Radaonline.news

Позначка: оборонна промисловість

  • Італійський оборонний гігант придивляється до українських стартапів: можливі інвестиції та поглинання

    Італійський оборонний гігант придивляється до українських стартапів: можливі інвестиції та поглинання

    Італійський оборонно-аерокосмічний концерн Leonardo посилює присутність в Україні та розглядає українські військово-технологічні компанії не лише як потенційних партнерів, а й як об’єкти для інвестицій або придбання. Створений у Києві підрозділ Leonardo Ukraine має стати для компанії своєрідною точкою входу в українську оборонну екосистему, яка за роки повномасштабної війни перетворилася на один із найдинамічніших майданчиків військових інновацій у Європі.

    Про такі плани генеральний директор Leonardo Лоренцо Маріані розповів Bloomberg. Видання винесло матеріал із промовистим заголовком про український підрозділ як потенційний «форпост для придбань».

    Маріані звернув особливу увагу на українські малі та середні компанії й стартапи, які працюють у сфері оборонних технологій. За його оцінкою, війна дала українським розробникам унікальну можливість створювати технології, швидко перевіряти їх у бойових умовах, отримувати зворотний зв’язок від військових і так само швидко вдосконалювати продукцію.

    «Українська екосистема малих і середніх компаній та стартапів отримала можливість і продемонструвала винахідливість у створенні особливо інноваційних та перевірених рішень», — заявив керівник Leonardo. Його слова також наводить українське профільне видання «Мілітарний».

    На практиці це означає, що Leonardo готова розглядати різні формати співпраці — від технологічного партнерства та спільних розробок до інвестицій у перспективні українські компанії. Bloomberg повідомляє, що в перспективі не виключаються й придбання окремих активів. Водночас про конкретні українські підприємства, які вже стали предметом переговорів щодо купівлі, наразі публічно не повідомлялося.

    Leonardo вже створила окрему компанію в Україні

    Інтерес італійського концерну до України вже вийшов за межі заяв. У 2026 році Leonardo створила в Києві окрему дочірню компанію Leonardo Ukraine.

    За даними італійської Agenzia Nova, юридичну особу зареєстрували 20 травня 2026 року. Вона повністю контролюється Leonardo International. Формально основним видом діяльності визначено дослідження та експериментальні розробки у природничих і технічних науках, однак перелік напрямів значно ширший і охоплює програмне забезпечення, інженерію, виробництво комунікаційного обладнання, навігаційних та вимірювальних систем, ремонт і обслуговування електронного та оптичного обладнання.

    Італійська Milano Finanza також повідомляла, що нова структура на 100% належить групі Leonardo та має зосередитися, зокрема, на безпілотних системах і військових технологіях.

    Тобто йдеться не просто про представництво для продажу готової італійської продукції. Компанія створила структуру, яка потенційно може займатися дослідженнями, розробками, інтеграцією українських технологій і співпрацею з місцевими виробниками.

    У Euronews зазначали, що Leonardo прагне використати досвід України у війні безпілотників і перенести частину отриманих тут знань у майбутні європейські оборонні програми.

    Україна стала унікальною лабораторією військових технологій

    Одна з причин такого інтересу очевидна: українські розробники працюють у середовищі, яке практично неможливо відтворити на звичайному військовому полігоні.

    Нові дрони, засоби радіоелектронної боротьби, навігаційні системи, наземні роботизовані платформи чи засоби перехоплення можуть проходити шлях від прототипу до бойового застосування за місяці або навіть тижні.

    Reuters у червні повідомляв про стрімке зростання українського сектору defence tech. Інвестиції в українські оборонні стартапи, за наведеними виданням даними, збільшилися приблизно з $1,1 млн у 2023 році до $105 млн у 2025-му. Серед напрямів, які розвиваються найшвидше, — морські та наземні безпілотники, автономні системи, ударні БПЛА та рішення, стійкі до радіоелектронної боротьби.

    Саме швидкість циклу «розробка — поле бою — удосконалення» дедалі більше приваблює великих західних виробників озброєння.

    Для традиційних оборонних корпорацій створення нового виробу часто займає роки. Українська модель значно гнучкіша: невеликі компанії можуть швидше змінювати конструкцію, програмне забезпечення чи тактико-технічні характеристики відповідно до того, як змінюється російська тактика.

    Leonardo фактично хоче отримати прямий доступ до цієї екосистеми.

    В Україні тестуватимуть Michelangelo Dome

    Ще одним ключовим напрямом роботи Leonardo в Україні стане випробування нової багаторівневої системи оборони Michelangelo Dome.

    Це одна з найбільш амбітних нових програм італійської компанії. Michelangelo Dome має об’єднувати в єдину мережу радари, оптико-електронні сенсори, системи командування й управління, штучний інтелект, засоби радіоелектронної боротьби та різні системи ураження.

    Згідно з офіційними матеріалами Leonardo, система має захищати критичну інфраструктуру, території та стратегічні об’єкти від широкого спектра загроз — від безпілотників і їхніх роїв до крилатих, балістичних і навіть гіперзвукових ракет.

    Перші компоненти Michelangelo Dome для України вже перебувають у виробництві.

    Під час презентації промислового плану Leonardo у березні 2026 року керівництво компанії повідомило, що перший компонент системи будується саме для України, а його випробування мають провести у реальному середовищі до кінця року.

    У дорожній карті проєкту Україна окремо зазначена як майданчик для розгортання Michelangelo Dome. Leonardo також повідомляє, що веде переговори щодо системи більш ніж із 20 країнами.

    У вересні Euronews із посиланням на Маріані підтвердив, що перші оперативні випробування системи в Україні планують провести до кінця 2026 року.

    Це робить Україну не просто потенційним покупцем нової системи, а важливим елементом її практичного розвитку.

    Спершу — протидронний та артилерійський компоненти

    Одним із головних напрямів Michelangelo Dome буде боротьба з безпілотниками — загрозою, яка за останні роки стала центральною для сучасної війни.

    Leonardo вже працює над інтеграцією засобів виявлення та ураження малорозмірних цілей. В офіційних документах компанія прямо називає counter-drone технології серед пріоритетних напрямів досліджень і розвитку.

    Український досвід тут особливо важливий. Росія щодня застосовує проти України різні типи ударних і розвідувальних безпілотників, тоді як українська сторона розвиває власні дрони-перехоплювачі, засоби РЕБ, мобільні вогневі групи та інші дешевші способи боротьби з масовими повітряними цілями.

    Тому тестування нової системи саме в Україні дозволяє Leonardo перевірити її не проти умовної навчальної цілі, а в умовах сучасної багатокомпонентної повітряної війни.

    Leonardo вже будує мережу європейських оборонних альянсів

    Поява українського підрозділу вписується у ширшу стратегію Leonardo — компанія дедалі активніше створює міжнародні партнерства замість самостійної розробки всього спектра озброєнь.

    З німецьким Rheinmetall Leonardo створила спільне підприємство для розробки та виробництва нового основного бойового танка і бойових машин піхоти для європейського ринку.

    Ще один великий союз компанія створила з турецьким виробником Baykar. Спільне підприємство LBA Systems належить сторонам у рівних частках і займається розробкою, виробництвом та обслуговуванням безпілотних авіаційних систем. Leonardo надає електроніку, сенсори, корисне навантаження й технології інтеграції, тоді як Baykar — свої напрацювання у сфері безпілотних платформ.

    Європейський ринок безпілотної бойової авіації, ударних дронів і систем далекого ураження сам Leonardo оцінює приблизно у $100 млрд на найближчі десять років.

    Українські компанії в цій конфігурації потенційно можуть стати ще одним джерелом технологій.

    Західні оборонні гіганти все активніше заходять в Україну

    Leonardo — далеко не перша велика європейська оборонна компанія, яка вирішила створити постійну присутність в Україні.

    Німецький Rheinmetall ще у 2023 році створив спільне підприємство з «Українською оборонною промисловістю». Rheinmetall володіє 51% компанії, українська сторона — 49%. Підприємство займається обслуговуванням та ремонтом військової техніки, а співпраця передбачає також спільне виробництво окремих систем в Україні.

