Radaonline.news

Позначка: окупація

  • Російська школа, пропаганда та військова підготовка дітей на окупованих територіях

    Російська школа, пропаганда та військова підготовка дітей на окупованих територіях

    Понеділок у школі на окупованій території може починатися так само, як у тисячах російських шкіл: шикування, російський прапор, гімн, після чого — «Разговоры о важном» і звичайні уроки. Для дитини це не обов’язково виглядає як окрема політична акція. Це стає частиною звичного шкільного розкладу — поруч із математикою, російською мовою чи фізикою.

    Саме в цьому полягає одна з особливостей російської системи на тимчасово окупованих територіях. Йдеться не лише про окремі уроки чи пропагандистські заходи, а про зміну всього освітнього та соціального середовища дитини. Російська програма визначає, що вивчати, російська мова стає мовою навчання, російська символіка — частиною шкільних ритуалів, а молодіжні організації та військово-патріотичні заходи продовжують цей вплив за межами класу. За даними «Альменди», у 2025–2026 навчальному році на тимчасово окупованих територіях, включно з Кримом і Севастополем, працювали 1 980 шкіл за російськими стандартами. У них навчалися понад 582 тисячі дітей. Ці цифри ґрунтуються на даних окупаційних адміністрацій та російського Міністерства освіти.

    Водночас ці 582 тисячі не є загальною кількістю дітей, які перебувають під окупацією. Human Rights Watch у липні 2026 року оцінювала їхню кількість приблизно у 1,6 млн, із яких близько 600 тисяч — шкільного віку. Частина дітей не відвідує окупаційні школи щодня, частина поєднує російське навчання з українською дистанційною освітою, частина виїхала. Але сама масштабність російської шкільної системи показує, що йдеться про системну заміну освітнього середовища. Цей процес почався одразу після встановлення російського контролю над окремими територіями. Human Rights Watch документувала примусовий перехід шкіл на російську програму, зокрема на територіях, що перебували під російською окупацією.

    Окремий напрям — підручники. За даними «Альменди», у 2022–2025 роках на окуповані території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей доставили понад 11 млн російських підручників. Безпосередньо у 2025 році було передано 1 040 175 примірників. Станом на 1 грудня 2025 року середній рівень забезпеченості шкіл цих територій російськими підручниками становив 56%. Потреба в державних підручниках з історії для 5–11 класів, за тими ж даними, була повністю закрита.

    Змінився і сам зміст історичної освіти. З 2025 року російська система запроваджує єдині підручники зі світової та російської історії для 5–9 класів. За даними «Альменди», в них посилюються концепції «російської цивілізації» та «деєвроцентризації». Окремий модуль «Історія регіону» подає окуповані території як невід’ємну частину російського історичного простору.

    Не менш важливою є мовна зміна. Human Rights Watch фіксує, що освітня система на окупованих територіях відтворює російську державну програму і не передбачає навчання українською мовою. «Альменда» окремо зазначає, що з 15 грудня 2025 року на рівні федеральних освітніх стандартів українську мову повністю вилучено з освітнього процесу. У Криму, за даними «Альменди», частка дітей, які вивчають українську як рідну, скоротилася до 988 дітей, або 0,4%. До окупації українську вивчали всі школярі півострова.

    Зміна програми супроводжується зміною шкільної символіки та ритуалів. Human Rights Watch фіксувала обов’язкове виконання російського гімну, патріотичні вірші, написання листів і малюнків для російських військових, шикування з прапорами та заняття, на яких прославляють так звану «СВО». «Разговоры о важном» — не факультативна ініціатива окремої школи. Це обов’язкові ідеологічні заняття в російській системі освіти. Human Rights Watch документувала, що вчителі на таких уроках вихваляли російське вторгнення, показували фільми про війну проти України та говорили про «героїчних російських солдатів». Організація оцінює цю систему як спрямовану на формування лояльності до російської держави.

    Змінюється і роль учителя. Частина педагогів залишила окуповані території або відмовилася працювати за російськими стандартами. Human Rights Watch повідомляла про тиск на працівників освіти, які відмовлялися переходити на російську програму: погрози, затримання, а в окремих випадках — насильство. Тиск поширюється і на батьків: окупаційна влада стежить за дітьми та карає їх за дистанційне навчання в українських закладах.

    Цей процес має і міжнародно-правовий вимір. Стаття 50 IV Женевської конвенції зобов’язує окупаційну державу забезпечувати належну роботу освітніх установ та сприяти їхній роботі. ОБСЄ/БДІПЛ у 2026 році дійшло висновку, що Росія протиправно трансформувала освітню систему на окупованих територіях, порушуючи зокрема статтю 50 IV Женевської конвенції та статтю 43 Гаазького положення. Російська школа в такій системі змінює не лише підручник. Вона змінює середовище, в якому дитина проводить значну частину дня. А після уроків цей вплив продовжується вже за межами школи.

    Військово-патріотичне виховання дітей на ТОТ

    Шкільний день на окупованій території не закінчується разом із останнім уроком. Поруч із російською програмою існує мережа молодіжних організацій, кадетських класів, патріотичних конкурсів, таборів та військово-патріотичних заходів. Для дитини це може виглядати як набір різних активностей, але разом вони створюють цілісне середовище соціалізації. Одна з найбільших структур — «Движение первых», створене в Росії у 2022 році. На окупованих територіях, за даними «Альменди», до 2025 року до руху залучили понад 344 600 дітей. У закладах освіти діяли 2 108 первинних осередків. ОБСЄ/БДІПЛ фіксує зростання членства в цьому русі на окупованих територіях приблизно з 60 тисяч у 2022 році до понад 340 тисяч.

    Інший рівень — «Юнармия», створена за участю російського Міністерства оборони. Вона має значно виразніший військово-патріотичний профіль. За даними «Альменди», у ній брали участь понад 44 тисячі дітей з окупованих територій. Ще один показник — кадетські класи. За даними «Альменди», станом на квітень 2025 року в окупованому Криму діяло 260 кадетських і 16 козацьких класів, загалом військовій справі в школах півострова навчали 6 265 дітей. На окупованій частині Херсонщини організація фіксувала 9 таких класів, на окупованій частині Запорізької області — 13, на Луганщині — 86.

    Поруч із цими структурами існує ширша мережа конкурсів, свят, «уроків мужності», спортивних заходів та поїздок. Human Rights Watch повідомляла про тиск на дітей щодо участі у «Движении первых», «Юнармии», «Орлятах России», «Юге молодом» та «Воине». В окремих випадках участь могла ставати фактично необхідною для нормального проходження шкільного життя. Монітори Human Rights Watch описували ситуації в Херсонській області, коли після відмови від російського гімну дітям вимагали відвідувати заняття «Воин» або «Юнармии». В інших випадках дітей водили на зустрічі з військовими, екскурсії та спортивні заходи з російською військовою символікою.

    Водночас не кожну таку активність коректно називати військовою підготовкою. Патріотичний захід, спортивний конкурс або дитячий рух не є тотожними заняттям зі зброєю. Стаття 50 IV Женевської конвенції сама по собі не забороняє будь-яку форму патріотичного виховання. Питання виникає в контексті системи, де російські освітні стандарти поєднуються з усуненням українських елементів, державними молодіжними організаціями та орієнтацією на військову або цивільну службу в Росії. У 2026 році ОБСЄ/БДІПЛ описувало цю модель як систему, що формується з 2014 року та особливо прискорилася після 2022-го. Йдеться про поєднання російських освітніх стандартів, вилучення українського змісту, молодіжних організацій та військово-патріотичного виховання.

