Початок останнього спочинку: огляд функціонування Національного військового кладовища перед кінцем року

Після численних обговорень та дебатів, уряд України прийняв офіційне рішення щодо розміщення Національного військового меморіального кладовища. Згідно з цим рішенням, меморіальний комплекс буде споруджено біля села Гатне Фастівського району, що знаходиться в непосредній близькості від Києва. Планується, що на цій території буде відведено простір для військового кладовища, а також зведено необхідні ритуальні споруди, включаючи колумбарії та крематорій. Крім того, у майбутньому тут буде створений музей та парк, де будуть висаджені “дерева пам’яті”. Перші поховання загиблих на меморіальному кладовищі заплановані до кінця 2024 року, і будівництво планується завершити протягом наступних років.

Раніше були протести та незгоди щодо розміщення меморіального комплексу у столиці, особливо з боку екологів та місцевих мешканців. У зв’язку з цим, ВВС України провели додаткові дослідження, щоб визначити, чи не виникне подібна ситуація у Фастівському районі.

Ідея створення національного військового меморіального кладовища виникла ще у 2011 році, коли парламент прийняв відповідний закон. Тодішні мотиви були обумовлені відсутністю місць для поховань ветеранів та учасників війн у столиці та інших містах. З початком російської агресії у 2014 році влада знову звернулася до цієї ідеї і розробила “План заходів з увічнення пам’яті захисників України”. Проте лише у 2022 році почали активно шукати місце для меморіального комплексу. Уряд Києва, виконуючи доручення уряду країни, виділив земельну ділянку урочища “Лиса Гора” у Голосіївському районі Києва для будівництва. Проте таке рішення спровокувало протести громадських організацій, переважно екологічних, які підкреслювали, що урочище є національним природним комплексом зі складним рельєфом і не може бути місцем поховань загиблих. Після відмови від “Лисої гори”, Верховна Рада у травні минулого року проголосувала за створення меморіального кладовища біля селища Биківня, що розташоване неподалік від Києва. Однак у заповіднику “Биківнянські могили” було зазначено, що це неможливо через можливість наявності недосліджених поховань жертв сталінських репресій.

Після численних обговорень і дебатів громадські організації запропонували декілька альтернативних варіантів для розміщення Національного військового меморіального кладовища. Серед них були Співоче поле у Печерському ландшафтному парку, пустир на Виставковому центрі (колишня ВДНГ) та пустир біля Берківецького кладовища. Проте уряд вирішив розглядати варіанти за межами Києва, оскільки в столиці не вдалося знайти ділянку, що задовольняла б вимоги для будівництва великого меморіалу.

Заступник директора державної установи “Національне військове меморіальне кладовище” Ярослав Старущенко повідомив, що рішення про виділення землі було ухвалено Київською обласною військовою адміністрацією, оскільки ділянка належить до державної власності. Попередньо відбулися зустрічі з представниками громадськості та старостами сусідніх сіл, які були повністю проінформовані про плани щодо меморіалу. Таким чином, конфлікт з Гатненською територіальною громадою у зв’язку із будівництвом кладовища вважається малоймовірним.

Ділянка для меморіалу знаходиться за межами населеного пункту і складається з частини лісу вздовж траси на Київ. Крім того, крематорій буде зведений відповідно до європейських стандартів і буде розташований на достатній відстані від сіл, щоб уникнути негативного впливу на екологію.

Меморіальний комплекс займатиме площу 267 гектарів землі. Будівництво всіх об’єктів триватиме кілька років, але вже у цьому році планується розпочати поховання загиблих. Усі поховані матимуть військові почести, а їхні могили будуть стандартизовані, дотримуючись принципів, засвідчених у всесвітньо відомих військових кладовищах, як, наприклад, Арлінгтонському кладовищу.

Утримання меморіального комплексу та догляд за могилами буде здійснюватися виключно за рахунок держави. Родини загиблих матимуть змогу відчувати спокій, знаючи, що могили їхніх близьких будуть доглянуті.

Багато родичів загиблих можуть не згодитися на перенесення могил на меморіальне кладовище, проте всі вони будуть вшановані у меморіалі.

