Посилення впливу забудовників та наслідки вибіркових рішень міської влади

17 січня поєднує в собі одразу кілька різнопланових подій, які мають як глибоке духовне значення, так і сучасний, символічний характер. У цей день християнський світ вшановує пам’ять святого Антонія Великого, тоді як у міжнародному календарі зібралися дати, присвячені творчості дітей, наставництву та навіть одній із найпопулярніших страв у світі — піці. Така різноманітність робить 17 січня особливим і багатовимірним.

Для вірян ця дата насамперед пов’язана з постаттю преподобного Антонія Великого — одного з найшанованіших святих раннього християнства та засновника чернечого руху. Він народився у заможній родині, однак свідомо відмовився від матеріальних благ, обравши шлях самітництва, молитви та духовного вдосконалення. Його життя стало прикладом повної самопожертви й пошуку внутрішньої свободи, а ідеї Антонія мали значний вплив на формування монашества у християнській традиції.

Він жив у відлюдництві, дотримувався суворого посту, постійної молитви та духовної дисципліни. За переказами, Антоній витримував численні спокуси і випробування, що зробило його символом стійкості, віри та внутрішньої сили. Святого вважають покровителем ченців і всіх, хто прагне духовного очищення та самовдосконалення.

Також 17 січня відзначають День дитячих винаходів. Дата обрана на честь дня народження Бенджаміна Франкліна — видатного винахідника, який ще в дитинстві створив власні ласти для плавання.

Свято покликане нагадати, що багато ідей, які змінюють світ, народжуються саме в дитячій уяві. Цей день заохочує дітей до творчості, експериментів і наукових пошуків, а дорослих — підтримувати юні таланти та не обмежувати їхню допитливість.

17 січня також присвячений наставникам — людям, які допомагають іншим розвиватися, навчатися і знаходити власний шлях. Наставники діляться досвідом, знаннями та підтримкою, допомагають ухвалювати складні рішення й долати професійні та особисті виклики.

Міжнародний день наставництва підкреслює важливість передачі досвіду між поколіннями та роль менторства у формуванні нових лідерів, спеціалістів і відповідальних громадян.

Для поціновувачів гастрономії 17 січня — це Всесвітній день піци. Ця страва давно вийшла за межі італійської кухні й стала справжнім символом дружніх зустрічей, сімейного тепла та простих радощів життя.

У цей день у світі готують піцу в найрізноманітніших варіаціях — від класичної «Маргарити» до авторських рецептів із локальними інгредієнтами. Свято нагадує, що їжа може об’єднувати людей незалежно від культури та кордонів.

Київська міська рада перебуває на етапі підготовки рішення, яке здатне докорінно змінити функціонування та вигляд однієї з рекреаційних територій міста. У центрі уваги — питання передачі земельної ділянки в оренду, що, за задумом ініціаторів, має відкрити шлях до її господарського використання, але водночас викликає занепокоєння у частини громади.

Згідно з попередньою інформацією, йдеться про ділянку, яка тривалий час використовувалася киянами як зона відпочинку, прогулянок і дозвілля. Саме такі простори відіграють важливу роль у міському середовищі, забезпечуючи баланс між забудовою та збереженням зелених насаджень. Намір передати територію в оренду може означати зміну її цільового призначення або появу на ній нових об’єктів.

Проєкт рішення підготовлений Департаментом земельних ресурсів КМДА. Політичним куратором процесу називають заступника міського голови Владислава Андронова, який нині відповідає саме за земельні питання у столичній адміністрації. Підставою для передачі землі в оренду зазначено «придбання права власності на нерухоме майно», тобто наявність на ділянці спортивних об’єктів фактично використовується як юридичний привід для отримання контролю над значним земельним масивом у привабливій локації з подальшою зміною його функціонального призначення.

Окрему увагу привертає постать Ганни Коваленко. У 2023 році вона достроково склала депутатський мандат після отримання підозри від НАБУ у справі про недостовірне декларування на суму понад 60 мільйонів гривень. Попри це, сьогодні підконтрольна їй структура претендує на один із цінних земельних активів Києва. При цьому процедура відбувається без відкритого конкурсу, альтернативних концепцій розвитку території чи повноцінного громадського обговорення.

