У весняний період 2019 року, коли в Україні вибори президента перебували на піку, американські партнери звернулися до кандидата Володимира Зеленського з важливим повідомленням: вони відчували суттєву незадоволеність можливістю побачити Андрія Богдана на вершині української влади, оскільки він мав тісні зв’язки з олігархом Ігорем Коломойським. У той самий час в Україні тривали судові процеси, пов’язані з законністю націоналізації “ПриватБанку”. Національний банк стверджував, що колишні власники, включаючи Коломойського, завдали банку значних збитків у розмірі не менше 5,5 мільярдів доларів. Олігарх публічно відкидав ці обвинувачення, називаючи їх “маячнею”, і скерував цю справу до суду. ЗСША мали страх, що через Богдана бізнесмен Коломойський, який перебував під розслідуванням у Сполучених Штатах, матиме вплив на нову українську владу. За даними ЗМІ, у Володимира Зеленського на той момент було кілька варіантів кандидатів на посаду глави Адміністрації президента. Він уважно вислухав звернення американців, проте наступного дня після інавгурації вже призначив Андрія Богдана на посаду голови свого офісу. Цей епізод чітко демонструє стратегію кадрової політики, яку обирає Володимир Зеленський. Люди, які знайомі з ним, стверджують: він завжди прислуховується до думок інших, але все ж обирає власний шлях. Зеленський прийшов до влади з командою, яку називав професіоналами, проте через п’ять років від неї не залишилося й сліду. Практично всі члени цієї команди потрапили в центр політичних інтриг та ігор за владу і вплив. Більшість з них були звільнені з офіційною причиною “неефективності”, або просто без пояснень. BBC намагається прослідкувати, хто саме входив до Зеленського команди на початку його політичного шляху, яким чином вона змінювалася протягом часу і яка вона сьогодні. Вже після твердого рішення здійснити політичний перехід найближче оточення тоді ще шоумена Володимира Зеленського розпочало активний пошук фахівців для своєї команди. Цим займалися Іван Баканов, Сергій Трофімов та бізнесмен Ілля Павлюк. Іван Баканов вже тоді був головним юристом у студії “Квартал 95”. Зеленський називав його старим другом, з яким вони виростали в одному будинку у Кривому Розі. Сергій Трофімов обіймав посаду виконавчого продюсера у студії “Квартал 95” і відповідав за кіносеріали, вироблені компанією. Ілля Павлюк, як відомий бізнесмен, також був давнім другом Володимира Зеленського і мав зв’язки з різними політиками, тому він пропонував свою допомогу у формуванні команди Зеленського, зокрема на регіональному рівні.
У процесі формування команди Володимира Зеленського до згодом приєдналися видатні фахівці, які стали експертним кістяком його команди. Олександр Данилюк, Руслан Рябошапка, Дмитро Разумков та Руслан Стефанчук отримали відповідальність за свої відповідні напрямки: Данилюк – економічний та міжнародний, Рябошапка – правоохоронний та антикорупційний, Разумков – внутрішньополітичний, Стефанчук – юридичний та законотворчий. Зеленський, пояснюючи відсутність прізвищ у розмовах перед виборами, наголошував на безпеці цих осіб, що стали частиною його команди. Це спричинило невизначеність стосовно того, ким саме буде керувати країною, хто буде прем’єр-міністром, міністрами та очільниками силових структур. Часті закиди опонентів стосовно невизначеності кадрової політики Зеленського ставили його у складне положення.
У своїх інтерв’ю Володимир Зеленський виражав намір змінити політичний естеблішмент і привести до влади чесних та професійних фахівців. У березні 2019 року, коли він ще був кандидатом, Зеленський заявив, що прагне виконати лише один президентський термін і не дбає про свій рейтинг. Проте майбутнє показало, що обіцянка про один термін була поспішною, а з рейтингом починають турбуватися, коли він різко падає.
Питання про склад команди нового політичного лідера залишалося актуальним для політиків та експертів. Лише кілька днів до другого туру виборів Зеленський на ток-шоу “Право на владу” на каналі “1+1” представив свою команду. Він гордо називав їх професіоналами та світлими молодими людьми, які разом з ним візьмуться за справи у президентській адміністрації. На цьому шоу він представив Руслана Стефанчука, Івана Баканова, Дмитра Разумкова, Олександра Данилюка, Руслана Рябошапку та інших, які потім зайняли керівні посади в країні.
Тоді, на початку 2019 року, ця команда виглядала єдиною та впевненою в своїх діях, а сам Зеленський називав її “дрімтім”. Але як часто буває у політиці, після приходу до влади почали виникати конфлікти за посади та вплив.
Андрій Богдан відіграв ключову роль у формуванні керівництва та впливу української влади протягом перших років президентства Володимира Зеленського. Його вплив охоплював широкий спектр питань, від розпуску парламенту до формування першого уряду та змін у національній безпеці.
Професіоналізм Богдана проявився у складному процесі формування команди Зеленського. Він залучив до роботи більшість основних заступників, які згодом стали ключовими фігурами в уряді та адміністрації. Такі фігури, як Руслан Рябошапка, Олексій Гончарук та Андрій Смирнов, отримали відповідальні посади в різних галузях урядової роботи. Богдан також вплинув на формування списків кандидатів в парламент від “Слуги народу” та перезапуск ЦВК, забезпечуючи успішний старт новій політичній силі.
