Росія вдарила по Україні балістичними ракетами та дронами Shahed

11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося засідання, під час якого розглядалося питання обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. Слідство вважає, що він разом із Дмитром Басовим координував тіньові процеси у межах організованої схеми, пов’язаної з контролем фінансових потоків та ухваленням рішень у кількох структурах. Правоохоронці наголошують, що йдеться про системні дії, які тривали протягом тривалого часу.

За версією обвинувачення, фігуранти справи могли впливати на розподіл ресурсів та використовувати службові зв’язки для отримання неправомірної вигоди. У матеріалах справи фігурують епізоди, що свідчать про налагоджений механізм взаємодії між окремими посадовцями та пов’язаними з ними особами. Прокурори наполягали на необхідності жорсткого запобіжного заходу, аргументуючи це ризиками впливу на свідків і можливістю перешкоджання слідству.

На відео, якими Маша поділилася у соцмережах, видно, що мовний бар’єр зовсім не заважає Едену насолоджуватися концертом. Він активно підспівував, танцював і щиро реагував на кожен номер артистки. Особливо зворушливо виглядало те, що запалював він не сам — у хлопця на руках був маленький песик.

Сам Еден також опублікував кілька відео з концерту, демонструючи відкриту підтримку новій родичці та захоплення її виступом. Судячи з емоцій, знайомство з українським шоу-бізнесом пройшло більш ніж успішно.

Наразі молода сім’я, яка зазвичай мешкає у США, проводить час у Києві та насолоджується спільним перебуванням в Україні.

Надішліть, будь ласка, вихідний фрагмент повністю — і я одразу підготую новий унікальний розширений текст українською мовою з заголовком у першому параграфі та з дотриманням усіх ваших вимог.

Завдяки особистим зв’язкам підприємець залучив до протиправних дій тодішнього начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, а також депутата районної ради. Усі троє, за версією слідства, діяли узгоджено.

Депутат райради очолював комісію з питань сільського господарства, екології та земельних ресурсів, що дозволяло йому добре орієнтуватися у процедурі відведення земель. Саме він підібрав п’ятьох військовослужбовців, які мали право на безоплатне отримання землі. Використовуючи їхні персональні дані та документи — без фактичної участі самих військових — було виготовлено землевпорядну документацію.

Через посадовця Держгеокадастру до схеми залучили також підприємство, що надає послуги у сфері інжинірингу, геодезії та геології. Воно розробило проєкти землеустрою для ведення особистого селянського господарства без особистих звернень або участі військовослужбовців.

Від їхнього імені до Держгеокадастру подали заяви на отримання дозволів на відведення земельних ділянок за межами населених пунктів Боратинської громади Луцького району. Посадовець Держгеокадастру при цьому достеменно знав, що частина ділянок розташована на землях водного фонду — у прибережній захисній смузі річки Стир, які за законом не можуть передаватися у приватну власність. Попри це, він підписав накази про їх відведення без зміни цільового призначення.

У такий спосіб незаконно приватизували п’ять земельних ділянок площею по 2 гектари кожна. За даними слідства, кінцевим власником усіх ділянок став організатор оборудки. Наразі перевіряється причетність до схеми військовослужбовців, чиї дані використовувалися, а також державного реєстратора речових прав.

Дії фігурантів кваліфіковано за статтями Кримінального кодексу України, що передбачають покарання у вигляді позбавлення волі строком до шести років. Двом підозрюваним уже обрано запобіжні заходи, до суду також подано клопотання про обрання запобіжного заходу підприємцю. Крім того, готується цивільний позов для повернення незаконно відчужених земель у державну власність.

Процесуальне керівництво у справі здійснює спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону.

11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося засідання, під час якого розглядалося питання про обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. За даними слідства, він фігурує у кримінальному провадженні, пов’язаному з діяльністю організованої групи, яка, за версією правоохоронних органів, контролювала тіньові процеси у певному секторі державного управління.

Слідчі вважають, що Миронюк діяв не самостійно, а у змові з іншим підозрюваним — Дмитром Басовим. Правоохоронці стверджують, що саме ці двоє осіб відігравали ключову роль в ухваленні неформальних рішень, розподілі впливу та координації дій учасників схеми. У матеріалах справи йдеться про системний характер таких дій та їхню тривалість у часі.