    У результаті формується своєрідна драбина. Обов’язкова російська школа переходить у щотижневі ідеологічні заняття, далі — у молодіжний рух, профільний або кадетський клас, військово-патріотичну гру чи табір і, зрештою, спеціалізовану підготовку. Не кожна дитина проходить усі ці етапи. Але наступний рівень уже існує поруч і стає доступним, а іноді — заохочуваним або пов’язаним зі шкільним статусом. Коли на цій драбині з’являються зброя, дрони та тактичні ролі, виховання переходить від символів до практичних навичок.

    Військові навички, табори та поїздки до Росії

    З 2023–2024 навчального року в російських школах обов’язковим став предмет «Основы безопасности и защиты Родины». Human Rights Watch повідомляла про елементи базової військової підготовки, догляд за зброєю та героїзацію війни, а «Альменда» — про використання макетів автоматів, FPV-дронів та інших безпілотників. Окреме місце посідає «Зарница 2.0» — оновлена версія радянської військово-патріотичної гри. На окупованих територіях її активно розгорнули з 2024–2025 років. За описом ОБСЄ/БДІПЛ, дітей поділяють на «армії», навчають складати зброю, керувати дронами, проходити тактичні смуги перешкод, виконувати ролі під час умовного штурму, а також працювати з інформаційними та кіберопераціями. Ще один напрям — програма «Воин». За даними українського Центру національного спротиву, у 2024 році через неї пройшли щонайменше 1 290 дітей з окупованих частин Херсонської, Запорізької, Луганської та Донецької областей.

    Інша структура — «Авангард», російська система військово-патріотичних навчально-методичних центрів. ОБСЄ/БДІПЛ фіксувало участь груп дітей з окупованих частин Херсонської та Запорізької областей у заходах «Авангарду». Тут важливо розділити кілька різних процесів. Перше — навчання та виховання безпосередньо на окупованій території. Друге — поїздки дітей до Росії або Криму в табори, санаторії, освітні центри та на інші програми. Третє — незаконне переміщення або депортація дітей. Ці явища можуть бути частинами однієї ширшої політики, але юридично та фактично не є одним і тим самим.

    У випадку незаконного переміщення дітей існує окрема міжнародно-правова оцінка. Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової у справі про незаконну депортацію та переміщення українських дітей. ОБСЄ/БДІПЛ на червень 2026 року наводило український офіційний облік: 20 610 депортованих або примусово переміщених дітей. Ініціатива Bring Kids Back UA веде окремий публічний облік повернень і підтверджених випадків депортації.

    Не можна ставити знак рівності між двотижневим оздоровчим табором та дитиною, яку помістили до російської системи опіки або внесли до реєстру на усиновлення. Але поїздки до Росії також можуть мати освітню та ідеологічну складову. Дослідження Єльської лабораторії гуманітарних досліджень ідентифікувало мережу об’єктів, пов’язаних із переміщенням українських дітей до Росії або окупованих територій, і фіксувало ознаки систематичної «перевиховної» програми — академічної, культурної, патріотичної або військової. У звіті «Ukraine’s Stolen Children» Yale HRL описала табори, санаторії, кадетські школи та інші установи, де діти могли брати участь у стройовій підготовці, парадах, складанні дронів та заняттях з історії війни.

    За даними «Альменди», лише влітку 2025 року через офіційно названі оздоровчими та рекреаційними програми пройшли понад 189 тисяч дітей з окупованих частин Запорізької та Херсонської областей, а також із Криму та Севастополя. Понад 7,5 тисячі дітей вирушили до Росії в рамках так званих «Університетських змін», ще близько 3,4 тисячі підлітків — через програму «Воин».

    Не всі ці програми мають однаковий зміст. «Університетські зміни» можуть бути орієнтовані на профорієнтацію, спорт чи знайомство з університетами. «Зарница 2.0» включає тактичні завдання. Джерела не дають підстав стверджувати, що кожна дитина, яка побувала в такому таборі, готується до війни. Але вони показують, що військово-прикладні заняття зі зброєю та дронами стали частиною доступної для дітей системи. Для самої дитини вхід до неї не обов’язково починається з політичної мотивації. Це може бути шкільний конкурс, путівка, рекомендація вчителя, бажання поїхати до моря, можливість отримати нові знайомства чи додаткові бали під час вступу. Але поступово окремі активності стають пов’язаними з тією самою російською державною військово-патріотичною системою.

    Ідентичність дітей в умовах окупації

    Ідентичність змінюється повільніше, ніж навчальна програма. Тому твердження, що дитина після кількох років у російській школі автоматично «стала росіянином», було б надто спрощеним. Але так само спрощено вважати, що зміна школи не має довгострокових наслідків. У дитини може зникати українська мова з публічного життя, українські символи — зі шкільного простору, українська історія — з навчальної програми. Натомість російська мова стає мовою уроків, оголошень, підручників і церемоній, а російська версія історії — офіційною відповіддю, яку потрібно знати для контрольної, іспиту або отримання документа про освіту.

    Human Rights Watch фіксувала випадки покарання або переведення дітей через використання української мови. Водночас багато дітей на окупованих територіях і до війни були російськомовними. Тому зміна мовного режиму сама по собі не доводить зміни національної ідентичності. Вона показує інше: українська мова поступово витісняється з інституційного та повсякденного простору школи.

    Те саме відбувається з історичною пам’яттю. Підліток може не повірити російському поясненню війни, але знати його як єдину версію, яку потрібно відтворити на уроці. Для частини дітей українські знання можуть переміщуватися у приватну сферу — розмови з батьками, український контент, родичів на підконтрольній території. Так виникає розрив між публічною та приватною поведінкою. Дитина може стояти під російським прапором, брати участь у «Движении первых», підписуватися на необхідні канали й водночас зберігати українські сімейні зв’язки та чекати можливості виїхати.

    Human Rights Watch описувала випадки, коли діти відтворювали російську символіку в малюнках і шкільних ритуалах. Це свідчить передусім про середовище, в якому дитина живе, а не дозволяє зробити висновок про її остаточну ідентичність. Водночас сім’я залишається окремою інституцією соціалізації. Деякі батьки віддають дітей до російської школи, щоб уникнути проблем із владою, але вдома продовжують використовувати українську мову та пояснювати події інакше. Інші виїжджають саме через освітню політику. Треті змушені приймати правила окупаційної системи заради безпеки дітей.

    Важливе значення має і вік. Дитина, якій у 2022 році було шість років, у 2026-му прожила майже весь свідомий шкільний досвід уже в умовах окупації. Підліток, якому у 2022 році було 15, пам’ятає українську школу, іншу карту країни, розмови в родині та довоєнну систему освіти. Це два принципово різні шляхи соціалізації.

    Порівняльні дослідження Північної Ірландії, Балкан та процесів возз’єднання Німеччини показують, що після тривалого конфлікту ідентичність рідко змінюється лінійно. Люди можуть одночасно зберігати кілька лояльностей, замовчувати частину переконань або адаптувати публічну поведінку до середовища. Ці приклади не можна механічно переносити на Україну, але вони показують, чому зміна освітнього середовища не дорівнює автоматичній зміні ідентичності.

    Інший фактор — документи та доступ до майбутнього. Human Rights Watch повідомляла, що російський паспорт дедалі частіше стає необхідним для отримання освітнього документа та продовження навчання. Для хлопців це також може бути пов’язано з військовим обліком. Відмова від російських документів у певних випадках створює ризик неотримання атестата або інших можливостей.