Протягом свого періоду в Офісі президента, Богдан відзначався рішучим та авторитарним стилем управління. Це викликало неоднозначні реакції у команді та суспільстві загалом. Він активно протистояв деяким політичним фігурам, таким як Віталій Кличко, впливаючи на важливі рішення у міському управлінні. Також, він ініціював виведення Нацгвардії зі складу МВС, щоб зменшити вплив міністра внутрішніх справ Арсена Авакова на силові структури.
Однак, стосунки Богдана з іншими членами команди поступово погіршувалися. Конфлікт з секретарем РНБО Олександром Данилюком став особливо напруженим. Данилюк, який очікував вищої посади в уряді, був призначений на менш впливову посаду, що призвело до розчарування та подальшої втрати впливу. Це призвело до написання ним заяви про відставку через невдоволення діями влади щодо “ПриватБанку”.
Під керівництвом Богдана відбулися значні зміни в політичному ландшафті України, зокрема, у сфері фінансових та силових структур. Його дії викликали багато суперечок та обговорень як у внутрішньому, так і у міжнародному співтоваристві.
Після відставки Андрія Богдана з посади очільника Офісу президента, ключовим гравцем в команді Володимира Зеленського став Андрій Єрмак, який згодом став новим керівником ОП. Його шлях до цієї посади був досить неочікуваним, але він став ключовою фігурою в управлінні країною.
На початку його діяльності в команді Зеленського, Єрмак не відзначався особливою активністю чи впливом. Спочатку він був маловідомою фігурою, яка рідко виходила на передній план. Проте, з часом його вплив почав зростати, особливо в сфері міжнародних відносин.
До приходу до влади Зеленського, Андрій Єрмак не мав значного досвіду у політиці або дипломатії. Він мав за собою кар’єру кінопродюсера та юриста, але цілком зрозуміло, що ці навички необхідно доповнити для успішного керівництва Офісом президента.
Одним з ключових завдань, які стояли перед Єрмаком, було досягнення миру в Україні та встановлення конструктивних відносин з Росією. Під його керівництвом дипломатичний корпус працював над вирішенням цих складних питань, що включало участь у переговорах Нормандського формату та організацію саміту лідерів.
Єрмак здобув довіру від Зеленського та інших членів команди завдяки своїй відданості та рішучості. Його вміння ефективно керувати міжнародними відносинами виявилося надзвичайно корисним для реалізації стратегічних цілей країни.
Хоча на початку своєї кар’єри в Офісі президента Єрмак може й не відзначався, але з часом він став ключовою фігурою в управлінні країною. Його дипломатичні зусилля та здатність до управління допомогли Україні зміцнити свою позицію на міжнародній арені і досягти важливих політичних цілей.
Суперечки між Вадимом Пристайком та Андрієм Єрмаком стають більш гострими, особливо після того, як Єрмак став головою Офісу Президента. Ця ситуація ще більше загострилася під час саміту НАТО у Вільнюсі, коли міністр оборони Великої Британії Бен Воллес та сам Володимир Зеленський обмінялися саркастичними зауваженнями. Вадим Пристайко, який був екс-міністром закордонних справ, залишив свою посаду в Офісі президента в літній період 2023 року.
Це рішення було очікуваним, адже вже довгий час Пристайко перебував у невподобі голови ОП. Критика Зеленського відносно ситуації з Великою Британією відіграла свою роль у цьому звільненні, проте це було лише питанням часу.
Щодо переговорів з Росією, після приходу до влади Зеленського, Андрій Єрмак взяв на себе керування всім треком переговорів. Його роль полягала в укладенні угод щодо обміну полоненими та припинення вогню на Донбасі. Він активно спілкувався з куратором України в Москві, домовляючись про ключові питання.
Незважаючи на негаразди та конфлікти в команді, Україна змогла досягти певних успіхів у міжнародних відносинах та веденні переговорів. Тільки час покаже, які наслідки матимуть ці внутрішні розбіжності для майбутньої зовнішньої політики країни.
Після приходу до влади Володимира Зеленського, Андрій Єрмак швидко став його ключовим радником, особливо після Нормандського саміту. Він зайняв цю позицію, тісно працюючи з президентом і надаючи йому поради з усіх питань. Єрмак наблизився до Зеленського практично на повний час, виштовхуючи з центру влади Андрія Богдана, який раніше володів значним впливом.
Конфлікти на Банковій стали невід’ємною частиною такої динаміки, особливо зростанням впливу Єрмака на президента. Одночасно з цим почалися неприязні стосунки між Богданом та Ігорем Коломойським, впливовим бізнесменом. Хоча Зеленський публічно заперечував будь-які зв’язки з Коломойським, його люди все частіше з’являлися на ключових посадах та в списку “Слуги народу”.
Ці конфлікти та внутрішні розбіжності в команді Зеленського привели до відставки Богдана. Президент пояснив це рішення тим, що він вважав неминучими втрати або часу, або людей, і не бажав жити в постійному конфлікті.
Після відставки Богдана, Єрмак зайняв його посаду і став головним радником Зеленського. Проте, ця ситуація викликала критику вже колишнього голови Офісу Президента. Він відкрито заявив про політичне переслідування та зміни в Зеленському, вважаючи, що влада “з’їдає” його колишнього друга.
Таким чином, заміна Богдана Єрмаком призвела до внутрішньополітичних напружених відносин і підкреслила складність політичного ландшафту в Україні.