    Це демонструє ширшу тенденцію: великі оборонні корпорації поступово переходять від постачання Україні готового озброєння до локалізації виробництва, спільних розробок та інтеграції українських технологій у власні продукти.

    Для України такий процес може мати подвійний ефект.

    З одного боку, він відкриває українським стартапам доступ до капіталу, великих виробничих потужностей і глобальних ринків. Малий український виробник, який сьогодні створює сотні або тисячі одиниць певної системи, у партнерстві з міжнародним концерном потенційно може масштабувати виробництво значно швидше.

    З іншого — інтерес до придбання українських підприємств порушує питання про те, кому в перспективі належатимуть технології, створені українськими командами під час війни. Публічно Leonardo поки не оголошувала конкретних угод щодо поглинання українських defence-tech компаній, тому говорити про вже погоджені продажі некоректно.

    Проте сама готовність одного з найбільших оборонних концернів Європи розглядати такі угоди показує, наскільки змінилася роль українського оборонно-промислового сектору.

    Ще кілька років тому Україна передусім шукала у західних компаній готове озброєння. Тепер самі європейські оборонні гіганти створюють офіси в Києві, вивчають українські розробки, тестують тут власні системи та оцінюють можливість інвестувати у місцеві компанії.

    І Leonardo фактично підтверджує: бойовий досвід українського miltech перетворився на актив, за який найбільші гравці світового оборонного ринку вже готові конкурувати.

  • «Путін збільшує удари»: Зеленський заявив про масову відповідь на реактивні дрони

    «Путін збільшує удари»: Зеленський заявив про масову відповідь на реактивні дрони

    Росія нарощує застосування реактивних ударних безпілотників проти України, змушуючи українську систему протиповітряної оборони адаптуватися до нової загрози. Над засобами масового перехоплення таких цілей в Україні вже працюють 67 компаній, а кілька виробників продемонстрували практичні результати. Головним завданням тепер стає масштабування виробництва перехоплювачів до рівня, який дозволить системно протидіяти новій російській тактиці.

    Про це президент України Володимир Зеленський розповів 6 вересня під час пресконференції у Києві. За його словами, російські війська посилюють повітряні удари, а Україна паралельно працює над військовою та дипломатичною відповіддю.

    Зеленський зазначив, що особисто зустрічався з представниками значної кількості українських компаній, які займаються розробкою відповідних технологій.

    «На сьогодні у нас біля 60 компаній в Україні, які вже займаються тим, щоби збивати реактивні дрони, збивати їх масово. Якщо точним бути — 67», — заявив президент.

    При цьому йдеться не лише про проєкти на папері. За словами Зеленського, від трьох до п’яти компаній уже показали результат. Наступний ключовий етап — забезпечити можливість масового виробництва таких засобів.

    Президент пов’язав прискорення цієї роботи зі зміною російської тактики та збільшенням інтенсивності ударів.

    За його словами, Україна відповідатиме на російський повітряний терор і водночас намагатиметься максимально прискорити дипломатичні процеси, здатні знизити рівень ескалації.

    Зеленський фактично розділив українську стратегію на два напрямки. «Планом Б» він назвав нарощування фізичних можливостей для захисту українського неба, зокрема масове виробництво засобів протидії реактивним безпілотникам. Водночас «планом А» президент назвав прискорення дипломатичних можливостей для зменшення російської ескалації.

    Чому реактивні дрони стали серйозною проблемою

    Реактивні ударні БПЛА становлять складнішу ціль для частини традиційних засобів протиповітряної оборони, ніж попередні гвинтові модифікації «Шахедів».

    The Guardian наприкінці серпня повідомляв, що нові реактивні модифікації, які Росія почала активно використовувати проти України, можуть рухатися приблизно вдвічі швидше за попередні версії з поршневими двигунами. Видання наводило оцінку швидкості приблизно 200–250 миль на годину, тобто близько 320–400 км/год.

    Зростання швидкості безпосередньо впливає на час, який залишається українським підрозділам для виявлення, супроводу та знищення цілі.

    Особливо гостро це питання постає для дешевших засобів перехоплення. Україна протягом війни вибудовувала багаторівневу систему протидії російським «Шахедам», використовуючи не лише класичні зенітні ракетні комплекси, але й мобільні вогневі групи, зенітні гармати, засоби радіоелектронної боротьби та дрони-перехоплювачі.

    Реактивні модифікації змушують цю систему знову змінюватися.

    За даними Business Insider із посиланням на українські дані, масштаби використання Росією реактивних безпілотників різко зросли протягом літа. У серпні йшлося вже про понад 2,5 тисячі таких апаратів проти приблизно 1,5 тисячі в липні.

    Це означає, що проблема для України полягає не тільки в технічній можливості збити окремий швидкісний безпілотник. Необхідно створити достатньо дешеву й масову систему, здатну працювати проти сотень і потенційно тисяч таких цілей.

    Україна вже випробувала чотири перехоплювачі

    Робота над відповіддю на нову російську загрозу почалася раніше. 30 серпня міністр оборони України Євгеній Хмара повідомив, що українські розробники вже мають чотири потенційні перехоплювачі, здатні працювати проти реактивних «Шахедів».

    За словами міністра, ці системи вже пройшли польові випробування.

    «Вже є потенційні чотири перехоплювачі, які можуть збивати реактивні “Шахеди”. По них уже проведені польові випробування», — заявляв Хмара.

    Наступне завдання — якнайшвидше вдосконалити розробки та масштабувати їх виробництво до тисяч одиниць.

    Таким чином, остання заява Зеленського показує значно ширший масштаб роботи: потенційними засобами протидії новій загрозі займаються десятки українських компаній, хоча реальні результати наразі продемонструвала лише частина з них.

    Питання реактивних «Шахедів» винесли на Ставку

    Проблема стала настільки гострою, що 3 вересня прискорення виробництва швидкісних перехоплювачів окремо обговорювали на засіданні Ставки Верховного Головнокомандувача.

    РНБО повідомляла, що українські виробники вже створили прототипи нових засобів проти реактивних дронів. Робота була зосереджена на їх удосконаленні та підвищенні ефективності.

    Тобто Україна намагається пройти шлях від експериментальних систем до серійного виробництва за максимально короткий термін.

    Це критично ще й через економіку війни. Використання дорогих зенітних ракет проти відносно дешевих безпілотників не може бути єдиною відповіддю на масовані атаки. Саме тому дрони-перехоплювачі та інші спеціалізовані дешевші засоби розглядаються як один із ключових елементів подальшого розвитку української ППО.

    Росія намагається знайти слабке місце української ППО

    Перехід РФ до активнішого використання реактивних безпілотників відбувається на тлі постійної технологічної гонки між російськими ударними засобами та українською системою оборони.

    Коли українські сили знаходять ефективніший спосіб протидії певній модифікації БПЛА, російська сторона намагається змінити характеристики апаратів, маршрути польотів, висоту, швидкість або тактику їх застосування.

    З реактивними безпілотниками головною перевагою для атакуючої сторони стає саме швидкість. Вона скорочує час реакції та ускладнює роботу частини мобільних засобів ППО, які показали високу ефективність проти повільніших «Шахедів».

    Водночас сама поява реактивних дронів не робить їх невразливими. Заяви українського військово-політичного керівництва свідчать, що кілька вітчизняних розробок уже продемонстрували здатність працювати проти таких цілей. Основною проблемою стає не стільки створення одиничного перехоплювача, скільки його масштабування.

    Саме тому цифра у 67 компаній, яку назвав Зеленський, є показовою. Україна намагається не покладатися на одну технологію чи одного виробника, а паралельно перевіряти десятки рішень і вибрати ті, які можна швидко запускати у великі серії.

    При цьому Зеленський наголошує, що навіть масштабне посилення ППО залишається оборонним сценарієм. Київ паралельно прагне домогтися зменшення російської ескалації дипломатичними засобами.

    Однак поки атаки тривають, Україна готується до сценарію, за якого реактивних безпілотників у російських ударах ставатиме дедалі більше. І головне завдання тепер — зробити так, щоб разом із кількістю нових російських дронів зростала й кількість українських засобів, здатних їх перехоплювати.

