Radaonline.news

Позначка: міграція

  • Латвія планує продовжити посилений режим охорони кордону з Білоруссю

    Латвія планує продовжити посилений режим охорони кордону з Білоруссю

    Латвія планує продовжити посилений режим охорони державного кордону з Білоруссю до 31 грудня 2026 року через збереження комплексу загроз, які, на думку влади, залишаються актуальними для безпеки країни та всього регіону. Йдеться про міграційний тиск, ризики гібридних операцій, можливі провокації, а також транскордонну злочинність, яка продовжує фіксуватися на східному напрямку.

    Про це повідомляє Delfi, посилаючись на Міністерство внутрішніх справ Латвії.

    У МВС зазначають, що ситуація на латвійсько-білоруському кордоні залишається нестабільною, а спроби незаконного перетину кордону тривають системно. Саме тому відомство пропонує уряду продовжити дію підвищеного режиму безпеки в Лудзенському, Краславському, Аугшдаугавському та Резекненському краях, а також у місті Даугавпілс. Чинний режим діє до 30 червня, однак у владі вважають, що його скасування наразі може створити додаткові ризики для прикордонної інфраструктури та безпеки держави.

    За оцінкою латвійського МВС, найбільшим викликом залишається міграційний тиск, який надходить із території Білорусі. Фіксуються регулярні спроби групового незаконного перетину кордону, що, на думку Риги, може бути елементом ширших гібридних механізмів впливу. Окрім цього, влада попереджає про можливість провокаційних дій, спрямованих на перевантаження прикордонної системи, а також про ризики контрабанди та інших видів організованої транскордонної злочинності.

    У відомстві підкреслюють, що продовження посиленого режиму також необхідне для забезпечення безперервної готовності всіх відповідних служб, які відповідають за охорону державного кордону. Це включає не лише прикордонну охорону, а й інші структури безпеки, які можуть бути залучені у разі ускладнення ситуації або різкого зростання міграційного потоку.

    За офіційними даними, лише з початку 2026 року латвійські прикордонники вже запобігли 6362 спробам незаконного перетину кордону. У 2025 році цей показник був ще вищим і сягнув 12 046 випадків. У Ризі розглядають ці цифри як підтвердження того, що тиск на східний кордон не зменшується, а навпаки залишається стабільно високим, попри вже чинні обмежувальні заходи.

    Окремо латвійська влада звертає увагу на ширший контекст безпекової ситуації в регіоні, який залишається напруженим на тлі війни Росії проти України. У Ризі вважають, що дестабілізаційні процеси в сусідніх країнах безпосередньо впливають на рівень ризиків для Балтійського регіону, зокрема через можливе використання міграційних потоків як інструменту політичного тиску.

    Паралельно Латвія продовжує посилювати оборонні спроможності на східному напрямку. Міністр оборони Райвіс Мелніс повідомив, що найближчим часом планується розміщення додаткових систем протиповітряної оборони, що має підвищити здатність країни реагувати на потенційні повітряні загрози та зміцнити загальну систему оборони.

    Схожі заходи впроваджуються й іншими країнами Балтії. Литва, зокрема, вже продовжила дію обмежень для повітряного простору вздовж кордону з Білоруссю до 2027 року, що свідчить про координацію регіональної політики безпеки та довгострокове планування заходів захисту зовнішнього кордону Європейського Союзу.

    Таким чином, рішення Латвії щодо продовження посиленого режиму охорони кордону є частиною ширшої стратегії Балтійських держав, спрямованої на стримування нелегальної міграції, протидію гібридним загрозам та зміцнення обороноздатності на тлі тривалого регіонального напруження.

  • В Україні запустили платформу для повернення українців з-за кордону

    В Україні запустили платформу для повернення українців з-за кордону

    Міністерство соціальної політики України запустило в тестовому режимі цифрову платформу “Додому”, яка має стати єдиною точкою входу для українців, що перебувають за кордоном і розглядають можливість повернення в Україну. Про запуск сервісу повідомили у відомстві, а також під час Конференції з питань відновлення України (URC 2026) у Ґданську, де проєкт представила заступниця міністра соціальної політики Ілона Гавронська.

    Платформа “Додому” задумана як інструмент, що допомагає людям не лише отримати загальну інформацію про повернення, а й сформувати персоналізований план реінтеграції. Йдеться про покроковий алгоритм, який враховує індивідуальні обставини людини, її сімейний стан, професійні навички, потреби у житлі, освіті чи працевлаштуванні, а також можливості в конкретних регіонах України.

    У межах платформи зібрано структуровану інформацію про державні сервіси та програми підтримки, які можуть бути доступні після повернення. Зокрема, користувачам пропонують дані про варіанти працевлаштування, можливості перекваліфікації, навчальні програми, а також соціальні послуги, які надаються на місцях. Окрему увагу приділено питанням адаптації, адже значна частина українців за кордоном перебуває там тривалий час і потребуватиме комплексної підтримки під час повернення.

    Важливою складовою “Додому” є розділ із так званими “візитівками” українських громад. Це профілі територіальних громад, які готові приймати людей у процесі реінтеграції. У таких описах міститься інформація про наявну інфраструктуру, житлові можливості, доступ до медицини, освіти, соціальних послуг, а також контактні дані місцевих органів влади та сервісних центрів, які супроводжуватимуть процес повернення. Такий підхід має на меті зробити процес повернення більш передбачуваним і зрозумілим для людей, які тривалий час жили поза межами країни.