Попри всі спроби критики, Андрій Єрмак лише зміцнює свої позиції і вплив на Банковій. Він відверто визнає, що надає багато порад президентові, і той слухається його думки. У своєму інтерв’ю Єрмак наголошує на тому, що важливо не лише висловлювати свої думки, але й підкріплювати їх знаннями, досвідом та реальними результатами. Це стосується всієї команди Офісу президента, яка працює на спільний результат.
У літній період 2020 року Зеленський призначив Олега Татарова заступником голови ОП, хоча його кандидатура викликала сумніви через його зв’язки з кримінальними переслідуваннями учасників “Революції гідності”. Це призвело до нової хвилі критики, але Татаров продовжував втримувати свої позиції, що свідчить про підтримку з боку президента та його офісу.
Громадські активісти і експерти постійно звертають увагу на можливе втручання Татарова в діяльність правоохоронних та слідчих структур, а також закликають Зеленського звільнити його. Проте Єрмак заперечує будь-яке контролювання державними структурами з боку ОП, стверджуючи, що їхня діяльність лише координується.
Зеленський демонструє довіру до Єрмака, навіть при проблемах та невдачах. І хоча деякі політики та ЗМІ вже попереджували про можливе вторгнення Росії, голова ОП вважав, що така загроза перебільшена. Ці упередження виявилися помилковими, коли вторгнення стало фактом.
Після вторгнення Єрмак визнав, що навіть вони не вірили в його можливість, але відмовилися від цієї ідеї. Незважаючи на це, на нього звалилися різноманітні обвинувачення, від призначення “своїх людей” до впливу на політиків і чиновників через силовиків.
Пов’язують з Андрієм Єрмаком всі наступні кадрові рішення Володимира Зеленського, включаючи звільнення найближчих друзів та співробітників, з якими президент, здавалося б, був нерозлучним протягом усього свого попереднього, позаполітичного життя. Серед них – Сергій Трофімов, Іван Баканов та Сергій Шефір. “В нього немає родини, дітей, в нього є тільки Зеленський. І цим він фактично відрізняється від інших членів команди. Він виконує абсолютно різні доручення, доносить інформацію, організовує зустрічі Зеленському. Він завжди був під рукою – у робочих поїздках, на міжнародних зустрічах, в бункері… і це спрацювало”, – розповідає один з колишніх членів команди президента. Вони навіть одночасно в листопаді 2020 року перехворіли на COVID-19 і разом пішли на самоізоляцію.
У своїх попередніх інтерв’ю Єрмак називав перебільшенням закиди про те, що він має абсолютну владу у кадрових питаннях в країні. “Ми – команда Офісу президента – займаємось тільки тими кадровими питаннями, які належать до компетенції президента, а не так, як іноді пишуть”, – пояснював він. За словами Єрмака, щодо кадрів президент завжди діє рішуче: “Я завжди за конструктивну критику, я нормально це сприймаю, але проти маніпуляцій і неправди. І президент завжди рішуче реагує на помилки у кадровій політиці, якщо вони мають місце. Але дуже важливо, щоб висновок про помилку був зроблений на основі глибокого професійного аналізу. А не через чиїсь політичні чи особисті інтереси. Якщо це дійсно помилка, то будьте впевнені, що президент не вагаючись її виправить”.
Така рішучість президента призвела до того, що довиборча “дрімтім” Зеленського, до якої Єрмак не входив, протягом 5 років президентства випарувалася. Колишні та нинішні члени команди президента стверджують: це сталося зовсім не без участі нинішнього голови ОП. Слідом за зміною керівництва свого офісу Зеленський зажадав заміни уряду – і це при тому, що в нього ще не сплив термін річного імунітету. Олексій Гончарук вважався креатурою Андрія Богдана, після його звільнення позиції прем’єра похитнулися. Офіційною причиною заміни уряду назвали те, що Кабмін Гончарука неефективний. Володимир Зеленський, оцінюючи його роботу, сказав: “Цей уряд знає, що робити, але знати – замало, потрібно робити. І ми не маємо боятися правди, ми повинні визнавати помилки. Бо в день, коли ми зануримось у теплу ванну ілюзій, потоне вся країна”.
