Radaonline.news

Позначка: корупційні ризики

  • Митник зі Львівщини задекларував Audi e-tron за 50 тисяч гривень

    Митник зі Львівщини задекларував Audi e-tron за 50 тисяч гривень

    У декларації митника посту «Городок» Львівської митниці Сергія Писка виявлено дані, які викликають запитання щодо реальної вартості задекларованого майна, зокрема електромобіля Audi e-tron.

    Згідно з декларацією, Сергій Писко проживає разом із дружиною Юлією та двома дітьми — Анною і Максимом — у селі Сокільники Львівського району. Сам декларант зареєстрований у селі Завада Яворівського району Львівської області.

    У розділі нерухомості зазначено кілька земельних ділянок. Сам Сергій Писко володіє ділянкою площею 1500 квадратних метрів у селі Гостинцеве Яворівського району, яку придбав ще у 2011 році. Його дружина Юлія Писко має у власності три земельні ділянки в селі Сокільники загальною площею понад 5 тисяч квадратних метрів, придбані у 2017–2018 роках. Житлового будинку або квартири в декларації не вказано.

    Найбільшу увагу привертає задекларований транспорт. У грудні 2023 року Сергій Писко набув право власності на електромобіль Audi e-tron 2019 року випуску, вартість якого він зазначив на рівні лише 50 тисяч гривень. Водночас ринкова ціна таких автомобілів в Україні у 2023–2024 роках коливається від приблизно 1,4 до 2,9 мільйона гривень залежно від комплектації та технічного стану. Таким чином, задекларована вартість виглядає заниженою у десятки разів.

    Дружина митника володіє автомобілем BMW X5 2017 року випуску, який був придбаний у жовтні 2022 року за 815 тисяч гривень. Ця сума загалом відповідає нижній межі ринкових цін на такі авто у відповідний період.

    Іншого цінного рухомого майна, корпоративних прав, бізнесу чи цінних паперів родина не задекларувала. Готівкові заощадження становлять 10 тисяч доларів США.

    Доходи родини за 2024 рік також виглядають обмеженими. Сергій Писко отримав 165 тисяч гривень зарплати у Львівській митниці та ще 93 тисячі гривень — у Чернівецькій митниці. Інших джерел доходів у декларації не зазначено.

    За таких офіційних доходів придбання електромобіля преміумкласу навіть за заниженою задекларованою ціною може викликати додаткові питання щодо повноти та достовірності фінансових даних у декларації митника.

  • Громадська рада доброчесності виявила проблеми у деклараціях судді Ткаченка

    Громадська рада доброчесності виявила проблеми у деклараціях судді Ткаченка

    Голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області Дмитро Ткаченко, який бере участь у конкурсі на посаду судді апеляційної інстанції, не відповідає критеріям доброчесності через суттєві розбіжності у майнових деклараціях. Такий висновок оприлюднила Громадська рада доброчесності за результатами аналізу його статків та пояснень.

    У ГРД зазначають, що суддя не надав повної та достовірної інформації щодо походження майна, яким він та його родина фактично користуються. Зокрема, у власності Ткаченка перебувають дві земельні ділянки по 0,25 га в селі Зозулі Київської області, набуті у 2010 році. Їхня задекларована вартість на момент придбання становила по 119 тисяч гривень кожна, що за тодішнім курсом відповідало майже 30 тисячам доларів США.

    Водночас офіційні доходи кандидата, який у той період працював помічником судді та головним фахівцем у приватній компанії, не дозволяли здійснити таку покупку. Згідно з даними, з 2006 по 2019 роки сукупний дохід Ткаченка склав лише 233 тисячі гривень. У письмових поясненнях суддя стверджував, що позичив 400 тисяч гривень у знайомого, надавши скан розписки з обіцянкою повернути кошти до жовтня 2014 року. Однак навіть з урахуванням доходів за 2010–2014 роки, після відрахування податків і необхідних витрат, фінансова спроможність для таких операцій виглядає сумнівною.

    Окрему увагу Громадська рада доброчесності приділила майну родичів судді, насамперед з боку його дружини. За даними електронних декларацій, члени родини володіють значною кількістю земельних ділянок, житлових будинків і об’єктів незавершеного будівництва у Василькові та населених пунктах колишнього Васильківського району Київської області. Частина цього майна оформлена на батька дружини — суддю Господарського суду Києва у відставці Миколу Якименка, а також на її сестру та матір.

