Radaonline.news

Позначка: Китай

  • В Україні за підсумками першого півріччя Китай лідер з імпорту, Польща з експорту 

    В Україні за підсумками першого півріччя Китай лідер з імпорту, Польща з експорту 

    За даними Державної митної служби України, у першому півріччі поточного року Китай став найбільшим постачальником імпортованих товарів для України, тоді як Польща виявилася найбільшим експортером з країни.

    Україна зафіксувала від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі на рівні 13,7 мільярдів доларів США за перше півріччя 2024 року. Це означає, що обсяг ввезених товарів перевищив обсяг їхнього вивезення за кордон.

    Україна експортувала товарів на 19,5 мільярдів доларів. Основні країни-покупці – Польща (2 млрд. дол.), Іспанія (1,6 млрд. дол.) і Китай (1,6 млрд. дол.).

    Основна стаття експорту – продовольство (12,4 мільярда). Далі йдуть метали та мінеральна продукція.

    Імпорт склав 33,2 млрд. доларів. Товари завозилися з Китаю (на 6,4 млрд. дол.), Польщі (3,7 млрд. дол.) і Німеччини (2,6 млрд. дол.).

    Основні статті імпорту – машини, обладнання і транспорт (11,4 млрд. дол.), продукція хімічної промисловості (5,9 млрд. дол.), паливо (4,3 млрд. дол.).

    Цікаво, що 14% імпорту не оподатковувалося. Податки на решту імпорту зросли на 10% порівняно з попереднім півріччям.

  • Для чого Америці потрібна війна в Україні

    Для чого Америці потрібна війна в Україні

    Напруженість в Україні відіграє ключову роль у глобальній стратегії Сполучених Штатів, яка спрямована на знищення впливу Росії і забезпечення превалювання в світовій політиці. За аналізом Breizh Info, конфлікт українського формату не заважає азійським стратегіям Вашингтона, а навпаки, він є частиною довгострокового плану, розробленого ще з 1992 року, що відомий як “доктрина Вулфовіца”, за якою після розвалу СРСР у США не залишається суперників у боротьбі за світове панування.

    Конфлікт в Україні потрібен не Москві, а Вашингтону – це підтверджує рішення Байдена розмістити 15 військових баз у Фінляндії та запевнення держсекретаря Блінкена, що Україна одного разу стане членом НАТО. Для Росії такий крок є нездоланною «червоною лінією», і в Білому домі не можуть цього не знати. На відміну від пропаганди західних ЗМІ, «спецоперація» є не нападом, а відповіддю на неодноразові атаки України на Донбас, що дозволено 2 і 51 статтями Статуту ООН.

    Конфлікт в Азії знову ж таки потрібен не Пекіну, а Вашингтону – це підтверджує рішення Байдена надіслати зброю і боєприпаси до Тайваню, що суперечить офіційній американській політиці «одного Китаю». Крім того, в комюніке НАТО від КНР вимагають припинити неявну підтримку Росії.

    У такій потенційно вибухонебезпечній ситуації деякі представники американсько-британського істеблішменту опублікували лист із закликом якнайшвидше розпочати мирні переговори щодо України. Однак для справедливого і міцного миру необхідно, щоб США позбулися своїх цілей щодо світового панування.

  • Як знайти гранти для навчання за кордоном українським студентам

    Як знайти гранти для навчання за кордоном українським студентам

    Навчання за кордоном завжди було привабливим варіантом для українських студентів, але висока вартість проживання та навчання часто ставить під сумнів його досяжність. Проте існує чимало програм, які надають гранти, щоб зробити якісну освіту за кордоном більш доступною для талановитої молоді. У цій статті ми розглянемо деякі можливості отримання грантів для навчання за кордоном та надамо поради майбутнім студентам, які мріють про міжнародну освіту.

    Навчання за кордоном багатьом здається недоступним через високу вартість та умови. Але існує багато програм, які пропонують гранти, щоб зробити якісну освіту для талановитої молоді доступнішою. Кошти можуть виділяти як уряди країн, так і фонди та університети чи інші установи. Буває, що грант покриває вартість навчання або витрати на проживання (житло, харчування, дорогу). Отримати кошти можна на різний термін залежно від програми – від місяця до 3 років.

    Водночас серед умов отримання гранту є знання мов та високі академічні результати. Свої шанси можна оцінити за такими критеріями:

    • успішність у школі чи на попередніх рівнях вищої освіти
    • знання місцевої мови та іноземної мови навчання у закладі вищої освіти в обраній країні;
    • наукові роботи на тему майбутньої спеціалізації;
    • переконливість мети для навчання зі стипендією.

    Де шукати державні програми навчання за кордоном

    Німеччина

    Вища освіта в Німеччині безкоштовно можуть здобувати як місцеві, так і іноземні студенти. Державне агентство DAAD щороку надає до 60 тисяч стипендій та грантів на навчання в Німеччині за різними спеціальностями. На сайті організації можна знайти велику кількість програм навчання та допомогу з оформленням документів та складанням іспитів для вступу.