Неофіційною причиною називали те, що прем’єр потрапив у немилість президента після “зливу” запису наради в Нацбанку, на якій той назвав Зеленського “профаном” в економіці. Досі так і невідомо, хто прослуховував тоді Гончарука і з якою метою виклав нарізку в інтернет. Хоча щодо другого питання відповідь, скоріше, зрозуміла – імовірно, цими записами Гончарука хотіли дискредитувати в очах президента. СБУ зайнялося розслідуванням справи про прослуховування прем’єра, але результатів, за нашими даними, по цей час немає. 4 березня 2020 року Рада звільнила Олексія Гончарука, що потягло за собою відставку всього уряду. Вже після звільнення експрем’єр розказав журналістам, що президент попередив його про плани замінити уряд. І це насправді скоріше виняток, бо в майбутньому Зеленський здебільшого не попереджав тих, кого звільняв. Часто люди дізнавалися про це по факту від третіх осіб, або взагалі зі ЗМІ. Вже наступного дня після заміни уряду депутати висловили недовіру генеральному прокурору Руслану Рябошапці – тому самому, який був експертним локомотивом в ЗеКоманді під час виборів і яким так пишався Зеленський. Його, як і Гончарука, назвали неефективним і теж відправили у відставку. За нашими даними, Зеленський не зустрічався з ним ні до, ні після звільнення. Але це кадрове рішення публічно таки прокоментував на одній регіональній зустрічі з бізнесменами. І це виглядало емоційно. “Мене будуть запитувати: ай-яй-яй, не можна чіпати генпрокурора. Ви знаєте, ми з ним пройшли довгий шлях на передвиборчій кампанії. Але хай там голосують депутати, як вони хочуть. Моя особиста думка: немає результату – не маєш займати місце”. І тут же конкретизував: “Руслан – гарний спеціаліст, але не показав результат. Немає пріоритетів товариш-не товариш”. Руслан Рябошапка з відповіддю не забарився. “Я б розділив президентство Зеленського на дві частини. Перша – так званий турборежим, у тому числі в корупційній сфері. Потім все змінилось”, – розповідав Рябошапка в інтерв’ю ВВС. Цю радикальну зміну він пов’язує із заміною Богдана на Єрмака. Останній, на його думку, сприяв тому, що олігархи суттєво зблизились з командою президента. І позбуваються тих, хто їм заважає. “Ми наблизились до олігархів, – говорив Рябошапка ВВС, – разом з НАБУ ми були дуже близькі до повідомлення про підозру колишньому власнику найбільшого банку країни”. Він мав на увазі Ігоря Коломойського. “Тому я вірю, що ми стали небезпечними для них”.
Вже тоді він казав, що єдиним шансом змінити ситуацію на краще для Зеленського є кардинальна зміна ставлення до оточення. І першим кроком мало б бути звільнення Андрія Єрмака, а далі – формування команди професіоналів. “Зеленський не є професіоналом у державному управлінні, тому все залежить від того, хто його оточує”, – говорив Рябошапка.
Здавалося, у цих політичних інтригах стабільним залишалося одне – Зеленський не чіпав своїх “кварталівських” друзів, яких призначив на високі посади. Але і тут з часом все змінилося – першим в листопаді 2020 під удар потрапив Сергій Трофімов, який відповідав в Офісі президента за регіональну політику. Президент звільнив його з посади першого заступника голови ОП, офіційно – за ту ж неефективність.
Сергій Трофімов фактично виріс всередині студії “Квартал 95”. Він розповідав, що прийшов туди замолоду звичайним менеджером і доріс до виконавчого продюсера. Він був серед тих, хто активно допомагав Зеленському формувати команду під час виборів. А ще, за даними ЗМІ, він був близьким другом родини Зеленського.
Стосунки між Трофімовим та Єрмаком не склалися практично одразу після призначення останнього головою ОП. За одними даними – через те, що Трофімов мав амбіції очолити ОП після Богдана, а тому не сприймав Єрмака як свого шефа, за іншими – Єрмак не бачив Трофімова своїм першим заступником і робив все, аби позбутися. Цілком імовірно, що в цій історії наклалися обидва чинники.
Публічно Сергій Трофімов заперечував будь-який конфлікт з Єрмаком. “Я вас запевняю, на цих чутках не варто фокусуватись. Всі шукають конфлікт, змову, інтригу, але їх немає”, – запевняв він журналістів в одному зі своїх інтерв’ю навесні 2020 року. Наполегливо заперечував цей конфлікт і Єрмак.
У липні 2020 року голова ОП опублікував в соцмережах спільне з Трофімовим фото – на ньому вони усміхаються, а поряд підпис: “Фото, заряджене на співпрацю. Природа настільки оновилася, що про нас з Сергієм почали писати анонімні телеграм-канали. Прочитали кілька постів, сидячи в кабінеті, ледь стримали посмішку. Не читайте радянських газет! Ми — єдина команда президента Зеленського. Не намагайтеся нас розділяти, це марно!”.
Але як показує досвід, часто картинка в соцмережах відрізняється від реальності. Вже восени на Банковій починають критикувати Трофімова. “Мені здається, що перший заступник, який відповідає за регіональну політику, повинен бути жорсткішим, чітко розуміти функціонал губернаторів. Тому що децентралізація зробила так, що на перший план вийшли регіональні громади, а губернатори опинилися на другому плані”, – таке заявив журналістам радник ОП Михайло Подоляк, натякаючи, що скоро президент прийме відповідне кадрове рішення.
Трофімова згадують в контексті ще однієї теми – на високій посаді в ОП він захищав інтереси УПЦ МП. Заступник Єрмака заявляв про тиск на цю церкву з боку держави, а також про надмірну політизацію релігійного питання попередньою владою. Згодом в інтернеті з’явилися фотографії співслужіння Сергія Трофімова та митрополита Онуфрія. І цю “карту” активно використали його недоброзичливці. Трофімова звинувачували у використанні посади з метою блокувати переходи громад УПЦ МП до нової ПЦУ. Він ці закиди заперечував.
4 листопада 2020 року Зеленський підписав указ про звільнення свого друга з посади першого заступника ОП, при цьому залишив його позаштатним радником. З цього моменту вага Трофімова у владі зійшла нанівець. Вже наступного, 2021 року, з команди Зеленського йде ще одна вагома фігура – Дмитро Разумков. Його ще у 2019 році привів Іван Баканов. Разумков був одночасно експертом з внутрішньої політики, політтехнологом і спікером виборчого штабу. На позачергових парламентських виборах очолив список партії “Слуга народу”, а після приголомшливого результату цієї політсили (отримала монобільшість у парламенті) у серпні 2019 року став спікером Верховної Ради.
