У нещодавньому інтерв’ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.
Новий житловий мікрорайон на 35 тисяч мешканців на лівому березі Дніпра, між Березняками й Осокорками, який видно чи не з усіх кінців Києва, — черговий склобетонний доказ того, що забудовники з дозволу влади і далі запаковують місто пустками без нормальної інфраструктури, з яких складно вибратися без авто (паркуватися теж ніде), у яких немає куди сховатися в спеку, але які так вигідно продавати. Що не так із цією забудовою, читайте в розборі архітектора Олега Гречуха який опублікувало видання Texty.org.ua.
Вікна на залізничний міст через Дніпро із шумними товарними поїздами, шестисмугове шосе під житлом уздовж набережної, 13 будинків на 26 поверхів, близько 5 тисяч квартир — це не дивина, а радше стандартна містобудівна пропозиція в Києві.
На лівому березі Дніпра збудували черговий мікрорайон на 35 тисяч мешканців без соціальної й транспортної інфраструктури.
Чи можна будувати так, щоб нові житлові мікрорайони ставали соціальними магнітами з комфортним громадським простором, зручною інфраструктурою, щоб у них було комфортно саме жити, а не лише ночувати. Як роблять у Польщі? Чому ніяк не розірветься замкнене коло українських містобудівних проблем, що є наслідком радянських будівельних норм?
Новий житловий мікрорайон у Києві. Фото автора
У Києві з кожним роком зростає кількість житлових проєктів, які не враховують базових потреб у транспортній та соціальній інфраструктурі. Наприклад, житловий квартал на лівому березі Дніпра поруч із залізничним мостом, що обслуговує товарні перевезення, і шестисмуговою магістраллю потерпає від постійного шуму та загазованості. До того ж через обмеження руху цивільних авто на Південному мосту більша частина транзитного трафіку зі спального Дарницького району в центр прямує через ці мікрорайони.
У цій частині міста живе понад 750 тисяч мешканців, що спричиняє транспортний колапс. Зручного громадського транспорту бракує. І це лише посилює залежність від автомобілів, що, своєю чергою, збільшує навантаження на дороги й кількість заторів.
Громадський транспорт представлений двома автобусними маршрутами між станціями метро, які рухаються транзитом з інтервалом пів години. Жодної зупинки громадського транспорту вздовж цього мікрорайону поки що немає і містобудівною документацією не передбачено. Вся дорожня інфраструктура побудована під водія авто.
Житловий комплекс поблизу Дарницького мосту на лівому березі Дніпра. У цьому районі немає планів щодо розвитку міського електротранспорту, немає відокремлених смуг і зупинок громадського транспорту, велосипедні доріжки радше декоративні — вони не ведуть до станцій метро (відстань до яких 4–6 кілометрів), до набережної чи торговельних центрів і просто обриваються. Фото автора
Детальний план забудови цієї колишньої промзони був затверджений у 2017 році. Однак основні його рішення не відповідають сучасним потребам мешканців.
У процесі перетворення промислової зони на житловий район дорожня мережа всередині та залізничні колії виконували інші функції — підвезення сировини та вивезення готової заводської чи фабричної продукції. Для житлового мікрорайону потрібна інша мережа вулиць, які фокусуються на пересадочних вузлах громадського транспорту, об’єктах інфраструктури (площі, сквери, парки, магазини, дитячі садочки, школи, медичні заклади).
Забудовник застосував радянські містобудівні підходи, адаптувавши їх під комерційний продаж квартир, але не врахував важливості соціальної інфраструктури
Детальний план забудови на 35 тисяч мешканців передбачив зміну цільового призначення сотні гектарів від Дніпра в глиб промзони. У ньому були закладені типові для радянської мікрорайонної забудови панельні будинки по 9–16 поверхів. Саме так були забудовані житлові масиви Позняки, Осокорки в ранніх 1990-х.
Єдина відмінність — радянські будівельні норми передбачають безтранспортну зону всередині мікрорайону з великою школою на 2000 учнів у центрі й двома-трьома дитячими садочками. Звісно, квартири в будинках мало надавати місто/держава, так само коштом міського бюджету будувалися й утримувалися школи, садочки, поліклініки.
За логікою, якій відповідають ці ще радянські нормативи, людина зранку дорогою до зупинки громадського транспорту відводить дитину в садок, а в школу дитина може ходити сама, адже до найближчого закладу освіти має бути не більше ніж 750 метрів пішки.
Транзитний шлях для сотень тисяч приватних машин зі спальних районів столиці в центр пролягає вздовж русла Дніпра, через колишню промислову зону
Економія на громадському просторі
Українські будівельні норми і містобудівні регуляції досі ґрунтуються на радянській спадщині, яка не враховувала ринкових умов і приватну власність. Ця модель була орієнтована на планову економіку, де держава виступала єдиним забудовником, власником і розпорядником житлового фонду.