    ГРД звертає увагу, що походження коштів на придбання численних об’єктів нерухомості документально не підтверджене. Зокрема, Якименко під час співбесіди пояснював купівлю землі коштами сестри, яка багато років проживає в Італії, однак жодних доказів цього не надав. Водночас журналістські розслідування раніше вказували на можливе користування ним незадекларованим майном, оформленим на родичів.

    Сумніви у доброчесності кандидата посилює й ситуація з нерухомістю у Києві. У деклараціях зазначається квартира площею 89,7 кв. м, яка формально належить сину Ткаченка, але фактично використовується всією родиною. За поясненнями судді, житло було приватизоване тестем і передане у власність онука. Водночас сестра дружини декларувала користування іншою квартирою у Києві, яка перебуває у власності районної державної адміністрації. У ГРД вважають, що ці обставини можуть свідчити про зловживання механізмами безоплатної приватизації.

    Крім того, питання викликає й придбання батьком судді квартири у Києві вартістю понад 2 мільйони гривень у 2018 році. Задекларовані доходи пенсіонера за понад 20 років у кілька разів менші за вартість цього житла, а пояснення про фінансову допомогу від родичів не підтверджені документально.

    У підсумку Громадська рада доброчесності дійшла висновку, що сукупність виявлених фактів свідчить про можливе приховування реальних обсягів майна та витрат, а також про використання родичів для формального володіння активами. Це, на думку членів ради, ставить під сумнів відповідність Дмитра Ткаченка критеріям доброчесності, необхідним для зайняття посади судді апеляційної інстанції.

  • Ветеранські простори за завищеними кошторисами: що відбувається в Мінветеранів

    Ветеранські простори за завищеними кошторисами: що відбувається в Мінветеранів

    Держава дедалі голосніше звітує про створення мережі ветеранських просторів та підготовку фахівців із супроводу ветеранів. Однак за цією публічною риторикою все чіткіше вимальовується інша реальність — масштабне освоєння бюджетних коштів через будівельні проєкти з наперед визначеними виконавцями.

    Поки значна частина ветеранів самостійно проходить складний шлях адаптації до цивільного життя, бюджетні ресурси спрямовуються не на психологічну допомогу, реабілітацію чи перекваліфікацію, а на зведення об’єктів із сумнівною економічною доцільністю. У результаті замість живої підтримки формується інфраструктурна вітрина, де ключову роль відіграє не користь для ветеранів, а зручність для підрядників.

    Міністерство у справах ветеранів під керівництвом Наталії Калмикової, замість концентрації на реальних потребах захисників, фактично стало частиною вертикалі розподілу бюджетних ресурсів разом із керівництвом Київської обласної державної адміністрації. За наявною інформацією, саме на рівні області формується повний цикл ухвалення рішень — від ініціювання «потрібних» об’єктів до затвердження тендерної документації з умовами, адаптованими під конкретних виконавців.

    Показовим прикладом стала реалізація проєкту ветеранського простору в Бучанській громаді загальною вартістю майже 140 мільйонів гривень. Така сума є співмірною з будівництвом повноцінного реабілітаційного центру, однак публічного і детального обґрунтування вартості саме цього об’єкта надано не було. Відсутні й чіткі пояснення, які саме послуги за ці кошти отримають ветерани.

    Закупівля відбулася за мінімальної конкуренції. Переможцем став консорціум «Будівельні ініціативи» — структура, створена безпосередньо перед проведенням тендеру та така, що не має підтвердженого досвіду реалізації проєктів подібного масштабу. Для державного бюджету це є прямим індикатором ризику, адже йдеться про десятки мільйонів гривень.

    Порівняння з аналогічними соціальними об’єктами в інших регіонах демонструє суттєві відмінності у вартості. Навіть поверхневий аналіз дозволяє говорити про завищення кошторису щонайменше на 20–30 відсотків. У грошовому вимірі це означає переплату в межах від 28 до 40 мільйонів гривень лише за одним проєктом.

    Механізм реалізації таких схем є типовим: неподілені лоти, завищені кваліфікаційні вимоги до учасників, відсутність реальної конкуренції. У таких умовах практично будь-яку суму можна подати як «ринкову», а перевірка доцільності витрат стає формальністю.