    Окремо на платформі представлено інформацію про Центри єдності та мережу організацій за кордоном, які працюють з українцями в різних країнах. Їхня функція полягає у підтримці зв’язку з державними структурами України, наданні консультацій та допомозі у підготовці до можливого повернення. Таким чином, “Додому” має об’єднати як внутрішні, так і зовнішні інструменти підтримки в єдину цифрову систему.

    Запуск платформи відбувається на тлі значної кількості українців, які нині перебувають за межами країни. За оцінками Центру економічної стратегії, їх близько 5,6 мільйона, і приблизно 43% з них декларують намір повернутися додому в майбутньому. Водночас експерти наголошують, що реальне повернення залежатиме від багатьох факторів, зокрема безпекової ситуації, економічних умов і наявності житла та роботи в Україні.

    Останніми роками Україна та окремі європейські країни також запускають програми стимулювання повернення громадян. Зокрема, деякі держави ЄС пропонують фінансову підтримку для тих, хто вирішує повернутися, щоб полегшити процес реінтеграції та зменшити соціальні ризики. У цьому контексті поява платформи “Додому” розглядається як елемент більш широкої державної політики, спрямованої на збереження зв’язку з громадянами за кордоном і створення умов для їхнього повернення в Україну.

  • Макрон кинув виклик більшості в ЄС через нові правила для мігрантів

    Макрон кинув виклик більшості в ЄС через нові правила для мігрантів

    Президент Франції Емманюель Макрон відкрито виступив проти нових міграційних правил Європейського Союзу, які передбачають можливість створення так званих «центрів повернення» у третіх країнах для мігрантів, яким було відмовлено в наданні притулку на території ЄС. Свою позицію французький лідер озвучив після завершення саміту Європейського Союзу, де питання міграції стало одним із найбільш дискусійних і суперечливих серед лідерів держав-членів.

    Коментуючи ухвалені рішення, Макрон наголосив, що Франція підтримує необхідність посилення контролю над міграційними потоками та підвищення ефективності процедур повернення осіб, які не мають права залишатися на території Євросоюзу. Водночас він категорично поставив під сумнів ідею створення спеціальних центрів за межами ЄС, куди могли б направляти мігрантів після відмови у притулку.

    За словами президента Франції, досвід попередніх років не дає підстав вважати, що подібна практика є дієвою. Макрон заявив, що не бачив жодного прикладу, коли такі центри демонстрували б реальний успіх у вирішенні міграційної проблеми або суттєво знижували навантаження на країни, які стикаються з великим напливом мігрантів. На його думку, Європа повинна зосередитися на створенні ефективної системи повернення нелегальних мігрантів та співпраці з країнами походження, а не переносити відповідальність на треті держави.

    Особливу увагу французький президент приділив моральному та політичному аспекту цієї ініціативи. Він наголосив, що питання міграції не можна розглядати виключно через призму безпеки або адміністративного контролю. На переконання Макрона, будь-які рішення мають відповідати цінностям, на яких будувався Європейський Союз протягом десятиліть.

    Президент Франції прямо заявив, що не впевнений, чи відповідає практика створення центрів повернення фундаментальним принципам Європи. За його словами, ЄС був створений як проєкт, заснований на повазі до людської гідності, верховенстві права та захисті прав людини, тому будь-які нові механізми міграційної політики мають оцінюватися не лише з точки зору ефективності, а й з точки зору відповідності цим принципам.

    Позицію Парижа підтримав прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес, який також виступив проти створення таких центрів. Водночас Санчес визнав, що Іспанія наразі перебуває серед меншості держав ЄС, які не підтримують цей підхід. Більшість країн-членів схиляються до жорсткішої міграційної політики на тлі зростання кількості нелегальних перетинів кордонів та посилення суспільного запиту на контроль міграційних процесів.

    Дискусія розгорнулася після того, як Європейський Парламент схвалив нове законодавство, яке дозволяє державам-членам направляти мігрантів, що отримали відмову в наданні притулку, до спеціальних центрів у третіх країнах. Прихильники цієї моделі переконані, що вона допоможе прискорити процедури депортації, скоротити витрати на утримання мігрантів у Європі та стане додатковим стримувальним фактором для нелегальної міграції.

    Однак критики попереджають, що реалізація таких планів може супроводжуватися значними юридичними, гуманітарними та політичними ризиками. Правозахисні організації вже висловили занепокоєння щодо можливого порушення міжнародного права, умов перебування людей у подібних центрах та механізмів контролю за дотриманням прав мігрантів. Експерти також зазначають, що успішність такої системи значною мірою залежатиме від готовності третіх країн співпрацювати з ЄС та приймати на своїй території осіб, які не отримали права на притулок.

    Суперечки навколо нових міграційних правил вкотре продемонстрували глибокі розбіжності всередині Європейського Союзу щодо того, якою має бути спільна міграційна політика. Частина держав наполягає на посиленні контролю та обмежувальних заходах, тоді як інші вважають, що боротьба з міграційною кризою не повинна відбуватися коштом базових прав людини та європейських цінностей.

    На тлі зростання міграційного тиску з регіонів Африки, Близького Сходу та Азії питання реформування міграційної системи залишається одним із найскладніших викликів для Європейського Союзу. Саме тому заява Макрона може стати початком нової дискусії про межі жорсткості міграційної політики та про те, якою мірою Європа готова змінювати свої підходи заради контролю над міграційними потоками.