  • У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО поступово змінюється саме сприйняття України: від держави, якій союзники допомагають протистояти російській агресії, до країни, яка сама робить внесок у безпеку всього євроатлантичного простору. Ця зміна вже зафіксована не лише в політичних заявах — відповідне формулювання з’явилося в офіційних документах Альянсу на рівні лідерів держав.

    Про це розповіла глава Місії України при НАТО Альона Гетьманчук в інтерв’ю РБК-Україна. За її словами, йдеться про своєрідний «ментальний злам» усередині Альянсу щодо того, яку роль Україна відіграє в системі євроатлантичної безпеки.

    «Вперше країни-члени НАТО на рівні лідерів зафіксували в декларації, що Україна є контрибутором євроатлантичної безпеки», — заявила дипломатка.

    Йдеться про декларацію саміту НАТО 2026 року в Анкарі. В офіційному документі союзники прямо записали, що Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку. Одночасно країни Альянсу підтвердили єдність у підтримці України в захисті її свободи, суверенітету та територіальної цілісності.

    Це формулювання важливе не лише з політичної точки зору. Воно фактично змінює логіку, за якою всередині НАТО може розглядатися подальша військова та фінансова підтримка Києва.

    За словами Гетьманчук, раніше Україну передусім сприймали як отримувача допомоги — країну, якій необхідно передавати озброєння, боєприпаси та іншу підтримку для протистояння Росії. Тепер дедалі сильніше закріплюється інший підхід: посилення України одночасно означає посилення безпеки самих держав НАТО.

    Цю тенденцію підтверджують і заяви керівництва Альянсу. Заступниця генерального секретаря НАТО Радміла Шекерінська у липні 2026 року заявила, що Україна стала постачальником безпеки, а відносини з нею дедалі більше набувають двостороннього характеру. За її словами, НАТО та ЄС не лише підтримують Україну, а й переймають її досвід, знання та практичні напрацювання.

    Особливого значення це набуває через досвід української армії та оборонної промисловості, накопичений під час повномасштабної війни. Серед сфер, де співпраця України та партнерів стає дедалі важливішою, — безпілотні системи, оборонні технології, протиповітряна оборона та масштабування військового виробництва.

    На рівні НАТО розвиток безпілотних систем, інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, високоточних ударних можливостей, штучного інтелекту та інших нових технологій уже визначено серед напрямків модернізації Альянсу.

    Гетьманчук наголосила, що новий статус України дає Києву додатковий аргумент у переговорах із союзниками про фінансування оборони.

    «Визнання України контрибутором безпеки автоматично перетворює всі внески в підтримку України на інвестиції в євроатлантичну безпеку, в інвестиції у власну оборону країн-членів НАТО», — пояснила вона.

    Тобто логіка поступово змінюється з «допомоги Україні» на «інвестиції у спільну безпеку». За словами дипломатки, сьогодні мова дедалі частіше йде не просто про передачу готового західного озброєння зі складів, а про фінансування конкретних систем і вкладення у виробничі можливості українського оборонно-промислового комплексу.

    Передумови для такого підходу були закладені ще на саміті НАТО в Гаазі у червні 2025 року.

    Тоді союзники ухвалили масштабне рішення про збільшення оборонних витрат. До 2035 року країни НАТО зобов’язалися спрямовувати на оборонні та пов’язані з безпекою потреби 5% ВВП. Щонайменше 3,5% мають іти на основні оборонні потреби та виконання цільових показників НАТО, а до 1,5% — на ширші безпекові витрати, зокрема критичну інфраструктуру, стійкість, інновації та зміцнення оборонно-промислової бази.

    Для України принциповим став ще один пункт Гаазької декларації: союзники погодилися враховувати прямі внески в оборону України та її оборонну промисловість під час розрахунку власних оборонних витрат.

    Таким чином, країна НАТО, яка вкладає кошти у виробництво озброєнь для України або безпосередньо підтримує український ОПК, може одночасно виконувати частину власних зобов’язань щодо збільшення оборонних витрат. В офіційній декларації це пояснювалося тим, що безпека України сприяє безпеці самих союзників.

    Саме це рішення Гетьманчук назвала одним із важливих механізмів, які вдалося зробити практичними.

    Зміна стала ще помітнішою після саміту НАТО в Анкарі в липні 2026 року. Лідери Альянсу вже безпосередньо записали в підсумковій декларації: «Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку». Там же зазначено, що європейські союзники та Канада фінансують переважну частину безпекової допомоги Україні через двосторонні й багатосторонні механізми.

    Крім того, союзники взяли на себе конкретні фінансові зобов’язання. На 2026 рік країни НАТО пообіцяли надати Україні військове обладнання, допомогу та навчання загальною вартістю 70 млрд євро. Водночас у декларації закріплено намір підтримувати щонайменше еквівалентний рівень допомоги й у 2027 році.

    Заступниця генсека НАТО Радміла Шекерінська пізніше окремо наголосила: сума на 2027 рік є мінімальною планкою, а не максимально можливою межею допомоги.

    Нинішній підхід став результатом кількарічної еволюції політики Альянсу. Ще на Вашингтонському саміті 2024 року союзники ухвалили довгострокове зобов’язання щодо безпекової допомоги Україні. Тоді НАТО заявляло про намір забезпечити базове фінансування на рівні щонайменше 40 млрд євро протягом наступного року. До підтримки, яка могла враховуватися в межах цього механізму, входили закупівля військового обладнання, передача техніки, логістика, навчання українських військових, а також інвестиції в українську оборонну інфраструктуру та промисловість.

    У Гаазі в 2025 році був зроблений наступний крок: витрати на Україну фактично пов’язали з оборонними зобов’язаннями самих союзників. А в Анкарі у 2026-му Україну вже прямо назвали державою, яка робить внесок у трансатлантичну безпеку.

    Таким чином, слова Гетьманчук про «ментальний злам» мають під собою цілком конкретні рішення НАТО. Якщо раніше дискусія переважно будувалася навколо того, скільки ресурсів Альянс готовий витратити на допомогу Україні, то тепер дедалі більше йдеться про те, яку користь сама Україна, її військовий досвід, технології та оборонна промисловість можуть дати спільній системі безпеки.

    При цьому таке визнання саме по собі не означає членства України в НАТО і не замінює політичних рішень, необхідних для вступу до Альянсу. Однак воно свідчить про важливу зміну позиціонування України: від держави, безпеку якої потрібно забезпечувати, до партнера, зміцнення якого розглядається як частина зміцнення оборони всього євроатлантичного простору.

  • «Кабан», «Батон» і «Стус»: звідки беруться дивні назви української зброї і чому це викликає суперечки

    «Кабан», «Батон» і «Стус»: звідки беруться дивні назви української зброї і чому це викликає суперечки

    Українська оборонна промисловість за роки повномасштабної війни сформувала не лише величезний ринок дронів, роботизованих комплексів, систем РЕБ і ракет, а й власну, поки що доволі хаотичну культуру назв. Поруч із цілком традиційними «Лелекою», «Соколом», «Богданою» чи «Козаком» тепер існують «Батон», «Кабан», P1-SUN, D1L-DUCK та інші назви, які нерідко стають приводом для жартів і суперечок у соцмережах.

    «Оборонка» спільно з державним оборонним кластером Brave1 проаналізувала 3773 найменування продукції, представленої на Brave1Market. Після відсіювання повторів і різних модифікацій дослідники отримали 992 унікальні назви й спробували зрозуміти, за якою логікою українські виробники сьогодні називають свою зброю.

    З’ясувалося, що найбільше українська оборонка любить тваринний світ. До цієї категорії належать 21,3% усіх проаналізованих назв. Друге місце посіли абревіатури й технічні коди — 15,4%. Ще 12,4% становлять спеціально вигадані брендові назви, 10,8% — слова, що описують дію або властивість, а 10,1% пов’язані з міфологією та фольклором.

    Тварини особливо популярні серед виробників безпілотників. Тут можна знайти «Сойку», «Пугача», «Шпака», «Лелеку», «Кажана», «Сокола» й «Колібрі». Проблема лише в тому, що найочевидніші назви птахів уже практично використані. У Brave1 раніше жартували, що виробникам доводиться переходити до дедалі екзотичніших варіантів — на ринку вже з’являлися навіть «Какаду» та «Фламінго».