    Фактично ці десятки мільйонів гривень могли б бути спрямовані на тисячі годин психологічної допомоги, програми реабілітації, перекваліфікації чи підтримку ветеранського підприємництва. Натомість кошти концентруються у будівельних кошторисах, де контроль ефективності використання бюджету максимально розмитий.

    У підсумку під гаслами турботи про ветеранів формується система, у якій держава не стільки допомагає захисникам, скільки купує лояльність підрядників за бюджетний рахунок. І саме це дедалі більше схоже не на соціальну політику, а на цинічний бюджетний блеф.

  • «Київавтодор» віддав понад мільярд на ремонт проспектів фірмі з орбіти одеського депутата

    «Київавтодор» віддав понад мільярд на ремонт проспектів фірмі з орбіти одеського депутата

    Під кінець 2025 року комунальна корпорація «Київавтодор» уклала два масштабні договори на капітальний ремонт столичних проспектів — Свободи та Валерія Лобановського. Загальна вартість робіт становить 1,24 млрд гривень. Обидві угоди дісталися одному підряднику — приватному підприємству «Київшляхбуд», яке багато років залишається ключовим виконавцем дорожніх проєктів у столиці.

    Про це пише видання КВ.

    Договори були підписані 22 та 24 грудня. При цьому жоден інший учасник у тендерах участі не взяв, а сама процедура пройшла без скарг і оскаржень. Таким чином компанія отримала контракти без конкуренції.

    Перший договір передбачає капітальний ремонт проспекту Свободи у Подільському районі — на ділянці від проспекту Європейського Союзу до проспекту Порика. Вартість робіт становить 459,18 млн гривень, завершення заплановане на грудень 2026 року.

    Другий контракт стосується проспекту Валерія Лобановського у Солом’янському районі. За 784,98 млн гривень підрядник має виконати капремонт із завершенням робіт до червня 2027 року.

    У Київській міській державній адміністрації зазначають, що ремонти включають оновлення проїжджої частини й тротуарів, модернізацію дощової каналізації та зовнішнього освітлення, облаштування велоінфраструктури і створення безбар’єрного простору. В адміністрації також нагадують, що проспект Свободи був збудований у 1975 році й капітально не ремонтувався понад 40 років, а проспект Лобановського — з 1964 року й востаннє оновлювався понад два десятиліття тому.

    ПП «Київшляхбуд» зареєстроване у 2009 році в Одесі, нині має київську юридичну адресу. Компанію очолює Олександр Ращупкін, а формальним засновником виступає австрійська фірма. Водночас кінцевими бенефіціарами залишаються одеські бізнесмени Євген Коновалов та Юрій Шумахер — чинний депутат Одеської міської ради від фракції «Довіряй справам».

    За роки співпраці з «Київавтодором» «Київшляхбуд» отримав майже сотню бюджетних замовлень на понад 6 млрд гривень. Левова частка контрактів — 87 договорів — укладена саме зі столичною комунальною корпорацією. Йдеться про ремонти ключових магістралей і вулиць Києва, а також будівництво нових транспортних сполучень.

    «Київшляхбуд» входить до групи «Ростдорстрой», у яку також входить однойменне товариство з обмеженою відповідальністю. Разом ці компанії уклали з «Київавтодором» договорів на 8,66 млрд гривень, що еквівалентно понад 200 млн доларів. Таким чином група фактично домінує серед дорожніх підрядників столиці.

    Водночас діяльність обох компаній неодноразово привертала увагу правоохоронних органів. Розслідуються епізоди можливого завищення вартості матеріалів і привласнення бюджетних коштів під час ремонтів і реконструкцій столичної інфраструктури, зокрема Дегтярівського шляхопроводу та кількох міських вулиць. За попередніми оцінками слідства, йдеться про десятки й сотні мільйонів гривень.

    Наразі генеральним директором «Київавтодору» є Олександр Федоренко, а сама корпорація підпорядковується Департаменту транспортної інфраструктури КМДА. Політичну відповідальність за діяльність департаменту, згідно з чинною структурою управління, несе міський голова Києва.

    Таким чином, під завісу року столичні дорожні мільярди знову дісталися перевіреному підряднику з багаторічною історією співпраці з «Київавтодором», попри відсутність конкуренції та тло кримінальних проваджень, які тривають уже не перший рік.

