Нічні атаки дронами: як діяти, щоб вижити

У сфері індивідуального захисту здавна існувала складна проблема: чим міцніший бронежилет, тим він важчий, громіздкіший і менш зручний для носіння. Науковці Міського університету Нью-Йорка (CUNY) запропонували кардинально новий підхід, здатний змінити стандарти безпеки. Вони розробили матеріал, який у повсякденних умовах залишається легким і гнучким, але при раптовому ударі миттєво твердне, формуючи надміцний бар’єр, здатний витримати високі навантаження.

Основою цієї інновації став графен — найтонший у світі матеріал, який складається з одного шару атомів вуглецю. Дослідники поєднали два шари графена під певним кутом, що створило унікальну структуру. При раптовому навантаженні всередині матеріалу виникає ефект локальної жорсткості: атоми миттєво реагують на силу удару, розподіляючи її по всій поверхні і перетворюючи гнучку тканину на жорстку захисну оболонку.

Під час такого удару вуглецеві зв’язки всередині матеріалу переупорядковуються, формуючи короткочасну структуру, схожу на алмазну. Цей процес називають ударно-індукованою фазовою трансформацією. Він триває наносекунди, але забезпечує неймовірну твердість у момент небезпеки. Як тільки навантаження зникає, матеріал повертається у гнучкий стан, зберігаючи свої властивості для подальшого використання.

Порівняно з традиційними бронежилетами з кевлару чи вуглецевих волокон, новий матеріал має унікальну перевагу — надзвичайну легкість при тому самому рівні захисту. Потенційно це дозволить створювати броню, яка за відчуттями нагадуватиме звичайний одяг, не обмежуючи рухів військових, рятувальників чи поліцейських.

Перспективи застосування такого матеріалу виходять далеко за межі оборонної сфери. Завдяки малій вазі й гнучкості він може стати проривом у авіації та космонавтиці — для захисту апаратури від мікрометеоритів або для створення надлегких, але надміцних корпусів. У цивільній сфері графенова броня може знайти місце у гнучкій електроніці, смартфонах і пристроях, що носяться, де важливі одночасно міцність і еластичність.

Наразі матеріал проходить етап лабораторних випробувань. Вчені працюють над тим, щоб зробити його виробництво масштабним і доступним. Якщо це вдасться, світ отримає технологію, здатну змінити не лише захисну індустрію, а й дизайн гаджетів, архітектуру та транспорт майбутнього.

Бренд G.Bar, який протягом років асоціювався з гламуром, успішними жінками та сучасним бізнесом, виявився значно складнішим, ніж про нього звикли думати клієнти та прихильники. Журналісти проєкту BlackBox OSINT виявили, що стартовий капітал мережі міг бути пов’язаний із розкраданням коштів оборонного бюджету, а структура бізнесу базувалася на податкових схемах, які дозволяли уникати сплати ПДВ та контролю з боку державних органів.

У центрі розслідування опинилися засновниці G.Bar Сабіна Мусіна та Лєра Бородіна, а також колишній чоловік Мусіної — Костянтин Чередніченко, який раніше очолював державне підприємство «Укрінмаш». Судові матеріали свідчать, що саме він у 2015 році міг бути причетним до переміщення коштів, з яких, імовірно, формувався стартовий капітал мережі.

Тодішні офіційні доходи засновниць не дозволяли відкрити бізнес із витратами понад 160 тисяч доларів. У 2024 році Вищий антикорупційний суд визнав Чередніченка винним у розтраті державних коштів та засудив до 8 років позбавлення волі, але він встиг утекти з України до набрання вироком чинності.

Журналісти встановили, що Сабіна Мусіна нині мешкає у квартирі вартістю близько 350 тисяч доларів, придбаній саме Чередніченком у 2016 році — ймовірно, також на незаконно здобуті кошти.

Але фінансові зв’язки з колишнім чиновником — не єдина проблема бренду. Експерти виявили масштабну схему ухилення від податків: мережа G.Bar не має єдиної юридичної особи, а салони оформлені на десятки фізичних осіб-підприємців, переважно співробітниць. Це дозволяє уникати сплати ПДВ, а реальні прибутки залишаються у тіні.

За словами аналітиків, така структура побудована свідомо, щоб мінімізувати оподаткування та приховати обсяги доходів. У результаті держава недоотримує мільйони, а бізнес, що позиціонує себе як приклад жіночого успіху, фактично паразитує на системі.

Ця історія — не лише про корупцію, а й про моральну деградацію. Коли гроші, призначені для армії, стають фундаментом приватних бізнесів, це перетворюється на злочин не тільки економічний, а й етичний. Безкарність таких схем формує у суспільстві відчуття, що війна — лише фон для збагачення, а не спільна боротьба за майбутнє.

У Дніпропетровській області співробітники правоохоронних органів провели обшук і затримали керівницю одного з відділів Державної екологічної інспекції Придніпровського округу, до якого входять Дніпропетровська та Кіровоградська області. Жінку підозрюють у незаконному збагаченні, що стало приводом для відкриття кримінального провадження.

Під час слідчих дій вдома у посадовиці було виявлено значну суму готівки — понад мільйон доларів США. Така знахідка викликала широкий резонанс у суспільстві та серед колег по службі. Слідство наразі з’ясовує джерела походження цих коштів та можливі схеми, які дозволили посадовиці накопичити значні статки, не будучи підприємцем чи особою, яка веде прибуткову діяльність.

Під час обшуків у межах кримінального провадження щодо можливих корупційних дій співробітників екоінспекції правоохоронці виявили у її помешканні 880 тисяч доларів США та понад 200 тисяч євро готівкою. Жодна з цих сум не була відображена в офіційній декларації посадовиці.

За інформацією Telegram-каналу Середич.info, йдеться про Лілію Чигрикову. Попри скромну декларацію, де зазначено квартиру площею 45 квадратних метрів і автомобіль Nissan Qashqai 2008 року випуску, у домі чиновниці зберігалася готівка на суму, що в десятки разів перевищує її офіційні доходи.

Жінку затримали за підозрою у незаконному збагаченні відповідно до статті 368-5 Кримінального кодексу України. Ця стаття передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років із конфіскацією майна.

Суд обрав Чигриковій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави в розмірі 30 мільйонів гривень.

Розслідування триває. Правоохоронці перевіряють джерела походження вилучених коштів і можливу причетність інших співробітників екоінспекції до корупційних схем.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.