    Ті, хто вже є студентом одного з вишів України, але хоче продовжити навчання в Берліні, Гамбурзі або Мюнхені, може допомоги ресурс Copernicus Stipendium.

    Франція

    У Франції випускники українських вишів можуть отримати стипендії на програми магістратури або післядипломної освіти. Перевагу віддають інженерним спеціальностям. Гранти на таку освіту можна отримати через державні програми Campus France. Також є сервіс ÉTUDIANTS, де періодично оновлюються пропозиції стипендіальних програм.

    Для магістрантів та аспірантів варто звернутися на ресурс Association Bernard Gregory, де зібрані відповідні програми навчання. Там можна знайти пропозиції переважно від французьких університетів та оголошення від бельгійських чи німецьких вищих навчальних закладів.

    Чехія та Польща

    У цих країнах найбільше студентів з України. Вища освіта там доступна за ціною та якісна. Навчання в університетах Чехії безплатне за умови знання чеської мови та успішного складання іспитів.

    У Чехії можна одержати грант на навчання від Вишеградського Фонду або від Erasmus Mundus.

    Гранти на навчання у Польщі можна отримати в рамках програм для молодих вчених, гуманітарної)програми Gaude Polonia або програми ім. Кіркланда для економічних спеціальностей, культурології.

    Велика Британія

    Оскільки у країні висока плата за навчання, гранти переважно є знижкою на навчання. Витрати на життя прийдеться оплачувати самостійно. Попри це чимало молодих людей обирають гранти у Британії за програмою Chevening та іншими.

    Китай

    У цій країні урядові стипендіальні програми часто включають рік вивчення мови. Стипендія покриває вартість навчання, проживання, страхування та поточні витрати. Також можна отримати грант лише на вивчення мови на пів року чи рік. Є можливість подаватися безпосередньо через університет. Більше про стипендії – на сайті Chinese Government Scholarship.

    Портали для пошуку стипендіальних програм

    Erasmus Mundus, Erasmus+ – стипендії за цими програмами покривають витрати на участь у програмі, проживання та проїзд. Програма Erasmus Mundus надає багато грантів для всіх можливих спеціальностей, значна частина яких – на тривалий термін, із можливістю отримати диплом ЄС або післядипломної освіти.

    Global Scholarships – платформа для іноземних студентів для пошуку стипендій по всьому світу. На сайті у системі пошуку стипендій студенти можуть фільтрувати критерії: ступінь, предмет, національність і терміни отримання стипендії.

    Scholarshipportal – це база даних з понад 1000 стипендій, доступних у Європі та за її межами. Можна обрати рівень навчання, місце, де людина хоче навчатися, щоб побачити стипендії, які відповідають заданому профілю.

    сайт EURAXESS містить інформацію про схеми фінансування в Європі наукових посад, стипендій і докторантури.

    Також багато університетів, науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів пропонують власні стипендії та фінансову підтримку. Цю інформацію можна знайти на сайтах навчальних закладів.

  • Дипломати України та Китаю провели консультації у Пекіні

    Дипломати України та Китаю провели консультації у Пекіні

    5 червня у Пекіні відбулися політичні консультації між заступниками міністрів закордонних справ України та Китаю. Ця зустріч стала важливим етапом у розвитку двосторонніх відносин та обговоренні перспектив мирного врегулювання конфлікту в Україні.

    Як повідомляє МЗС України, українську делегацію очолював перший заступник міністра закордонних справ Андрій Сибіга, а китайську сторону представляв заступник міністра закордонних справ КНР Сунь Вейдун.

    Під час зустрічі сторони обговорили актуальні питання двосторонніх відносин, визначили спільні кроки для активізації контактів на вищому та високому рівнях, зміцнення позитивної динаміки торговельно-економічної співпраці та подальшої взаємодії в рамках міжнародних організацій.

    “Співрозмовники наголосили на важливості дотримання принципів Статуту ООН та міжнародного права. Як було відзначено сторонами, взаємна повага до суверенітету і територіальної цілісності є фундаментом, на якому ґрунтуються двосторонні відносини України і Китаю”, — йдеться у заяві.

    Сибіга поінформував китайських колег про ситуацію в Україні та підготовку до Глобального саміту миру в Швейцарії.  “Українською стороною було висловлено сподівання, що участь КНР у заході могла б стати гарною нагодою, щоб зробити практичний внесок у досягнення справедливого і довготривалого миру в Україні”, — наголошується у заяві.

    Сибіга також наголосив, що єдиною основою для досягнення такого миру є Формула миру президента Володимира Зеленського.

    Під час робочого візиту до Пекіна також відбулися зустрічі із спеціальним представником уряду КНР з питань Євразії Лі Хуеєм та заступником завідувача міжнародного відділу ЦК КПК Чень Чжоу.

