване для утримання дикої тварини. Відсутність належних умов, фахового догляду та простору, ймовірно, призвела до стресу й неконтрольованої поведінки тварини. Під час нападу власниця зазнала тяжких тілесних ушкоджень: у неї серйозно травмована рука та численні укуси в ділянці стегна.

Під час слідчих дій у квартирі також виявили труп лисиці. Попередньо відомо, що обох хижаків жінка придбала через інтернет та утримувала у непридатних для диких тварин умовах.

Наразі триває досудове розслідування, правоохоронці встановлюють усі обставини події. Крім того, поліція планує звернутися до відповідних служб для визначення подальшого утримання інших тварин, які перебувають у квартирі.

Різдво Христове для українців є особливим днем, у якому поєднуються глибока віра, національна пам’ять і щира родинна близькість. Це свято нагадує про народження Ісуса Христа як про подію, що принесла у світ надію, милосердя та духовне оновлення. Саме тому Різдво сприймається не лише як календарна дата, а як внутрішній стан душі, коли люди прагнуть миру, злагоди й добрих вчинків.

В Україні Різдво відзначають 25 грудня відповідно до нового церковного календаря. Для багатьох родин цей день стає приводом зібратися разом, відкласти щоденні турботи й присвятити час спілкуванню, молитві та спільним спогадам. Атмосфера свята наповнена очікуванням дива, адже Різдво традиційно асоціюється зі світлом, яке перемагає темряву, і вірою в краще майбутнє.

Наші предки вірили, що поведінка людини на Різдво впливає на весь наступний рік. Тому дотримувалися певних правил, щоб не накликати негаразди, сварки чи нестатки.

Головні заборони на Різдво включають:

не сваритися і не лаятися, уникати поганих слів, щоб не притягнути конфлікти;

не займатися хатньою працею, прибиранням, пранням, шиттям або важкою фізичною роботою, присвячуючи день молитві та родині;

не відмовляти в допомозі тим, хто її потребує, адже свято асоціюється з милосердям і щедрістю;

уникати скупості, бо жадібність у святковий день могла призвести до фінансових труднощів;

не позичати гроші, щоб не втратити удачу та достаток;

уникати смутку й сліз, адже Різдво – це свято радості та надії на краще майбутнє.

Дотримання цих народних традицій допомагає створити атмосферу свята, внутрішньої гармонії та родинного тепла.

Суддя Господарського суду міста Києва Денис Вадимович Мандичев і надалі виконує свої службові обов’язки, попри наявність низки серйозних захворювань, які офіційно стали підставою для його виключення з військового обліку. Відповідне рішення було ухвалене після початку повномасштабного вторгнення Росії та оформлене Голосіївським районним ТЦК та СП у столиці.

Мандичев є уродженцем Донбасу та працює в судовій системі понад п’ятнадцять років. Суддівську мантію він отримав у доволі молодому віці — у 29 років, що свого часу стало помітною подією в юридичних колах. За роки роботи він розглядав значну кількість господарських спорів, зокрема справи, що стосуються великого бізнесу та державних інтересів.

Крім стану здоров’я, увагу викликає його біографія та зв’язки. Мандичев входить до групи впливу одіозних топсуддів Віктора Татькова та Артура Ємельянова, які раніше будували схеми контролю над судами та організовували рішення «під замовлення». ЗМІ повідомляли про наявність у судді рахунку у швейцарському банку на суму близько 660 тисяч франків, а також про кіпрський паспорт.

Такі факти викликають питання щодо доброчесності судді та справедливості його суддівської практики. Паралельно тривають перевірки щодо подібних випадків фейкових інвалідностей у прокуратурі, де вже були кадрові наслідки.

Випадок Мандичева демонструє, як офіційні медичні довідки, зв’язки в суддівській системі та міжнародні активи можуть поєднуватися у ситуації, що викликає сумніви щодо прозорості та ефективності судової влади в Україні.

Козацькі гетьмани XVII–XVIII століть залишили по собі спадщину, що виходить далеко за межі військових перемог і героїчних походів. Політичне життя тогочасної України було складною й небезпечною грою, де боротьба за владу часто набувала форм, які більше нагадують драматичний трилер, ніж спокійний перебіг історичних подій. Як зазначає історик Кирило Галушко, зрада в середовищі козацької старшини нерідко сприймалася не як моральне падіння, а як інструмент політичного виживання.

Гетьманська влада від самого початку існувала в умовах постійної нестабільності. Обрання нового очільника Війська Запорозького рідко означало завершення боротьби — швидше, воно ставало стартом нової фази протистояння. Старшина могла змінювати політичні орієнтири залежно від балансу сил, підтримуючи то одного, то іншого претендента. У результаті палацові перевороти, усунення гетьманів і спроби силового перерозподілу влади були майже нормою політичного життя.

Так, після Гадяцької угоди 1658 року Іван Виговський зіткнувся зі змовою старшини, яка звинувачувала його у служінні полякам. У 1664 році він був позбавлений булави, заарештований і страчений пострілом у Махнові за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.

Іван Брюховецький, перший гетьман Лівобережної України, пішов на прямі васальні відносини з Москвою, але загинув під час зустрічі з Петром Дорошенком, гетьманом Правобережжя, у 1668 році. Його вбивство мало елемент внутрішньої змови та ймовірної участі московських агентів.

У 1687 році відбувся перший український «двірцевий переворот» — гетьмана Івана Самойловича усунули зі старшинської змови на користь Івана Мазепи. Після цього Самойловича заслали до Сибіру, а Мазепа укріпив свій політичний авторитет, демонструючи слухняність Москві.

XVIII століття принесло нові політичні інтриги: таємні отруєння, вбивства в старшинських родах, операції московських агентів, суперництво між полковниками та загадкові смерті церковних діячів, які виступали проти централізації. Російська влада застосовувала масштабні інформаційно-психологічні кампанії проти гетьмана Мазепи, використовуючи фейкові листи, церковні анафеми та підкуп старшини.

Історія Гетьманщини демонструє, що сила була не завжди ключовим фактором, а інтриги, змови та зовнішній тиск відігравали вирішальну роль. Ці уроки залишаються актуальними і сьогодні, коли Україна знову стикається з тиском зовнішніх сил.

Короткі довідки про гетьманів:

Іван Виговський (1657–1659) – автор Гадяцької угоди, страчений у 1664 році.

Іван Брюховецький (1663–1668) – гетьман Лівобережної України, убитий за політичними мотивами.

Петро Дорошенко (1665–1676) – гетьман Правобережної України, прагнув об’єднати Україну.

Іван Самойлович (1672–1687) – гетьман Лівобережної України, усунутий у змові старшини.

Іван Мазепа (1687–1708) – відомий гетьман, став жертвою дискредитаційної кампанії з боку Москви.