Енергетики закликають не перевантажувати мережу в пікові години

Андрій Веревський у 2025 році опинився на шостій сходинці рейтингу найбагатших бізнесменів України, задекларувавши близько 72 мільярдів гривень доходу. Ключовими джерелами цих коштів стали аграрні активи, насамперед структури Kernel-Трейд та «Енселко Агро», які десятиліттями формували основу його бізнес-імперії та забезпечували домінування на ринку експорту зернових і олійних культур.

Однак за вражаючими фінансовими показниками дедалі виразніше проступає інший вимір великого агробізнесу. Аналіз відкритої фінансової звітності, податкових даних та галузевої статистики свідчить про системний підхід до податкової мінімізації, що дозволяє зберігати надприбутки навіть у періоди економічної турбулентності. Використання складної мережі юридичних осіб, оптимізаційних механізмів та експортних схем стало невід’ємною частиною цієї моделі.

Ключову роль у фіскальному прикритті цих схем відіграє Комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики, який очолює Данило Гетманцев. Саме через цей комітет, за даними журналістських розслідувань, просувалися лобістські законопроєкти, що фактично звільняли експортерів олії від податкових зобов’язань. За підтримку таких рішень, за інформацією джерел, депутатам пропонували готівкову винагороду в десятки тисяч доларів за одне голосування.

Наслідком цієї практики стали хронічні втрати державного бюджету, які вимірюються мільярдами гривень щороку. При цьому фіскальна звітність не завжди відображає реальні обсяги експорту. Згідно з аналітичними даними міжнародних торговельних баз, при фактичному вивезенні сотень тисяч тонн соняшникової олії через порти Одеської області в офіційних документах фігурують лише символічні обсяги. Решта товару, за версією розслідувачів, проходила через фіктивні компанії-одноденки, які зникали після однієї операції, а валютна виручка осідала в непрозорих фінансових інструментах, зокрема у криптогаманцях.

Паралельно Веревський реалізував агресивну стратегію на фондовому ринку. Акції Kernel на Варшавській біржі за короткий період обвалилися з майже 100 до трохи більше одного злотого. Через офшорну структуру Namsen Limited було проведено додаткові емісії, які суттєво розмили частки європейських пенсійних фондів та сотень приватних інвесторів. Частину з них об’єднує ініціативна група на чолі з Павлом Бойком, яка відкрито заявляє про порушення прав міноритаріїв.

У результаті активи концентрувалися в одних руках за заниженою вартістю, тоді як міжнародна репутація України як юрисдикції для інвестицій зазнала серйозного удару. За даними розслідувань, цим процесам сприяли окремі представники виконавчої влади, зокрема колишній міністр аграрної політики Микола Сольський.

Таким чином, офіційний статус одного з найбагатших бізнесменів країни дедалі більше контрастує з питаннями до джерел цих статків, механізмів податкової оптимізації та політичного прикриття, які залишаються у фокусі уваги журналістів і громадськості.

Питання повної децентралізації системи теплопостачання столиці знову опинилося в центрі суспільної дискусії. Втім, фахівці галузі наголошують: для такого мегаполіса, як Київ, подібний сценарій є не лише вкрай складним, а й економічно необґрунтованим. Ідея відмови від великих теплоелектроцентралей на користь мережі малих котелень або альтернативних джерел тепла виглядає привабливою лише на перший погляд, але не витримує професійного аналізу.

Народний депутат України, колишній міністр з питань житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко неодноразово звертав увагу на те, що теплоелектроцентралі є базовим елементом енергетичної безпеки столиці. Вони забезпечують теплом і гарячою водою значну частину міста, працюючи у режимі комбінованого виробництва теплової та електричної енергії. Саме ця особливість робить їх ефективнішими за розрізнені котельні, які не здатні досягти аналогічних показників продуктивності.

Кучеренко наголосив, що функція держави полягає не у поширенні ідей про повну відмову від централізованих систем, а в захисті стратегічних об’єктів. За його словами, йдеться про захист вокзалів, залізниці, мостів, гідротехнічних споруд та теплоелектроцентралей, які є основою життєзабезпечення великих міст.