  • Ніхто не має права розповідати нам, як має закінчитися ця війна, – Зеленський

    Ніхто не має права розповідати нам, як має закінчитися ця війна, – Зеленський

    Президент України Володимир Зеленський виступив у Сінгапурі з критикою на адресу Китаю через його відмову брати участь у «саміті миру», який мав відбутися у Швейцарії.

    Зеленський звинуватив Китай у тому, що він виступає як інструмент у руках президента Росії Володимира Путіна.

    «Можна не допомагати Україні та цивілізованому світу закінчити війну. Але мені здається, зривати саміт миру, робити все, щоб деякі лідери не доїхали туди – це точно не наближає мир. І це не тільки підтримка Росії, це фактично підтримка війни”, – заявив президент.

    Також Зеленський сказав, що в України є відомості про китайську допомогу військовим зусиллям Росії.

    «Це те, що ми обговорювали з китайським лідером телефоном. Він обіцяв мені, що Китай стоятиме осторонь, не буде підтримувати Росію зброєю. Сьогодні є відомості, що якимось чином деякі речі потрапляють на російські ринки через Китай… елементи російського озброєння надходять із Китаю”, – заявив президент України.

    Крім того, незважаючи на неодноразові прохання про зустрічі на високому рівні з представниками Китаю, таких зустрічей не відбулося.

    «Багато разів ми хотіли зустрітися з китайськими представниками», включаючи Сі Цзіньпіна. «На жаль, Україна не має якихось потужних зв’язків із Китаєм, тому що Китай цього не хоче», – цитує Зеленського Politico.

    Крім Китаю, Зеленський у Сінгапурі також критично відгукнувся про Бразилію, чий президент Лула да Сільва відмовився їхати на саміт до Швейцарії.

    Він прокоментував спільну заяву Китаю і Бразилії про те, що в мирній конференції щодо України має взяти участь і Росія.

    «За всієї поваги, ні Китай, ні Бразилія, ні будь-хто інший до кінця не орієнтується в тому, що принесла Росія своєю війною в Україну. Ніхто не має права розповідати нам, як має закінчитися ця війна”, – заявив Зеленський.

  • Саміт миру точку не поставить. Чому війна не закінчиться ні через пів року, ні через рік

    Саміт миру точку не поставить. Чому війна не закінчиться ні через пів року, ні через рік

    Останнім часом знову актуалізувалася тема завершення російсько-української війни. Політолог Володимир Фесенко аналізує наявні версії можливого миру та пояснює, чому зараз пошуки відповіді на це питання навряд чи щось дадуть.

    ЗСУ, україна, бійці, солдати, українська армія

    Коли може завершитися російсько-українська війна?

    Останнім часом знову актуалізувалася тема завершення російсько-української війни. На цю тему з’являються статті, висловлюються політики, військові та політичні аналітики. Журналісти запитують: коли може завершитися російсько-українська війна?

    Однак у сприйнятті теми завершення російсько-української війни і в Україні, а нерідко й на Заході, домінують крайнощі, далекі від реальності.

    Минулого року в нас переважали вкрай завищені очікування, що ще трохи, Захід дасть нам танки, і ми звільнимо всі окуповані території, включно з Кримом. І тоді війна сама собою закінчиться нашою перемогою. Це були дуже наївні уявлення про завершення війни.

    Зараз таких ілюзій в Україні стало набагато менше. Але віра в диво залишається. Уявлення про те, що війна закінчиться вже в поточному році завдяки прибуттю в Україну військ НАТО, це така собі “побєдєдна маніловщіна”, позбавлена реальних підстав. Ті, хто озвучує такі теорії, нехай почитають Послання Байдена до Конгресу США, в якому президент США прямо сказав, що американські солдати не воюватимуть в Україні. Гучні заяви президента Франції про можливу присутність військ НАТО в Україні поки що не зустріли підтримки у більшості його колег у Північноатлантичному Альянсі. До того ж європейські країни НАТО і організаційно, і ресурсно, і соціально-психологічно поки що не готові до такої війни, яка триває в Україні вже понад два роки. Але головним чинником стримування НАТО від прямої участі у війні проти Росії є ризик ядерної війни. Цей же ризик поки що стримує і Путіна від удару по сусідніх країнах Заходу.

    Інша крайність полягає в уявленнях про те, що ще трохи — і Росія переможе в нинішній війні. У цьому дусі написана недавня стаття в Die Welt. Автор цієї статті припускає, що американська військова допомога Україні буде різко скорочена, незалежно від результату виборів, а Європі не вистачає “сил і політичної волі”, щоб самостійно надати необхідну допомогу зброєю. Україна, на його думку, навряд чи зможе утримати фронт, а у Росії достатньо ресурсів і глобальної підтримки, щоб продовжувати війну ще кілька років. Тому закінчення війни може відбутися вже в поточному році шляхом заморожування воєнних дій. Як саме це станеться, автор не уточнює, але, мабуть, припускає, що це відбудеться на умовах Росії. Стаття в Die Welt сильно перебільшує наявні проблеми й екстраполює їх на найближчу перспективу, а ось протилежні тенденції та чинники замовчуються, або ігноруються.