  • У Чехії хочуть скасувати захист для українців

    У Чехії хочуть скасувати захист для українців

    У Чехії знову загострилася політична дискусія щодо майбутнього українських біженців: частина політиків закликає переглянути або навіть скасувати систему тимчасового захисту, яка дозволяє громадянам України легально перебувати в країні через війну. Про це заявив лідер чеської партії СДПН і голова Палати депутатів Чехії Томіо Окамура, повідомляє České noviny.

    Під час ефіру на телеканалі Prima TV він висловив позицію, що Чехія має припинити дію тимчасового захисту для українців. Політик стверджує, що країна нібито стикається з надмірним навантаженням через велику кількість біженців, а частина місцевих мешканців висловлює невдоволення їхньою присутністю.

    «Якби це залежало від мене, я б негайно припинив тимчасовий захист», — заявив Окамура, додавши, що, на його думку, суспільство дедалі частіше ставить під сумнів масштаби прийому українців.

    Його слова викликали критику з боку представників інших політичних сил Чехії, які наголошують, що українці стали важливою частиною ринку праці та економічної системи країни. Зокрема, йдеться про дефіцит робочої сили в будівельній галузі, медицині, сфері догляду та промисловості, який частково компенсується за рахунок українських працівників.

    За офіційними даними, у Чехії нині перебуває близько 400 тисяч українців, які отримали тимчасовий захист. Понад 175 тисяч із них офіційно працевлаштовані та сплачують податки, що, за оцінками урядових структур, робить їх значним внеском у бюджет країни. Значну частину решти становлять діти, студенти та люди, які тимчасово не залучені до роботи.

    Урядові представники також наголошують, що присутність українців допомагає Чехії частково компенсувати дефіцит робочої сили та уникнути додаткових зобов’язань у межах європейського міграційного механізму ЄС. У політичних колах підкреслюють, що економічний ефект від працевлаштування українців у багатьох секторах є позитивним і вимірюваним.

    Водночас дискусія про майбутнє системи тимчасового захисту виходить за межі однієї країни. У Європейському Союзі тривають обговорення щодо продовження цього механізму після березня 2027 року, коли спливає чинний термін його дії. Розглядаються різні сценарії: від продовження статусу до поступового переходу на інші форми легального перебування або інтеграції.

    Окремо на рівні ЄС обговорюються можливі зміни для нових мігрантів, зокрема щодо чоловіків мобілізаційного віку. При цьому підкреслюється, що будь-які майбутні правила не повинні зачіпати тих українців, які вже перебувають у ЄС під захистом.

    За даними європейських соціальних досліджень, тривале перебування за кордоном також впливає на настрої українців. Частина біженців розглядає можливість повернення додому, однак значна кількість людей залишається в ЄС через стабільніші доходи, доступ до соціальних послуг та безпекову ситуацію в Україні.

    У Чехії це питання залишається політично чутливим: з одного боку, українці інтегрувалися в економіку і частково стабілізували ринок праці, з іншого — тема міграції активно використовується у внутрішньополітичних дискусіях. В уряді наголошують, що будь-які рішення щодо статусу біженців мають ухвалюватися на рівні ЄС, а не окремих держав, щоб уникнути правової та соціальної фрагментації.

  • Мігранти для України: порятунок економіки чи нові проблеми? Уроки європейського досвіду

    Мігранти для України: порятунок економіки чи нові проблеми? Уроки європейського досвіду

    Трудові ресурси України: демографічні виклики та дефіцит кадрів 

    В Україні все частіше обговорюється можливість залучення трудових мігрантів для закриття дефіциту робочої сили. Війна призвела до масштабного відтоку населення, мобілізації та дефіциту кадрів у ключових галузях економіки. За оцінками Міжнародної організації з міграції (IOM), Міністерства економіки України, Міжнародної організації праці (ILO) та інших джерел, для досягнення цільових показників зростання ВВП до 2030–2032 років країні може знадобитися додатково від 4,5 до 8,6 мільйона працівників порівняно з довоєнним рівнем, навіть з урахуванням повернення частини біженців. На 2025–2026 роки близько 78% компаній (у промисловості — до 68%) відзначають нестачу персоналу як ключовий бар’єр, а офіційно видано лише близько 9,5–9,6 тисяч дозволів на роботу іноземцям (у 2025 році — 9 574–9 582, з них близько 4 975 отримали тимчасові види на проживання; лідирує Туреччина). Україна готується до запуску десятирічної стратегії трудової міграції на 2027 рік. 

    Як міграція змінила європейські країни 

    Практика європейських країн останніх десятиліть демонструє, що міграція здатна частково компенсувати нестачу працівників, однак її наслідки суттєво відрізняються залежно від умов прийому та інтеграції. Німеччина зіткнулася з демографічною кризою задовго до України. Старіння населення та скорочення чисельності працівників спонукали владу поступово відкривати ринок праці. Після міграційної кризи 2015 року, коли до країни прибули сотні тисяч людей, багато підприємств закрили вакансії в галузях з нестачею кадрів. До 2024–2025 років рівень зайнятості серед біженців 2015 року наблизився до 64%, наближаючись до загальнонаціонального показника (близько 70%). Економічні дослідження відзначають позитивний довгостроковий внесок у ВВП та споживання, однак інтеграція вимагала мільярдів євро на житло, мовні курси, освіту та соціальну підтримку. Більшість досліджень (включаючи дані ifo Institute та BKA) не фіксують значного загального зростання злочинності від міграції, хоча в окремих категоріях і групах (особливо серед молодих чоловіків) показники можуть бути вищими, а проблеми сегрегації та бідності зберігаються. 