    Тут паспорт перестає бути лише документом. Він стає інструментом доступу до університету, роботи, пересування та інших сценаріїв майбутнього. Саме так освітня система може впливати не лише на те, що дитина думає про минуле, а й на те, яке майбутнє для неї здається практично можливим. Це особливо важливо для оцінки довгострокових наслідків. Дитина може не приймати російську версію історії, але вступати до російського університету, тому що іншої доступної траєкторії немає. Вона може не вважати себе росіянином, але роками жити в російськомовному інформаційному та освітньому просторі, де російська держава контролює школу, документи й молодіжні активності.

    Тому правильніше говорити не про «зламану» ідентичність, а про змінене середовище соціалізації. Професіонали, яких цитує Human Rights Watch, описують у дітей, що повернулися, тривожність, прогалини в навчанні, мовні труднощі та необхідність індивідуальних освітніх планів. Окремі діти можуть повторювати російські наративи, інші — мовчати про свої погляди, треті — демонструвати сильну прив’язаність до України.

    Система формує не лише уявлення про минуле. Вона формує доступні сценарії майбутнього. Російське майбутнє стає інституційно простішим — через школу, документи, молодіжні організації, табори та університети. Українське майбутнє, навпаки, потребує додаткового кроку: виїзду, відновлення документів, повернення української програми та повторного входження до українського суспільства.

    Адаптація дітей після років окупації

    Повернення дитини на підконтрольну Україні територію не означає автоматичного повернення до української системи. Державна ініціатива Bring Kids Back UA фіксує повернення дітей з депортації, примусового переміщення та тимчасової окупації й веде окремий облік підтверджених випадків вивезення. Навіть якщо дитина фізично повернулася додому, її освітня біографія вже може відрізнятися від біографії однокласників. Вона могла кілька років навчатися російською програмою, мати інший рівень української мови та літератури, вивчати історію за російськими підручниками або отримати російський документ, який не визнається українською системою.

    Human Rights Watch наголошує на потребі компенсаторного навчання, мовної підтримки та психологічної допомоги. Для частини дітей повернення до української школи може супроводжуватися труднощами у спілкуванні, прогалинами в знаннях або конфліктом між двома версіями історії. Деякі можуть стикатися з нерозумінням чи булінгом через російську мову, акцент або повторення наративів, які вони чули в окупації.

    Українська держава і громадські організації вже створюють механізми адаптації: відновлення документів, психологічний супровід, освітнє надолуження. Human Rights Watch окремо підкреслює, що дітям, які повернулися, потрібні індивідуальні освітні плани, а не перевірка лояльності. Психологічна складова тут має бути частиною освітнього процесу, а не окремим ярликом. У дітей можуть проявлятися тривожність, недовіра, сором, мовчання або суперечність між тим, що вони чули в російській школі, і тим, що чують після повернення.

    Найбільший ризик виникає тоді, коли дитину сприймають не як людину, яка жила в зміненому середовищі, а як носія ворожої ідеології. Тоді школа легко перетворюється на перевірку лояльності: хто правильніше говорить українською, хто знає українську історію, хто не повторює російських тез. Для дитини, яка кілька років жила в окупації, це може стати ще одним бар’єром замість адаптації.

    Тому реінтеграція має бути одночасно звичайною та спеціально спроєктованою. Дитині потрібен доступ до української мови та програми, але без приниження через освітні прогалини. Потрібне визнання попереднього навчання, але без перенесення на дитину відповідальності за систему, в якій вона була змушена жити. Потрібна психологічна допомога, але не примусове «лікування» і не автоматичне визначення всіх дітей як травмованих.

    Окремим завданням стає робота з історією. Дитині, яка роками чула російську версію війни, недостатньо просто дати інший підручник. Потрібно навчити її розрізняти факт, інтерпретацію та пропагандистський наратив, працювати з джерелами та розуміти, чому різні системи освіти можуть розповідати про одну подію по-різному.

    Так само важливо не створювати для таких дітей окреме ізольоване освітнє середовище на роки. Вони мають повертатися до звичайних шкіл, але самі школи повинні бути готовими до дітей із різним освітнім досвідом. Учителю потрібні інструменти для роботи з мовними прогалинами, різницею в програмах та конфліктом історичних наративів, а класу — правила, які не дозволяють перетворити минуле дитини на привід для цькування.

    Для частини дітей повернення буде швидким і майже непомітним. Для інших — тривалим процесом, у якому доведеться одночасно відновлювати навчання, документи, соціальні зв’язки та відчуття безпеки. І результат залежатиме не лише від того, що дитина пам’ятає про Україну, а й від того, наскільки українське суспільство зможе запропонувати їй реальне місце в майбутньому.

     

  • Понад 1200 «дільниць» на окупованому Донбасі: Лубінець розкрив підготовку РФ до псевдовиборів

    Понад 1200 «дільниць» на окупованому Донбасі: Лубінець розкрив підготовку РФ до псевдовиборів

    Росія готується провести 18–20 вересня 2026 року вибори до Державної думи на тимчасово окупованих територіях України, включно із захопленими районами Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, Кримом і Севастополем. Українська влада вважає організацію такого голосування незаконною і закликає міжнародну спільноту не визнавати його результатів.

    Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець 17 вересня повідомив нові деталі підготовки Росії до голосування. За його даними, лише на окупованій частині Луганської області планують відкрити 581 «дільницю», а на захопленій частині Донеччини — ще 633. Загалом це 1214 пунктів голосування.

    Лубінець також заявив, що участь у виборах мають брати десять російських партій, однак формування списків кандидатів контролює окупаційна адміністрація. За його словами, серед кандидатів є представники підконтрольних Росії структур, російські чиновники, бойовики та учасники війни проти України. Ці твердження наводяться саме як дані українського омбудсмена.

    Адреси частини дільниць приховують

    Окрему увагу Лубінець звернув на спосіб організації голосування.

    За його інформацією, окупаційна влада не оприлюднює точні адреси частини виборчих дільниць, приховує персональні дані членів комісій і відмовилася від відеоспостереження під час голосування та підрахунку голосів.

    Російська сторона пояснює такі заходи питаннями безпеки.

    Український омбудсмен натомість наголошує, що за умов окупації, переслідувань за проукраїнську позицію, примусової паспортизації та контролю з боку окупаційних адміністрацій немає умов для вільного волевиявлення.

    Це узгоджується й із ширшим контекстом, який раніше фіксували міжнародні структури. У березні 2026 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини описало системні обмеження та тиск на населення окупованих територій, включно з погрозами, затриманнями, катуваннями та переслідуванням людей, яких російська влада вважала нелояльними.

    ЦВК: голосування триватиме три дні

    Українська Центральна виборча комісія ще 13 серпня офіційно заявила про нелегітимність майбутнього голосування.

    За даними ЦВК, Росія планує проводити його з 18 до 20 вересня, а основний день голосування припадає на 20 вересня. У червні російська Центральна виборча комісія ухвалила рішення щодо організації виборчого процесу на окупованих територіях і незаконно сформувала там 11 одномандатних округів.

    Це стосується не лише Донбасу.

    Росія включила до свого виборчого процесу окуповані частини Донецької, Луганської, Запорізької й Херсонської областей, Автономну Республіку Крим і Севастополь.

    Для окупованих після 2022 року територій Запорізької та Херсонської областей, а також нових захоплених районів Донеччини й Луганщини це має стати першими виборами до Держдуми, які Москва намагається провести після оголошеної нею анексії.

    Nenka.info вже писала про підготовку голосування

    Раніше Nenka.info повідомляла, що ЦВК закликала українців на окупованих територіях бойкотувати російські псевдовибори.

