У часи, коли життя підкидає все нові виклики — від війни до втрати близьких, проблем на роботі чи нестабільності в особистому житті — ми всі потребуємо слів підтримки. Блогерка, керівниця проєктів і СМО Поліна Левицька ділиться своєю особистою історією — болючою, щемкою, але сповненою сили та оптимізму. Її досвід — це не просто спогади про важкі часи, це заклик не здаватися, коли здається, що все втрачено. Вона нагадує: навіть якщо впали — головне знайти в собі сили піднятися і зробити наступний крок. І саме це — найцінніше в житті.
Завжди треба вміти зібратися, щоб зробити наступний крок — навіть якщо важко, ми все одно повинні знайти сили зробити цей крок. А якщо впали, то встати і йти далі, i це знову кроки — пише блогерка Поліна Левицька, наводячи приклад зі свого життя.
Ніколи не здавайтеся
Хочу морально підтримати всіх, кому зараз складно. З різних причин: хтось довго шукає роботу, хтось розлучається, у когось проблеми на роботі, хворіють близькі та родичі. Ті, хто живе в Україні, відчувають на собі війну. Перед початком моєї розповіді — я вам всім щиро бажаю витримати все це, і впевнена, що у вас все вирішиться на краще.
Мені не страшно і не соромно про це писати або говорити. Це частина мого життя. Моєї історії.
Коли загинув мій батько, мені було 15 років. Мамі — 40 років. Літо. Ми тільки повернулися з мамою із сімейного відпочинку. В те літо для мене змінилося все: зруйнувалися всі плани з вступом через рік, зробити ремонт у квартирі, яку батько купив в кредит. Ми всюди були винні: банкам, знайомим, друзям. Ми якось зробили похорон. І сіли з мамою думати, що далі.
Тут варто сказати, що моя мама — вона не такого складу характеру, як я. У неї завжди було: “ой, всьо”. Вона була схильна опускати руки. Я в те літо вже підробляла в місцевій газеті, писала позитивні статті, пов’язані з життям міста та молоді. Навіть коли здавалося, що в місті нічого позитивного за тиждень не сталося — редактор все одно цей позитив вимагав знайти. Це був мій перший урок — намагатись бути оптимістом.
Моя мама все життя працювала в дитячому садку вихователем і викладала інформатику в школі. Тобто, по суті, вона працювала завжди — всі дні тижня. Йшла о 7 ранку на роботу і поверталася о 8–9 вечора.
В перші 2 роки після смерті тата моїй мамі довелося ще взяти один підробіток на вихідні. По пів дня. Місто було маленьке. Роботи там толком не було.
Я влаштувалася ще адміністратором в інтернет-клуб на 0,7 ставки. На повну мене за законом не мали права брати. І так директор клубу боявся, але хотів допомогти моїй сім’ї.
Отже, мені 15 років. Я перейшла в 11 клас. Зранку я в школі до 14–15:00. Потім у мене або газета, або робота в інтернет-клубі. Все це закінчувалося о 20–21:00. Потім уроки. Ще я займалася настільним тенісом. І закінчувала художню школу.
Ні в мене, ні в моєї мами не було вихідних і відпустки в ті 2 роки після смерті батька.
В 11 класі я складала іспити достроково і в мене не було випускного. У мене просто не було грошей ні на святкову сукню, ні на зачіску, ні на сам випускний, який проходив у ресторані.
Я безперервно працюю з 15 років. Це глобально багато для 38 років. Це досвід, багато досвіду за моїми плечима і багато комунікацій. Я знаю, що таке, коли “все, приїхали”. Я знаю, що таке брехня і коли в холодильнику пусто. Але це точно ніколи не зламає сильних духом людей. Це тільки зробить сильніше і дасть черговий досвід.
Так, ми втрачаємо. Особливо зараз. Але завжди треба вміти зібратися, щоб зробити наступний крок. Навіть якщо важко, ми все одно повинні знайти сили зробити цей крок. А якщо впали, то встати і йти далі. І це знову кроки.
Я бажаю всім сил, терпіння — і пам’ятайте, що у нас одне життя. Бережіть себе і близьких. Зараз це як ніколи важливий слоган.
І, будь ласка, ніколи не здавайтеся.
У столиці відбувся концерт “Мій Music Hall”, організований продюсеркою Оленою Мозговою, на якому виступили десятки артистів. Через оголошену повітряну тривогу близько половини учасників не змогли вийти на сцену, але Наталії Могилевській пощастило – вона співала однією з перших, виконавши свої хіти “Покохай мене таку” та “Я танцювала”. Після виступу співачка відповіла на запитання журналістів, зокрема […]
У Тернополі обрали керівництво новоствореної громадської організації «Тернопільська обласна асоціація спортивної боротьби України». Президентом асоціації став бізнесмен Володимир Баб’як, який є одним із фігурантів справи про привласнення 44 млн грн під час реконструкції військового ліцею у Шептицькому на Львівщині. Про обрання нового керівництва обласної асоціації спортивної боротьби 6 вересня повідомив у соцмережах народний депутат від […]
Закарпатський апеляційний суд залишив під вартою неповнолітнього, який підозрюється у скоєнні особливо жорстокого вбивства чоловіка та катуванні жінки. Рішення суду було ухвалене після того, як сторона захисту клопотала про зміну запобіжного заходу на більш м’який. Керівник Закарпатської обласної прокуратури Мирослав Пацкан, який очолює групу прокурорів у цій справі, категорично заперечував проти пом’якшення заходу, підкреслюючи особливу […]
Чернігівська обласна прокуратура повідомила про відкриття судового розгляду щодо ув’язненого Чернігівського слідчого ізолятору, який займався незаконним збутом зброї та боєприпасів. За даними слідства, чоловік відбував покарання за крадіжку та грабіж, але дистанційно організував продаж бойового автомата АКМС, 30 бойових патронів зі сталевими сердечниками та комплектуючих для ручної осколкової гранати Ф-1 і дистанційної гранати РГД-5. Зброю […]