Проте сьогодні приватні забудовники не зобов’язані зводити в нових мікрорайонах школи, дитячі садки, поліклініки та іншу соціальну інфраструктуру. І не зводять, бо набагато вигідніше будувати на продаж офіси та квартири.
А ще максимально економлять на громадському просторі й зручній інфраструктурі навколо житлових комплексів, витрачаючи рівно стільки, скільки потрібно, щоб здобути перевагу над конкурентами. Але оскільки попит на нове житло в столиці досить стабільний, занадто багато зусиль не докладають. Бо купують і так.
Комплекс поки що не заселений, тому тут малолюдно в робочий день. Але єдиного засадженого деревами клаптика у внутрішньому дворі недостатньо для такої кількості квартир.
На кожному поверсі по 15 квартир, загалом у кожному будинку 370 квартир
Наявність магазинів, перукарень, аптек та основних сервісів у таких житлових мікрорайонах зазвичай забезпечується завдяки орендованим приміщенням на перших поверхах (і в цьому ключова відмінність від радянської практики містобудування, яка також використовується в Європі).
З повноцінним громадським простором ситуація значно гірша.
У кварталі, розрахованому на 35 тисяч мешканців, передбачено лише одну приватну початкову школу й приватний дитячий садок, хоча кількість мешканців зіставна з населенням невеликого містечка. Можливо, десь на нижніх поверхах будуть навіть приватні дитячі клуби чи секції.
Але вартість і школи, і садочка, і клубів навряд чи буде доступна для всіх мешканців. Ті, хто орендуватиме приміщення на нижніх поверхах, платитимуть комерційну вартість оренди, конкуруючи за місце зі значно прибутковішими бізнесами на зразок торговельних мереж, аптек, кав’ярень чи винних магазинів.
Мешканці мікрорайону, які не можуть собі дозволити платити або мають дітей середнього шкільного віку, їздитимуть в інші райони. Найімовірніше, на власному авто.
Це додаткове навантаження на міський трафік та міську соціальну інфраструктуру. Повноцінної школи, поліклініки й лікарні в цьому районі немає і не буде, не кажучи вже про бібліотеку й стадіон. Тому що всі ці заклади відповідно до чинних стандартів потребують великих вільних площ, прибудинкових територій і сонячного освітлення, якого на нижніх поверхах щільної забудови недостатньо.
Паркінг є лише під першою чергою забудови, місць на ньому вистачить на два-три 26-поверхових будинки з тринадцяти. Інші власники авто шукатимуть місця для паркування деінде, на дорогах загального користування чи в проїздах для пожежних авто.
Ніби Дніпро зовсім поруч, але вузька смужка недоглянутої набережної та широка шумна дорога нівелюють переваги. Мешканцям залишається хіба що чудовий краєвид із вікна за умови, що воно не пропускає шуму
Незважаючи на близькість до Дніпра, житловий комплекс відділений від набережної широким шосе, через яке немає пішохідних переходів. Це зменшує доступність рекреаційних зон для мешканців: щоб провести час на природі, треба ще до неї якось дістатися.
Ширина набережної подекуди лише 10–15 метрів, між річкою і шосе занадто мало простору, щоб розмістити якісь заклади інфраструктури, сервісу чи дозвілля.
Є лише вузька доріжка завширшки два метри для прогулянки вздовж води. Якщо не брати до уваги парк Набережний в урочищі Берківщина за півтора кілометра, який облаштували нещодавно бюджетним коштом і який обслуговує тисячі інших мешканців, для яких є гострий дефіцит якісної паркової інфраструктури.
На першому поверсі будинку, що ліворуч на фото, у прибудові буде початкова школа. Але очевидно, що вона не вмістить навіть невеликої частини дітей, які мали б тут бути за умови заселення всього комплексу. Інших місць для перспективних шкіл на території мікрорайону не передбачено
Один із найгостріших викликів сучасного будівництва в Києві — недбале ставлення до екологічної складової. Набережна Дніпра, яка могла б стати центром відпочинку та дозвілля цього району, залишається важкодоступною і слабо розвиненою з погляду інфраструктури.
Жодних альтернатив центральному опаленню та потужним трансформаторам, великому споживанню електроенергії для цього київського житлового комплексу немає. Це також жодним чином не сприяє стійкому розвитку, зменшенню викидів парникових газів, не запобігає, а, навпаки, пришвидшує зміну клімату.
Велосипедних доріжок, які могли б з’єднати житловий комплекс із найближчими станціями метро, тут також немає.
У центрі лавочки. Можна сидіти з чашечкою флетвайту й милуватися краєвидом на Дніпро, поки двір не обгородили парканом і коли не пече сонце. А ще слухати постійний шум, що долинає від шестисмугової автомагістралі
В умовах війни та дефіциту електроенергії багатоповерхові будинки стають непридатними для комфортного життя. Знеструмлення означає зупинку ліфтів, що робить життя на високих поверхах важким для людей похилого віку та осіб із обмеженими можливостями.