  • Нардеп Железняк розповів про зрив закупівлі енергоблоків для ХАЕС

    Нардеп Железняк розповів про зрив закупівлі енергоблоків для ХАЕС

    Закупівлю енергоблоків для Хмельницької атомної електростанції у Болгарії вдалося зірвати в останній момент через зміну положень законопроєкту. Про це заявив народний депутат Ярослав Железняк, оприлюднивши деталі цієї історії у відео, яке він назвав однією з найрезонансніших спроб реалізації корупційної схеми у сфері енергетики.

    За словами парламентаря, голосування за закон щодо закупівлі обладнання для Хмельницької АЕС стало одним із найбільш суперечливих рішень Верховної Ради за останній рік. Йшлося про придбання енергоблоків радянського зразка, які тривалий час зберігалися на складах у Болгарії, орієнтовною вартістю близько 1 млрд доларів.

    Железняк стверджує, що ці енергоблоки планували використати як основу для масштабного атомного будівництва в Україні, загальна вартість якого могла сягнути сотень мільярдів гривень. За його оцінками, мова йшла про 130–140 млрд грн бюджетних коштів. Прибутки учасників схеми, за версією депутата, мали формуватися на кількох етапах — від закупівлі обладнання через посередників до постачання та подальшого будівництва.

    Народний депутат заявив, що ідея проєкту з’явилася ще у 2024 році. Тоді уряд схвалив законопроєкт про добудову двох нових енергоблоків ХАЕС, оскільки чинне законодавство вимагає ухвалення окремого закону для кожного нового атомного об’єкта. Документ подали до парламенту 3 квітня 2024 року, однак його тривалий час блокували.

    Згодом, за словами Железняка, стало зрозумвая, що ключовим інтересом ініціаторів була не стільки добудова станції, скільки саме закупівля обладнання у Болгарії. У результаті було запропоновано компромісне рішення — дозволити купівлю енергоблоків без права їх встановлення чи використання без ухвалення окремого закону.

    Відповідну правку внесли до іншого законопроєкту. Вона передбачала можливість прямого контракту на купівлю обладнання, але водночас забороняла його розміщення або застосування без нового рішення Верховної Ради. Як стверджує Железняк, ці зміни були внесені в останній момент, а представники Міністерства енергетики нібито не звернули на них належної уваги.

    Після ухвалення документа, за словами депутата, в Офісі президента усвідомили, що закон не містить механізмів для запуску масштабного атомного будівництва. Документ тривалий час не підписували, а згодом, у березні, він усе ж набув чинності. Після цього болгарська сторона заявила про відмову від продажу енергоблоків, оскільки запропонована формула втратила для неї привабливість.

    Железняк також наголосив, що президент України публічно підтримував ідею закупівлі енергоблоків, у зв’язку з чим, на його думку, залишаються відкритими питання щодо того, чи змінилася позиція глави держави після зриву угоди.

  • Професор ОДУВС із сотнями тисяч готівки не зміг пояснити походження коштів

    Професор ОДУВС із сотнями тисяч готівки не зміг пояснити походження коштів

    Кандидат на посаду судді апеляційного суду Олег Шкута, який нині працює професором кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту права та безпеки Одеського державного університету внутрішніх справ, не відповідає критеріям доброчесності. Такий висновок ухвалила Громадська рада доброчесності за результатами аналізу його декларацій та наданих пояснень.

    У рішенні ГРД зазначено, що кандидат подавав недостовірні або неповні відомості про свої доходи та майновий стан, хоча мав усі можливості знати реальні дані. Зокрема, рівень витрат і задекларованих заощаджень Олега Шкути не відповідає його офіційним доходам.

    У декларації за 2022 рік Шкута вказав значні грошові активи готівкою: 86 тисяч доларів США, 48 тисяч євро та 286 тисяч гривень. Водночас аналіз доходів кандидата та його дружини Олени Шкути за період з 2003 по 2022 роки свідчить, що загальний дохід родини становив близько 3,09 млн гривень, що еквівалентно 127,55 тисячі доларів. Навіть без урахування витрат на повсякденні потреби цієї суми недостатньо для формування задекларованих заощаджень — різниця становить щонайменше 17,4 тисячі доларів.

    У своїх поясненнях кандидат зазначав, що фактично отримував значно більші суми коштів, а також посилався на адвокатську практику. Проте, як наголошує ГРД, жодних підтверджень отримання дивідендів або інших доходів від діяльності адвокатських структур, окрім офіційної заробітної плати, Шкута не надав. За таких умов виникають обґрунтовані сумніви щодо законності джерел формування грошових активів.