    Схожа ситуація із наземними роботизованими комплексами. Тут частка назв, пов’язаних із тваринами, перевищує 27%. Українські роботи отримують імена «Кабан», «Мураха», «Терміт», «Веприк», «Рись» або «Змій».

    Керівник відділу комунікацій Brave1 Євген Гриценко пояснює це спробою передати характер самої техніки. Якщо машина має бути витривалою, живучою та невибагливою, розробники шукають відповідну асоціацію у природі.

    У системах радіоелектронної боротьби та розвідки ситуація інша. Тут частіше використовують технічні індекси або абстрактні поняття: «Шквал», «Міраж», «Буревій», «Імла», «Заграва». Є й більш побутові «Купол», «Парасолька» чи «Каскад».

    Одна з найцікавіших назв у цьому сегменті — «Ліма». Система отримала її через особливість роботи: під її впливом GPS-модулі можуть визначати своє місцезнаходження так, ніби перебувають у столиці Перу.

    До повномасштабного вторгнення українські виробники частіше орієнтувалися на експортний ринок. Звідси англомовні назви на кшталт Raybird або технічні позначення ACS-3 та PD-2. Інші компанії ще тоді робили ставку на українські слова — «Лелека», «Вільха», «Козак», «Богдана».

    Після 24 лютого 2022 року пріоритети змінилися. Для військових стало важливіше, щоб назву можна було швидко вимовити, запам’ятати і передати по рації. Водночас із розвитком внутрішнього оборонного ринку неймінг поступово перетворився ще й на інструмент маркетингу.

    Сотні українських виробників тепер конкурують не лише за державні контракти, а й безпосередньо за увагу підрозділів. Через Brave1Market та DOT-Chain військові можуть порівнювати різні продукти, а тому впізнаваність бренду стала додатковою перевагою.

    Саме це частково пояснює появу дедалі оригінальніших назв.

    Є в українській оборонці й окремий культурний напрям. Близько 4,4% назв у вибірці Brave1 пов’язані з українською історією та культурою.

    Компанії The Fourth Law і Odd Systems, наприклад, називають продукцію на честь українських діячів XX століття. Тепловізійна камера «Курбас» отримала ім’я режисера Леся Курбаса, перехоплювач «Зеров-8» — поета Миколи Зерова, а FPV-дрон «Стус» — Василя Стуса.

    Співзасновник компаній Ярослав Ажнюк пояснював такий підхід бажанням закладати у назву зміст і водночас повертати в суспільний простір імена людей, яких переслідував і знищував радянський режим.

    Інші виробники створюють власну стилістику. Airlogix, наприклад, використовує давньоєгипетську міфологію. У компанії з’явилися безпілотники Gor, Anubis і Seth-X — на честь Гора, Анубіса та Сета.

    Однак найбільше дискусій викликає зовсім інша категорія — назви з іронією, побутовою лексикою або навмисною провокацією.

    На українському ринку вже є «Батон», «Мангал», «Тетріс», «Валіза». Компанія Vyriy Industries назвала свій аналог російської «Молнии» просто «Блискавкою», а плату ініціації — RICO, на честь пінгвіна-вибухотехніка з мультфільму «Мадагаскар».

    Найвідомішим прикладом став дрон-перехоплювач P1-SUN компанії SkyFall. Формально назва вимовляється як «Пі-Ван-Сан», однак в українському інформаційному просторі вона дуже швидко перетворилася на «Пісюн».

    Жарт виявився настільки впізнаваним, що назва фактично почала жити окремо від виробника. За словами Гриценка, P1-SUN привертав увагу навіть іноземців на міжнародній виставці Eurosatory у Парижі. Згодом виробник представив і подовжену версію — P1-SUN Long.

    Після цього на ринку почали з’являтися ще більш провокативні конструкції, зокрема D1L-DUCK та UEB-1.

    Саме тут думки представників оборонної індустрії розходяться.

    У Brave1 вважають, що гумор органічно вписується в українську військову культуру, де зневага до ворога, самоіронія та нестандартність давно стали частиною традиції. Побутова назва може навіть психологічно спростити ставлення до техніки: «Кабан» чи «Батон» сприймається не як дорогий музейний експонат, а як робочий інструмент.

    Ярослав Ажнюк, навпаки, різко критикує тренд на лайливі та вульгарні назви. На його думку, українська культура має достатньо історичних постатей, символів та власних сенсів, щоб не зводити неймінг оборонних технологій до грубих жартів.

    Єдиної відповіді на питання, якою має бути назва української зброї, поки немає.

    Статистика Brave1 добре показує, наскільки різноманітним є ринок. Латинка та кирилиця використовуються практично порівну — 49,7% проти 46,7%. При цьому 42,5% назв мають українську лексичну основу, 23,5% — англійську, а ще понад п’ята частина взагалі не є словами й складається з кодів або вигаданих конструкцій.

    Україна фактично формує свою традицію військового неймінгу просто зараз — паралельно з вибуховим розвитком оборонної промисловості. В одних назвах залишаються радянські й міжнародні традиції технічних індексів, в інших з’являються українська історія та культура, а поруч існують гумор, меми й відверта провокація.

    І поки українська оборонка створює сотні нових моделей техніки, здається, одне питання ставатиме дедалі складнішим: як назвати наступний дрон, якщо майже всі птахи вже зайняті?

  • Прототипи вже є: Зеленський наказав прискорити нову зброю проти реактивних «Шахедів»

    Прототипи вже є: Зеленський наказав прискорити нову зброю проти реактивних «Шахедів»

    Україна має прискорити розробку та серійне виробництво швидкісних дронів-перехоплювачів, здатних протидіяти новим реактивним ударним безпілотникам Росії. Це стало головною темою засідання Ставки Верховного Головнокомандувача, яке 3 вересня провів президент Володимир Зеленський.

    За словами президента, українські компанії вже мають необхідні напрацювання. Прототипи нових перехоплювачів створені, однак зараз їх необхідно довести до рівня ефективності, який дозволить масово використовувати такі системи для захисту українських міст та об’єктів інфраструктури.

    «В Україні є виробники зі спроможністю виконати це завдання. Прототипи розроблені, триває робота для доведення цієї нової зброї до необхідного рівня ефективності», — заявив Зеленський. Президент наголосив, що поставлене завдання має бути виконане у визначені строки.

    Фактично йдеться про створення нового ешелону української протиповітряної оборони. Основою мають стати відносно дешеві та швидкі засоби перехоплення, використання яких буде економічно виправданим проти масових російських безпілотників.

    Необхідність такого рішення стає особливо актуальною через появу у російських атаках значної кількості реактивних ударних дронів. Під час масованого удару в ніч на 3 вересня Росія застосувала 163 безпілотники різних типів. За інформацією Повітряних сил, близько половини ударних БпЛА Shahed у цій атаці були реактивними. Українська ППО збила або подавила 135 безпілотників, однак влучання зафіксували на 15 локаціях.

    На Ставці окремо розглянули можливість ширшого залучення українського бізнесу до створення протиповітряної оборони. Йдеться не лише про безпосереднє виробництво, а й про постачання та налаштування окремих типів систем ППО. Для цього, за словами Зеленського, вже визначені конкретні завдання та строки.

    Стратегічна мета — вивести український оборонно-промисловий комплекс разом із міжнародними партнерами на рівень, за якого країна матиме достатню кількість швидкісних дронів-перехоплювачів та дешевих ракет. Саме ці засоби мають стати відповіддю на масштабування Росією виробництва швидкісних ударних безпілотників.

    Україна вже має щонайменше чотири перспективні розробки перехоплювачів для боротьби з реактивними «Шахедами». Міністр оборони Євгеній Хмара 30 серпня повідомляв, що вони пройшли польові випробування. Наступним ключовим завданням він назвав доведення систем до необхідного рівня та масштабування виробництва до тисяч одиниць.

    За наведеними тоді даними, Росія різко збільшила використання реактивних ударних БпЛА: у липні їх було запущено близько 1500, а в серпні — вже близько 2500.