    У тому матеріалі йшлося, що Україна не визнає будь-яких документів та рішень, ухвалених за результатами такого голосування, і закликає іноземні держави та міжнародні організації також не визнавати його результатів.

    ЦВК окремо закликала міжнародні структури не направляти спостерігачів на окуповані території, оскільки їхня присутність може бути використана Москвою для створення видимості легітимності процесу.

    Окупанти проводили поквартирні обходи

    Підготовка до голосування розпочалася задовго до вересня.

    Nenka.info вже писала про масові поквартирні та подомові обходи під прикриттям підготовки до виборів.

    За інформацією Центру протидії дезінформації, підконтрольні Росії агітатори та члени так званих виборчих комісій обходили помешкання жителів окупованих територій, збирали інформацію про населення та активно пропонували оформляти заявки на голосування вдома.

    Українська сторона розглядає такі дії не лише як агітацію, а й як інструмент додаткового контролю над населенням.

    Саме формат «голосування вдома» також створює можливості для адміністративного тиску й маніпуляцій із явкою, оскільки процедура проходить поза звичайною дільницею.

    Розвідка попереджала і про можливі провокації

    Ще один ризик пов’язаний із безпекою.

    10 вересня Nenka.info писала, що Служба зовнішньої розвідки України попередила про можливі провокації та теракти на окупованих територіях у дні голосування.

    За оцінкою української розвідки, найбільший ризик існує саме 18–20 вересня, коли біля виборчих дільниць можуть збиратися люди. СЗРУ припускала, що російські спецслужби можуть використати резонансні інциденти для подальших інформаційних кампаній проти України.

    Це є оцінкою української спецслужби, а не підтвердженим фактом про вже підготовлені атаки.

    Верховна Рада звернулася до міжнародної спільноти

    17 вересня Верховна Рада підтримала спеціальне звернення до парламентів та урядів інших держав, міжнародних організацій і парламентських асамблей.

    Український парламент заявив протест проти планів РФ організувати вибори до Держдуми на окупованій території України та наголосив, що результати такого голосування не можуть мати юридичних наслідків.

    Проєкт постанови був зареєстрований під номером 16077. Він охоплює окуповані частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, Крим і Севастополь.

    Фактично Україна намагається ще до завершення голосування домогтися міжнародної реакції, щоб Росія не могла використати сам факт проведення виборчої процедури як аргумент для легітимізації окупації.

    ООН уже давала оцінку подібним голосуванням

    Міжнародно-правова позиція щодо виборів, які Росія проводить на окупованих українських територіях, уже неодноразово звучала в Організації Об’єднаних Націй.

    У 2023 році представник ООН заявив у Раді Безпеки, що російські вибори на окупованій території України не мають правових підстав. ООН нагадувала, що Генеральна асамблея ще у 2022 році визнала спробу анексії Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей незаконною і такою, що не може змінити міжнародно визнані кордони України.

    Аналогічну позицію ООН повторила у 2024 році, коли Росія проводила президентські вибори на захоплених українських територіях.

    Тобто проведення нових парламентських виборів саме по собі не змінює міжнародно-правового статусу цих територій.

    Лубінець закликав українців не брати участі

    Омбудсмен звернувся до громадян України, які залишаються в окупації, і закликав їх за можливості не брати участі в голосуванні, а також не входити до складу виборчих комісій і не займатися агітацією.

    Водночас важливо враховувати ситуацію людей, які живуть під окупацією і можуть діяти під тиском.

    Українські органи раніше наголошували, що правова оцінка дій конкретної людини має враховувати обставини, зокрема наявність примусу.

    Лубінець повідомив, що Офіс омбудсмена документуватиме випадки примусу до участі у виборах і передаватиме зібрану інформацію міжнародним організаціям.

    Росія використовує виборчі процедури не вперше

    Москва вже проводила на окупованих українських територіях так звані референдуми та вибори.

    У 2022 році Росія організувала псевдореферендуми в окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, після чого заявила про їх «приєднання».

    Генеральна асамблея ООН засудила ці дії. За відповідну резолюцію тоді проголосували 143 держави, п’ять були проти, ще 35 утрималися.

    У 2023 році Москва організувала там місцеві вибори, а у 2024-му включила окуповані території до російських президентських виборів.

    Нинішня кампанія до Держдуми продовжує цей процес інтеграції захоплених українських територій у російську політичну систему.

    Що відбудеться 18–20 вересня

    Формально Росія планує провести голосування протягом трьох днів.

    Українська влада очікує, що на окупованих територіях використовуватимуть дострокове голосування, голосування вдома та інші процедури, які дозволяють окупаційним адміністраціям контролювати процес.

    При цьому самі результати не матимуть впливу на міжнародно визнаний статус територій.

    Як сформулював Лубінець, бюлетень не створює суверенітету, а проведення виборчої процедури не робить окупаційну адміністрацію законною.

    Саме тому найближчі дні матимуть значення не стільки з точки зору офіційних цифр, які оголосить Росія, скільки через те, як Москва використовуватиме результат голосування для подальшої політичної інтеграції захоплених українських територій і як на це відреагує міжнародна спільнота.

  • Підриви дільниць і замахи на колаборантів: розвідка попередила про кривавий сценарій РФ на ТОТ

    Підриви дільниць і замахи на колаборантів: розвідка попередила про кривавий сценарій РФ на ТОТ

    Російські спецслужби можуть організувати серію резонансних провокацій і терористичних актів на тимчасово окупованих територіях України під час виборів до Державної думи РФ, а відповідальність за них спробувати перекласти на Київ. Служба зовнішньої розвідки України попереджає, що особливо небезпечними можуть стати дні основного голосування 18–20 вересня, коли на окупованих територіях очікується найбільше скупчення людей біля так званих виборчих дільниць.

    За даними СЗРУ, можливий сценарій передбачає провокації під «прапором України». Серед потенційних варіантів українська розвідка називає підриви виборчих дільниць або місць зберігання бюлетенів у неробочий час, диверсії на транспортній інфраструктурі та замахи на представників окупаційних адміністрацій і колаборантів. Після таких інцидентів російська пропаганда може звинуватити Україну та використати події для посилення репресій проти мешканців захоплених територій.

    Розвідка пов’язує ризик таких дій одразу з кількома завданнями Кремля. Йдеться про створення інформаційного приводу для посилення контролю на окупованих територіях, виправдання репресивних заходів, дискредитацію України на міжнародній арені та можливе інформаційне забезпечення нової хвилі мобілізації в Росії. Окремою метою СЗРУ називає спробу зірвати або ускладнити дипломатичні зусилля щодо завершення війни, зокрема ті, до яких залучені Сполучені Штати.

    Цей контекст особливо важливий через те, що українські спецслужби вже кілька тижнів попереджають про можливу нову мобілізаційну кампанію в РФ після парламентських виборів. Наприкінці серпня ГУР і СЗРУ повідомляли, що російська влада опрацьовує можливість додатково залучити близько 300 тисяч людей у 2026 році та ще приблизно стільки ж у 2027-му. Розвідка тоді прямо зазначала, що найбільш імовірним моментом для політичного рішення про мобілізацію може стати період після голосування 18–20 вересня. За даними спецслужб, у Росії вже посилюють військовий облік, розширюють мобілізаційні підрозділи на підприємствах і готують додаткові механізми примусу.