    У Франції, яка десятиліттями приймає мігрантів переважно з Африки та Магрибу, інтеграція залишається одним із найгостріших питань. У передмістях (banlieues) сформувалися райони з підвищеним рівнем безробіття, бідності та соціальної ізоляції (в деяких — у 2–3 рази вище середнього по країні), де періодично виникають заворушення. Причинами називають освітні бар’єри, дискримінацію та структурні особливості ринку праці. Влада останніми роками посилила вимоги до мови та працевлаштування, однак проблеми в чутливих районах продовжують впливати на суспільне сприйняття міграції як фактора, що сприяє розколу суспільства. 

    А Швеція, яка ще недавно вважалася зразком відкритої політики, у 2020-х роках суттєво посилила правила в’їзду, інтеграції, депортацій та отримання громадянства. Причини включають виклики інтеграції, навантаження на соціальну систему, формування паралельних спільнот та зростання певних видів злочинності в окремих групах. Влада акцентує обов’язки мігрантів (мова, самозабезпечення, дотримання законів) та розширює заходи з репатріації. Дослідження підкреслюють, що зв’язок між міграцією та злочинністю складний і значною мірою визначається соціально-економічними факторами, якістю інтеграції та ефективністю контролю. 

    Український контекст 

    Для України контекст інший: країна одночасно переживає масовий відтік населення, мобілізацію, відновлення зруйнованої інфраструктури та дефіцит саме в секторах, що вимагають фізичної праці. За даними IOM на кінець 2025 — початок 2026 року, в Україні залишається близько 3,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб, а загальна чисельність біженців за кордоном оцінюється в 5,6–5,9 мільйона осіб. При цьому зафіксовано близько 4,41 мільйона поверненців, включаючи приблизно 1,1 мільйона, які повернулися з-за кордону. Цільове залучення працівників на конкретні вакансії здатне мінімізувати конкуренцію з місцевими та прискорити відновлення. Водночас масовий приплив низькокваліфікованої робочої сили може створити тиск на заробітні плати в чутливих галузях, збільшити витрати на адаптацію (житло, медицина, освіта, мовні програми) в умовах обмеженого бюджету та посилити чутливість суспільства до культурних і соціальних змін. Суспільство, яке пережило війну, особливо гостро сприймає питання конкуренції за ресурси, безпеки та швидкості трансформації звичного середовища. Рівень безробіття в Україні залишається високим — близько 15–16% за оцінками на 2025 – початок 2026 року, що створює парадоксальну ситуацію: з одного боку, значне безробіття, з іншого — гострий дефіцит кадрів в окремих секторах. 

    Висновки та уроки для України: думка експертів 

    Міграція майже завжди викликає поступове наростання суспільної уваги. На ранніх етапах вона часто сприймається нейтрально або позитивно: роботодавці отримують працівників, економіка — імпульс. У міру зростання чисельності мігрантів проявляються фактори конкуренції за обмежені ресурси (навіть якщо об’єктивно вона локальна), швидкість демографічних змін та якість інтеграції. У Європі це нерідко переводило тему з економічної площини в політичну, впливаючи на вибори та суспільні настрої. У багатьох країнах дискусія про міграцію поступово виходила за рамки економіки і торкалася питань соціальної згуртованості, ідентичності та розподілу ресурсів. 

    Порівняння української ситуації з досвідом Німеччини, Франції та Швеції дозволяє зробити кілька висновків. Міграція сама по собі не є ні однозначним порятунком, ні загрозою. Ключовими факторами успіху виступають ефективність державного управління, пріоритет інтересів місцевих жителів, жорсткий відбір за кваліфікацією, інвестиції в інтеграцію та паралельні заходи з повернення українців, перенавчання, залучення жінок, ветеранів та внутрішніх переселенців. Багато експертів сходяться на тому, що без додаткової робочої сили відновлення буде вкрай складним, але ігнорування ризиків навантаження на бюджет, ринок праці та суспільні настрої може призвести до накопичення проблем. Як зазначає експерт з міграційної політики, «масового припливу трудових мігрантів в Україну поки немає — у 2025 році видано всього близько 9,5 тисяч дозволів, що значно нижче довоєнного рівня в 20–25 тисяч щороку». За словами директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елли Лібанової, «після закінчення війни нам доведеться відновлювати зруйновану інфраструктуру», підкреслюючи необхідність балансу між залученням іноземців та поверненням своїх громадян. 

    Європейський досвід показує, що наслідки міграційної політики залежать не від вибору між окремими сценаріями, а від того, наскільки керованим залишається весь процес у цілому. Ключовими факторами стають масштаб залучення робочої сили, швидкість змін та здатність держави вибудовувати систему відбору та інтеграції. В умовах України основним ризиком може стати ситуація, за якої економічна необхідність починає випереджати інституційні можливості. Як підкреслює Василь Воскобойник, голова Українського офісу з міграційної політики, «якщо Україна серйозно хоче залучати працівників з Азії, Африки чи Латинської Америки, міграційні процедури мають стати швидшими та простішими, але при цьому залишатися регульованими та контрольованими». 