    Тема завершення війни через мирні переговори також сприймається через крайнощі, особливо у нас в країні.

    Одна крайність — очікування переговорного завершення війни вже зараз. Неважливо, у який спосіб і на яких умовах. Головне, щоб швидше ця війна закінчилася. Прихильники цієї позиції бачать натяк на можливий мир у будь-якій західній публікації на цю тему, у будь-якій заяві на тему миру Путіна або когось із західних лідерів (наприклад, Шольца). У цьому разі бажане видається за дійсне.

    Прямо протилежна крайність — конспірологічне і параноїдальне ставлення до самої теми завершення війни через мирні переговори. Будь-яка політична заява, дискусія або навіть суто академічна стаття на тему мирних переговорів сприймається як “зрада”, як таємний і злочинний план з таємної здачі України Путіну. Ось ця точка зору публічно в нас представлена дуже помітно.

    Звідси й таке підозріле ставлення до Глобального саміту миру, ініційованого Україною. Жодних непередбачуваних наслідків від цього саміту не буде. Цей саміт не про завершення війни і не про переговори з Росією. До того ж Росії на цьому саміті не буде. Цей саміт присвячений просуванню Формули миру президента Зеленського і нашої позиції щодо умов завершення війни. Для Росії наші умови завершення війни (Формула миру президента Зеленського) неприйнятні, як і для нас неприйнятні російські умови миру. У цьому сенсі ситуація залишається такою ж безвихідною, як рік тому. Ба більше, ймовірність мирних переговорів на цей момент навіть зменшилася. Росія готується до ескалації війни і готова на мир тільки на своїх умовах, які стали набагато жорсткішими й ультимативнішими, ніж два роки тому в Стамбулі. На Заході це добре знають і розуміють, що примусити Путіна до реальних мирних переговорів можна, лише зупинивши його в Україні.

    Звідси дуже проста відповідь на запитання про те, коли завершиться війна: ніхто і ніде (ні в Москві, ні в Києві, ні у Вашингтоні, Берліні чи Парижі, тим паче в Die Welt) не знає, коли завершиться війна. Наразі я не бачу жодних реальних передумов (ні військових, ні політичних) для завершення війни в найближчі пів року, з високою ймовірністю і до кінця року. Далі загадувати не буду. Більшість серйозних аналітиків вважають, що російсько-українська війна навряд чи завершиться до закінчення президентських виборів у США. Але й це не вирішальний чинник. Війна може затягнутися ще на кілька років, а її масштаби можуть вийти за межі України. Водночас паралельно можуть ініціюватися і мирні переговори, які, однак, далеко не відразу приведуть до завершення війни.

    Вирішальним чинником завершення війни буде перебіг і результати воєнних дій, ресурсне забезпечення сторін, що воюють. Але на умови і саму можливість завершення війни також впливатиме розвиток соціально-політичної та економічної ситуацій в Росії, Україні, США та ЄС, і загальна міжнародна ситуація. Від поєднання цих чинників залежатимуть і умови завершення війни, і те, коли саме вона може завершитися.

  • Україна може закрити список спонсорів війни через тиск Франції та Китаю

    Україна може закрити список спонсорів війни через тиск Франції та Китаю

    Україна розглядає можливість закриття свого чорного списку спонсорів війни через негативну реакцію з боку країн, зокрема Китаю і Франції.

    Зазначається, що тепер Україна може не лише припинити публікацію списку, а й заблокувати пов’язаний вебсайт, де була розміщена детальна інформація про осіб, які перебувають під західними санкціями, компанії та походження російських запчастин для зброї.

    “Чорний список не має жодної юридичної підстави, але став перешкодою для приблизно 50 великих компаній, які працювали в Росії та допомагали Кремлю у війні в Україні, зокрема, сплачуючи податки”, – йдеться у повідомленні.

    “Це стосується не лише Китаю, але й інших країн, зокрема Франції, яка тисне на ексклюзивне виключення Auchan і Leroy Merlin зі списку”, – додали у джерелі.

  • Примус України до миру: наскільки реальними є гіпотези про переговори з Росією

    Примус України до миру: наскільки реальними є гіпотези про переговори з Росією

    Побоювання, що Україну найближчим часом посадять за стіл переговорів з Росією, ні на чому не ґрунтуються, стверджує блогер Юрій Богданов. І тому, що плани під час війни рідко збуваються, і тому, що деякі союзники планів не мають взагалі.

    Знову нагрібає хвиля про перемовини, примушення до миру і оце усе.

    Тут і Макрон з його розміщенням військ, і проблеми з американською допомогою, і вибори Путіна, і нескінченність російських ресурсів, і Трамп — усе до купи. Тому варто все ж знову нагадати кілька очевидних речей.

    Проблема в тому, що, якщо ми дивимося на події навколо тільки через призму боротьби України і Росії, ми самі собі звужуємо поле для можливостей і маневру. Бо ситуація у світі набагато складніша, не крутиться навколо нас і вимагає думати і діяти складніше.