    Тема можливої мобілізації помітно впливає і на настрої всередині самої Росії. Reuters 10 вересня повідомило про зростання тривоги серед росіян напередодні парламентських виборів. Однією з причин видання називає саме побоювання нового призову після завершення голосування, а також дедалі відчутніші для російського населення наслідки війни. Водночас «Єдина Росія», як очікується, збереже контроль над Держдумою в умовах жорстко контрольованої політичної системи.

    На тимчасово окупованих територіях підготовка до російського голосування розпочалася значно раніше. Центр протидії дезінформації повідомляв, що на окупованій частині Донеччини «дострокове голосування» вирішили розпочати ще 30 серпня — за 21 день до основної дати. У ЦПД вважають, що настільки тривалий період створює сприятливі умови для неконтрольованого використання бюлетенів та інших маніпуляцій із результатами.

    Паралельно окупаційні адміністрації проводять подомові обходи мешканців Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Формально такі візити називають «інформуванням про вибори», однак Центр протидії дезінформації звертав увагу, що вони також дозволяють окупаційній владі актуалізувати дані про населення, виявляти людей без російських паспортів, збирати заявки на «голосування вдома» і контролювати настрої населення.

    Більше того, українська сторона заявляє, що бажані результати голосування могли бути визначені ще до його початку. Керівник ЦПД Андрій Коваленко повідомляв, що адміністрація Кремля нібито поставила перед окупаційною владою завдання показати явку понад 65–70%, а результат партії «Єдина Росія» — не нижче 70%. Саме такі цифри, за інформацією ЦПД, мають створити пропагандистську картинку масової підтримки російської влади населенням окупованих українських територій.

    Уже на початку вересня ЦПД фіксував активну інформаційну кампанію навколо «дострокового голосування». Російські медіа поширювали сюжети про нібито високу активність місцевих жителів, тоді як український Центр зазначав, що за «добровільних виборців» можуть видавати працівників бюджетної та комунальної сфер, залежних від окупаційної адміністрації.

    Москва намагається надати процесу й міжнародного вигляду. Російське МЗС заявляло про готовність спостерігачів із десятків країн приїхати на вибори. Проте Центр протидії дезінформації наголошував, що жодна авторитетна міжнародна організація з моніторингу виборів не бере участі у спостереженні за цим процесом.

    Більше того, сама Росія не запросила на парламентські вибори спостерігачів ОБСЄ. 6 серпня Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ та Парламентська асамблея організації заявили, що таке рішення Москви суперечить зобов’язанням, які держави-учасниці взяли на себе відповідно до Копенгагенського документа 1990 року. Українське МЗС зазначало, що це буде вже третій поспіль загальнонаціональний виборчий процес у РФ без незалежного спостереження ОБСЄ.

    Окремо Київ застеріг потенційних іноземних спостерігачів від поїздок на окуповані території. Міністерство закордонних справ України наголосило, що проведення Росією голосування на суверенній території України є незаконним, а його результати не створюють жодних юридичних наслідків. У МЗС також підкреслили, що присутність іноземних спостерігачів не може легітимізувати такий процес.

    Аналогічну позицію висловив Європейський Союз. У заяві при ОБСЄ ЄС наголосив, що не визнаватиме ні так звані вибори, які Росія проводить на окупованих територіях України, ні їхні результати, та закликав інші держави не брати участі у спостереженні за незаконним голосуванням.

    СЗРУ, попереджаючи про можливі провокації, проводить паралелі з подіями минулих десятиліть. Серед них розвідка згадує вибухи житлових будинків у Росії 1999 року на тлі початку Другої чеченської війни, кризу із захопленням заручників у московському театральному центрі на Дубровці у 2002 році, а також російські псевдореферендуми й виборчі кампанії на захоплених територіях України після 2014 року. При цьому щодо вибухів 1999 року існують різні й суперечливі версії, тому твердження про їх використання Кремлем як свідомої провокації слід розглядати саме як позицію української розвідки, а не як остаточно встановлений міжнародним розслідуванням факт.

    Найбільш конкретне попередження СЗРУ стосується найближчих днів. Розвідка називає території окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також Крим. Саме там у період активної фази голосування 18–20 вересня, за оцінкою спецслужби, ризик провокацій може бути найвищим. У СЗРУ наголошують, що потенційною ціллю може стати будь-яке масове скупчення людей, якщо російським спецслужбам знадобиться резонансна подія для подальшої інформаційної кампанії.

    Таким чином, вибори до Держдуми для Кремля можуть мати значення далеко за межами формального оновлення парламенту. Українські спецслужби розглядають їх як потенційну точку для одночасного вирішення кількох завдань — демонстрації контрольованої «підтримки» окупації, створення підстав для нових репресій на ТОТ, посилення антиукраїнської пропаганди та підготовки російського суспільства до можливого нового етапу мобілізації. Саме тому період до 20 вересня розвідка вважає часом підвищеного ризику.

  • Тотальний нагляд та відбирання житла: окупанти влаштували масові рейди під прикриттям «виборів»

    Тотальний нагляд та відбирання житла: окупанти влаштували масові рейди під прикриттям «виборів»

    Російські окупаційні адміністрації на тимчасово захоплених територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей розгорнули масштабну інформаційно-психологічну операцію під виглядом підготовки до так званих «виборів». Загарбники масово відправляють підконтрольних агітаторів та членів фейкових «виборчих комісій» для проведення примусових подомових і поквартирних обходів місцевого населення. Про справжні репресивні цілі таких заходів офіційно попередив Центр протидії дезінформації (ЦПД).

    Хоча окупанти публічно декларують ці візити як звичайне «інформування виборців», насправді Кремль використовує рейди для проведення масштабної інвентаризації житлового фонду та тотальної перевірки мешканців. За даними аналітиків, під час таких рейдів представники режиму ретельно звіряють демографічні бази даних, виявляють порожні оселі для їхньої подальшої незаконної конфіскації, а також беруть «на олівець» людей, які досі принципово уникають примусової паспортизації та відмовляються від співпраці з окупаційною владою. У ЦПД наголошують, що подібні дії спрямовані на посилення поліцейського нагляду, створення атмосфери страху та чинення системного психологічного тиску на незламних громадян.

    Окрім фільтраційних заходів, по квартирах ходять задля завчасної підготовки фальсифікацій результатів майбутнього псевдоволевиявлення. Візитери активно нав’язують та збирають заявки на так зване «голосування вдома» і різноманітні дострокові процедури. За допомогою таких маніпуляцій окупанти планують штучно забезпечити заздалегідь спущені з Москви показники явки та безперешкодно сфабрикувати будь-які необхідні цифри підтримки агресора без реальної присутності людей на дільницях.

  • Фатальне вето Кучми: як рішення 2004 року відкрило шлях Росії до Криму

    Фатальне вето Кучми: як рішення 2004 року відкрило шлях Росії до Криму

    У 2004 році тодішній президент України Леонід Кучма заблокував ключовий закон про відновлення прав депортованих народів, що стало стратегічним ударом по державі та допомогло російським силам закріпитися на півострові. Про це заявив голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

    За словами посадовця, попри те, що другий президент де-факто легалізував Меджліс і регулярно вів діалог з його лідерами, саме його нерішучість у критичний момент зумовила провал української політики в Криму. Рішення про ветування ухвалювалося не без участі Віктора Медведчука, який переконував главу держави у нібито неконституційності відновлення прав за національною ознакою.

    «Це було не просто помилкою – це призвело до ослаблення держави, чим і скористалися росіяни. У 2004 році Верховна Рада ухвалила закон про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. Я був одним з авторів цього закону, але Леонід Данилович тоді наклав на нього вето. Мені відома роль Медведчука, який тоді пропонував йому це, а також аргументи, які він озвучував. Одним із доводів було те, що, мовляв, не можна відновлювати права людей за національною ознакою, оскільки це суперечить Конституції. Вибачте, людей депортували за національною ознакою, а відновлювати їхні права як депортованих – не можна?», – наголосив Рефат Чубаров.