    Окрему увагу Громадська рада доброчесності звернула на майнові витрати кандидата. У 2021 році Шкута придбав автомобіль Ford Edge 2016 року випуску за 12,4 тисячі доларів, а також задекларував мисливську рушницю вартістю понад 210 тисяч гривень. Водночас дві інші мисливські рушниці марки Benelli, на які були видані дозволи ще у 2018 році, не були відображені в жодній з його декларацій.

    Крім того, у деклараціях за 2022, 2023 та 2024 роки кандидат не вказував залишків коштів на банківських рахунках станом на кінець року, попри те, що заробітна плата надходить саме на ці рахунки. На думку ГРД, це може свідчити про навмисне приховування активів.

    Також до Громадської ради доброчесності надійшла інформація про інцидент улітку 2025 року, коли Олег Шкута нібито у стані алкогольного сп’яніння пересувався містом на самокаті, конфліктував із патрульними та вступив із ними в бійку. Ці обставини, за оцінкою ГРД, потребують додаткових пояснень і негативно впливають на оцінку професійної етики кандидата.

    З огляду на сукупність встановлених фактів Громадська рада доброчесності дійшла висновку, що Олег Шкута не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, зокрема критерію чесності, що є ключовим для кандидата на посаду судді апеляційного суду.

  • Кандидат в апеляційний суд: ГРД поставила під сумнів доброчесність судді з Дніпра

    Кандидат в апеляційний суд: ГРД поставила під сумнів доброчесність судді з Дніпра

    Суддя Новокодацького районного суду Дніпра Дмитро Мовчан, який претендує на посаду судді апеляційної інстанції, не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Такий висновок оприлюднила Громадська рада доброчесності за результатами аналізу його майнового стану та пояснень.

    У фокусі уваги — користування дорогими автомобілями, формально оформленими на батька судді. Зокрема, у 2008 році батько Дмитра Мовчана придбав Toyota Land Cruiser Prado 120, яким суддя користувався та декларував до 2017 року. Після цього, до 2020 року, він використовував інший автомобіль батька — Mitsubishi Pajero 2008 року випуску.

    Водночас офіційні доходи батька судді з 2002 року по квітень 2009 року становили лише 85 тисяч гривень, що за тодішнім курсом дорівнювало приблизно 17 тисячам доларів США. Навіть сьогодні ринкова вартість Toyota Land Cruiser Prado 120 не опускається нижче 14 тисяч доларів, а 17 років тому чотирирічний позашляховик коштував щонайменше у 2,5–3 рази дорожче.

    Ситуацію ускладнює і той факт, що у 2007 році, менш ніж за рік до купівлі Prado, батько судді придбав ще один автомобіль — Mitsubishi Outlander. У реєстрах зазначено, що транспортний засіб був зареєстрований як придбаний у торговельній організації на виплат, що викликає додаткові сумніви щодо наявності у родича коштів навіть на перше авто, не кажучи про друге.

    Сам Дмитро Мовчан неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху під час керування Mitsubishi Pajero, який фактично був єдиним транспортним засобом, яким він користувався. Пояснюючи, як відбувалося користування автомобілем разом із батьком, кандидат зазначив, що це була усна домовленість, а витрати на утримання здійснювалися за принципом «хто їде, той і заправляє».

    На думку Громадської ради доброчесності, такі пояснення лише підтверджують, що батько судді був номінальним власником автомобіля, тоді як фактичним користувачем і бенефіціаром був сам суддя. Це, у свою чергу, свідчить про приховування реального майнового стану та порушення стандартів прозорості, які є обов’язковими для кандидатів на посади в апеляційних судах.

  • П’ять Toyota за 8 мільйонів: як Південноукраїнська АЕС порушила рішення Кабміну

    П’ять Toyota за 8 мільйонів: як Південноукраїнська АЕС порушила рішення Кабміну

    Південноукраїнська атомна електростанція, що є філією НАЕК «Енергоатом», 6 листопада здійснила закупівлю п’яти легкових автомобілів Toyota на загальну суму 8,08 млн грн. Закупівля була оформлена за процедурою UA-2025-10-15-011687-a, а придбані автомобілі вже перебувають на складі державного підприємства.