    Локально наша задача зараз — збереження української держави. Не спалення Москви (навіть якщо дуже хочеться). Не розвал Росії (навіть якщо дуже хочеться). А збереження України і її субʼєктності.

    Глобально ж все набагато масштабніше — Україні треба пережити період світової турбулентності, який тільки починається. Бо великі війни в інших частинах світу ймовірні, великі кризи у великих країнах ще тільки набирають ходу — і про Китай, і про США мова.

    Для вирішення глобальної задачі можна піти на різні маневри — і дипломатичні, і військові. Але головне, чого не треба робити — це робити різкі рухи під впливом емоцій.

    Російські плани мають тенденцію не справджуватися. Перший дедлайн “повного звільнення Донбасу від українців” (якщо не рахувати лютий — березень 2022) був на 9 травня 2022. А досі ні. Навіть близько ні. Про Київ чи Одесу вони можуть хіба мріяти.

    Українські плани теж не завжди реалізуються, але, наприклад, існування “бєлгородського напряму” бойових дій (замість “харківського”) навіть найбільші українські оптимісти 2022 року не могли уявити. Але він об’єктивно існує.

    Американські плани не факт, що взагалі існують, щодо характеру і перебігу цієї війни. Вони все ще набагато більше дивляться на Близький Схід і на Далекий Схід. Ну, такі вже пріоритети.

    Тому, коли вам вчергове напишуть, що “є план завершення війни літом 2024”, “восени 2024” чи 2025 року — вам напишуть свідому неправду. Навіть якщо хтось справді думає, що в нього є план. Будь то Байден, Сі, Ердоган чи Путiн. Війна може тривати ще багато років, може завершитися в умовне “завтра”. І напевно, майже кожний сценарій завершення буде неочікуваним для більшості спостерігачів, а ті, хто “спрогнозують правильно” — просто попадуть пальцем у небо. Рідко буває так, як у Другій світовій, це скоріше виключення для війн.

    Ми живемо — усі ми, від Байдена і Сі до нас з вами — у світі, де майбутнє є продуктом малопрогнозованих і малопрорахованих рішень, тенденцій і наслідків. Тому найкраще, що можна робити — @башити невпинно. Все інше, в тому числі спроби надовго планувати майбутнє, нічого, крім неврозу, не дасть. Той саме випадок, коли “роби, що можеш, а буде, як буде” — єдиний справді надійний план на майбутнє.

  • Китай, ЄС та агропротести. Чи є для України унікальний шлях та чому варто розвивати ВПК

    Китай, ЄС та агропротести. Чи є для України унікальний шлях та чому варто розвивати ВПК

    “З початком повномасштабної війни дискусія — як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” — втратила будь-який сенс. У рекордно стислі строки, менше ніж за 2 роки, ми подали заявку, отримали статус кандидата і політичне “добро” на початок переговорів про вступ до ЄС. У нас немає іншого вибору, ніж у прискореному темпі, максимум за 5 років, пройти цей шлях”. Думка.

    Журналісти WSJ підсвітили тренд у глобальній торгівлі, пов’язаний з новою експортною “експансією” Китаю і новим можливим шоком для глобальної економіки.

    Наприкінці 90-х та початку нульових світова економіка пережила перший шок від збільшення частки Китаю у глобальній торгівлі. З одного боку, впали ціни на імпортовані товари, що було добре для споживачів у розвинених країнах,насамперед, з низькими та середніми доходами, з іншого — закрилися виробництва таких товарів, виробники яких не витримували конкуренцію та переносили їх до країн з дешевшою робочою силою (зокрема, до того ж Китаю).

    Економіка готується до шоку: до чого тут Китай та у чому загрози

    Зараз глобальна економіка готується до другого шоку, пов’язаного з китайським імпортом, але цей шок буде іншим. Після повного зняття ковідних обмежень у 2022 році Китай знову намагається збільшити свій експорт, щоб перезапустити економіку, подолати кризу на ринку нерухомості та вийти за межі ослабленого внутрішнього споживчого попиту. Експорт товарів у 2023 році зріс на 31% проти 2020 року.

    Як і двадцять років тому, це має певний дезінфляційний ефект по світу. Зокрема, у січні 2024 року вартість китайського імпорту до США знизилась на 2,9% у річному вимірі , тоді як вартість імпорту з ЄС, Японії, Мексики збільшилась. Це частково пов’язано з дефляцією у самому Китаї, що підживлюється падінням цін виробників. Цю дефляцію Китай експортує зараз по світу.

    На відміну від нульових, у китайському експорті зараз набагато більша частка товарів обробної промисловості, профіцит зовнішньої торгівлі за якими (1,7 трлн. дол.) більш ніж удвічі перевищує загальне торгівельне сальдо по всім товарам (0,82 трлн. дол. у 2023 році). Експерти сходяться на думці, що нарощування експорту технологічної продукції, такої як електромобілі, напівпровідники, частини до вітрових турбін, сонячні панелі, зарядні батареї тощо, де Китай має власні довгі ланцюги створення доданої вартості та конкурентні переваги, є одним із стовпів нової стратегії країни по підтримці економічного зростання.