    Ще однією серйозною перепоною стало питання розподілу землі. Кримські татари вимагали надати їм рівні умови для приватизації державного майна та ділянок. Проте влада відмовляла, посилаючись на надмірний економічний тягар для бюджету та той факт, що репатріанти лише почали масово повертатися.

    «Ми порушували питання про те, що кримським татарам мають бути забезпечені такі ж умови для приватизації державної власності та земельних ділянок, як і всім громадянам України. Як заперечення – тобто обґрунтування вето на цей закон – наводився аргумент про неможливість такого кроку, оскільки йдеться про людей, які тільки зараз прибувають на територію України. Зрозуміло, посилалися й на те, що держава фінансово не зможе витримати таке навантаження, але були порушені й інші аспекти», – пояснив голова Меджлісу.

    Справжньою ж причиною політик вважає намір тодішньої влади штучно розпорошити кримських татар по території півострова. Їх цілеспрямовано розселяли так, щоб вони не змогли утворити більшість у жодному районі і, відповідно, втратили шанси потрапити до місцевих рад чи до Верховної Ради Криму, яка вже тоді активно просувала проросійські наративи.

    «Ми розуміли, що кримських татар потрібно якомога швидше інтегрувати у владу в Криму, в місцеві органи влади. А там почали обирати Верховну Раду Криму – абсолютно шовіністичне збіговисько людей, оскільки всі вони йшли на вибори під московськими гаслами. І ми говорили про те, що під час повернення кримських татар розселяють дисперсно по всьому Криму. І за звичайними нормами вони ніколи не будуть обрані ні в місцеві органи влади, ні у Верховну Раду Криму, оскільки в жодному виборчому окрузі вони не становитимуть не те що половини, але навіть 30–35%», – додав він.

    Через такі політичні ігри місцева кримська влада аж до 2014 року залишалася ворожо налаштованою до корінного народу. Історичну справедливість частково відновили лише після Революції Гідності та початку російської анексії. У квітні 2014 року виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов підписав закон, що закріпив статус депортованих осіб та визначив державні гарантії щодо повернення їм базових прав.

     

  • «Рідна мати моя» перед 15 роками колонії: Росія залишила вирок 70-річній українці за донати ЗСУ

    «Рідна мати моя» перед 15 роками колонії: Росія залишила вирок 70-річній українці за донати ЗСУ

    Російський суд залишив чинним вирок 70-річній українці Світлані Лой із тимчасово окупованого Токмака Запорізької області — 15 років колонії загального режиму за перекази коштів на підтримку Збройних сил України. Перед оголошенням рішення апеляційної інстанції жінка просто в залі суду заспівала українську «Пісню про рушник» на слова Андрія Малишка — ту саму, що починається словами «Рідна мати моя».

    Історія Світлани Лой набула широкого розголосу після того, як 25 серпня Перший апеляційний суд загальної юрисдикції в Москві відмовився змінювати вирок, винесений їй раніше створеним Росією так званим «Запорізьким обласним судом» на окупованій території. Апеляційний розгляд проходив у закритому режимі. Журналістів та інших слухачів допустили до зали лише на момент оголошення рішення.

    За версією російського обвинувачення, з січня до листопада 2024 року Лой здійснила через мобільний застосунок українського банку 24 перекази на підтримку українських Сил оборони. Загальну суму російська сторона оцінила в еквівалент 63 420 рублів. Українські та незалежні джерела зазначають, що кошти жінка переказувала зі своєї української пенсії.

    У матеріалах справи, про які повідомляє Суспільне, фігурував, зокрема, переказ 1500 гривень благодійному фонду «Повернись живим». За версією слідства РФ, усі 24 перекази були зроблені впродовж 2024 року.

    Саме ці фінансові операції російська сторона кваліфікувала як «державну зраду» за статтею 275 Кримінального кодексу РФ.

    15 років колонії та ще рік обмеження волі

    Перший вирок у справі Світлани Лой було винесено 10 лютого 2026 року. Створений Росією на окупованій території так званий «Запорізький обласний суд» визнав українку винною та призначив їй 15 років позбавлення волі у колонії загального режиму.

    Крім основного покарання, після відбуття колонії їй призначили ще один рік обмеження волі.

    Російська сторона також стверджувала, що пенсіонерка нібито «дотримувалася антиросійських поглядів». Водночас повідомлялося, що після окупації Токмака вона у грудні 2023 року отримала російський паспорт, не відмовившись від громадянства України.

    Сам факт видачі російського паспорта на окупованій території російське слідство використало як один з елементів своєї версії обвинувачення у «державній зраді».

    Після вироку Лой подала апеляцію.

    25 серпня її скаргу розглядав Перший апеляційний суд загальної юрисдикції у Москві. Однак вирок залишили без змін.

    Перед рішенням вона почала співати українську пісню

    Найсильнішим епізодом цієї історії став момент перед оголошенням рішення московського суду.

    Після закритої частини засідання до зали допустили журналістів. Перед тим як суддя почав зачитувати постанову, Світлана Лой заспівала «Пісню про рушник» на слова Андрія Малишка.

    Йдеться про одну з найвідоміших українських пісень, яка починається словами «Рідна мати моя». Саме цей епізод потрапив на відео і швидко поширився українськими медіа.

    Апеляційний суд після цього все одно залишив 15-річний термін без змін.

    Лой сподівалася на «чудо»

    Додаткові подробиці про становище українки оприлюднила «Новая газета Европа», яка раніше розповідала про переслідування літніх мешканців окупованих українських територій за російськими статтями про «держзраду» та «шпигунство».

    Перед апеляційним розглядом Лой писала, що не надто розраховує на позитивне рішення суду, але продовжує сподіватися на «чудо».

    Правозахисний проєкт «Поддержка политзаключённых. Мемориал» включив Світлану Лой до переліку політичних в’язнів. За даними проєкту, вона народилася 10 червня 1956 року, жила у Токмаку та має українське і російське громадянство. Правозахисники вказують, що після апеляційного рішення вирок набув чинності.

    У базі «Меморіалу» останнім зазначеним місцем її перебування є московське СІЗО-6. Суспільне також повідомляє, що це остання відома у відкритих джерелах локація утримання жінки, однак її актуальне місцеперебування зараз публічно не підтверджене.

    Лубінець заявив, що Україна готує звернення до РФ

    27 серпня історію Світлани Лой прокоментував уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

    За його словами, Офіс омбудсмана стежить за справами українських громадян, яких Росія переслідує на окупованих територіях, і фіксує такі випадки для подальших звернень до російської сторони.

    Лубінець зазначив, що відома йому суть справи 70-річної українки полягає у тому, що вона, перебуваючи фізично на тимчасово окупованій території України, переказувала кошти одній із військових частин.

    Омбудсман повідомив, що після підтвердження вироку його команда готує офіційний запит до російської сторони. Такі звернення можуть містити вимоги надати інформацію про місце перебування громадянина України, стан здоров’я, умови утримання та доступ до медичної допомоги.

    Лубінець також заявив, що аналогічні запити формуються не лише щодо Світлани Лой, а й щодо інших українців, яких утримує Росія.

    Токмак перебуває під російською окупацією з 2022 року

    Світлана Лой жила у Токмаку Запорізької області — місті, яке російські війська захопили на початку повномасштабного вторгнення.

