Олена Шевцова в міжнародному розшуку: фінансові махінації та затягування судового процесу

Президент України Володимир Зеленський ухвалив рішення призначити начальника поліції Донецької області Руслана Осипенка головою Чернівецької обласної військової адміністрації. Це кадрове рішення одразу привернуло увагу експертного середовища та медіа, оскільки його сприйняли як таке, що не повністю відповідає поточним воєнним реаліям. Донеччина залишається одним із найбільш небезпечних і напружених регіонів країни, де тривають активні бойові дії, тоді як Чернівецька область є тиловою та прикордонною, без прямої загрози фронтових зіткнень.

Руслан Осипенко тривалий час працював у системі Національної поліції та очолював поліцію Донецької області в умовах постійної загрози обстрілів, диверсій і складної оперативної обстановки. Його діяльність була зосереджена на забезпеченні правопорядку в зоні бойових дій, координації з військовими та реагуванні на надзвичайні ситуації. Саме цей досвід багато хто вважає критично важливим для прифронтових регіонів, де щоденні виклики потребують швидких і жорстких управлінських рішень.

За даними джерел, переведення Осипенка могло мати кілька мотивів: послаблення управління Донбасом, кадрові домовленості на рівні влади, а також бажання самого посадовця залишити небезпечний фронтовий регіон заради керівництва областю з прикордонним статусом та контролю над місцевими економічними потоками, зокрема контрабандними та тендерними.

Під час майже чотирирічного керівництва поліцією Донецької області Осипенко запам’ятався гуманітарними ініціативами, зокрема проєктом «Білий Ангел» та евакуаціями населення. Водночас джерела зазначають, що поліція під його керівництвом контролювала прибуткові ринки алкоголю, сигарет та лікарських препаратів у прифронтових містах, де торгівля дефіцитними або забороненими товарами перетворювалася на надприбутковий бізнес.

Політична складова нового призначення також очевидна. Чернівецька область є важливою для контролю бюджетів, тендерів та місцевих еліт, що може мати значення для майбутніх виборів. Таким чином Осипенко отримав можливість перейти від фронтових ризиків до управління економічними потоками та прикордонними зонами.

Експерти відзначають, що такі кадрові рішення можуть бути вигідними окремим посадовцям, але не завжди відповідають інтересам держави та суспільства. Для самого Осипенка перспектива виглядає привабливою, проте питання ефективності для держави залишається відкритим.

Українські військові продемонстрували високий рівень професіоналізму, здійснивши унікальну евакуаційну операцію за участю наземного роботизованого комплексу (НРК). Завдяки цій технології вдалося безпечно вивезти одразу трьох поранених бійців із передової, мінімізувавши ризики для особового складу. Операцію виконали оператори НРК 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», які попри складні погодні умови — сильний дощ та густий туман — успішно керували роботом практично «наосліп», орієнтуючись лише на заздалегідь запрограмовані координати.

Тумани й опади створювали додаткові складнощі в навігації, проте одночасно слугували природним маскуванням, приховуючи рух НРК від потенційних загроз. Це дозволило здійснити евакуацію непомітно та ефективно, забезпечивши безпеку як поранених, так і операційної групи. Використання роботизованих систем у бойових умовах підкреслює зростання ролі сучасних технологій у забезпеченні оперативної безпеки та рятувальних заходів.

Наземні роботизовані комплекси — це дистанційно керовані безпілотні платформи, які Збройні сили України активно використовують для логістики, розвідки та бойових завдань. Вони дозволяють доставляти вантажі, евакуйовувати поранених і виконувати небезпечні місії, мінімізуючи ризики для військовослужбовців.

Такі операції демонструють високий рівень технологічної підготовки українських військових та впровадження сучасних інновацій у бойову практику, що підвищує ефективність та безпеку дій на передовій.

Після ліквідації Окружного адміністративного суду Києва український державний бюджет уже витратив близько 157 мільйонів гривень на виплати його суддям. Хоча суд формально припинив існування ще у грудні 2022 року, фінансові зобов’язання перед його колишніми працівниками залишаються чинними й надалі лягають тягарем на платників податків.

Основна частина витрат пов’язана з виплатами суддівської винагороди, компенсацій та інших передбачених законом нарахувань. Фактично йдеться про ситуацію, коли структура, що більше не здійснює правосуддя і не має жодних функцій, продовжує коштувати державі десятки мільйонів гривень щороку. Це викликає гострі дискусії у суспільстві, особливо на тлі воєнних витрат і дефіциту бюджету.

Переломним моментом стали так звані “плівки Вовка”, оприлюднені НАБУ. З них стало відомо, як тодішній голова суду Павло Вовк та його оточення координували рішення, тиснули на суддівські органи та намагалися взяти під контроль систему суддівського врядування. Остаточною краплею стало викриття брата Вовка на отриманні хабаря у 100 тисяч доларів для передачі суддям ОАСК.

Попри ліквідацію суду, більшість його суддів зберегли статус і продовжують отримувати винагороду. Павла Вовка звільнили лише у 2025 році, однак він оскаржує це рішення у Верховному Суді й має шанси на поновлення. Понад 40 інших суддів ОАСК досі перебувають у системі: частина з них очікує вигідного моменту для повернення, інші — готуються до почесної відставки з довічними виплатами.