    Є “прекрасний” кейс посилення лещат економічної сили Пекіну на прикладі Росії, яка за останні роки попала у набагато більшу залежність від технологічного експорту з Китаю

    Утім, у цьому сегменті Пекін починає все більше конкурувати з передовими за технологічним розвитком країнами Заходу, які вважають Китай своїм головним геополітичним та економічним конкурентом і, на відміну від нульових, вживають заходи для захисту своєї стратегічної промисловості. Звідси антидемпінгові розслідування (як проти китайських електромобілів, розпочате у ЄС), прямі заборони на імпорт (як проти окремих постачальників сонячних батарей та комплектуючих до них, телекомунікаційного обладнання у США) та багато інших нетарифних обмежень на додаток до “тарифної спадщини” Трампа.

    Результат цієї торгівельної битви для розвинутих країн ще попереду. Утім, вже очевидно, що як наслідок, частина дезінфляційного потенціалу від китайського імпорту може перетекти у країни з меншим рівнем торгівельного захисту і меншим рівнем доходів. Це добре для тамтешніх споживачів, але промисловість у цих країнах опиниться у ще більших “лещатах” економічної сили Китаю (як це було на початку нульових у країнах Заходу), який зберігає домінуючі позиції як у постачанні дешевих споживчих товарів, так і вийшов на лідируючі позиції у експорті передової технологічної продукції.

    Додам від себе, підсвічені WSJ тренди є не є якимось новими. За їх розвитком, зокрема перенесенням виробництв з Китаю з боку розвинутих країн та більш агресивним, в т.ч. за рахунок державних субсидій, вкладень в освіту і науку, виходом на ринки технологічної продукції китайських виробників, ми спостерігаємо щонайменше останні 5-7 років. З іншого боку, є “прекрасний” кейс посилення лещат економічної сили Пекіну на прикладі Росії, яка за останні роки попала у набагато більшу залежність від технологічного експорту з Китаю. Звісно, таких прикладів вистачає по багатьом країнам Азії та Африки.

    Отже, світова економіка вже стикається з другим шоком від торгівлі з Китаєм, який частково було пом’якшено через ковід-19 і війну в Україні. Спочатку через порушення у ланцюгах поставок, а потім через формування відкладеного попиту на технологічні товари довготривалого користування. Але ці дисбаланси за великим рахунком були усунуті у 2023 році, в якому ми побачили загострення торгівельних суперечок і уповільнення товарного експорту з Китаю (проти 2022 року). В наступні декілька років ці протиріччя тільки загострюватимуться.

    Торгівля, протести фермерів у ЄС та конкуренція: які висновки для України

    Неодноразово повторював, що повномасштабна війна остаточно і безповоротно зняла дискусію щодо шляхів розвитку України і структурної трансформації економіки, тепер вже повоєнної, зокрема і промисловості. На жаль, історія цієї трансформації останні 30 років, особливо в обробній промисловості — це більше про втрати, ніж про здобутки. Це окрема історія, чому так вийшло.

    Але в цій історії до великої війни ще залишалось місце для обговорення українського “унікального шляху”, в рамках якого ми могли розглядатись як транзитна держава (хоча у цьому плані після 2014 року вже були суттєві обмеження), як майданчик для експансії тих же технологічних китайських товарів на ринки ЄС, користуючись перевагами ЗСТ з ЄС (по факту цього не було, свідченням чого є вкрай низький показник ПІІ з Китаю на рівні 140 млн. дол. на кінець 2021 року та суттєві транзитні обмеження на нашу участь у рамках “Нового шовкового шляху”).

    З початком повномасштабної війни дискусія – як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” – втратила будь-який сенс

    Це, до речі, не заважало активній взаємній торгівлі, де Китай залишався країною номер №1 за товарооборотом (15% в імпорті і майже 12% в експорті у 2021 році). Утім структура нашої торгівлі з Китаєм, у рамках якої ми переважно експортували кукурудзу, соняшникову олію та ЗРС, а імпортували готову продукцію обробної промисловості, тільки цементувала сировинний і олігархічний характер української економіки, спрямований на видобуток і вивезення природньої ренти.

    З початком повномасштабної війни дискусія — як нам вигадати наш унікальний “український велосипед” — втратила будь-який сенс. У рекордно стислі строки, менше ніж за 2 роки, ми подали заявку, отримали статус кандидата і політичне “добро” на початок переговорів про вступ до ЄС.

    У нас немає іншого вибору, ніж у прискореному темпі, максимум за 5 років, пройти цей шлях, ставши повноцінним членом ЄС. Це вже не мрія, а питання часу. А ще це питання виживання, і це само по собі вагомий мотивуючий фактор, який не мала жодна країна-кандидат.