    Питання трудової міграції в найближчі роки, ймовірно, залишиться одним із найважливіших і спірних для України. Від того, наскільки зважено, на основі фактів і з урахуванням європейських уроків держава підійде до його вирішення, залежатиме не лише швидкість економічного відновлення, а й соціальна згуртованість країни після війни. 

    Поки що йдеться лише про перші кроки у формуванні міграційної політики, однак уже зараз зрозуміло, що це питання стане однією з найскладніших тем післявоєнного відновлення. Україні доведеться шукати баланс між потребою економіки в робочих руках і запитом суспільства на збереження соціальної стабільності. Помилки в цій сфері обходяться дорого, а їхні наслідки можуть проявлятися через роки. 

  • Угорщина урізає трудову міграцію: кого торкнулося нове рішення

    Угорщина урізає трудову міграцію: кого торкнулося нове рішення

    Угорщина з 5 червня призупинила видачу нових робочих віз громадянам Грузії, Вірменії та Філіппін, що стало першим практичним кроком у межах заявленого урядом курсу на посилення контролю за припливом іноземної робочої сили. Про це повідомляє Reuters із посиланням на речника уряду країни. Рішення стосується насамперед нових заявників і передбачає перегляд спрощеного механізму працевлаштування громадян країн поза межами Європейського Союзу, який раніше активно використовувався угорським бізнесом для покриття дефіциту кадрів у ключових галузях економіки.

    За словами речника уряду, відтепер оформлення робочих віз для громадян зазначених трьох країн призупиняється в рамках зміни підходу до трудової міграції. Йдеться про корекцію чинних правил, які дозволяли компаніям швидко залучати працівників із третіх країн за спрощеною процедурою. У Будапешті наголошують, що цей крок є частиною ширшої політики, спрямованої на більш жорстке регулювання доступу іноземців до ринку праці Угорщини.

    Водночас влада уточнила, що запроваджені обмеження не поширюються на іноземних працівників, які вже перебувають і працюють на території Угорщини. Вони зможуть і надалі подавати заявки на продовження дозволів на проживання та працевлаштування відповідно до чинних правил, тобто масового перегляду вже виданих документів наразі не передбачається.

    За офіційними даними, іноземні працівники становлять приблизно 2% від загальної кількості зайнятих в Угорщині. Однак у низці секторів економіки, зокрема в промисловості, виробництві та сфері послуг, їхня частка значно вища, оскільки саме ці галузі найбільше залежать від додаткової робочої сили. Протягом останніх років саме іноземні працівники частково компенсували нестачу кадрів, спричинену демографічними змінами та трудовою міграцією угорців до інших країн ЄС.

    Рішення уряду пояснюється економічними та соціальними факторами. У Будапешті заявляють, що надмірна доступність іноземної робочої сили, яка в окремих випадках погоджується працювати за нижчу оплату, може створювати тиск на внутрішній ринок праці та стримувати зростання заробітних плат для громадян Угорщини. Саме тому влада прагне переглянути баланс між потребами бізнесу та захистом національного ринку праці.

    Водночас бізнес-спільнота та частина міжнародних інвесторів уже висловили занепокоєння таким рішенням. Вони попереджають, що різке обмеження доступу до іноземної робочої сили може призвести до дефіциту працівників у промисловості та сервісному секторі, а також ускладнити реалізацію інвестиційних проєктів. На думку представників бізнесу, це може негативно вплинути на конкурентоспроможність угорської економіки та темпи її зростання.

    Рішення Будапешта ухвалене на тлі загальноєвропейських дискусій щодо міграційної та трудової політики, у межах яких країни ЄС намагаються знайти баланс між потребою в робочій силі та політичним запитом на обмеження міграції. Угорщина останніми роками послідовно посилює контроль у цій сфері, поєднуючи економічні аргументи із внутрішньополітичними міркуваннями.

    На цьому тлі також варто зазначити, що цього тижня у відносинах між Угорщиною та Україною з’явилися сигнали про можливе потепління. У Міністерстві закордонних справ України заявили про відкриття «нової сторінки» у двосторонніх відносинах із Будапештом, а прем’єр Угорщини Петер Мадяр повідомив про досягнення попередніх домовленостей між Києвом і Будапештом щодо питань захисту прав національних меншин. Це може свідчити про спроби сторін зменшити напругу в політичному діалозі, попри наявність складних внутрішніх рішень Угорщини в інших сферах, зокрема у сфері трудової міграції.

  • Європа без кордонів під загрозою: у ЄС загострився конфлікт через Шенген

    Європа без кордонів під загрозою: у ЄС загострився конфлікт через Шенген

    Європейська комісія закликає держави-члени Європейського Союзу розпочати поступове скасування тимчасового прикордонного контролю на внутрішніх кордонах Шенгенської зони, зокрема в Німеччині та інших країнах, які нині зберігають такі обмеження. У Брюсселі наголошують, що чинна практика дедалі більше суперечить базовим принципам вільного пересування, закладеним у Шенгенській угоді, і має бути поетапно згортана.

    Про це повідомляє німецьке видання Spiegel із посиланням на позицію Єврокомісії та заяви європейських посадовців.

