Не стихає війна в Україні: не вирішено й не закінчено

Колишній народний депутат України, а нині заступник міського голови Дніпра з питань діяльності виконавчих органів у сфері інформаційної політики Андрій Денисенко задекларував значні обсяги готівкових коштів, які зберігає поза банківською системою. Відповідні дані містяться в його електронній декларації за 2024 рік, оприлюдненій у встановленому законом порядку.

Згідно з декларацією, основним офіційним доходом посадовця за звітний період стала заробітна плата, яка склала 156 826 гривень. Водночас задекларовані готівкові заощадження істотно перевищують річний дохід, що традиційно привертає увагу громадськості та експертів у сфері фінансової прозорості. У документі зазначено, що кошти зберігаються саме у готівковій формі, а не на банківських рахунках.

Дружина заступника мера за звітний період задекларувала дохід у розмірі 383 373 гривні, що більш ніж удвічі перевищує офіційний дохід самого посадовця. Водночас навіть сукупний річний дохід родини не пояснює наявність такої суми готівки без залучення заощаджень з минулих років або інших джерел доходу.

Крім грошових активів, у декларації зазначено нерухоме майно родини. Андрій Денисенко та члени його сім’ї володіють трьома квартирами: двома у Дніпрі площею 48,8 та 36,3 квадратного метра, а також квартирою у місті Кам’янське площею 61,8 квадратного метра.

Також у власності посадовця перебуває земельна ділянка площею 1250 квадратних метрів, розташована на території Дніпропетровської області.

Андрій Денисенко був обраний до Верховної Ради України у 2014 році від Блоку Петра Порошенка за виборчим округом №26 у Дніпропетровській області. Після завершення парламентської каденції він обійняв посаду заступника міського голови Дніпра.

Декларація чиновника знову порушує питання співвідношення офіційних доходів посадовців та обсягів їхніх задекларованих заощаджень, а також прозорості походження значних сум готівки, які зберігаються поза банківською системою.

Телеведуча Леся Нікітюк знову опинилася в центрі уваги, але цього разу не через світські події чи публічні виходи. Причиною стала звичайна для мільйонів українців ситуація — життя під час нічних відключень електроенергії. Зірка, яка нині мешкає разом із маленьким сином Оскаром у батьківському домі в Хмельницькому, поділилася фрагментом повсякденного побуту, знайомого багатьом родинам.

У своїх соцмережах Леся опублікувала фото, зроблене глибокої ночі при мінімальному освітленні. Кадр передає атмосферу тиші, напівтемряви та вимушеної адаптації до нових умов життя. Без гучних коментарів і пафосу телеведуча показала, як виглядає звичайна ніч у домі, де світло зникає за графіком, а побут підлаштовується під обставини.

На кадрі Нікітюк позує біля генератора в розкішній шубі, закутана в ковдру, а на ногах — шльопанці, вдягнені поверх теплих шкарпеток. Контраст між гламурною верхньою частиною образу та максимально «домашним» низом виглядав настільки несподівано, що одразу став приводом для жартів і захоплення.

Світлину Леся підписала коротко й буденно: «Усе, генератор вимкнула — дали світло. Черга 2.2». Саме ця лаконічність і відсутність будь-якого пафосу, як з’ясувалося, і підкупили аудиторію.

У коментарях користувачі зізнаються, що саме за таку простоту й самоіронію люблять телеведучу. Люди жартують про нічні «вилазки» до генератора, порівнюють ситуацію з реаліті-шоу про виживання і пишуть, що цей кадр виглядає настільки життєвим, що його можна було б сплутати з жартом або навіть роботою штучного інтелекту.

Фото швидко розійшлося соцмережами, а образ Лесі Нікітюк у шубі та шльопанцях став черговим доказом того, що навіть зірки живуть у тих самих умовах, що й мільйони українців, і не бояться показувати це без прикрас.

Уряд України вирішив консолідувати більшість непопулярних податкових ініціатив міжнародних партнерів в одному масштабному законопроєкті. Метою такої стратегії є прискорення процесу ухвалення документа у Верховній Раді, оскільки розпорошення окремих ініціатив на кілька законопроєктів може ускладнити збір необхідної кількості голосів депутатів. Проте експерти зазначають, що без серйозних компромісів із народними обранцями остаточне схвалення законопроєкту залишається під великим питанням.