    Перевага дронів-перехоплювачів полягає також у потенційній вартості одного перехоплення. Україна прагне створити масову систему, яка дозволить не витрачати значно дорожчі зенітні ракети на кожну повітряну ціль. Саме тому Зеленський окремо наголосив на необхідності одночасно розвивати швидкісні БпЛА та дешеві ракети.

    Ще одним важливим результатом Ставки стала заява президента про підготовку асиметричної відповіді на дії Росії.

    Зеленський повідомив, що українські розвідувальні структури мають інформацію про подальші плани противника, а ресурси держави вже спрямовуються на протидію цим загрозам.

    «Будемо діяти також і асиметрично. Відповідні операції затверджені», — заявив президент. Деталей цих операцій глава держави не розкрив.

    Таким чином, Україна готується одночасно розвивати два напрямки відповіді на нову російську тактику: нарощувати власні можливості для масового й відносно дешевого перехоплення швидкісних дронів та проводити операції, покликані протидіяти самій загрозі. Якими саме будуть затверджені асиметричні заходи, наразі офіційно не повідомляється.

  • Зброя, яка думає сама: українські інженери створюють системи, що змінюють поле бою

    Зброя, яка думає сама: українські інженери створюють системи, що змінюють поле бою

    Українська оборонна промисловість за роки повномасштабної війни пройшла шлях від екстреного виробництва FPV-дронів у невеликих майстернях до створення автономних систем, здатних самостійно знаходити повітряні цілі, роботизованих комплексів для розмінування та технологій, у яких штучний інтелект дедалі більше перебирає на себе роботу оператора.

    Саме кільком таким розробкам присвячений новий матеріал NV про український військово-промисловий комплекс. Серед найбільш незвичних рішень — турель із використанням ШІ, яка має автоматично виявляти та знищувати FPV-дрони, а також магнітна система для наземного роботизованого комплексу, здатна провокувати спрацювання певних мін ще до наближення самої машини.

    І це вже не окремі експерименти ентузіастів. Український defense tech фактично сформував окрему екосистему, яка налічує тисячі команд і проєктів.

    За актуальними даними державного оборонного кластера Brave1, у його системі зареєстровано понад 2500 компаній та більш ніж 5000 розробок. Серед них понад 500 виробників безпілотників, понад 300 команд у сфері РЕБ та радіоелектронної розвідки, понад 200 розробників наземних роботизованих комплексів і більш ніж 200 команд, які працюють зі штучним інтелектом. Окремими напрямами вже стали ракети, морські дрони та боєприпаси.

    Тобто йдеться не просто про масштабування виробництва звичайних FPV.

    Війна поступово переходить у фазу, де вирішальними стають автономність, швидкість реакції та мінімізація участі людини в найбільш небезпечних операціях.

    Одним із головних прикладів цього тренду є боротьба з FPV-дронами.

    Невеликі ударні безпілотники стали одним із наймасовіших засобів ураження на фронті. Через їхню дешевизну противник може використовувати десятки апаратів на обмеженій ділянці, а час між виявленням FPV і його ударом часто вимірюється секундами.

    Людина фізично не завжди встигає побачити ціль, оцінити траєкторію, розвернути зброю та відкрити вогонь.

    Тому наступний логічний крок — передати частину цього циклу машині.

    Саме тут з’являються автоматизовані турелі з комп’ютерним зором та алгоритмами розпізнавання об’єктів. Система може постійно контролювати сектор, знаходити невеликі рухомі цілі, супроводжувати їх і допомагати оператору або автоматично наводити зброю.

    Це не означає, що людина повністю зникає з процесу застосування зброї. Рівень автономності залежить від конкретної системи та режиму її використання. Але сама тенденція очевидна: час від виявлення цілі до реакції скорочується максимально.

    Подібні процеси вже відбуваються і в українській протиповітряній обороні.

    У червні український оборонний сектор повідомив про успішні бойові випробування технології, яка автоматизує до 95% процесу перехоплення ударних безпілотників. Фактично оператору вже не потрібно вручну виконувати весь політ дрона-перехоплювача від старту до контакту з ціллю.

    Brave1 паралельно почав стратегічну співпрацю з командуванням Повітряних сил у напрямі так званого «малого ППО». До кластера вже входять понад 100 розробників дронів-перехоплювачів, а одним із ключових напрямів є протидія швидкісним, зокрема реактивним, безпілотникам.

    Інший напрям революції відбувається не в небі, а на землі.

    Наземні роботизовані комплекси дедалі частіше використовують для доставки вантажів, евакуації поранених, встановлення мін, розвідки, вогневої підтримки та інших завдань, де присутність військовослужбовця створює надмірний ризик.

    Але у таких машин є фундаментальна проблема — мінні поля.

    Саме тому команда Trinity Robotics, яку згадує NV, розробила спеціальне магнітне рішення для НРК. Його завдання — створювати магнітне поле попереду роботизованої платформи та провокувати спрацювання окремих мін із магнітними датчиками до того, як безпосередньо до них доїде сам робот.

    Ідея проста лише на перший погляд.

    Сучасні протитанкові міни можуть реагувати не тільки на безпосередній фізичний тиск. Частина боєприпасів має магнітні датчики, які фіксують зміну магнітного поля під час наближення великої металевої техніки.

    Якщо штучно створити потрібний сигнал на безпечній відстані перед платформою, міну теоретично можна змусити спрацювати раніше.

    У такій логіці робот фактично отримує своєрідний «електромагнітний щуп».

    Водночас це не універсальний засіб розмінування: різні міни мають різні принципи спрацювання, захист від саперних методів та алгоритми протидії. Але для наземних роботів навіть часткове зменшення ризику на мінованій ділянці може мати велике значення.

    Особливо важливо, що подібні технології народжуються не в лабораторіях, відірваних від фронту.

    Українська модель оборонних інновацій передбачає дуже короткий цикл: військові формують потребу — компанія створює прототип — виріб тестується — отримує відгуки з бойових підрозділів — конструкцію переробляють — і цикл повторюється.

    Саме швидкість цього процесу стала однією з причин, через які український досвід активно вивчає НАТО.

    Заступниця генерального секретаря Альянсу Радміла Шекерінська в липні прямо заявила, що Україна перетворилася з отримувача допомоги на «постачальника безпеки». За її словами, країни НАТО та ЄС уже не просто допомагають Києву, а переймають український досвід, знання та технологічні рішення.

    В Альянсі навіть створено окремий центр JATEC у Польщі, де українські військові та експерти разом із представниками НАТО систематизують уроки війни та адаптують їх до майбутніх доктрин Альянсу.

    І це відбувається на тлі колосального зростання самого українського ВПК.

    Лише у 2025 році Міністерство оборони допустило до експлуатації понад 1300 нових українських зразків озброєння та військової техніки — на 25% більше, ніж роком раніше. Найбільшу групу становили безпілотні авіаційні комплекси — понад 550 зразків. Ще понад 270 припало на різні боєприпаси.

    У 2026 році темпи не знизилися.

    Лише протягом травня Міноборони допустило до експлуатації 175 нових зразків, причому майже 93% із них були створені українськими виробниками.

    Brave1 водночас розширив фінансування найперспективніших технологій. У липні кластер разом із Силами оборони визначив 53 технологічні пріоритети у дев’яти напрямках, а максимальний грант для окремої розробки збільшено до 8 млн грн.

    Ще показовіші масштаби накопиченого фінансування. За перші три роки роботи Brave1 профінансував майже 1000 грантів на суму понад 5,8 млрд грн.

    Причому технологічний пошук ведеться одразу у кількох критичних напрямах.

    Навесні Міноборони тестувало нове покоління українських дронів-бомберів зі збільшеною дальністю, більшою вантажопідйомністю та захищеним каналом зв’язку.

    У квітні Brave1 випробував нові FPV-системи, спеціально створені для роботи в умовах активної російської радіоелектронної боротьби. У тестах брали участь одразу вісім українських виробників.

    Паралельно розвиваються перехоплювачі, роботизовані наземні системи, автономна навігація, комп’ютерний зір і системи прийняття рішень на основі ШІ.

    По суті, Україна зараз намагається вирішити одну фундаментальну проблему сучасної війни: як максимально прибрати військового з тієї точки, де його може вбити противник.

    Якщо вантаж можна доставити наземним роботом — людина не повинна їхати під FPV.