Разумков вирізнявся від багатьох інших членів команди тим, що в нього вже був політичний досвід та власні політичні амбіції. До Зеленського він співпрацював з “регіоналами” та партією Сергія Тігіпка, тож чудово знав політичні процеси в країні. Одразу на старті в нього почали виникати проблеми з Банковою, яка вимагала в “турборежимі” приймати десятки законопроєктів. Молодий і амбіційний політик, прийшовши до влади, показав свій характер: він не погоджувався бути руками єдиного мозку – Офісу президента. Разумков відмовлявся виконувати всі завдання Банкової та критикував окремі ініціативи ОП, а також відкрито заявляв, що Зеленський має бути президентом лише 5 років, як, власне, він і обіцяв своїм виборцям. Зеленський тоді вже дав зрозуміти, що думає про другий термін.
Конфлікт між ними наростав. Коли Зеленський звільнив Богдана, з’явилася надія, що нарешті у стосунках зі спікером парламенту все налагодиться. Але цього не могло відбутися апріорі, бо Разумков вже для себе прийняв рішення йти окремим шляхом.
Після того, як ОП очолив Єрмак, конфлікт перейшов на новий рівень – спікер парламенту все більше дратував Офіс президента тим, що завжди мав свою окрему думку з будь-якого питання. Зрештою, на фоні падіння рейтингу довіри до Зеленського та його команди, Разумков очікувано відділився від команди президента. 6 жовтня 2021 року депутати звільнили його з посади спікера і політик створив своє міжфракційне об’єднання “Розумна політика”. Він пояснив своє звільнення у розмові з ВВС, вказавши, що міг залишатися головою Верховної Ради, якби був більш конструктивним та готовим поступатися своїми принципами.
Разумков також висловив свої думки про Зеленського, назвавши Банкову “проклятим місцем”, що дуже сильно змінює людей. Його слова про Зеленського взагалі збіглися з оцінками Андрія Богдана. Зеленський, у свою чергу, відгукнувся про Разумкова дещо стриманіше, вказавши, що політичні погляди Разумкова можуть відрізнятися від програми, за яку голосували більшість виборців.
Отже, через два роки у владі розійшлися політичні шляхи Разумкова і Зеленського. На фоні критики влітку 2022 року відбулося звільнення очільника СБУ Івана Баканова – ще одного “кварталівця” та давнього знайомого президента. Це кадрове рішення було неоднозначно сприйняте, але в оточенні президента пояснювали, що це було зроблено з метою викорінення корупційних схем, потоків та відкатів.
Так юрист студії “Квартал 95” Іван Баканов у серпні 2019 року став головою української спецслужби. Спочатку Зеленський позитивно відгукувався про нового очільника СБУ: “Може, з погляду досвіду і професіоналізму, Баканову чогось не вистачає, але мені здається, що за цей рік він показав, що такого чесного голови Служби безпеки України ніколи не було”. Але згодом його риторика стає стриманою, у стосунках між Зеленським і Бакановим виникає холод, а у ЗМІ з’являються “вкиди” про плани Зеленського його звільнити. На адресу Баканова лунали різні звинувачення – від повільної реформи СБУ до провальної кадрової політики. Одні говорили про те, що Баканову бракувало досвіду та компетентності, щоб очолювати таку складну структуру, як СБУ. Інші пов’язували такий шквал критики з тим, що він – людина не з системи, а тому у спецслужбі його просто не сприймали і хотіли позбутися.
З часом на Баканова почали скаржитися президенту як представники самої СБУ, яких він не влаштовував, так і інших структур. За нашими даними, Зеленський не раз викликав очільника спецслужби “на килим” після таких скарг, а в липні 2021 року навіть зібрав велику нараду, на якій розглянув внутрішню ситуацію в СБУ, розкритикував її діяльність, а за результатами прийняв низку кадрових рішень. Боротьба за владу і вплив на президента і тут далася взнаки. “Іван залишався одним з небагатьох у команді, хто напряму дзвонив до Зеленського, приходив до Зеленського і говорив з ним без посередників. Звичайно, він не влаштовував декого”, – розповідає один з наших співбесідників у владних колах, натякаючи на керівництво ОП.
На такому фоні, за цією версією, стосунки Баканова з Офісом президента погіршувалися. Паралельно в інформаційному просторі були й ознаки дискредитаційної кампанії. Наприклад, навесні 2022 року мережею поширилася інформація, що Баканов втік з України на початку вторгнення. Деякі ЗМІ це навіть подавали з посиланням на джерело в Офісі президента. Авторитетне видання “Українська правда” у своїй статті від 2 червня 2022 року напише з посиланням на джерело в оточенні президента: “Вані в перші дні війни не було в Києві. Його не могли знайти. А він – голова Служби безпеки, розумієте?!”. Новина про це розійшлася на багатьох інших ресурсах та телеграм-каналах. Згодом це почали стверджувати і окремі народні депутати. Інформація про те, що Баканов втік на початку вторгнення, виявилася фейком. Наші співбесідники в СБУ стверджують, що він був на робочому місці у Києві. Підтвердив нам це і сам Баканов.