Під час січневого візиту до Києва директорки-розпорядниці Міжнародного валютного фонду Крісталіни Георгієвої урядовці та парламентарі активно намагалися переконати Фонд пом’якшити деякі положення щодо податкового навантаження. Це свідчить про прагнення влади знайти баланс між виконанням міжнародних зобов’язань і врахуванням соціально-політичних реалій всередині країни.

Хоча загальний обсяг програми з МВФ становить 8,2 млрд доларів на чотири роки, без неї Україна не зможе отримати фінансування від інших партнерів. Зокрема, йдеться про десятки мільярдів євро допомоги від Європейського союзу, які є ключовим джерелом покриття бюджетного дефіциту та фінансування оборонних потреб. Фактично альтернативи виконанню зобов’язань перед МВФ у Києва немає.

На тлі парламентської кризи та проблем зі збором голосів уряд вирішив об’єднати кілька найбільш чутливих податкових норм в один документ. У парламенті його вже неофіційно називають «одним великим податковим законом». До нього планують включити оподаткування цифрових платформ, скасування пільг на міжнародні посилки та фіксацію військового збору на рівні 5%.

Ці положення мають бути додані до законопроєкту між першим і другим читаннями за ініціативи уряду. Саме такий механізм дозволяє мінімізувати публічні дискусії на старті та винести найбільш непопулярні рішення вже на фінальному етапі.

Втім, навіть за такого сценарію уряду доведеться шукати стимули для депутатів. Одним із можливих «пряників» у владних колах називають скасування довічного статусу PEP — політично значущої особи. Для багатьох парламентарів цей статус створює серйозні проблеми у відносинах із банками та фактично обмежує фінансову діяльність після завершення кар’єри.

Спроби скасувати або обмежити дію статусу PEP депутати робили й раніше. У 2022 році Рада вже скорочувала його до трьох років після звільнення, однак під тиском міжнародних партнерів довічний статус було відновлено. Тепер ідея знову повертається у порядку денному — і, ймовірно, саме як частина пакету податкових змін.

Найбільш резонансна вимога МВФ — запровадження податку на додану вартість для ФОПів — не увійшла до «великого податкового закону». За формальними умовами Україна має лише внести відповідний законопроєкт до парламенту, а не обов’язково ухвалювати його в короткі строки.

Проєкт документа Міністерство фінансів оприлюднило ще у грудні, однак після цього його внесення до Ради було відкладене. Ба більше, уряд паралельно ухвалив рішення про одноразові виплати ФОПам через проблеми з електропостачанням, що виглядає як спроба знизити соціальну напругу.

Проти запровадження ПДВ для ФОПів виступають як представники бізнесу, так і частина урядовців та аналітичних центрів. У результаті фінальний варіант законопроєкту, якщо він усе ж потрапить до парламенту, може бути значно м’якшим за початкові пропозиції.

Поки що незрозуміло, чи погодяться міжнародні партнери на всі можливі пом’якшення. Особливо з урахуванням того, що разом із податковими змінами депутати знову можуть спробувати переглянути статус PEP.

Часу для маневру дедалі менше. Без програми МВФ та прив’язаного до неї фінансування від Європейського союзу бюджетні ресурси України можуть вичерпатися вже навесні. Тож найближчі тижні стануть вирішальними для долі «великого податкового закону» і подальших переговорів із міжнародними партнерами.

Останні голосування у Верховній Раді дедалі виразніше свідчать про внутрішню нестабільність у парламенті. Народні депутати підтримують звільнення окремих міністрів, але водночас не знаходять голосів для їхніх наступників, провалюють урядові фіскальні ініціативи та демонструють непередбачувану поведінку під час ухвалення стратегічно важливих рішень. Така ситуація загострює дискусію про реальний стан монобільшості та рівень керованості законодавчого органу.

Політолог Володимир Фесенко звертає увагу на те, що формально парламентська більшість у Верховній Раді все ще існує. Однак на практиці вона дедалі частіше не працює як єдиний політичний механізм. Усередині фракції спостерігаються розбіжності щодо ключових питань, а частина депутатів голосує ситуативно або займає відверто опозиційну позицію щодо урядових ініціатив.

За його словами, ядро фракції «Слуга народу» у голосуваннях становить приблизно 170–190 депутатів. До них додаються близько 80 голосів з різних депутатських груп — частково «Батьківщина», частково колишні депутати ОПЗЖ після початку повномасштабної війни. Саме ця конфігурація дозволяє ухвалювати рішення, хоча й не з усіх питань.