    Якщо дрон здатен сам знайти Shahed — оператору не потрібно вручну вести перехоплювач десятки кілометрів.

    Якщо автоматична турель реагує на FPV за секунди — військовому не треба самому стояти біля кулемета і чекати на дрон.

    Якщо міну можна підірвати перед наземною платформою — до неї не потрібно відправляти сапера.

    У цьому й полягає головна зміна українського defense tech: це вже не просто створення більшої кількості зброї. Це поступовий перехід до роботизованого та алгоритмічного поля бою, де людина визначає завдання, а дедалі більшу частину небезпечної роботи виконують машини.

    Саме тому український досвід сьогодні цікавить НАТО.

    Шекерінська наголошувала, що союзники вже використовують уроки України у питаннях безпілотних систем, радіоелектронної боротьби, швидкої адаптації та ухвалення рішень. Підтримка України, за її словами, одночасно допомагає самим країнам Альянсу вдосконалювати власне стримування та оборону.

    Тобто за чотири роки великої війни відбулася принципова зміна.

    На початку вторгнення Україна критично залежала від того, яку техніку партнери погодяться передати зі своїх запасів.

    У 2026 році ситуація вже інша: західні компанії інвестують в українську оборонну промисловість, НАТО вивчає українські технологічні рішення, а українські інженери створюють системи, яких ще кілька років тому не існувало навіть як окремої категорії озброєння.

    І саме турель, яка сама бачить FPV, чи робот із магнітом-сапером найкраще демонструють, у який бік рухається війна майбутнього: менше людей у зоні прямої небезпеки, більше роботів, сенсорів, алгоритмів і штучного інтелекту.

  • «Перемовини можуть стати пасткою»: Залужний назвав головну помилку України та умову безпечного миру

    «Перемовини можуть стати пасткою»: Залужний назвав головну помилку України та умову безпечного миру

    Будь-які переговори з Росією без сильної, технологічної та деполітизованої української армії можуть перетворитися на пастку. Таку позицію висловив посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у колонці до 35-річчя Незалежності України. Він пов’язав нинішню велику війну з десятиліттями роззброєння, занепадом оборонної промисловості та надмірною вірою у зовнішні гарантії, а також закликав перетворити воєнний досвід України на нову систему національної та європейської безпеки.

    У своєму великому тексті Залужний фактично підбиває підсумок перших 35 років української незалежності й намагається відповісти на питання, чому країна врешті опинилася у найбільшій війні в Європі за десятиліття. На його думку, однією з головних причин стали втрачені можливості після 1991 року. Замість швидкого формування сильних інституцій, економіки, оборонної промисловості, науки й технологічної бази Україна багато років скорочувала військовий потенціал і втрачала стратегічні підприємства.

    Ексголовком ставить питання, наскільки виправданими були масове роззброєння, скорочення оборонних видатків і рішення, які послаблювали військовий потенціал молодої держави. Він наголошує: Україна втрачала не лише озброєння, а й заводи, виробничі компетенції, наукові школи та технології. Саме дефіцит такої бази сьогодні ускладнює створення повноцінної власної ракетної та протиракетної галузі.

    Окремий акцент Залужний робить на Будапештському меморандумі. На його переконання, головний урок цього документа полягає не просто в історії ядерного роззброєння, а в розумінні того, що безпека держави не може триматися лише на міжнародних запевненнях. Навіть найгучніші політичні гарантії не замінять власної здатності країни чинити опір і вести довготривалу боротьбу, якщо напад усе ж станеться.

    Залужний фактично проводить пряму лінію від подій 1990-х до 2014 року. Тоді, за його оцінкою, Україна вперше гостро відчула наслідки попередньої неготовності. Анексія Криму та початок війни на Донбасі змусили суспільство по-справжньому переоцінити роль Збройних сил. Армія почала відновлюватися, а безпека поступово стала однією з головних державних тем.

    Однак Мінські домовленості, на думку колишнього головнокомандувача, дали Україні лише обмежений час. Залужний формулює цей урок жорстко: шанс дається один раз. Якщо держава використовує паузу не для фундаментального посилення, а для відкладання проблем, у якийсь момент ці проблеми повертаються вже у формі війни. Саме так він оцінює дипломатичні маневри навколо Росії перед початком повномасштабного вторгнення.

    Ця логіка підводить Залужного до одного з найгучніших висновків його колонки — питання нинішніх переговорів із Москвою. Він не стверджує, що дипломатія сама по собі непотрібна. Навпаки, як можливий вихід із війни він згадує припинення вогню. Однак попереджає, що навіть переговорний процес може стати небезпечним, якщо Україна підійде до нього ослабленою.

    За його словами, найбільша пастка — це не сам факт переговорів, а слабка, деморалізована та заполітизована армія. Саме вона, в разі провалу домовленостей або нового нападу, може позбавити державу можливості вирватися з небезпечної ситуації. Тобто головною гарантією будь-якого мирного процесу має бути не документ, а здатність України завдати противнику неприйнятної ціни у разі повторної агресії.

    Залужний також наголошує, що після 2022 року сама природа війни радикально змінилася. Сучасне поле бою — це вже не тільки танки, артилерія, літаки та ракети. Дедалі більшу роль відіграють безпілотні системи, штучний інтелект, автономне управління, роботизовані комплекси, аналіз величезних масивів даних і стійкий супутниковий зв’язок.

    Саме тому Україна, за його словами, фактично стала одним із головних центрів військово-технологічної революції XXI століття. Чотири з половиною роки повномасштабного протистояння з Росією дали ЗСУ досвід ведення масштабної технологічної війни проти чисельно більшого противника — досвід, якого наразі немає навіть у більшості армій НАТО.

    Із цього Залужний робить стратегічний висновок: український воєнний досвід не можна втратити після завершення бойових дій. Його необхідно перетворити на доктрину, військові розробки — на потужний сектор економіки, а армію — на постійну систему стримування майбутньої агресії.

    Колишній головнокомандувач підкреслює, що для цього недостатньо просто купувати зброю. Справжня система безпеки має починатися значно раніше — з освіти, науки, підготовки інженерів, математиків, фізиків, конструкторів та фахівців із нових технологій. Саме наукова та виробнича спроможність визначатиме, чи зможе Україна самостійно створювати ракети, системи ППО, дрони, роботизовані комплекси й інші засоби війни майбутнього.

    Залужний також критично ставиться до спроб замінити справжню державну стратегію красивими інформаційними кампаніями. На його думку, маркетинг чи політичні гасла не здатні компенсувати відсутність системного планування. Потрібні чітка політична мета, науково обґрунтовані рішення та військова стратегія, підпорядкована довгостроковій меті держави.

    Водночас він розглядає Україну вже не як буфер між Росією та Заходом, а як одного з потенційних архітекторів нової європейської системи безпеки. За його оцінкою, саме український спротив остаточно показав неспроможність старої концепції «сірих зон», коли країни між Росією та НАТО фактично залишалися в геополітичній невизначеності.

    Україна, пише Залужний, уже опинилася в епіцентрі процесу формування нової безпекової архітектури Європи. Її Збройні сили мають унікальний бойовий досвід, а український оборонний сектор випробовує рішення, які згодом можуть визначати розвиток армій усього континенту. Питання, за його словами, лише в тому, чи готові самі європейські держави визнати ці нові реалії та відмовитися від підходів часів холодної війни.

    Особливе місце в колонці займає думка про те, що Росія не відмовилася від фундаментального заперечення української незалежності. Поки в Кремлі розпад СРСР сприймають як історичну помилку, Москва, за оцінкою Залужного, не матиме стимулу до справжнього довготривалого компромісу з Україною. Саме тому будь-яка система миру повинна будуватися з урахуванням можливості нової агресії.

    Водночас ексголовком переконаний, що Росія не здатна здобути стратегічну перемогу у великій війні. Проте для України цього недостатньо: завдання полягає не лише у виживанні під час нинішнього вторгнення, а й у створенні такої державної системи, яка зробить повторення подібної війни максимально малоймовірним.

    Саме тому головною метою найближчих років Залужний називає перетворення отриманого досвіду на довгострокову систему національної безпеки. Йдеться про сильні ЗСУ, власний оборонно-промисловий і науковий потенціал, стійкі державні інституції, підготовлене до спротиву суспільство та місце України в новій архітектурі європейської безпеки.