Однокімнатна квартира тут коштує від 2,5 млн грн. Влітку на цій площі можна буде смажити яєшню. Такі поверхні без зелені в умовах тривалої спеки нагріваються до 65 градусів
У години вимкнення електроенергії неможливо охолодити квартиру кондиціонером, користуватися холодильником чи електричною плитою. Жодних альтернатив потужному споживанню електроенергії для цього київського житлового комплексу немає.
Це також не сприяє стійкому розвитку, зменшенню викидів парникових газів, не запобігає, а, навпаки, пришвидшує зміну клімату. З часом витрати на кондиціювання лише зростуть. Вікна, зовнішні конструкції будинку не передбачають пасивного зменшення витрат на опалення чи охолодження. Балконів немає, тіньових навісів також. Що вище від землі, то спекотніше влітку в квартирі. Охолодити 20-й поверх значно витратніше, ніж 3–4-й.
Фасади будинків рясно всіяні кошиками під кондиціонери. Є велика потреба в охолодженні, яка виникатиме внаслідок перегріву через велику кількість асфальту довкола
Розвинена транспортна розв’язка, мости, дороги, громадський транспорт, якісні інженерні мережі (електроенергія, вода, тепломережі), природні ресурси (парки, набережна Дніпра), магазини, лікарні, школи і садочки, гуманне середовище — усе це могло б доповнювати квадратні метри житлової нерухомості, але черговий приклад демонструє, що практика будівництва без інфраструктури, попри все, набуває дедалі більших масштабів.
Досвід Польщі показує, що можна будувати житлові райони гуманніше. Малоповерхові будинки, каскадні рішення змінної поверховості й увага до організації простору створюють комфортні умови для життя. Перші поверхи зайняті магазинами й сервісами, що зменшує залежність від автомобіля. П’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини.
У дворах менше великих суцільно вимощених бетонною бруківкою майданчиків, менше асфальту, більше камерних закритих дворів, де формуються спільноти сусідів, які частіше бачать одне одного, частіше запам’ятовують, а відповідно можуть разом вирішувати проблеми управління, підтримувати благоустрій і технічний стан будинків на високому рівні.
Нижче у фотогалереї приклад зручної забудови в Польщі. Це також колишня промзона, район Ридлувка в Кракові. Зауважте, скільки зелені у дворах. І це недарма. Адже зелень не лише робить повітря чистішим, а й знижує температуру під час аномальної спеки влітку.
У сусідній Польщі покупець голосує гаманцем за малоповерхову забудову, що передбачає затишне й приємне середовище. На перших поверхах більше дрібних магазинів і сервісів, будинки на п’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини
У сусідній Польщі покупець голосує гаманцем за малоповерхову забудову, що передбачає затишне й приємне середовище. На перших поверхах більше дрібних магазинів і сервісів, будинки на п’ять-шість поверхів значно краще сприймаються з погляду масштабу, зросту людини
Зелений простір. У Польщі більшу увагу приділяють створенню камерних дворів і зелених зон у житлових районах, що допомагає мешканцям почуватися ближчими до природи й активніше взаємодіяти одне з одним.
Проєкт житлового кварталу на березі Дніпра в Києві є черговим прикладом недалекоглядної містобудівної політики, яка не враховує потреб мешканців у соціальній інфраструктурі та комфортному транспортному сполученні. Брак пішохідних зон, велодоріжок, недостатня кількість шкіл та дитячих садочків роблять цей район ізольованим і незручним для життя.
Чи винні в цьому численні перевіряльники та контролери, які не догледіли? Бо ж будівельні норми не такі еластичні, щоб прикрити різним тлумаченням очевидні порушення. Чи винна міська влада, яку як-не-як обирають мешканці? Чи винні автори будівельних норм, які, попри величезну кількість прописаних заборон, розробили документи, за якими така забудова цілком можлива? Напевно, кожен доклав до цього свою часточку.
Щоб уникнути таких помилок у майбутньому, треба застосовувати принципи стійкого розвитку: інтегрувати громадський транспорт, створювати доступні рекреаційні зони і планувати будівлі, які будуть енергоефективними й зручними для всіх категорій населення.
Україна може переймати досвід Польщі, де малоповерхова забудова, гармонійніше планування і наявність зелених зон створюють сприятливі умови для життя.
Україні потрібна ґрунтовна реформа будівельних норм, яка дасть змогу адаптувати їх до нових реалій ринку і забезпечити комфортні умови для мешканців. Основними напрямами змін мають стати інтеграція екологічних та енергоефективних стандартів і регулювання щільності забудови.
Олег Гречух