24 лютого 2022 року вночі я приїхав додому з роботи. Через декілька годин мені зателефонував Роман Дудін (на той час керівник УСБУ в Харківській області), він доповів про початок бойових дій та ворожий перетин державного кордону України. Я одразу доповів президенту України. Приїхав в будівлю ОП на засідання РНБО щодо введення військового стану. Щоб не втрачати час, оскільки інші члени РНБО ще тільки під’їздили, я звернувся до президента з проханням покинути будівлю ОП, зарахувавши мій голос “за” при голосуванні, і одразу поїхав на Володимирську, 33 з метою організації та проведення координаційної селекторної відео наради з керівниками центрального апарату та регіональних управлінь СБУ”, – так він відповів на запитання ВВС. Баканов запевняє, що з того часу постійно перебував в центральній будівлі СБУ, звідти керував та координував діяльність спецслужби аж до свого звільнення. “З Києва чи за кордон не виїжджав”, – стверджує він. Примітно, що якось в одному з інтерв’ю журналісти прямо запитали Андрія Єрмака, чи справді Баканова не було в Києві 24 лютого, і той відповів досить ухильно: “Я не маю такої інформації. Можу сказати про себе. Я з’явився тут о 5.20 ранку, другим після президента і залишаюся тут по сьогоднішній день. Я був тут з першої хвилини і буду залишатися до нашої перемоги на місці”, – похвалився Єрмак. Дещо дивна відповідь з огляду на те, що навряд голова ОП не бачив і не знав, де був і що робив того дня голова СБУ. Згодом ЗМІ рознесуть ще одну новину про кримінальні справи проти Баканова, в якій знову буде посилання на джерела в тому ж таки Офісі президента. В ДБР нам офіційно повідомили, що ніяких таких справ немає. “Коментувати чутки або фейки немає сенсу, лише підживлювати”, – каже на це Баканов. І додає: “Проаналізуйте самостійно першоджерело цих вкидів, до якого пулу належать фейкометчики і ви зрозумієте справжню їх мету, замовників, вигодонабувачів та їх попутників”. АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Зовсім скоро Зеленський таки звільнить Баканова. В липні 2022 року СБУ та ДБР затримали за підозрою у держзраді колишнього начальника ГУ СБУ в Криму Олега Кулініча. Це і стало офіційною причиною для кадрового рішення, адже Баканов особисто запросив Кулініча на високу посаду до спецслужби.
Примітно, що звільняли голову СБУ нестандартно – президент влаштував своєму давньому товаришу “публічний батіг”, усунувши спочатку за статтею дисциплінарного статуту за невиконання службових обов’язків, а потім – провівши звільнення через парламент. За такою ж схемою тоді звільнили і генпрокурорку Ірину Венедіктову. Щоправда, на відміну від Баканова, її відправили послом до Швейцарії. У своєму традиційному зверненні Зеленський сухо пояснив, що прийняв такі рішення через колабораціонізм в СБУ і прокуратурі. Більше звільнення Баканова він публічно не коментував. Після цього СБУ опублікувала звернення Баканова про його діяльність на чолі спецслужби. У ньому він говорив про основні здобутки, серед яких затримання Віктора Медведчука та протидія проросійським силам в Україні, і про проблеми: “Так, не все із запланованого вдалося довести до кінця. Були й прорахунки, причини яких слід аналізувати окремо. Водночас, варто пам’ятати – складно за кілька років змінити систему, яка десятиліттями зазнавала впливу сильного і підступного ворога, що володіє необмеженими ресурсами”. Зеленського у цьому тексті Баканов не згадав. За нашими даними, президент не попередив його про таке кадрове рішення, з того часу Баканов і Зеленський не спілкуються. На початку 2024 року на фоні конфлікту з головкомом Валерієм Залужним Володимир Зеленський почне анонсувати “перезавантаження” влади. У лютому і березні він прийняв пакет кадрових рішень. Зокрема, призначив новим головкомом Олександра Сирського, замінив секретаря РНБО Олексія Данілова на Олександра Литвиненка, призначив деяких нових командувачів родів військ, а також зробив перестановки в Офісі президента. Останнім впливовим “кварталівцем” в команді Зеленського залишався його давній друг та бізнес-партнер Сергій Шефір. Як і Володимир Зеленський – він народився у Кривому Розі, де в 1990-х вони разом зі старшим братом Борисом писали жарти для різних команд КВН. Включно з “95-м кварталом” майбутнього президента України. Саме Сергій та Борис Шефіри запросили Зеленського в команду КВН “Запоріжжя – Кр
Одразу після виборів Зеленський призначив його своїм першим помічником. В одному зі своїх інтерв’ю влітку 2019 року Сергій Шефір висловлював впевненість, що влада не зможе посварити їх із Зеленським. “Ми прийшли до висновку, що моє основне завдання – бути поряд і слідкувати за тим, щоб він, ставши політиком, залишався людиною. Адже дуже часто, коли посідаєш якусь високу посаду, тебе починають оточувати люди, які говорять тобі лише хвалебні промови і ведуть тебе не в тому напрямку”, – сказав він. Але всі розуміють, що навряд перший помічник президента виконує такі доволі абстрактні завдання. Реальна ж діяльність Шефіра залишалася поза публічним простором. Про те, що саме він робив у владі, відомо небагато. За даними ЗМІ, Шефір відповідав за комунікацію Офісу президента з великим бізнесом. Журналісти не раз його помічали в компанії олігархів, бізнесменів та керівників підприємств. Його бачили в офісі Ігоря Коломойського та в маєтку Ріната Ахметова. На питання журналістів про мету візиту він неохоче відповідав: “Нічого протизаконного я не роблю, крапка”. Ніхто не знає, про що саме говорив Шефір з олігархами та бізнесменами, які питання і проблеми з ними вирішував, яких домовленостей досягав. Також журналісти пов’язували його з непублічним впливом на певні державні активи, зокрема на “Одеський припортовий завод” та “Енергоатом”. Чи пов’язана ця діяльність із замахом на Шефіра у вересні 2021 року – невідомо. Тоді автівку з другом президента розстріляли між селами Круглик і Ходосівка в Обухівському районі Київщини. За даними правоохоронців, під час замаху нападники зробили близько 18 пострілів, більше десяти – влучили в автівку Шефіра. Водія поранили, сам Шефір не постраждав. Офіційно слідство назвало три основні версії подій – через державну діяльність Шефіра, тиск на вище керівництво держави та дестабілізацію ситуації в країні. В Офісі президента напад назвали “спробою демонстративного вбивства ключового члена команди” і пов’язали його з деолігархізацією. Це досить дискусійна версія з огляду на те, що саме Шефіра найчастіше з усіх представників команди Зеленського помічали в офісах олігархів.