    Фактично головний меседж його колонки зводиться до одного: мир сам по собі не може бути гарантією безпеки. Навіть після припинення вогню Україна не має повторити помилку попередніх десятиліть і почати скорочувати оборону в очікуванні, що нової війни не буде. Навпаки, саме після завершення бойових дій сильна армія, технології та оборонна промисловість мають стати одним із фундаментів держави.

    Для Залужного це не лише військова задача. Він говорить про ширшу модель країни, в якій безпека повинна бути пов’язана з економікою, освітою, наукою, технологіями та історичною пам’яттю. Лише тоді, за його логікою, українська незалежність перестане залежати від чергової міжнародної домовленості та стане незворотною реальністю.

  • Москва опиняється в зоні досяжності: Україна показала нову балістичну ракету FP-9

    Москва опиняється в зоні досяжності: Україна показала нову балістичну ракету FP-9

    Українська оборонна компанія Fire Point показала повнорозмірний макет нової балістичної ракети FP-9 — однієї з найамбітніших вітчизняних ракетних розробок останнього часу. За заявленими виробником характеристиками, вона має уражати цілі на відстані до 855 кілометрів і нести бойове навантаження масою до 800 кілограмів. Така дальність потенційно дозволяє діставати до цілей у Московському регіоні залежно від точки запуску.

    Fire Point привезла FP-9 до Данії, де 19–20 серпня проходить оборонна виставка DALO Industry Days 2026. Компанія повідомила, що представить там одразу кілька українських систем — FP-1, крилату ракету FP-5 «Фламінго», а також балістичні FP-7 і FP-9.

    Таким чином, український виробник уперше дає міжнародній оборонній аудиторії можливість побачити повнорозмірні зразки двох своїх балістичних проєктів.

    Що відомо про FP-9

    Fire Point описує FP-9 як балістичну ракету наземного запуску, призначену для доставки бойового навантаження масою до 800 кг на відстань до 855 км. Саме ці параметри зараз є головними публічно заявленими характеристиками системи.

    У профільних джерелах також наводяться додаткові характеристики майбутньої ракети:

    • максимальна швидкість — близько 2200 м/с;
    • максимальна висота польоту — до 70 км;
    • заявлене відхилення від цілі — близько 20 метрів;
    • бойове навантаження — до 800 кг.

    Водночас ці показники є саме заявленими характеристиками розробника і мають остаточно підтверджуватися під час повного циклу випробувань.

    Запуск FP-9 планується з наземної мобільної платформи. Такий формат дозволяє швидко змінювати позицію, ускладнює пошук пускової установки противником і дає змогу використовувати ракету в різних оперативних сценаріях.

    Для України це особливо важливо, оскільки стаціонарні ракетні комплекси були б значно вразливішими до російської розвідки та ударів.

    Чи справді FP-9 дістане до Москви

    Заявлена дальність у 855 км справді робить Московський регіон потенційно досяжним для FP-9.

    Однак це залежить від конкретного району запуску та траєкторії польоту. Тому коректніше говорити не про гарантовану можливість удару по будь-якій точці Москви, а про те, що дальність ракети дозволяє включати Московський регіон до потенційної зони ураження.

    Саме цей показник різко відрізняє FP-9 від меншої FP-7.

    FP-7 має заявлену дальність до 200 км та бойову частину близько 150 кг. FP-9 фактично переходить уже в категорію засобів оперативно-стратегічного ураження глибокого тилу.

    Потенційними цілями для зброї такого класу можуть бути військові аеродроми, склади боєприпасів, командні пункти, логістичні вузли та об’єкти оборонно-промислового комплексу.

    FP-9 значно потужніша за FP-7

    У Данії поруч із FP-9 показують і меншу балістичну ракету FP-7.

    За даними Fire Point, FP-7 розрахована на ураження цілей на відстані до 200 км і несе близько 150 кг бойового навантаження. Компанія повідомляє, що ця ракета пройшла близько 15 випробувальних запусків та перебуває на етапі сертифікації Міністерством оборони.

    У лютому 2026 року Fire Point уже демонструвала випробувальний запуск FP-7. Пізніше з’явилися кадри ще одного польоту, який профільні експерти називали першим повністю керованим випробуванням цієї ракети.

    FP-9 є наступним, набагато важчим рівнем цієї ракетної лінійки.

    Її бойова частина більш ніж у п’ять разів важча, а максимальна дальність більш ніж учетверо перевищує показники FP-7.

    На якому етапі перебуває FP-9

    Попри ефектну презентацію, важливо розуміти: FP-9 поки не можна називати серійною ракетою, яка вже масово надходить до війська.

    Fire Point продовжує її розробку та випробування.

    У серпні профільне видання Militarnyi повідомило з посиланням на головного конструктора та співвласника Fire Point Дениса Штілермана, що на цьому етапі програма FP-9 проходить випробування, пов’язані насамперед із твердопаливним двигуном.

    Раніше компанія планувала пройти необхідний цикл випробувань і кодифікацію ракети протягом 2026 року. Кодифікація є принципово важливим етапом, оскільки саме після неї відповідний виріб може офіційно закуповуватися для українського війська.

    За заявами представників компанії, FP-9 може бути готова до оперативного використання восени 2026 року, хоча цей термін залежить від результатів випробувань, фінансування і можливостей серійного виробництва.

    Україна розвиває одразу кілька далекобійних систем

    FP-9 — далеко не єдиний далекобійний проєкт Fire Point.

    Компанія вже відома своїми далекобійними ударними БпЛА FP-1 та FP-2.

    Окремим напрямом стала FP-5 «Фламінго» — наземна крилата ракета або безпілотна авіаційна система великої дальності. Сам виробник вказує, що FP-5 здатна нести бойове навантаження до 1150 кг.

    У портфелі Fire Point також є перспективний антибалістичний комплекс Freyja.

    Для нього компанія працює над ракетою-перехоплювачем FP-7.x, що створюється на основі технологічних рішень FP-7. У 2026 році компанія повідомляла про інтеграцію європейських радарних та інших компонентів у цей проєкт.

    Таким чином, Fire Point фактично будує ціле сімейство систем — від далекобійних дронів до крилатих, балістичних та перспективних протиракет.

    Чому виставка у Данії важлива

    DALO Industry Days є найбільшою оборонною виставкою Скандинавії. У 2026 році українські виробники беруть участь у ній вдруге.

    Данія має особливе значення для українського оборонно-промислового комплексу через так звану данську модель.

    Її принцип полягає у тому, що партнери фінансують виробництво озброєння безпосередньо на українських підприємствах, після чого ця зброя передається Силам оборони.

    Для компаній на кшталт Fire Point міжнародні виставки тому є не тільки демонстрацією технологій. Це можливість залучати партнерське фінансування, знаходити постачальників компонентів, укладати міжнародні технологічні угоди та масштабувати виробництво.

    Особливо це важливо для дорогих ракетних програм, де серійність безпосередньо залежить від доступу до фінансів, твердого палива, електроніки, систем наведення та виробничих потужностей.

    Українська балістика стає дедалі реальнішою

    Ще кілька років тому основним далекобійним інструментом України залишалися безпілотники та передані партнерами ракети.

    Тепер ситуація поступово змінюється.

    FP-7 уже проходить льотні випробування, FP-9 просувається до власного випробувального циклу, а Україна паралельно розвиває інші ракетні програми.

    Головна перевага власної далекобійної зброї полягає не тільки в технічних характеристиках.

    Українське виробництво зменшує залежність від того, які саме ракети партнери готові передати, у якій кількості та з якими політичними обмеженнями на їх застосування.

    Якщо Fire Point вдасться підтвердити заявлені характеристики FP-9 і довести систему до серійного виробництва, Україна отримає балістичний засіб із дальністю понад 800 км і важкою бойовою частиною.

    А це означатиме принципово інший рівень можливостей для ударів по військовій інфраструктурі в глибині території Росії.

    Поки ж FP-9 залишається перспективною розробкою, а її реальні бойові характеристики мають підтвердити майбутні випробування.