    Україна та міжнародна спільнота не визнають російського суверенітету над окупованими районами Запорізької області. Російська Федерація, однак, після проведення невизнаних міжнародною спільнотою так званих «референдумів» оголосила захоплені території частиною РФ і почала поширювати на місцевих мешканців російське законодавство.

    Саме в межах цієї практики окупаційні судові органи застосували проти Світлани Лой російську статтю про «державну зраду».

    Її справа стала ще одним прикладом того, як переказ коштів на підтримку української армії для людини, яка залишилася на окупованій території, може завершитися багаторічним ув’язненням у Росії.

    У випадку Лой йдеться про 24 перекази, які російська сторона оцінила приблизно у 63 тисячі рублів. За це 70-річна жінка отримала термін, який фактично означає, що більшу частину решти життя вона може провести в російській колонії.

    Але найбільш символічним моментом справи стала не сама цифра вироку. Коли московський суд готувався остаточно залишити їй 15 років ув’язнення, Світлана Лой відповіла українською піснею — «Рідна мати моя».

  • Пережив окупацію і повернувся в Україну: медбрат із Харківщини допомагає ветеранам відновлюватися

    Пережив окупацію і повернувся в Україну: медбрат із Харківщини допомагає ветеранам відновлюватися

    Валентин Чучук понад 30 років працює у медицині. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік майже три місяці провів в окупації у рідному селі Стрілеча на Харківщині, а потім разом із родиною виїхав через росію та кілька європейських країн. Попри можливість залишитися за кордоном, він повернувся в Україну і сьогодні допомагає цивільним та ветеранам проходити реабілітацію в Івано-Франківську.

    До 2022 року Чучук працював медичним братом у Харківській обласній психіатричній лікарні у Стрілечій. Село розташоване неподалік українсько-російського кордону. Після початку вторгнення медики продовжили працювати, хоча в лікарні поступово зникли світло, вода та газ.

    «Ми не могли кинути пацієнтів. Холоднеча така була — ну, лютий місяць, нуль градусів у відділеннях. І їсти не було чого їм», – згадує Валентин.

    Працівникам доводилося самостійно шукати способи забезпечити людей їжею та теплом. Спочатку готували вдома, поки ще був газ, а згодом використовували вогнища. Пацієнтів не залишали навіть тоді, коли ситуація навколо ставала дедалі небезпечнішою.

    Майже три місяці Валентин разом із родиною перебував в окупації. Російські військові приходили до його будинку з обшуками, перевіряли приміщення та шукали зброю й українських військових. Для родини залишатися там ставало дедалі небезпечніше.

    Виїхати безпосередньо на підконтрольну Україні територію не було можливості, тому Валентин, його дружина та мати вирушили через росію. На російському кордоні чоловіка затримали майже на вісім годин.

    Після цього родина проїхала через Латвію, Литву, Польщу та Словаччину, а в Україну повернулася через Закарпаття.

    «Багато людей залишилися. А ми вирішили повернутися сюди. І я жодного разу не жалкую, що повернувся», – каже Валентин.

    У липні 2022 року він приїхав до Івано-Франківська. Спочатку чоловік сподівався повернутися додому, однак згодом дізнався, що будинок, який він разом із родиною будував майже п’ять років, був зруйнований.

    В Івано-Франківську Валентин продовжив працювати за фахом. Спочатку долучився до команди Прикарпатського обласного клінічного центру психічного здоров’я, а згодом почав працювати у Центрі фізичної та реабілітаційної медицини Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.

    Реабілітаційна медицина стала для нього новим професійним напрямом. Щоб працювати з пацієнтами після важких травм, ампутацій та інших наслідків війни, медбрат проходив навчання, курси й тренінги та переймав досвід українських і закордонних фахівців.

    Сьогодні його робочі обов’язки охоплюють не лише медичні процедури. Валентин допомагає людям із порушеннями опорно-рухового апарату, проводить необхідні маніпуляції, стежить за станом пацієнтів, але особливе значення надає спілкуванню.

    На його переконання, під час тривалої реабілітації людині потрібна не лише фізична допомога. Важливо також підтримати її морально, заспокоїти та знайти правильні слова. Особливо це стосується ветеранів та їхніх родин, життя яких після важких поранень змінюється повністю.

    «Дуже часто більше підтримки потребують родичі, ніж самі пацієнти», – зазначає Валентин.

    Він також наголошує, що допомога не повинна перетворюватися на надмірну опіку. Якщо людина пересувається на кріслі колісному, спочатку варто запитати, чи потрібна їй допомога, а не робити це автоматично.

    Для Валентина Івано-Франківськ поступово став новим домом. Попри втрату власного житла та пережиті місяці окупації, він продовжує працювати за професією і допомагати людям, які відновлюються після наслідків війни.

  • 53 українських дітей вивезли до Москви: СБУ повідомила про підозру чотирьом окупантам

    53 українських дітей вивезли до Москви: СБУ повідомила про підозру чотирьом окупантам

    Служба безпеки України та Офіс Генерального прокурора зібрали докази щодо незаконного вивезення до Росії 53 українських дітей з тимчасово окупованої частини Донецької області. За матеріалами слідства, восени 2022 року дітей під виглядом «евакуації» спочатку вивезли автобусами з Донецька, після чого літаком доправили до Москви.

    Заочну підозру у справі отримали чотири представники окупаційної адміністрації. Серед них так званий «міністр охорони здоров’я ДНР» Дмитро Гарцев, колишня очільниця так званої «державної служби у справах сім’ї та дітей ДНР» Світлана Майборода, а також керівники захоплених медичних установ Вячеслав Висягін та Віктор Гончаров.

    За версією українських правоохоронців, саме Гарцев разом із Майбородою доручили керівникам окупаційних медичних закладів організувати переміщення дітей до Росії. Йдеться про вихованців дитячих будинків, яких спочатку вивезли на територію РФ, а після прибуття розподілили між соціальними установами.

    Частину дітей передали російським родинам

    Далі, за даними слідства, 28 із 53 українських дітей передали під опіку російських сімей. Українські правоохоронці вважають, що таким чином окупаційні посадовці фактично змінили умови проживання дітей та позбавили їх можливості залишатися на території України.

    Особливу увагу слідство приділяє тому, що переміщення дітей відбувалося не як добровільна поїздка, а в умовах російської окупації та під прикриттям так званої «евакуації».

    Правоохоронці кваліфікували дії підозрюваних за частиною 2 статті 28 та частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України. Йдеться про порушення законів та звичаїв війни, вчинене групою осіб за попередньою змовою.

    СБУ наголошує, що незаконне переміщення цивільного населення з окупованої території заборонене міжнародним гуманітарним правом. Зокрема, стаття 49 Женевської конвенції IV прямо забороняє примусове індивідуальне або масове переселення та депортацію цивільних з окупованих територій незалежно від мотивів.

    Підозрювані переховуються на окупованій території

    Усі четверо фігурантів, за даними української спецслужби, перебувають на тимчасово окупованій території, тому підозру їм оголосили заочно.

    Українські правоохоронці продовжують збирати докази та проводити необхідні процесуальні дії, щоб встановити всі обставини незаконного вивезення дітей і забезпечити притягнення причетних до відповідальності.

    Справа також має ширший міжнародний контекст. Депортація та примусове переміщення українських дітей стали одним із напрямів розслідувань воєнних злочинів, скоєних Росією після початку повномасштабного вторгнення.

