Президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп нещодавно висловився про економічну угоду, укладену між Вашингтоном і Києвом, яка стосується природних ресурсів та створення спільного Інвестиційного фонду відновлення. Він зазначив, що Україна володіє значними запасами корисних копалин, і що цій угоді, за його словами, дозволяється США отримати доступ до цих ресурсів.
В інтерв'ю каналу Real America’s Voice Трамп охарактеризував цю угоду як вигідну для Америки, підкресливши, що США зможуть «в будь-який момент приїхати і взяти практично все, що захочемо». Він оцінив потенційну вартість ресурсів, що охоплюються угодою, в понад 300 мільярдів доларів.
Однак важливо зауважити, що слова Трампа не зовсім точно відображають суть угоди. Офіційні документи між Україною та США не передбачають передачі контролю над українськими родовищами чи прав на вилучення корисних копалин. Київ зберігає право власності на свої ресурси та самостійно визначає умови їх видобутку.
Угода щодо створення американсько-українського інвестиційного фонду була підписана 30 квітня 2025 року. Вона була охарактеризована Білим домом як історичне економічне партнерство, спрямоване на залучення американських інвестицій до відновлення України, розробки природних ресурсів та стратегічної інфраструктури.
Фонд, що створюється на основі паритету, надає рівні права Україні та США в управлінні ним, причому жодна зі сторін не має монопольного контролю. Українська сторона зобов'язалася віддавати 50% доходів від нових ліцензій та рентних платежів від видобутку певних корисних копалин, нафти та газу. Водночас існуючі родовища та доходи, отримані до укладення угоди, не підпадають під цей механізм.
З цієї причини заяви Трампа про можливість «взяти все» варто розглядати як його політичну інтерпретацію угоди, а не юридичний опис її умов. Міністерство економіки України підкреслило, що всі надра залишаються в українській власності, а державні компанії не переходять під контроль США.
Американська сторона, проте, матиме економічний інтерес у майбутніх проєктах. США можуть інвестувати в фонд, залучати приватний капітал, технології та нову військову допомогу. Через U.S. International Development Finance Corporation Вашингтон планує підтримувати залучення американських і західних компаній до проектів у сфері розробки надр, енергетики та інфраструктури.
Кошти фонду будуть інвестовані виключно в українську економіку, зокрема у видобувні проєкти, переробку ресурсів та відновлення. Протягом перших десяти років прибуток фонду повинен бути реінвестований в Україну, а подальший розподіл прибутків буде можливий лише після цього терміну.
Ще одним важливим аспектом угоди є те, що вона не передбачає погашення Україною вартості попередньої військової допомоги від США. Хоча на ранніх стадіях переговорів Трамп пов'язував співпрацю у сфері ресурсів з обсягами наданої допомоги, у фінальному тексті цього зобов'язання немає.
Крім того, угода не надає Вашингтону права самостійно визначати умови розробки конкретних родовищ, оскільки ці повноваження залишаються за українською державою.
Трамп не вперше підкреслює вигоди для США від угоди, акцентуючи на економічному потенціалі українських ресурсів для покриття витрат на підтримку України. Проте оцінка в 300 мільярдів доларів потребує уточнень, адже в офіційних документах немає гарантій такої суми.
Багато з цих перспективних родовищ розташовано в зонах, що підлягають російській окупації або поруч із зоною бойових дій, що ускладнює визначення їхньої реальної комерційної вартості. Запуск масштабних гірничодобувних проєктів також вимагає часу і великих інвестицій у геологічні дослідження та інфраструктуру.
Вашингтон розглядає цю угоду як стратегічний інструмент для забезпечення довгострокової стабільності і модернізації України, а також для зміцнення американських інтересів у підтримці незалежності країни.
З точки зору Києва, угода є важливим кроком для залучення інвестицій у післявоєнну відбудову та реалізацію ресурсних проектів, для яких Україні можуть бракувати фінансів і технологій.
Таким чином, коментарі Трампа свідчать про його максимально економічний підхід до співпраці з Україною, проте реальний зміст угоди є набагато складнішим, ніж просте твердження про можливість «взяти все». США отримують можливість брати участь у українських ресурсних проектах, проте право власності на надра залишається за Україною, а всі рішення щодо їх розробки продовжують регулюватися українською державою.