Особисто Зеленського ці події розлютили. “Хто за цим стоїть – скажу відверто, не знаю поки що. Які це сили? Можуть бути внутрішні або зовнішні. Але я їх силами не вважаю, тому що передавати мені привіт пострілами з лісу по автомобілю мого друга – це слабкість”, – так президент прокоментував замах на свого друга. І пообіцяв, що відповідь буде сильною, а його команду це не похитне. Цим словам Зеленського так і не судилося збутися, адже результатів розслідування цього злочину досі немає, як немає вже і Шефіра в Офісі президента. У квітні цього року в Генпрокуратурі у відповідь на запит Суспільного повідомили, що розслідування триває, підозри нікому не оголосили. У березні 2024 року Зеленський звільнив Шефіра з посади першого помічника президента. ЗМІ не раз писали, що між президентом та його другом ще до замаху пробігла “чорна кішка”, але точну причину конфлікту ніхто не називав. Сергій Шефір після звільнення сказав: “Незалежно від усього, що ви чуєте і читаєте, я в команді президента. Без варіантів. Окрім того, що він президент, він мій друг, а це набагато важливіше за посаду”. А от чи вважає Зеленський Шефіра і далі своїм другом – питання відкрите. Президент досі ніяк не коментував його звільнення. Одночасно з Шефіром звільнили ще одного “ветерана” Офісу президента – заступника Єрмака Андрія Смирнова. Смирнова привів на Банкову ще в 2019 році Андрій Богдан, саме тому його стосунки з новим головою ОП не склалися одразу. Хоча публічно про це не говорили ні він, ні Єрмак. Чутки про звільнення Смирнова ходили ще перед початком вторгнення, але на диво, він зміг втриматися на посаді майже всі п’ять років. Андрій Смирнов відповідав за судову реформу, а після повномасштабного вторгнення опікувався ще й таким важливим напрямком як міжнародний трибунал проти Росії. Після звільнення з Офісу президента він вдячно написав у фейсбуці: “Для мене було великою честю працювати з президентом України Володимиром Зеленським. 4,5 роки непростих випробувань, які не знала на своєму шляху жодна політична команда країни, безліч впроваджених реформ які супроводжувались жагою до якісних змін в країні на краще”. Андрія Єрмака у дописі він ніяк не згадав.
Справи Ігоря Коломойського через п’ять років вже не такі райдужні. Спочатку у 2021 році держдеп США ввів проти нього санкції за корупцію, а у вересні 2023 року його арештували в Україні у справах про шахрайство та відмивання грошей. Через рік бізнесмену оголосять ще й підозру в організації замовного вбивства. Він досі перебуває у слідчому ізоляторі. На п’яту річницю президентства Зеленського його політична команда виглядає так. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль, якого призначили одразу після звільнення Гончарука ще у 2020 році. Час від часу в самому уряді відбувалися кадрові перетасовки, Рада змінювала окремих міністрів, але самого прем’єра, попри критику і чутки, ніхто не чіпав. В українській політиці історично так склалося, що між президентом та прем’єром часто виникали міжусобиці – класична боротьба за владу і повноваження. Але Шмигаль вирізняється тим, що він взагалі не конфліктує з Банковою. Він не має політичних амбіцій, не будує свій персональний імідж і повністю відданий Зеленському. ЗМІ на своїх шпальтах називали його “слухняним” прем’єром, а уряд – “філією” Офісу президента. У мирний час ця схема видавалася дуже зручною для ОП, але з початком повномасштабного вторгнення від уряду почали вимагати швидких рішень з подолання криз, які одна за одною виникали у різних сферах. Не під запис на Банковій часто критикували Кабмін та його очільника за зволікання і не виключали його відставки. ЗМІ навіть писали про ймовірних наступників, серед яких, до речі, називали і Андрія Єрмака. Але попри цю критику, Денис Шмигаль далі керує та анонсує реформу уряду. Прем’єр повідомив, що влада працює над запуском до 2025 року такого собі Центру уряду, який повністю трансформує Кабмін у нинішньому вигляді. У владі знову заговорили про скорочення кількості міністерств та, відповідно, кількості держслужбовців. Поки що до кінця так і не зрозуміло, як виглядатиме Кабмін після цієї реформи, але про одну кардинальну зміну вже відверто говорять в політичних колах – вона може перетворити прем’єра з номінального глави уряду на реального суб’єкта ухвалення рішень. Чи готові до цього на Банковій? І якщо так, то чи не під якусь конкретну персону втілюють ці зміни? АВТОР ФОТО,УНІАН