    У цьому кримінальному провадженні вина конкретних осіб ще не встановлена судом. Заочна підозра означає, що українське слідство вважає зібрані докази достатніми для повідомлення фігурантам про підозру, однак остаточну оцінку їхнім діям має надати суд.

     

  • Зеленський зробив жорстку заяву про Донбас: Україна не віддасть території заради «перемоги»

    Зеленський зробив жорстку заяву про Донбас: Україна не віддасть території заради «перемоги»

    Президент України Володимир Зеленський заявив, що Росія не зможе отримати перемогу у війні проти України, а Київ не погодиться самостійно залишити території Донбасу. За його словами, російському диктатору Володимиру Путіну необхідно продемонструвати російському суспільству певний результат війни, однак Україна не має наміру віддавати свої території лише для того, щоб Москва могла оголосити це своєю перемогою.

    Про це глава держави заявив в інтерв’ю, оприлюдненому у його Telegram-каналі.

    Зеленський зазначив, що питання Донбасу залишається одним із ключових у можливих домовленостях про завершення війни. За його словами, Путіну потрібно буде «продати» росіянам результат війни, а для цього Кремль прагне отримати контроль над усім Донбасом. Водночас президент наголосив, що Україна не збирається добровільно залишати свої позиції та передавати Росії території.

    «Йому потрібно продавати перемогу. Перемоги в нього в Україні не буде. Йому потрібно захопити Донбас. Ми відходити самі по собі не збираємося», — заявив Зеленський.

    Глава держави пояснив, що навіть потенційне рішення про відхід українських військ із певних територій не гарантувало б припинення російської агресії. На його думку, Москва могла б використати отримані території як проміжний етап для подальшого наступу.

    «Ніхто не буде залишати свою державу, своїх людей і просто виходити. Тому що ніхто не гарантує, що ця людина не піде далі», — наголосив президент, говорячи про Путіна.

    Таким чином, Зеленський фактично дав зрозуміти, що Україна не розглядає односторонній вихід із Донбасу як прийнятний варіант завершення війни. Водночас президент не відкинув необхідність пошуку дипломатичного шляху для припинення бойових дій.

    За його словами, припинення вогню наразі необхідне обом сторонам, оскільки ніхто не може наперед знати, яким саме буде остаточний формат завершення війни. Водночас будь-які домовленості, на думку української сторони, мають забезпечувати реальну безпеку України та не створювати умов для нового російського наступу.

    Окремо Зеленський розповів про майбутні гарантії безпеки для України. Він зазначив, що після завершення війни Київ розраховує отримати потужні гарантії від Сполучених Штатів на випадок повторної агресії Росії. Саме питання гарантій безпеки залишається одним із ключових під час обговорення можливого мирного врегулювання.

    Президент також наголосив на необхідності продовження дипломатичної роботи з міжнародними партнерами. За його словами, Україна готова працювати над припиненням війни, однак не погодиться на домовленості, які створять ризик повторного нападу Росії.

    На цьому тлі залишається актуальним питання відновлення переговорного процесу за участю України, США та Росії. Попередні тристоронні переговори, які відбувалися у лютому цього року, не принесли очікуваного результату. Одним із найбільш складних питань залишається майбутній статус окупованих територій, зокрема Донбасу.

    Водночас останні сигнали від американської сторони можуть свідчити про спроби знову запустити дипломатичний процес. Виконувач обов’язків міністра закордонних справ України Андрій Сибіга заявляв, що українська сторона очікує на приїзд до Києва представників президента США Дональда Трампа для обговорення подальших кроків щодо мирних переговорів.

    Окрім цього, у ЗМІ з’являлася інформація про можливі неформальні контакти європейських і російських політиків у Відні. За даними публікацій, у таких зустрічах могли брати участь колишні представники влади Великої Британії, Франції, Німеччини та Росії. Офіційного статусу переговорів ці контакти не мають, однак вони свідчать про активізацію дискусій щодо можливих шляхів завершення війни.

    Для Києва одним із головних викликів залишається необхідність поєднати прагнення до припинення бойових дій із гарантіями того, що Росія не використає паузу для підготовки нового наступу. Саме тому питання територій, гарантій безпеки та механізмів контролю за виконанням майбутніх домовленостей можуть стати визначальними під час будь-яких наступних переговорів.

    Заява Зеленського про Донбас демонструє, що Україна не готова погоджуватися на односторонні територіальні поступки як ціну за припинення війни. Водночас Київ продовжує заявляти про готовність до дипломатії та пошуку формату, який дозволить зупинити бойові дії й забезпечити довгострокову безпеку країни.

  • Росіяни оголосили «вільне полювання» на авто на Херсонщині

    Росіяни оголосили «вільне полювання» на авто на Херсонщині

    На Херсонщині російські окупаційні війська посилюють використання безпілотників для полювання на автомобілі. Російські військові отримали вказівки щодо так званого «вільного полювання» на автотранспорт, зокрема із застосуванням дронів з оптоволоконним керуванням.

    Про це повідомив голова Херсонської обласної військової адміністрації Олександр Прокудін.

    За даними Сил оборони, російські окупанти збільшили кількість дронових розрахунків у регіоні. Їхнє завдання полягає, зокрема, у пошуку та ураженні автомобілів, які можуть становити інтерес для російських військових.

    Особливу увагу окупанти приділяють транспортним засобам, які за зовнішніми ознаками можуть бути ідентифіковані як автомобілі Сил оборони України. Водночас активність російських операторів безпілотників створює додаткову небезпеку і для цивільного населення, оскільки дрони можуть атакувати транспорт у населених пунктах та поблизу об’єктів, де одночасно перебуває багато людей і автомобілів.

    За словами Прокудіна, найближчими тижнями ризик ударів може бути особливо високим у районах значного скупчення автотранспорту. Йдеться, зокрема, про території поблизу супермаркетів, ринків та автозаправних станцій.

    Голова Херсонської ОВА закликав мешканців регіону залишатися максимально пильними та враховувати зростання загрози під час пересування автомобілем. В умовах активного застосування російськими військами безпілотників будь-яке скупчення машин може привертати увагу операторів дронів.

    Окрему небезпеку становлять безпілотники з оптоволоконним керуванням. Такі дрони мають особливості, які ускладнюють протидію їм традиційними засобами радіоелектронної боротьби, оскільки зв’язок між оператором та апаратом здійснюється через фізичний кабель, а не радіоканал.

    Застосування таких безпілотників російськими військами на Херсонському напрямку посилює загрозу для транспортного сполучення та пересування людей. Росіяни можуть використовувати дрони для спостереження за дорогами, виявлення автомобілів та подальшого завдання ударів.

    При цьому випадки переслідування цивільних за допомогою російських безпілотників на Херсонщині вже фіксувалися. Нещодавно один із російських дронів переслідував чоловіка, який перебував біля ринку в Херсоні та торгував овочами.

    За словами Олександра Прокудіна, безпілотник близько хвилини кружляв навколо автомобіля та переслідував людину. Цей випадок став черговим свідченням того, що російські війська використовують безпілотники не лише для ураження військових цілей, а й для полювання на цивільних мешканців регіону.

    Херсонщина залишається однією з найбільш небезпечних областей України через близькість до позицій російських військ та постійні обстріли. Окупанти регулярно застосовують артилерію, авіацію та безпілотники для атак по населених пунктах і цивільній інфраструктурі.

    На цьому тлі збільшення кількості російських дронових розрахунків та використання безпілотників з оптоволоконним керуванням створює нові ризики для мешканців області. Українські військові продовжують протидіяти російським безпілотникам, однак через масштаб їхнього застосування загроза для людей і транспорту залишається високою.