Найбільш показовою є позиція силікатної цегли. У кошторисі її вартість закладено на рівні 19 гривень за штуку, тоді як середня ринкова ціна на аналогічну продукцію коливається близько 13 гривень. З урахуванням обсягів робіт така різниця автоматично формує ймовірну переплату на рівні одного мільйона гривень лише на цьому матеріалі.

Не менше запитань викликає квадратний металевий профіль, який у кошторисі зазначений по 57 тисяч гривень за тонну. Водночас ринкові пропозиції на аналогічну продукцію стартують від 38 400 гривень. Різниця у ціні додає до загальної вартості проєкту ще близько 830 тисяч гривень, які не мають очевидного економічного обґрунтування.

Ще більш контрастною виглядає ситуація з профнастилом марки Н44-05. Його вартість у документації завищена майже вдвічі — 630 гривень за квадратний метр замість реальних 300 гривень. За підрахунками, це означає додаткове навантаження на бюджет у розмірі близько 650 тисяч гривень.

Навіть на оздоблювальних матеріалах, зокрема лінолеумі, вдалося виявити істотні розбіжності. У кошторисі його ціна закладена на рівні 1 630 гривень за метр, при тому що аналогічні матеріали з чіткими характеристиками у великих будівельних мережах коштують значно дешевше. Орієнтовна переплата за цією позицією становить близько 190 тисяч гривень.

Загалом лише на кількох базових позиціях попередній аналіз вказує на можливу переплату майже 3 мільйони гривень. Це кошти, які в умовах війни могли б бути спрямовані на закупівлю медичного обладнання, укомплектування бригад швидкої допомоги або підвищення безпеки персоналу.

Поки країна значною мірою тримається на волонтерах і донатах, подібні кошторисні “аномалії” в проєктах, що фінансуються з бюджету, виглядають не просто сумнівно, а потенційно небезпечно з точки зору довіри до системи управління публічними коштами. Питання в цій історії стосуються не лише підрядника, а й замовника, який погодив такі ціни та визнав їх економічно обґрунтованими.

11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання, під час якого розглядалося питання обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. За матеріалами слідства, він разом із Дмитром Басовим нібито координував тіньові процеси у межах організованої схеми, що діяла в одній із державних структур. Справу розслідують детективи НАБУ за процесуального керівництва САП.

За версією правоохоронних органів, підозрювані могли впливати на ухвалення управлінських рішень, використовуючи службові зв’язки та неформальні механізми контролю. Слідство вважає, що такі дії були спрямовані на отримання неправомірної вигоди та збереження впливу на фінансові й кадрові потоки. У матеріалах провадження йдеться про системний характер діяльності та попередню змову між фігурантами.

Замовник обґрунтував відмову від конкуренції «терміновістю» виконання робіт. Водночас фактичний стан покрівлі був відомий задовго до підписання договору, а ознак раптового руйнування, які б виправдовували невідкладні процедури, зафіксовано не було.

Єдиним виконавцем робіт без жодної альтернативи визначили ТОВ «ДЕКАН ПРОЕКТ». 8 грудня 2025 року з компанією уклали договір на суму понад 16 мільйонів гривень. Аналіз попередньої діяльності цього підрядника свідчить про стійку залежність від одного замовника: більшість контрактів фірма отримує саме від університету Каразіна. Така концентрація підрядів фактично усунула інших потенційних учасників ринку і закріпила доступ до бюджетних коштів за конкретним суб’єктом.

Окремі положення договору викликають серйозні застереження з точки зору захисту пам’ятки архітектури. У документації відсутнє чітке розмежування між реставраційними роботами та звичайним ремонтом. Це суперечить законодавству про охорону культурної спадщини і відкриває можливість довільно змінювати характер робіт без належного контролю.

Не менш проблемними є умови щодо строків і ціни. Попри задекларований «твердий кошторис», договір передбачає можливість коригування вартості та графіка виконання робіт через додаткові угоди. Така конструкція фактично легалізує затягування процесу і створює підґрунтя для подальшого збільшення витрат.

Економічний аналіз кошторису лише посилює сумніви. Ціни на будівельні матеріали та роботи суттєво перевищують середньоринкові показники. За попередніми оцінками, штучне завищення вартості може сягати близько 30%, що означає ймовірну переплату майже у 5 мільйонів гривень.

У підсумку реконструкція об’єкта культурної спадщини ризикує перетворитися не на приклад відповідального відновлення, а на ще одну ілюстрацію того, як під прикриттям «терміновості» та формальних процедур державні кошти спрямовуються за наперед визначеним маршрутом.