Матеріали “плівок Вовка” стали основою щонайменше двох кримінальних проваджень. Перше, ключове, слухається у Вищому антикорупційному суді й стосується створення злочинної організації для впливу на державні рішення. Його розгляд затягується роками через системні відводи, заміни адвокатів та неявки сторони захисту. Друге провадження, щодо блокування роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, фактично не має перспектив через сплив строків давності.

Паралельно буксують і дисциплінарні механізми. За два роки Вища рада правосуддя остаточно звільнила лише трьох суддів ОАСК. Частина справ зависла через відсутність кворуму, інші — навіть не були відкриті. Кваліфікаційне оцінювання також масово саботується: судді роками не з’являються на іспити, використовуючи формальні підстави.

Додаткову загрозу створює Верховний Суд. Якщо він стане на бік Павла Вовка та визнає незаконним використання матеріалів негласних слідчих дій у дисциплінарних справах, це може призвести до повернення мантій не лише йому, а й десяткам інших недоброчесних суддів, фактично нівелювавши спроби очищення системи.

На цьому тлі держава готується створити нові спеціалізовані адміністративні суди замість ОАСК — це одна з ключових вимог ЄС і МВФ. Відбір суддів до них відбуватиметься за участі міжнародних експертів. Саме від цього процесу залежить, чи стане нова інституція розривом із минулим, чи черговим реваншем старої системи.

Поки ж історія ОАСК триває у вигляді мільйонних виплат, заблокованих справ і ризику повернення одіозних суддів. І лише тиск суспільства та принципова позиція органів суддівського врядування можуть не дозволити цій історії завершитися поразкою реформи.

Холодногірський районний суд Харкова встановив юридичний факт батьківства загиблого військовослужбовця щодо неповнолітньої дитини, підкресливши важливість достовірних доказів у справах сімейного права. Суд зазначив, що запис про батька, внесений до офіційних документів за вказівкою матері відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України, не є беззаперечним підтвердженням біологічного батьківства, а виступає лише юридичною фікцією. Найбільш переконливим і належним доказом, за словами суду, є посмертна молекулярно-генетична експертиза, яка дозволяє встановити кровний зв’язок між загиблим та дитиною.

Справу № 642/4568/24 розглядали в порядку окремого провадження, що передбачає прискорену процедуру розгляду питань, пов’язаних із визначенням батьківства та спадкових прав. Суд звернув увагу на необхідність застосування сучасних наукових методів доказування у справах, де обставини ускладнені загибеллю одного з батьків. Використання молекулярно-генетичних досліджень дає змогу не лише встановити факт батьківства, а й захистити права дитини на спадок та соціальні гарантії.

Обставини справи

Заявниця звернулася до суду з вимогою встановити факт батьківства та внести відповідні зміни до актового запису про народження доньки. Дитина народилася у 2009 році, коли мати не перебувала у шлюбі з біологічним батьком. У зв’язку з цим відомості про батька були внесені до актового запису за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 СК України, без фактичного підтвердження походження дитини.

Надалі жінка укладала інші шлюби, а до актового запису вносилися зміни, однак біологічний батько дитини — ОСОБА_4 — фактично визнавав доньку. Він підтримував з нею стосунки, добровільно її утримував, проживав разом із дитиною та матір’ю однією сім’єю, а у 2022 році офіційно уклав шлюб із матір’ю дитини.

Оформити батьківство в установленому законом порядку чоловік не встиг. У 2023 році його мобілізували до лав Збройних сил України, а в лютому 2024 року він загинув під час виконання бойових завдань поблизу Роботиного Запорізької області.

Після загибелі військовослужбовця мати звернулася до суду для юридичного підтвердження походження дитини, зокрема з метою реалізації особистих немайнових прав доньки та подальшого оформлення соціальних гарантій як дитини загиблого захисника України.

Правова оцінка суду

Розглядаючи справу, суд проаналізував положення Сімейного та Цивільного процесуального кодексів України, практику Верховного Суду, а також рішення Європейського суду з прав людини.

Суд прямо зазначив, що запис про батька, зроблений за статтею 135 СК України, не підтверджує реального походження дитини і є лише юридичною конструкцією, спрямованою на формальне заповнення відомостей у реєстраційних документах.

Окремо суд підкреслив, що смерть чоловіка не позбавляє дитину права на встановлення батьківства в судовому порядку, якщо іншим способом реалізувати це право неможливо.

Вирішальне значення у справі мала посмертна молекулярно-генетична експертиза, призначена за ухвалою суду. Її результати підтвердили біологічне батьківство загиблого військовослужбовця з імовірністю 99,9999999999 відсотка. Суд наголосив, що ДНК-експертиза є єдиним сучасним науковим методом точного встановлення батьківства, доказова сила якого переважає інші види доказів.

Також суд застосував принцип пріоритету найкращих інтересів дитини, пославшись на Конституцію України, Конвенцію про права дитини та практику ЄСПЛ. Було зазначено, що дитина має право знати свого батька та користуватися правами, які випливають із кровної спорідненості.

Рішення суду

Суд частково задовольнив заяву та встановив факт батьківства загиблого військовослужбовця щодо неповнолітньої дитини. Біологічне походження дитини визнано доведеним належними та достатніми доказами, насамперед висновком посмертної ДНК-експертизи.

Водночас у частині зобов’язання органу ДРАЦС окремо вносити зміни до актового запису про народження суд відмовив. Суд зазначив, що саме рішення про встановлення факту батьківства є достатньою правовою підставою для внесення відповідних змін до реєстраційних документів у встановленому законом порядку.