Якщо не брати до уваги ситуацію з Дмитром Разумковим, то єдиним більш-менш стабільним осередком ЗеКоманди вважали пропрезидентську фракцію в парламенті. І хоча за ці п’ять років ми були свідками різних конфліктів як всередині “Слуги народу”, так і їхніх суперечок з Офісом президента, та депутатів не можна просто так взяти і звільнити указом – їх захищає виборче законодавство. Як і п’ять років тому, основними у фракції залишаються Давид Арахамія, Руслан Стефанчук та Олександр Корнієнко – вони часто ціною величезних зусиль протягували через Раду необхідні для Банкової рішення. Партія, яку створювали хаотично швидко з усіх усюд, зібрала в одну купу людей з абсолютно різними поглядами та статками. А тому працювати разом в парламенті депутатам зовсім непросто. Особливо з огляду на те, що Офіс президента запустив “турборежим” і депутати часто навіть не розуміли, за що вони голосують. І особливо з огляду на те, що всередині почали формуватися різні групи впливу, кожна з яких просувала свої інтереси. Через це монобільшість хоч і існувала формально, але в реальності для прийняття законопроектів часто не вистачало голосів. Та попри всі розбіжності, центром прийняття рішення як до повномасштабного вторгнення, так і після нього все одно залишається Офіс президента. Через це ЗМІ часто жартома називали монобільшість “слугами Банкової”. Після 24 лютого 2022 року робота парламенту повністю змінилася, президент з депутатами практично не контактує, а всі побажання передає через керівництво фракції. Рада мобілізувалася, часто “слуги” приймали рішення завдяки голосам інших політсил, в тому числі з опозиції. В цей час суттєво наростив свою вагу Давид Арахамія – голова фракції “Слуга народу” у парламенті. Він весь час залишався у Києві, багато часу провів у бункері разом з президентом і в найскладніші дні на початку вторгнення стояв поряд з Зеленським та Єрмаком під час запису традиційних звернень до народу. Роль Арахамії посилилася ще й тому, що його навесні 2022 року включили в переговорну команду з Росією. Він разом з на той час міністром оборони Олексієм Резніковим, депутатом Рустемом Умєровим та радником ОП Михайлом Подоляком їздив на кордон з Білоруссю, де сторони проводили мирні переговори.
Джерело в оточенні Арахамії стверджує, що він напряму спілкується з президентом і часто зустрічається з ним “тет-а-тет”. “Без Єрмака?”, – питаємо нашого співбесідника. “Без Єрмака”. Давид Арахамія і далі ефективно, хоч і не без труднощів, проводить через парламент необхідні для Офісу рішення, в тому числі кадрові, тому президент ним задоволений. ЗМІ не раз писали, що через це у стосунках Арахамії та Єрмака є напруга, але в публічній площині поки що, як кажуть, “все рівно”. А тим часом Андрій Єрмак зустрічає п’яту річницю інавгурації Зеленського з оновленим складом Офісу президента, який сміливо можна назвати нарешті повністю його командою. Місце Андрія Смирнова зайняла колишня заступниця міністра юстиції Ірина Мудра. В Мін’юсті вона відповідала за співпрацю з міжнародними судами і конфіскацію російських активів. Заступниками Єрмака залишаються вже згаданий одіозний Олег Татаров, який і далі курує силовий та правоохоронний напрямок, Ростислав Шурма – економічний блок, Ігор Жовква та Микола Точицький – міжнародні відносини, Олексій Кулеба – відповідає за регіони, Роман Машовець – безпека і оборона. Замість Олексія Дніпрова, який опікувався освітою і культурою, нещодавно призначили Олену Ковальську, яка до цього працювала в апараті голови ОП. На Банковій вже не лишилося людей, яких привів ексголова ОП та колишній друг президента Андрій Богдан, так само як біля самого Зеленського на високих посадах вже немає нікого з його давніх друзів. Поряд залишилася хіба секретарка Марія Левченко – чи не останній відголосок “кварталівської” команди та давня знайома президента, яка відповідає за його графік і яку він і далі по-дружньому називає Маша. Під час підготовки матеріалу ВВС відправила запит до Андрія Єрмака, однак на момент публікації він не відповів на наші запитання.
У вищезгаданій статті підкреслено важливі зміни в складі Офісу Президента України та його оточенні протягом останніх п’яти років. Зазначено, що після кількох перетворень і реформ команда Зеленського стала значно відмінною від тієї, що була на початку його президентства. Зокрема, відзначено призначення Ірини Мудрої на місце Андрія Смирнова, а також зміни у складі заступників Андрія Єрмака. Окремо акцентовано увагу на ролі Давида Арахамії, який продовжує бути важливою постаттю у парламенті та у спілкуванні з президентом. Висновок зводиться до того, що ці зміни підтверджують еволюцію політичної ситуації в Україні та розвиток структури влади, яка адаптується до нових викликів та завдань.