Ситуація в Жулянах демонструє знайому для Києва конфігурацію: колишній депутат, тісні політичні та бізнес-зв’язки з впливовими фігурами, профільний департамент КМДА та віцемер, який курує земельні питання. Результатом може стати передача майже 3,2 гектара міської землі під комерційну забудову під прикриттям «спортивного проєкту», де спорт відіграє другорядну, декоративну роль.

Історія з цією ділянкою — це не стільки про теніс чи розвиток міської інфраструктури, скільки про системний підхід до розпорядження землею в столиці. Через формально законні процедури та необхідні погодження рекреаційні та спортивні простори поступово зникають, поступаючись місцем комерційній забудові в інтересах вузького кола осіб. На тлі цього ключовим стає питання не лише конкретного голосування Київради, а й того, хто та на яких умовах продовжує визначати долю міської землі, попри кримінальні підозри та публічні заяви про вихід з політики.

Ірпінський міський суд Київської області дедалі частіше згадується в професійному середовищі не як незалежний орган правосуддя, а як структура, де, за твердженнями співрозмовників серед юристів, сформувався комерціалізований підхід до ухвалення рішень. У неофіційних обговореннях цей суд описують як майданчик для «вирішення питань», де результат нібито може бути визначений наперед.

За словами представників юридичної спільноти, мова йде про вибудувану модель роботи з мінімальною публічністю та прогнозованими строками розгляду справ. Такий формат, як стверджують джерела, приваблює клієнтів, які очікують не змагального процесу, а конкретного підсумку. У професійних колах це характеризують як «сервісний» підхід, що суперечить самій ідеї судочинства.

За інформацією з юридичних кіл Київської області, розцінки в Ірпінському суді суттєво зросли. Якщо раніше подібні суми асоціювалися переважно з апеляційними інстанціями, то нині суд першої інстанції впевнено працює за тими самими тарифами. Комплексна послуга «під ключ» може коштувати клієнту до 50 тисяч доларів США. У випадках, коли для досягнення потрібного результату необхідне залучення прокуратури — наприклад, для пропуску процесуальних строків, допущення помилок у матеріалах, подання формально слабкої позиції або повної бездіяльності, — вартість питання, за словами джерел, подвоюється.

Організацію цього «фаст-суду для обраних» співрозмовники пов’язують із суддею Ірпінського суду Шестопаловою Яною Володимирівною. Саме їй приписують роль координатора схеми та залучення менш досвідчених суддів для виконання технічних рішень. З боку прокуратури, за наявною інформацією, до обслуговування клієнтів залучені окремі представники Київської обласної прокуратури. Зокрема, згадується заступник прокурора області Ігор Грабець — посадовець, який роками утримується на одній і тій самій позиції, уникаючи публічності, але, як стверджують джерела, забезпечуючи стабільну роботу «без зайвого шуму».

Витоки цієї моделі, за словами співрозмовників, ведуть до колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка. Саме за його каденції, стверджують джерела, було вибудувано та відпрацьовано механізм, який дозволив «закрити» кримінальні справи щодо нього самого та близького оточення, зокрема за епізодами про створення організованої злочинної групи. Після цього схема була поставлена на потік і запропонована ширшому колу клієнтів. При цьому Карплюк, за словами співрозмовників, демонструє впевненість у наявності надійного політичного прикриття на центральному рівні.

На цьому тлі особливо показовою виглядає багаторічна відсутність реакції з боку Київської обласної прокуратури. Попри численні сигнали, Ірпінський суд продовжує працювати з фактично відкритим «прайс-листом» на судові рішення, а прокуратура в цій системі виступає не контролером, а частиною механізму. Відкрите питання полягає в тому, чи зверне нове керівництво обласної прокуратури на чолі з Русланом Кравченком увагу на цей бізнес, чи ж «фаст-суд» і надалі спокійно обслуговуватиме клієнтів, прикриваючись війною та загальною управлінською турбулентністю.

Історія Ірпінського суду — це не поодинокий скандал, а ілюстрація системної деградації правосуддя. Коли суд і прокуратура зливаються в єдиний комерційний механізм, верховенство права перетворюється на фікцію, а розмови про судову реформу втрачають будь-який зміст. Поки цей ринок судових рішень існує безкарно, довіра суспільства до правової системи продовжуватиме руйнуватися.