У рамках Національного кладовища планується створення музейного комплексу, який стане своєрідною ареною пам’яті, де кожне ім’я героя матиме своє значення. Тут будуть встановлені меморіальні таблички з іменами всіх без винятку героїв – тих, хто спочиває на цій священній землі, а також тих, чий прах розвіяний над Дніпром. У цьому музейному комплексі кожна історія, кожна подія, кожна жертва буде відтворена з уважністю та повагою. На стінах музею буде відображено життєві шляхи героїв, їхні вчинки та подвиги, щоб кожен відвідувач міг відчути дух національної гордості та пам’яті. Цей музей стане символом вічного вшанування і пам’яті усіх тих, хто віддав своє життя за майбутнє нашої країни.

У результаті аналізу вищезгаданої статті можна зробити наступні висновки:

• Розміщення Національного військового меморіального кладовища виявилося складним та багатогранним процесом, що включав у себе численні обговорення та альтернативні пропозиції щодо його місця розташування.

• Уряд взяв на себе відповідальність за знаходження місця для меморіального кладовища за межами столиці, оскільки в Києві не вдалося знайти відповідну ділянку.

• Плани на майбутнє включають створення музейного комплексу на території кладовища, що стане місцем вшанування та пам’яті всіх героїв без винятку, які віддали своє життя за Україну.

• Процес будівництва меморіального комплексу та музейного комплексу відбуватиметься з урахуванням найвищих стандартів, а утримання кладовища та догляд за могилами буде забезпечено за рахунок держави.

• Проведення цього проекту свідчить про важливість вшанування пам’яті загиблих та створення адекватного середовища для вічної пам’яті про подвиги українських героїв.

Схожі статті

Ескалація вартості ремонтів у столичному тилу: як система без конкуренції збільшує навантаження на бюджет

Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Ігоря Клименка та підрозділи Національної гвардії, очолювані Олександром Півненком, протягом останніх двох років суттєво наростили масштаби фінансування ремонтних робіт у Києві. Формально йдеться про оновлення інфраструктури в тилових районах столиці, однак механізм, за яким реалізуються ці проєкти, викликає дедалі більше запитань. У центрі уваги — відсутність конкуренції, поява єдиного підрядника та стрімке збільшення вартості будівельних робіт, що фінансуються з державного бюджету.

У 2024 році було укладено ключовий контракт на реконструкцію однієї з адмінбудівель, оцінений у 254,4 млн грн. Саме ця угода стала фундаментом для подальших фінансових рішень, адже вже наступного року Нацгвардія повідомила про необхідність виконання «додаткових робіт». Їхню ціну оцінили ще у 125 млн грн, і оголошений тендер знову не залучив жодного альтернативного учасника. Єдиним претендентом та переможцем залишилося ТОВ «Артденбуд», яке вже давно асоціюють із тендерами без конкуренції.

Договори складені максимально розмито, що дозволяє змінювати обсяги робіт, перелік завдань та ціни у будь-який момент. Аналіз кошторисів показав, що ціни на матеріали завищені майже вдвічі порівняно з ринковими. Так, тинькування, яке коштує 98 грн/кг, у тендері вказане за 224 грн/кг, аналогічна ситуація з кріпленнями та оздоблювальними матеріалами.

ТОВ «Артденбуд» — постійний фаворит Нацгвардії, компанія має мінімум персоналу, відсутність підтверджених потужностей і реальної бази, проте регулярно виграє тендери на десятки та сотні мільйонів гривень без конкурентів.

Експерти зазначають, що за схемою Клименка та Півненка тилові об’єкти МВС і Нацгвардії стали джерелом особистої наживи, тоді як волонтери продовжують вирішувати реальні потреби фронту, купуючи техніку, дрони та спорядження.

Розкішний кабінет у науковому інституті: нові подробиці про робоче приміщення Сергія Тюлєнєва

У соцмережах набули широкого розголосу світлини робочого кабінету, який, за твердженням автора публікації, належав колишньому керівнику Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса Сергію Тюлєнєву. На фото видно приміщення, оздоблене дорогими матеріалами, дизайнерськими меблями та технікою преміального сегмента. За оцінками, оприлюдненими в мережі, загальна вартість такого ремонту може сягати близько 200 тисяч доларів, що викликало значний суспільний резонанс.

Тюлєнєв, який після попереднього скандалу був понижений у посаді та переведений до невеликої установи — інституту експертизи IT та інтелектуальної власності, нібито облаштував цей кабінет у приміщенні діючої лабораторії. За словами джерел, роботи виконувалися протягом перших трьох місяців його перебування на новому місці, що дало підстави для підозр у використанні службових ресурсів та недоцільному витрачанні коштів установи.