    Водночас закупівля була проведена з очевидним порушенням постанови Кабінету Міністрів №899 від 3 жовтня 2012 року. Цей документ прямо забороняє державним підприємствам придбання та оренду легкових автомобілів у разі відсутності затвердженого річного фінансового плану.

    У постанові чітко зазначено, що за відсутності затвердженого фінплану підприємство має право здійснювати виключно витрати, безпосередньо пов’язані з виробничою діяльністю. При цьому поняття «витрати» в законодавстві охоплює не лише фактичну оплату, а й саме взяття фінансових зобов’язань, тобто підписання договорів.

    На момент укладення договору фінансовий план НАЕК «Енергоатом» на 2025 рік не був затверджений у встановленому порядку. Це підтверджується офіційними повідомленнями як самої компанії, так і урядових структур. Отже, створення будь-яких зобов’язань, не пов’язаних безпосередньо з виробництвом електроенергії, було прямо заборонене.

    Згідно зі структурою управління НАЕК «Енергоатом», відповідальність за дотримання вимог законодавства на рівні філій покладається особисто на їхніх керівників. У цьому випадку рішення про укладення договору ухвалював генеральний директор Південноукраїнської АЕС Стоянов. Саме його дії призвели до формування незаконного фінансового зобов’язання, яке прямо суперечить постанові Кабінету Міністрів №899.

    11 листопада уряд достроково припинив повноваження наглядової ради НАЕК «Енергоатом» через провал у системі контролю та наявність корупційних ризиків. Втім, наявність або відсутність наглядової ради жодним чином не впливає на дію постанови №899, яка має обов’язковий характер і застосовується автоматично.

    Таким чином, історія із закупівлею автомобілів на Південноукраїнській АЕС демонструє не лише формальне порушення урядової заборони, а й системну проблему управлінських рішень у державному секторі. В умовах фінансових обмежень та енергетичної кризи такі дії ставлять під сумнів ефективність контролю за використанням коштів державних підприємств.

  • Фляги для військових подорожчали після зриву тендера: хто і навіщо це зробив

    Фляги для військових подорожчали після зриву тендера: хто і навіщо це зробив

    На тлі системного дефіциту базового речового забезпечення в підрозділах ЗСУ історія із закупівлею звичайних польових фляг стала показовою ілюстрацією глибших проблем у системі оборонних закупівель. Військові на фронті місяцями скаржаться на затримки постачання, непрозорий розподіл майна та зловживання на місцях. У таких умовах виживання все частіше залежить не від держави, а від волонтерів і власних коштів бійців, а хаос у забезпеченні напряму впливає навіть на кількість випадків самовільного залишення частин.

    У період, коли здійснювалися закупівлі індивідуальних польових фляг, ключовий вплив на систему мали тодішній міністр оборони та керівництво державного підприємства, через яке проходили контракти. Формально саме держпідприємство виступало замовником, однак фактично воно діяло в межах управлінських рішень і політичної волі Міністерства оборони. Тому відповідальність за наслідки не може обмежуватися рівнем підприємства.

    У січні 2024 року було оголошено закупівлю 100 тисяч індивідуальних польових фляг типу А на суму майже 20 мільйонів гривень. Найнижчу цінову пропозицію подала одна з компаній, яку офіційно визнали найбільш економічно вигідною та такою, що відповідає умовам процедури. Уповноважена особа замовника визначила її переможцем і оприлюднила намір укласти договір. На цьому етапі закупівля виглядала як приклад нормально працюючої конкуренції.

    Однак одразу після визначення переможця позиція замовника кардинально змінилася. Пропозицію компанії було відхилено вже після перемоги, посилаючись на нібито невідповідність нормативно-технічній документації. Зауваження стосувалися зовнішнього вигляду виробу та оформлення протоколів лабораторних випробувань. Водночас фляги не визнавалися небезпечними чи непридатними для використання. Фактично найдешевшого учасника усунули з процедури на формальних підставах.

    Більше того, профільна державна установа надала окремий висновок про можливість використання цих фляг за призначенням у польових умовах. Тобто продукція відповідала функціональним потребам військових і не становила загрози. Однак цей висновок був проігнорований. Формальні претензії виявилися важливішими за реальні потреби фронту, а учасника з найнижчою ціною остаточно вивели з торгів.

    Після цього замовник перейшов до наступного учасника, якого визнали переможцем. Але вже наступного дня ця компанія сама відмовилася від укладення договору, пояснивши це неможливістю виконати постачання в установлені строки. У результаті тендер формально визнали таким, що не відбувся, хоча потреба армії у флягах залишалася критичною.