    Єврокомісар з питань міграції Магнус Бруннер заявив, що, на думку Єврокомісії, поступове скорочення прикордонного контролю в дев’яти країнах ЄС, де він наразі продовжує діяти, є «як можливим, так і доцільним», зокрема і для Німеччини. За його словами, нинішня ситуація більше не виправдовує тривале збереження внутрішніх бар’єрів у межах Шенгенської зони, оскільки міграційний тиск у Європі зменшується, а спільні механізми контролю поступово посилюються.

    Бруннер наголосив, що однією з причин для перегляду політики є суттєве скорочення кількості біженців, які прибувають до ЄС у порівнянні з попередніми періодами. На його думку, це створює передумови для повернення до нормального функціонування Шенгенської системи без постійних перевірок на внутрішніх кордонах.

    Водночас єврокомісар визнав, що держави-члени мають право враховувати безпекові ризики, однак підкреслив, що такі ризики вже значною мірою компенсуються іншими інструментами на рівні ЄС. Йдеться, зокрема, про посилення контролю на зовнішніх кордонах Союзу та впровадження єдиної європейської системи в’їзду та виїзду, яка має забезпечити більш ефективний облік перетину кордонів громадянами третіх країн.

    Попри позицію Брюсселя, внутрішньополітичні дебати в країнах-членах ЄС залишаються напруженими. Уряди низки держав, включно з Німеччиною, Австрією та деякими іншими країнами, останніми роками неодноразово відновлювали або продовжували дію прикордонного контролю, посилаючись на необхідність боротьби з нелегальною міграцією, контрабандою та потенційними безпековими загрозами.

    Особливо активно такі заходи застосовує Німеччина, яка зберігає контроль на окремих ділянках кордону вже тривалий час. Це викликає дискусії як усередині країни, так і на рівні Європейського Союзу, оскільки критики вказують на поступове розмивання принципу Шенгенської зони без внутрішніх кордонів.

    Додаткового юридичного виміру ситуації надали рішення німецьких судів. У квітні адміністративний суд міста Кобленц визнав незаконними окремі прикордонні перевірки між Німеччиною та Люксембургом. Це рішення стало черговим у серії судових постанов у Німеччині, які ставлять під сумнів відповідність тривалого внутрішнього контролю нормам європейського права. Раніше аналогічні рішення також стосувалися перевірок на кордоні з Австрією, що посилило тиск на уряд у Берліні.

    У відповідь на заклик Єврокомісії міністр внутрішніх справ Німеччини Александр Добріндт 4 червня заявив, що Берлін не підтримує ідею швидкого скасування внутрішніх прикордонних перевірок. Він наголосив, що чинні заходи залишаються необхідними для забезпечення національної безпеки та ефективного контролю міграційних потоків, а їх передчасне скасування може створити додаткові ризики для країни.

    Таким чином, між Європейською комісією та урядами окремих держав-членів ЄС формується чітке розходження у підходах до майбутнього Шенгенської зони. Брюссель наполягає на відновленні повної свободи пересування, тоді як національні уряди зберігають обережну позицію, ставлячи у пріоритет питання безпеки та внутрішньої стабільності.

    Експерти відзначають, що подальший розвиток ситуації залежатиме від того, чи вдасться ЄС знайти компроміс між ідеєю єдиної безкордонної Європи та прагненням окремих держав посилити контроль над міграцією і внутрішньою безпекою. У разі відсутності такого компромісу Шенгенська система може зіткнутися з подальшим розширенням практики тимчасових внутрішніх кордонів, що поступово змінюватиме її первісну концепцію.

  • Польща підтримала ідею обмежити статус українських чоловіків призовного віку в ЄС

    Польща підтримала ідею обмежити статус українських чоловіків призовного віку в ЄС

    Польща підтримує ідею обмеження доступу до тимчасового захисту в Європейському Союзі для українських чоловіків призовного віку. Про це повідомляють польські медіа з посиланням на дипломатичні джерела, пише RMF24.

    За даними видання, позиція Варшави буде озвучена під час обговорень між міністрами країн ЄС, які мають відбутися 4 червня. Йдеться про можливі зміни до чинної схеми тимчасового захисту, запровадженої після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

    Польський дипломат, на якого посилаються ЗМІ, заявив, що обмеження для цієї категорії осіб не викликають суттєвих суперечок у Варшаві. На його думку, українські чоловіки призовного віку, які не можуть легально виїхати з України, не повинні автоматично отримувати право на тимчасовий захист у ЄС.

    Він також зазначив, що така позиція узгоджується з підходом української влади, яка стикається з дефіцитом людських ресурсів на фронті. На думку польської сторони, це рішення не суперечить гуманітарним принципам, оскільки прирівнює правила для цієї групи до загальних міграційних норм.

    Окремо у Варшаві висловлюються на підтримку скасування спеціальних пільг для українських біженців і переходу до стандартних правил міграційної політики ЄС.

    Водночас Польща виступає проти іншого можливого підходу, який передбачає обмеження тимчасового захисту залежно від регіону походження в Україні. Деякі країни, зокрема Норвегія, вже застосували модель, за якої біженці з окремих «відносно безпечних» регіонів не отримують автоматичного захисту.

    У Варшаві вважають такий підхід несправедливим, аргументуючи це тим, що вся територія України залишається вразливою до ракетних ударів і наслідків війни.