На опублікованих знімках, поширених користувачем під ніком «Викривач», видно мармуровий стіл, меблі у стилі ампір, декоративні елементи під «венеціанську» штукатурку, антикварні ікони, дорогу техніку та облаштовані санітарні приміщення.

З огляду на багаторічну роботу Тюлєнєва в системі судових експертиз, у дописі ставлять питання щодо законності походження коштів, витрачених на ремонт і облаштування кабінету.

Нагадаємо, Сергія Тюлєнєва було звільнено 14 листопада. Раніше він фігурував у розслідуваннях журналістів щодо корупційних практик у системі судових експертиз.

День апостола Филимона та народний Зимовказ: 22 листопада як духовний і природний орієнтир

22 листопада православні віряни згадують апостола Филимона — учня святого апостола Павла, який увійшов в історію раннього християнства як один із найвідданіших проповідників віри та підтримувач перших християнських громад у Малій Азії. У народній традиції ця дата відома під назвою Зимовказ, адже саме в цей день люди споконвіків намагалися розгледіти в природі підказки про те, якою буде прийдешня зима. Старші покоління уважно стежили за погодою: якщо 22 листопада було холодно й вітряно, очікували тривалих морозів, а якщо наступала відлига — зима обіцяла бути м’якішою та нестійкою.

Апостол Филимон, за переказами, походив із заможної родини міста Колоси й був відомий гостинністю та відкритістю до нового вчення. Прийнявши християнство, він надав свій дім для перших зібрань віруючих, фактично перетворивши його на одну з ранніх домашніх церков. Його життя позначене низкою важливих подій, серед яких особливо виділяється історія навернення раба Онисима — людини, що втекла від господаря та випадково зустріла апостола Павла. Саме Павло, перебуваючи в ув’язненні, звернувся до Филимона з листом, у якому просив прийняти Онисима не як раба, а як брата у Христі, чим підкреслив духовну рівність всіх людей.

У народі вважалося, що цей день має особливу енергетику, тож існували певні заборони:• не виконували важку фізичну роботу, щоб не накликати втому та хвороби;• не вирушали в далеку дорогу — побоювалися заблудитися чи потрапити в неприємності;• не позичали гроші, аби не «віддати» власний добробут.

Люди уважно спостерігали за погодою цього дня, вважаючи її точним передвісником зими:• морозний день — до ранніх і тривалих холодів;• тепло й мокро — до м’якої, пізньої зими;• ранкова паморозь — до ясних і холодних найближчих днів;• низькі сірі хмари — до швидкого погіршення погоди та ймовірних снігопадів.

Для багатьох українських регіонів Зимовказ був важливою точкою відліку: після 22 листопада, за повір’ям, «стає» справжня зима, і природа починає готуватися до затяжного періоду холодів.

Справу Юлії Лемещенко перетворили на показовий вирок у російській системі репресій

У столиці Російської Федерації оголосили суворий вирок спортсменці Юлії Лемещенко, яку московський суд визнав винною за звинуваченнями в державній зраді та підготовці теракту. Жінку засудили до 19 років позбавлення волі, що стало одним із найгучніших вироків, винесених у межах сучасної репресивної практики російських силових структур. Формальні формулювання обвинувачення традиційно поєднують звичні для РФ тези про «підривну діяльність», «загрозу безпеці» та можливе співробітництво з іноземними структурами, хоча об’єктивність доказової бази й надалі викликає численні запитання.

За версією російського слідства, у жовтні 2024 року Лемещенко нібито здійснила підрив опор лінії електропередач у Санкт-Петербурзі, що подано як спробу дестабілізувати роботу критичної інфраструктури. Окрім цього, її звинуватили у «стеженні» за командиром авіабази у Воронежі, полковником Олексієм Лободою, якого російська пропаганда пов’язує з авіаударами по українських містах. Слідчі повідомили про зібрані «матеріали», однак самі докази традиційно залишилися недоступними для незалежних адвокатів і правозахисників, що є звичною практикою в подібних політично забарвлених провадженнях.

Під час судового процесу Лемещенко не заперечувала факт подій, проте не визнала провину та заявила, що не кається у своїх вчинках.

Відомо, що у 2014 році Юлія переїхала з Воронежа до Харкова. В Україні вона займалася паверліфтингом і у 2021 році стала чемпіонкою України в цьому виді спорту.

Судове рішення викликало резонанс серед спортивної спільноти та правозахисників, які вказують на політичний характер справи та жорсткі санкції проти громадян України на території РФ.