    Війна вносить свої корективи, але точно не є перепоною для зміцнення інститутів, які гарантують верховенство права. Це у свою чергу дасть змогу після війни залучати ПІІ, вбудовуватися у вищі глобальні ланцюжки створення доданої вартості, шукати свої ніші. Зараз, попри війну і непросту ситуацію з сусідами по ЄС, необхідно максимально використовувати вигоди від 4-х свобод і вирівнювання, коли ЄС фінансово підтягує країни-кандидати на вступ. Власне програма Ukraine Facility, яка за 5 років ще буде змінюватись і наповнюватись новим змістом, — це інструмент такої підготовчої перед-вступної роботи.

    У цій конкурентній боротьбі ми можемо знайти свою нішу, ставши, як країна — кандидат на вступ до ЄС, однією із країн для перенесення виробництва “поближче до кордонів” ЄС

    Ви спитаєте, до чого тут Китай? А до того, що конкуренція між ЄС та Китаєм у виробництві, насамперед, середньо- і високотехнологічних товарів у найближчі 5 років загострюватиметься. Це неминуче посилить вже згадані тенденції до перенесення виробництв західними країнами з Китаю додому, у більш дружні країни (friend-shoring) та/або “ближче додому” (near-shoring). Основним напрямком для friend-shoring найближчим часом буде Індія та В’єтнам, за які вже йде змагання між країнами Заходу і Китаєм, який під впливом зростання вартості робочої сили також намагається переносити виробництво за свої межі. Утім нам своє робити — у цій конкурентній боротьбі ми можемо знайти свою нішу, ставши, як країна — кандидат на вступ до ЄС, однією із країн для перенесення виробництва “поближче до кордонів” ЄС.

    Для цього необхідно посилювати промислові зв’язки із ядром ЄС (Німеччиною — Францією) та Великобританією, де лідерство в силу географічної близькості, набагато більш міцних економічних зав’язків і членства в ЄС, буде за ФРН. Звісно, сказати легше, ніж зробити. Та Україна не є унікальною у цьому плані. Той же самий шлях промислової трансформації, насамперед, під впливом німецького капіталу пройшли Польща, Чехія та Словаччина. Наприклад, остання знайшла свою нішу у автомобілебудуванні.

    Наші сусіди — країни ЄС, бізнес в яких дивиться на перспективу, всі ці ризики посилення України після війни розуміють, як ніхто інший. Звідси певна “істерика” і “заряджання” протестного потенціалу різного політичного толку, які ми зараз спостерігаємо, з метою загальмувати торгівлю, а отже економічну інтеграцію України до ЄС. Я погоджуюсь з багатьма експертами, що спроби йти “на пролом” у ЄС з “аграркою”, яка займає 60% в нашому експорті, тільки посилює цей протест. Це точно погана історія з усіх боків, — і для нас, і для ЄС. Я просто нагадаю, що в ЄС немає жодної країни із часткою с/х в структурі добавленої вартості більше 5% (5% — це рівень Болгарії і Румунії, у яких рівень доходів на одиницю населення є найменшим у ЄС), а в Україні це 12,7% у 2021 і 9,3% у 2022 році (за даними статистики ООН).

    Водночас, якщо ми віднайдемо і розвинемо свої унікальні ніші в експорті до ЄС (наприклад, у зеленій енергетиці, металургії, хімії, машинобудуванні), залучаючи європейський, насамперед, німецький капітал у промислову реструктуризацію, і поступово будемо зміщувати акценти у зовнішній торгівлі, то цей спротив буде меншим. Так, це середньо- і довгострокові структурні зміни, але вони неминучі, якщо інтегруватись до ЄС.

    Наш досвід у ВПК здатен дати поштовх для розвитку багатьох суміжних галузей машинобудування, послуг із високою доданою вартістю.

    Загострення конкурентної боротьби ЄС з Китаєм може стати нам у нагоді на цьому шляху структурної трансформації економіки і реструктуризації промисловості. Але ще кращий привід, якого і шукати не потрібно, це посилення промислової співпраці у межах ВПК. Це “залізобетонна” наша унікальна ніша для виробничої спеціалізації та експорту після війни, бо глобальний попит на озброєння та військову техніку прогнозовано зростатиме. З врахуванням накопиченого практичного досвіду під час війни, як з тими ж надводними дронами, які вже стали game-changer у цій війні, змінивши розклад у Чорному морі, цю нішу в нас точно ніхто не відніме. Вона здатна дати поштовх для розвитку багатьох суміжних галузей машинобудування, послуг із високою доданою вартістю (інжинірингу, проектування, дизайну та ін), науки та освіти.

  • Заморозка війни в Україні: чим це вигідно Китаю і хто прийматиме рішення

    Заморозка війни в Україні: чим це вигідно Китаю і хто прийматиме рішення

    Чим далі, тим більше заморожування війни з Росією стає найімовірнішим сценарієм, зазначає аналітик Валерій Пекар. Українському суспільству потрібно розібратися з тим, наскільки цей сценарій є прийнятним і на які поступки можна піти.