    Після зриву конкурентної процедури закупівля фактично перейшла в ручний режим. Держпідприємство почало укладати прямі договори з іншими компаніями, які згодом стали основними постачальниками фляг типу А для армії. Контракти укладалися вже на десятки мільйонів гривень, але за значно вищими цінами. При цьому йшлося про фляги китайського виробництва, попри наявність на ринку дешевших аналогів.

    У підсумку ситуація виглядає однозначно. Бюджетні кошти, які мали максимально ефективно працювати на забезпечення армії, перетворилися на фінансовий ресурс для обмеженого кола постачальників. Замість економії — формальні відмови та керовані рішення. Замість реальної конкуренції — передбачуваний результат із дорожчими контрактами. За викладеними фактами ініційовано звернення до правоохоронних і контрольних органів із вимогою комплексної перевірки можливих корупційних зв’язків між посадовими особами, відповідальними за погодження та контроль виконання оборонних контрактів.

  • Родина співробітниці НБУ заробила понад 100 мільйонів на перепродажі софту для держави

    Родина співробітниці НБУ заробила понад 100 мільйонів на перепродажі софту для держави

    Компанія, пов’язана з родиною високопосадовця Національного банку України, за останні роки заробила понад 100 мільйонів гривень на постачанні програмного забезпечення для державних і комунальних установ. При цьому фірма фактично не є розробником продукту, а виконує роль посередника між правовласником софту та бюджетними замовниками.

    Йдеться про київську компанію «Мастер:стрім», одним із співзасновників якої є Андрій Розмаїтий — чоловік старшої економістки НБУ. Саме ця фірма постачає державним структурам лінійку бухгалтерського та управлінського програмного забезпечення під брендом MASTER — від бухгалтерії, кадрів і документообігу до фінансових, аграрних і торговельних модулів.

    За даними публічних закупівель, програмні продукти цієї лінійки масово купують державні органи та комунальні підприємства як для бюджетного, так і для комерційного сегмента. Загалом зафіксовано 1 469 договорів, а сукупний дохід компанії від держзамовників становить 102,9 млн грн. Серед клієнтів — центральні органи влади, фонди, державні служби та десятки комунальних підприємств по всій країні.

    Формально «Мастер:стрім» позиціонується як ІТ-постачальник. Однак ключова деталь полягає в тому, що компанія не володіє інтелектуальними правами на програмне забезпечення, яке продає державі. Правовласником і безпосереднім розробником продуктів лінійки MASTER є інша юридична особа. Саме вона створює програмне забезпечення, тоді як «Мастер:стрім» забезпечує укладання договорів, проходження платежів і супровід закупівель.

    У такій конструкції виникає логічне запитання: чому компанія-розробник не працює напряму з державними замовниками, а використовує посередника, пов’язаного з родиною посадовиці Національного банку. Особливо з урахуванням того, що йдеться про масові закупівлі стандартизованого продукту та сотні однотипних контрактів. Така модель не створює додаткової цінності для замовника, проте дозволяє акумулювати значну маржу на рівні посередника.

    Окремої уваги заслуговує і ширший контекст. Національний банк є ключовим регулятором фінансової системи країни, який формує правила фінансового контролю, прозорості та доброчесності. На цьому тлі бізнес, пов’язаний із родиною співробітниці НБУ, орієнтований майже виключно на державний сектор і десятки мільйонів гривень бюджетних коштів, що проходять через структуру без володіння продуктом, виглядає щонайменше суперечливо.

    Формально в цій історії наразі не зафіксовано прямого порушення закону. Водночас за суттю мова йде про класичну посередницьку модель, за якої бюджетні кошти осідають у компанії, пов’язаній з родиною високопосадовця, без очевидної економічної необхідності в такому ланцюжку. Це створює ризики конфлікту інтересів, підриває довіру до системи державних закупівель і ставить під сумнів рівні умови конкуренції для інших учасників ринку.

    Чому розробник програмного забезпечення не виходить безпосередньо на державні тендери? Хто і на якому етапі ухвалив рішення вбудувати в ланцюг саме компанію «Мастер:стрім»? Як формується кінцева ціна для бюджетного замовника і яку частку в ній становить посередницька націнка? Відповіді на ці запитання поки що відсутні. Розслідування триває.