Проблеми починаються тоді, коли ядро фракції скорочується до 160 або навіть 150 голосів. Саме це, за словами Фесенка, проявилося під час кадрових голосувань у січні. Він також звертає увагу, що окремі політичні гравці намагалися зруйнувати не монобільшість як таку, а саме неофіційну коаліцію, спровокувавши урядову й парламентську кризу.

Народний депутат від «Слуги народу» Максим Бужанський переконаний, що відставка Андрія Єрмака з посади голови Офісу президента жодним чином не вплинула на роботу парламенту. За його словами, Єрмак ніколи напряму не втручався у процес голосування депутатів.

Бужанський зазначає, що має один із найнижчих показників голосування разом із фракцією, регулярно не підтримує або відкрито критикує законопроєкти, і при цьому жодного разу не отримував сигналів чи вказівок від Єрмака. Вплив керівника ОП, за його словами, відчувався лише на рівні формування порядку денного або рішень президента щодо підписання чи вето законів.

Фесенко також наголошує, що проблеми у фракції «Слуга народу» почалися задовго до відставки Єрмака. Йдеться про депресивні настрої, втому, бажання частини депутатів скласти мандат і втрату внутрішньої мотивації.

Ситуацію у фракції різко загострили події літа 2025 року, коли депутатів змусили підтримати закони, що обмежували повноваження НАБУ і САП, а згодом — під тиском протестів — скасувати власне рішення. За оцінкою експертів, парламентарів фактично зробили «крайніми», що викликало сильне роздратування навіть серед лояльних до президента депутатів.

Додатковим ударом став так званий «Міндічгейт», який також спричинив хвилю негативу всередині фракції. На цьому тлі лунали заклики до створення «коаліції національної стійкості» та навіть «уряду національної стійкості», однак ці ініціативи не мали продовження.

Окремою проблемою стала кадрова криза. Кількість депутатів від «Слуги народу» поступово зменшується, а замінювати вибулих майже ніким. Народні депутати йдуть з життя, переходять на роботу в органи виконавчої влади або інші структури, а список партії фактично вичерпаний.

Народний депутат Роман Каптєлов зазначає, що в партійному списку майже не залишилося людей, готових зайти до парламенту. Частина потенційних кандидатів відмовляється від мандату, розуміючи, що статус народного депутата означає пожиттєву публічність і постійний контроль. За його словами, близько 50 чинних депутатів хотіли б скласти мандат, але їм цього не дозволяють.

Через дефіцит кадрів виникають проблеми навіть із призначенням депутатів на міністерські посади, адже немає ким їх замінити у сесійній залі.

Якщо фракцію «Слуга народу» покинуть ще кілька депутатів, монобільшість зникне не лише фактично, а й формально. Цей ризик посилюється тим, що десятки парламентарів фігурують у кримінальних провадженнях. В умовах відсутності депутатської недоторканності це створює додаткові важелі тиску.

Максим Бужанський звертає увагу, що з наближенням виборів і потенційного завершення війни парламент дедалі важче ухвалює непопулярні рішення. Активний політичний процес ведуть опозиційні сили, насамперед «Європейська солідарність», яка використовує парламент як трибуну для політичної боротьби.

За його словами, навіть технічні законопроєкти нині обростають сотнями правок, що штучно блокує роботу Ради і перетворює кожне голосування на багатоденну баталію.

Роман Каптєлов вважає, що фактично від Верховної Ради зараз очікують лише ухвалення законів про вибори і референдум. Бюджет на 2026 рік уже прийнято, а ключові політичні рішення, за цією логікою, мають ухвалюватися безпосередньо народом.

За його словами, результати майбутніх референдумів будуть обов’язковими, а не рекомендаційними, і не потребуватимуть ратифікації парламентом. Після цього Верховна Рада ризикує остаточно перетворитися на майданчик для передвиборчої риторики.

Володимир Фесенко підсумовує, що попри кризові тенденції, повного розвалу монобільшості поки немає. Однак результативні голосування можливі лише за умов ручної мобілізації депутатів, яка працює епізодично.

Він переконаний, що для критично важливих рішень — співпраці з МВФ або євроінтеграції — голоси знайдуться. Керівництво парламенту і фракції зможе мобілізувати необхідну кількість депутатів, апелюючи до державних інтересів.

Максим Бужанський погоджується: всі справді важливі для країни законопроєкти будуть ухвалені. А от другорядні ініціативи можуть чекати місяцями або взагалі не бути проголосованими — і це, за його словами, не матиме критичних наслідків для країни.