    Описуючи сценарії на 2024-2025, я зазначав, що інерційним сценарієм (тобто таким, яким все нині рухається) є найгірший для України сценарій війни на виснаження зі втратою західної підтримки та, внаслідок цього, значною втратою здатності чинити спротив. Але найімовірнішим сценарієм я називав не його. І це досить нестандартний випадок, бо зазвичай інерційний сценарій і є найімовірнішим. Але коли діють потужні сили, що намагаються збити інерційний сценарій та перемкнутися на якийсь кращий, то інерційний сценарій втрачає ймовірність. Це якраз те, що нині маємо.

    Найбільш імовірним сценарієм я називав другий — сценарій заморожування війни, який минулого року виглядав зовсім неможливим. Адже проти замороження війни були налаштовані як українське суспільство, так і Путін, який собі обрав перший сценарій війни на виснаження.

    Минуло три місяці, і нині у повітрі починає відчуватися запах другого сценарію. Він все ще виглядає неприйнятним для українського суспільства та для російського керівництва. Але він дуже потрібен Америці та Європі. Він потрібен європейській індустрії, щоб наростити оборонні спроможності. Він потрібен європейським лідерам, щоб підготувати свої суспільства до змін. Він потрібен Байдену, щоб вийти на вибори миротворцем. Він потрібен Трампу, щоб критикувати Байдена за неспроможність та вирівняти провал, створений невдалою міжпартійною боротьбою. Він потрібен всім українським політикам, щоб провести вибори і перемогти (всі вони сподіваються на перемогу).

    Але й два головних противники цього сценарію не можуть похвалитися непохитністю позиції. Українське суспільство в цілому не примирилося з категоричною необхідністю мобілізації. Політики затягують ухвалення закону, і ми не бачимо шаленого тиску суспільства з метою прискорити цей процес. Люди, які на фронті, не вічні й не залізні, але навіть голос мільйонів їхніх родичів не чути на тлі єдиного марафону.

    Так само і Путін, хоч і продовжує агресивну риторику, але посилає досить змішані сигнали. Ми не знаємо, що з цього є маскуванням, а що справжнім, бо ми не знаємо реального стану російської економіки. Ми не знаємо, чи вважають у Кремлі, що час грає на них, чи на нас. Ми навіть самі не певні, на кого грає час.

    За всім цим стоїть Китай. Хоч він і має стратегію власного виграшу при всіх варіантах продовження чи завершення війни, але ми не знаємо, чи не вважає виграш від перемир’я більшим. Дуже ймовірно, що так, бо в нього економічні проблеми, вирішенню яких війна не сприяє.

    Нагадаю, що сценарій заморожування війни передбачає другу фазу агресії через 3-5-7 років, після відновлення спроможності Росії та вивчення нею помилок першої фази. Це означає, що руйнівний вплив другої фази може бути більшим. Для цього Росія та Україна мають інтенсивно готуватися до цієї фази — Україна за допомогою Заходу, Росія за допомогою Китаю. Але успішність української підготовки залежить від підсумків виборів — перемога модернізаторів та прискорена модернізація армії й державних інституцій здатна відвернути другу фазу війни, а перемога популістів може призвести до слабкої підготовки та втрати української державності, що і є стратегічною метою Путіна.

    Отже, дуже ймовірно, що найближчим часом нас із різних боків будуть схиляти до заморожування, замирення, перемир’я тощо.

    Це означає, що українському суспільству терміново потрібен відкритий чесний діалог по трьох ключових питаннях:

    1. Чи є прийнятним заморожування в умовах, коли, з одного боку, Україні бракує зброї, мобілізація гальмує, є шанс провести вибори, — а з іншого боку, Росія порушить перемир’я в будь-який момент, а в США до влади можуть прийти люди, налаштовані обеззброїти Україну та Європу. Іншими словами, на кого працює час — на нас чи на ворогів.

    2. Якщо відповідь на перше питання позитивна, тоді які червоні лінії не можна переступати за будь-яких умов? Очевидно, список червоних ліній включає неприпустимість:

    • будь-якої “демілітаризації”, бо це запрошення до продовження агресії;
    • відмови від європейської та євроатлантичної інтеграції, бо це означатиме, що 10 років минули марно;
    • визнання зміни політичного статусу окупованих територій, бо це порушення Конституції.

    Водночас на якісь поступки доведеться йти, і треба довго й якісно проговорити червоні лінії в суспільстві.

    3. Якщо відповідь на перше питання негативна, то що ми як суспільство мусимо робити, аби відмова від переговорів та продовження війни не перетворилися на спалювання життів та врешті — на поразку, а вели нас до перемоги.

    І розпочати цей суспільний діалог варто з обговорення того, що таке перемога і що таке поразка. Це не один біт інформації, не чорно-біла картинка: між перемогою й поразкою лежить широкий спектр, що включає часткові перемоги й поразки, неперемоги й непоразки. Що означають слова, які ми щодня використовуємо? Чи всі верстви суспільства їх розуміють однаково? Де межа між прийнятним і неприйнятним?

    Ось про що ми маємо говорити найближчим часом.