    На тлі цих дискусій у ЄС триває обговорення майбутнього Директиви про тимчасовий захист, яка була ухвалена у березні 2022 року як надзвичайний механізм підтримки громадян України. Документ забезпечив мільйонам українців право на перебування, роботу та соціальний захист у країнах Євросоюзу.

    Спочатку механізм розглядався як тимчасовий, однак його дію неодноразово продовжували. Наразі він чинний до березня 2027 року.

    Окремі держави-члени ЄС уже розглядають варіанти подальшого посилення правил. Зокрема, Данія обговорює можливість обмежень для чоловіків віком 23–60 років, а також перегляд умов захисту для новоприбулих із частини українських регіонів, які вважаються менш постраждалими від бойових дій.

    Дискусії щодо майбутнього системи тимчасового захисту тривають на тлі зростаючого навантаження на міграційні системи країн ЄС та пошуку довгострокової моделі регулювання статусу українських біженців.

  • Євросоюз узгодив реформу міграції: прискорення депортацій і нові обмеження

    Євросоюз узгодив реформу міграції: прискорення депортацій і нові обмеження

    Країни-члени Європейського Союзу досягли попередньої політичної домовленості щодо нових правил депортації мігрантів, які передбачають пришвидшення процедур повернення осіб, яким було відмовлено у наданні притулку, а також можливість їхнього переміщення до спеціальних центрів за межами ЄС. Про це повідомляє Politico.

    За даними видання, узгоджений документ є частиною масштабної реформи міграційної політики Євросоюзу, спрямованої на посилення контролю над потоками шукачів притулку та зменшення навантаження на країни, які приймають найбільшу кількість мігрантів. Рішення було досягнуте напередодні набуття чинності інших елементів міграційної реформи, запланованих на 12 червня.

    Єврокомісар з питань міграції Магнус Бруннер заявив, що нові правила мають відновити ефективність системи повернення мігрантів і підвищити рівень довіри до міграційної політики ЄС.

    За його словами, наразі лише близько 27% осіб, яким відмовлено у притулку, фактично залишають територію Європейського Союзу, що, на думку європейських посадовців, є недостатнім показником для ефективного функціонування системи.

    Згідно з досягнутою домовленістю, держави-члени отримають можливість направляти осіб, яким винесено рішення про депортацію, до так званих «центрів повернення», розташованих за межами ЄС. Такі механізми мають стати інструментом для пришвидшення процедур видворення та зменшення навантаження на національні міграційні системи.

    Документ також передбачає посилення заходів щодо осіб, які вважаються потенційною загрозою безпеці. Зокрема, йдеться про розширення підстав для обшуків житла, можливість тривалого утримання під вартою, запровадження заборон на в’їзд до ЄС, а також санкції за відмову співпрацювати з правоохоронними органами.

    Європейські політики, які підтримують реформу, заявляють, що нові правила покликані змінити підхід до нелегальної міграції та посилити принцип обов’язковості виконання рішень про повернення. Французький депутат Європарламенту від Європейської народної партії Франсуа-Ксав’є Белламі заявив, що Європа роками демонструвала недостатню ефективність у виконанні рішень щодо депортації, однак тепер цей підхід має змінитися.

    Водночас критики реформи застерігають, що створення центрів повернення за межами ЄС може викликати юридичні та гуманітарні суперечки, зокрема щодо дотримання прав людини та умов утримання мігрантів.

    Частина положень нових правил набуде чинності через рік після остаточного затвердження. Водночас окремі механізми, зокрема можливість створення центрів повернення, можуть почати діяти одразу після формального ухвалення документа, що вже викликає інтерес у низки країн-членів ЄС, серед яких Нідерланди та Німеччина.

    Очікується, що реформа ще має пройти остаточне погодження в Раді ЄС та Європейському парламенті, після чого набуде статусу обов’язкової для виконання всіма державами-членами.

    На тлі цих змін у низці країн ЄС уже фіксується посилення міграційної політики. Зокрема, в Німеччині зросла кількість депортацій осіб, яким відмовлено в наданні притулку, а парламент країни ухвалив рішення про скасування прискореної процедури натуралізації. У Нідерландах також зафіксовано зростання частки відмов у наданні притулку, що свідчить про загальну тенденцію до посилення контролю у сфері міграції в Європейському Союзі.

  • Brexit через 10 років: наслідки для Британії та нові розмови про ЄС

    Brexit через 10 років: наслідки для Британії та нові розмови про ЄС

    Майже десять років тому, 23 червня 2016 року, Велика Британія зробила один із найрезонансніших політичних виборів у своїй сучасній історії: 52% громадян на референдумі підтримали вихід країни з Європейського союзу. Після тривалого перехідного періоду, напружених переговорів із Брюсселем та внутрішньополітичних криз, 31 січня 2020 року Сполучене Королівство офіційно залишило ЄС, завершивши епоху свого членства в блоці, який десятиліттями визначав економічну та політичну інтеграцію Європи.

    Рішення про Brexit від самого початку стало символом глибокого розколу в британському суспільстві. Прихильники виходу наполягали, що членство в ЄС обмежує суверенітет країни та нав’язує регуляторні правила, які стримують економічний потенціал Великої Британії. Одним із ключових аргументів кампанії було також питання міграції: євроскептики заявляли, що політика відкритих кордонів призводить до надмірного припливу мігрантів і створює тиск на соціальну систему та ринок праці. Вони наголошували, що вихід із ЄС дозволить Лондону самостійно контролювати кордони, закони та торговельну політику, а отже повернути “економічний суверенітет”.