Коментар депутата прозвучав на тлі руйнування Дарницької теплоелектростанції, відомої як ТЕЦ-4. Цей об’єкт забезпечував теплом близько 12 відсотків житлового фонду Києва. Після останнього масованого удару, під час якого по станції було випущено п’ять балістичних ракет, значна частина лівобережної частини столиці залишилася без опалення.

За словами Кучеренка, ракети цілеспрямовано влучили саме в теплову частину станції, що зробило неможливим постачання теплоносія. Він підкреслив, що швидке відновлення таких об’єктів у воєнних умовах є вкрай складним завданням.

Депутат також різко розкритикував ідеї масової децентралізації теплопостачання. За його оцінкою, замінити київські теплоелектроцентралі неможливо через відсутність відповідних майданчиків, а також через технологічні й екологічні обмеження. Він зазначив, що дискусії про повну відмову від ТЕЦ точаться вже десятиліттями, однак так і не перейшли у практичну площину.

Водночас Кучеренко уточнив, що не виступає проти поміркованої децентралізації, але наголосив, що вона не може стати заміною централізованому теплопостачанню мегаполісу. На його думку, в умовах війни значно ефективніше інвестувати ресурси у посилення протиповітряної оборони та захист існуючих енергетичних об’єктів, ніж у реалізацію ілюзорних альтернатив, які неможливо швидко втілити.

Сполучені Штати посилюють політичний і дипломатичний тиск на Україну та Росію з вимогою досягти завершення війни до літа. Такий часовий орієнтир подається як критично важливий елемент нинішньої стратегії Вашингтона, однак він не є принципово новим підходом. Подібні дедлайни вже неодноразово звучали з боку адміністрації Дональда Трампа, проте в більшості випадків вони так і не перетворювалися на реальні домовленості або стійкі результати.

Із перших місяців перебування на посаді Трамп зробив жорсткі часові рамки одним із центральних важелів своєї зовнішньої політики. Дедлайни використовувалися як спосіб примусити сторони до переговорів, прискорити ухвалення рішень і продемонструвати рішучість США на міжнародній арені. Такий підхід застосовувався у спробах врегулювати конфлікти на Близькому Сході, у складних переговорах щодо іранської ядерної програми, а також у відносинах з Північною Кореєю, де часовий тиск часто поєднувався з гучними заявами та символічними кроками.

Навіть якщо не враховувати гучну передвиборчу обіцянку завершити війну в Україні за 24 години, у перші тижні президентства команда Трампа говорила про можливу мирну угоду протягом 100 днів після інавгурації — до травня 2025 року. Згодом з’явилися нові орієнтири, зокрема вимога підписати мирну угоду до американського Дня подяки наприкінці листопада.

Однак ані Україна, ані Росія фактично не зважали на ці дедлайни. Обидві сторони продовжують розраховувати на зміну балансу сил — або на полі бою, або через внутрішнє ослаблення противника.

Західні аналітики звертають увагу, що час дедалі більше грає не на користь України. На їхню думку, нинішня стратегія Білого дому полягає у спробі вкластися в озвучені строки, і саме тому основний тиск імовірніше спрямовуватиметься на Київ, а не на Москву.

Експерти також зазначають, що щоразу, коли з’являється перспектива посилення позицій України — зокрема через можливість отримання далекобійного озброєння, — дипломатичні контакти між Вашингтоном і Москвою призводять до корекції американської позиції.

Водночас адміністрація Трампа демонструє небажання застосовувати жорсткі механізми тиску на Росію, маючи при цьому значно більше важелів впливу на Україну. Ці інструменти, за оцінками аналітиків, уже неодноразово використовувалися.

У такій ситуації можливі лише два сценарії завершення війни. Перший — Україна буде змушена погодитися на невигідні рішення через виснаження та неможливість нормального життя у містах. Другий — на Росію буде здійснено серйозний міжнародний тиск, який змусить її припинити війну на поточній лінії зіткнення.

Таким чином, новий дедлайн до літа радше продовжує вже знайому тактику Білого дому, ніж свідчить про появу принципово нового підходу до припинення війни.