  • Вибух на заводі боєприпасів біля Рима: рятувальники побоюються нових детонацій

    Вибух на заводі боєприпасів біля Рима: рятувальники побоюються нових детонацій

    На великому підприємстві з виробництва боєприпасів у місті Коллеферро неподалік Рима сталася пожежа, яка супроводжувалася вибухом. За попередньою інформацією, внаслідок інциденту ніхто не постраждав.

    Про це повідомляє італійське агентство ANSA.

    Інцидент стався у четвер, 13 серпня, у Коллеферро, приблизно за 50 кілометрів на південь від Рима. Пожежа виникла на території колишнього заводу Simmel Difesa, який нині належить компанії KNDS Ammo Italy.

    За попередніми даними, вибух пролунав безпосередньо у цеху, де здійснюється пресування пороху. Місцеві жителі розповіли, що спочатку почули потужний вибух, після чого на території підприємства спрацювала система тривоги.

    На місце події оперативно направили кілька пожежних команд. Однак рятувальники зіткнулися з додатковою небезпекою: через можливість повторних детонацій вони не можуть одразу повноцінно розпочати роботи безпосередньо в осередку пожежі.

    Наразі фахівці оцінюють ситуацію на території підприємства та визначають, коли рятувальники зможуть безпечно приступити до ліквідації наслідків займання. Причини вибуху поки що не встановлені. Їх має з’ясувати відповідне розслідування.

    Підприємство має стратегічне значення для італійської оборонної промисловості. На ньому виробляють боєприпаси середнього та великого калібру, призначені для використання наземними та морськими силами. Крім того, завод виготовляє тверде паливо для аерокосмічних ракет-носіїв.

    Завод Simmel Difesa раніше був окремим підприємством, а нині входить до структури KNDS Ammo Italy. Італійська компанія є частиною європейської оборонної групи KNDS, яка працює у сфері виробництва сухопутної техніки, боєприпасів та іншого озброєння.

    KNDS має підтверджені поставки озброєння та боєприпасів Україні. Водночас сам факт належності заводу в Коллеферро до групи KNDS не означає, що саме KNDS Ammo Italy постачає озброєння українським військовим.

    Італійська дочірня компанія групи повідомляє про постачання своєї продукції більш ніж до 40 країн. Виробничі потужності підприємства є частиною європейського оборонно-промислового комплексу, який останніми роками активно нарощує виробництво через зростання попиту на боєприпаси в Європі.

    Інцидент у Коллеферро стався на тлі масштабної уваги європейських країн до забезпечення України боєприпасами та системами протиповітряної оборони. Європейський Союз нещодавно закликав держави-члени, які мають ракети для комплексів Patriot на власних складах, якомога швидше передати їх Україні.

    Польща також розглядає можливість передачі Україні нової партії ракет для Patriot. Рішення щодо цього питання очікується найближчими днями.

    Водночас європейські країни стикаються з дефіцитом боєприпасів для американських систем протиповітряної оборони. За даними Politico, запаси ракет Patriot у Європі, які союзники можуть передати Україні, значно скоротилися.

    Попри стратегічне значення підприємства, наразі немає інформації, яка б пов’язувала пожежу та вибух у Коллеферро з війною в Україні чи будь-якими зовнішніми чинниками. Причини інциденту встановлюватимуть італійські правоохоронці та відповідні служби.

    Головним завданням рятувальників наразі залишається контроль ситуації та недопущення повторних вибухів. Інформація про можливі постраждалих також може уточнюватися після завершення первинних робіт на місці події.

  • Vyriy залучає $5 млрд: інвесторам обіцяють 25% річних, але без гарантії повернення коштів

    Vyriy залучає $5 млрд: інвесторам обіцяють 25% річних, але без гарантії повернення коштів

    На початку серпня Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала дебютний випуск облігацій Vyriy Industries на 5 млрд грн. Папери трирічні, з офертою, номіналом в одну тисячу гривень та датою погашення 26 липня 2029 року. Купонна дохідність у перший рік — 25% з виплатою кожні 35 днів. Уже з 13 серпня через закритий недиверсифікований фонд Inzhur MilTech ці облігації стали доступними роздрібним інвесторам від тисячі гривень. Схема передбачає, що фонд як інституційний інвестор купує папери емітента, а громадяни, у свою чергу, купують сертифікати цього фонду.

    Vyriy позиціонує себе як одного з найбільших виробників FPV-дронів. За заявами компанії, її продукцію використовують понад 200 підрозділів Сил оборони, а кожен четвертий FPV на фронті її. У 2024-му виручка наближалася до мільярда гривень. Власник — Олексій Бабенко, водночас співвласник видання «Бабель». Кошти від розміщення, за офіційними поясненнями, підуть на поповнення оборотного капіталу та масштабування поставок.

    Але за цим стоїть інша реальність. 7 липня Державне бюро розслідувань провело обшуки більш ніж на сорока локаціях — офіс, виробництва, будинки родичів Бабенка, низка контрагентів. Слідство перевіряє можливе штучне завищення вартості безпілотників, поставлених у 2025 році за контрактами приблизно на 7 млрд грн. У матеріалах фігурує мережа з більш ніж 150 ФОПів і господарюючих суб’єктів з ознаками фіктивності, через які нібито створювалися завищені витрати. Сума операцій, що потрапили в поле зору фінмоніторингу, перевищувала 197 млн грн. Вилучили близько 40 млн грн готівки в офісі. Печерський суд пізніше відмовив у арешті 32,1 млн грн і повернув їх компанії. Бабенко наполягає, що дрони продавалися на 25–26% дешевше ринку, а мережа дрібних постачальників — звичайна практика локалізації.

    Найцікавіший пункт усієї конструкції стосується саме повернення грошей. Це не державні папери і не забезпечений заставою інструмент. Корпоративні облігації Vyriy незабезпечені. У документах фонду прямо зазначено, що держава не гарантує ні дохідність, ні повернення інвестицій. Серед перелічених ризиків — можливий дефолт емітента, реструктуризація його зобов’язань, проблеми з ліквідністю, девальвація та воєнні ризики.

    У разі банкрутства Vyriy Industries держателі облігацій (а через них — власники сертифікатів фонду) потрапляють у четверту чергу кредиторів за Кодексом України з процедур банкрутства. Спочатку задовольняються вимоги щодо зарплат, податків, забезпечених заставами та низки інших пріоритетних зобов’язань. Лише після повного погашення попередніх черг доходить до незабезпечених кредиторів. Якщо активів не вистачає — вимоги вважаються погашеними. Жодного спеціального механізму захисту, державного поручительства чи страхового покриття в конструкції немає. Інвестор фонду купує не прямий доступ до виробничих активів компанії, а вимогу до емітента, яка в процедурі банкрутства конкурує з усіма іншими незахищеними кредиторами.

    Раніше, у 2024–2025 роках, Vyriy вигравала великі тендери Агентства оборонних закупівель, але відмовлялася підписувати частину контрактів, посилаючись на перевантаження потужностей. У результаті фронт не отримав десятки тисяч дронів, а закупівлі частково зривалися.

    Паралельно Inzhur, заснований екснардепом Андрієм Журжієм, продовжує розвивати власні проєкти в нерухомості та енергетиці. Фонд Inzhur Energy стикався із судовими заборонами на будівництво газопоршневої станції в Софіївській Борщагівці через претензії місцевих жителів і прокуратури. Аудитори Deloitte другий рік поспіль видають думку із застереженням щодо керуючої компанії і третій рік відзначають суттєву невизначеність щодо безперервності її діяльності. Водночас Inzhur заявляє про плани залучити для Vyriy до 5 млрд грн і вже розглядає можливість короткострокового розміщення вільних коштів свого REIT-фонду в ті самі облігації.

    Фактично, Inzhur MilTech переносить частину ризику з виробника на інвестора. Якщо Vyriy зможе наростити виробництво і виконати заявлені показники, вкладники отримають дохід. Якщо ж компанія зіткнеться з проблемами, відповідати за свої інвестиції доведеться вже їм. Для оборонного бізнесу, де результати залежать не тільки від попиту на продукцію, але й від державних контрактів, регуляторних рішень та роботи самого виробника, це важлива деталь цієї пропозиції.