    Натомість противники Brexit попереджали, що розрив із найбільшим торговельним партнером неминуче призведе до економічних втрат, зниження інвестиційної привабливості та втрати робочих місць. Вони підкреслювали, що саме участь у єдиному європейському ринку забезпечувала британському бізнесу конкурентні переваги, а вихід із нього створить нові бар’єри для торгівлі та ускладнить доступ до капіталу й робочої сили.

    Референдум 2016 року, на якому за вихід проголосували понад 17 мільйонів британців, фактично розділив країну на два політичні табори, розкривши глибші соціально-економічні відмінності. Аналізи результатів голосування показували, що підтримка Brexit була значно вищою серед менш забезпечених верств населення, людей із нижчими доходами, безробітних та працівників із низькою кваліфікацією. Для багатьох із них аргументи про “контроль над кордонами” та “економічну свободу” звучали як обіцянка змін на краще в умовах деіндустріалізації, стагнації зарплат і скорочення державних витрат.

    Однак після офіційного виходу країни з ЄС у 2020 році поступово почали проявлятися довгострокові наслідки цього рішення. Шість років потому дедалі більше економістів і аналітичних центрів описують ефект Brexit як переважно негативний для темпів економічного зростання та конкурентоспроможності Британії. Водночас вплив цього процесу складно відокремити від інших глобальних криз, зокрема пандемії COVID-19 та наслідків повномасштабної війни Росії проти України, які суттєво змінили світові ланцюги постачання, енергетичні ринки та загальну економічну динаміку.

    Попри це, дослідники наголошують, що Brexit додав до зовнішніх шоків власні структурні обмеження. Вихід із єдиного ринку призвів до появи митних і регуляторних бар’єрів, які ускладнили торгівлю з ЄС, що залишився найбільшим торговельним партнером Великої Британії. Для британських компаній це означало збільшення витрат на експорт, складніші логістичні процедури та додаткове адміністративне навантаження. Особливо відчутно це вдарило по секторах продовольства, промисловості та малому бізнесу, які найбільше залежали від безперешкодного доступу до європейського ринку.

    Не менш важливим наслідком стало зниження інвестиційної привабливості країни. Невизначеність щодо майбутніх торговельних правил і регуляторної політики змусила багато міжнародних компаній обережніше підходити до розширення діяльності у Великій Британії або навіть переносити частину операцій до країн ЄС. За різними оцінками, приплив прямих іноземних інвестицій у період після референдуму помітно скоротився, що в довгостроковій перспективі вплинуло на темпи зростання продуктивності та рівень зайнятості.

    Окремим виміром наслідків Brexit стала міграційна політика. Попри те, що вихід із ЄС дійсно зменшив міграцію з країн блоку, загальний міграційний потік до Великої Британії не скоротився, а в окремі роки навіть зріс. Це пояснюється зростанням кількості робочих віз і активнішою міграцією з країн поза межами ЄС. Одночасно зберігається проблема нелегальної міграції через Ла-Манш, яка стала одним із найгостріших політичних питань усередині країни та предметом постійних суперечок між урядом і опозицією.

    Соціально-економічні наслідки також відчули звичайні громадяни. На тлі глобальної інфляції та порушення ланцюгів постачання ціни на продукти у Великій Британії зросли суттєвіше, ніж у середньому по ЄС, що посилило дискусії про реальну вартість виходу з блоку. Одночасно зростання державних витрат і податкового навантаження стало ще одним фактором суспільного невдоволення, особливо серед найбільш вразливих груп населення.

    З часом суспільне сприйняття Brexit почало змінюватися. Якщо на момент референдуму він розглядався значною частиною виборців як шанс на економічне оновлення та відновлення контролю над внутрішньою політикою, то вже через кілька років дедалі більше британців почали оцінювати його критично. Опитування останніх років свідчать, що лише близько третини громадян і надалі вважають вихід із ЄС правильним рішенням, тоді як більшість або розчарована його результатами, або прямо називає його помилкою.

    На цьому тлі у британському політичному просторі дедалі частіше з’являються дискусії про майбутнє відносин із Європейським союзом. Попри формальний вихід із блоку, Лондон залишається глибоко пов’язаним із європейською економікою, а тому питання нової моделі співпраці стає все більш актуальним. Частина політичних сил і експертів обговорює варіанти часткового зближення з ЄС, посилення торговельної інтеграції або навіть довгострокового перегляду рішення про вихід.

    Водночас повернення до ЄС у повному обсязі наразі виглядає малоймовірним, оскільки потребувало б не лише політичної волі всередині країни, а й складних переговорів із самою європейською спільнотою. Більш реалістичним сценарієм аналітики називають поступове формування нової моделі відносин, яка може нагадувати угоди ЄС із країнами, що не є його членами, але підтримують тісну економічну взаємодію.

    Таким чином, через майже десятиліття після референдуму Brexit залишається не завершеною історією, а довготривалим процесом із політичними, економічними та соціальними наслідками. Він продовжує впливати на внутрішню політику Великої Британії, її роль у світі та характер відносин із Європейським союзом, а питання про те, чи був цей крок стратегічним успіхом чи помилкою, досі залишається предметом гострих суспільних і експертних дискусій.