Енергетичний скандал через вкрадене паливо на українських ТЕЦ під керівництвом Ярослава Дубневича

Згідно з Павлом Демчуком, юридичним радником Transparency International Ukraine, енергетика завжди привертала увагу до можливих корупційних схем. Недавні скандали, такі як «Газова справа» Онищенка, «Роттердам+» та суперечка навколо «Центренерго», за висновками Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, суттєво пошкодили країну. Ці події ускладнили розвиток енергетичної сфери, зробивши її осередком корупційних зловживань на протязі багатьох років.

Одним із найскладніших кейсів у цій галузі є справа братів Дубневичів, пов’язана з розкраданням газу на теплових електростанціях. Правоохоронці оцінюють загальний збиток для держави у розмірі приблизно 2 мільярдів гривень. В справі зазначається причетність колишнього народного депутата, а також численні спроби затягнути судовий процес.

Розглянемо деталі цієї схеми та її можливі наслідки для сучасної України.

У 2016 році Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), розпочала перевірку закупівель газу для Новояворівської та Новороздільської теплових електростанцій на Львівщині. У результаті цієї перевірки виявлено, що енергокомпанії, що керували цими ТЕЦ, використовували пільговий газ, закуплений у «Нафтогазі», не за призначенням.

За обвинуваченням, при закупівлі газу для ТЕЦ, ці компанії створювали видимість того, що газ необхідний для виробництва тепла для населення Новояворівська та Нового Роздолу. З метою зниження цін на тепло для населення, «Нафтогаз» продавав газ за пільговими цінами, інколи утричі дешевше, ніж для інших споживачів. Однак, замість використання газу для генерації тепла, компанії використовували його для виробництва електроенергії, яку продавали на ринку через ДП «Енергоринок».

В результаті цих дій прибутковість виробництва електрики на ТЕЦ значно перевищила нормативи, встановлені НКРЕКП (понад 60% проти 3-5%).

Розслідування цих справ розпочалося в грудні 2016 року, майже одразу після проведення позапланових перевірок на ТЕЦ. За даними детективів Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), практика незаконного використання газу на ТЕЦ тривала протягом двох періодів: у 2013-2015 та 2016-2017 роках.

Головним фігурантом справи є Ярослав Дубневич, один з братів та колишній народний депутат. У зазначений період він разом з Богданом Дубневичем був кінцевим власником підприємств, що управляли вказаними ТЕЦ. У 2019-2020 роках вони передали управління компаніями своїм синам. Додатково, їхнє ім’я також звучить у справі про нелегальний видобуток піску на суму 21 млн гривень.

За період з 2013 по 2015 роки зазначені підприємства уклали кілька договорів з НАК «Нафтогаз» на закупівлю природного газу для виробництва тепла. Обсяг закупівель перевищив 300 мільйонів кубометрів газу на суму понад 1,4 мільярди гривень.

У другому періоді, з 2016 по 2017 роки, було укладено договори на понад 700 мільйонів гривень на закупівлю понад 150 мільйонів кубометрів газу для постачання тепла в міста Львівської області.

Замість використання газу для теплопостачання населення, ТЕЦ використовували його для виробництва електроенергії, що призвело до збитків для «Нафтогазу» приблизно на суму 2,1 мільярда гривень, тоді як ТЕЦ, що були підконтрольні Дубневичам, одержали значні прибутки.

За версією обвинувачення, у злочинну змову вступив менеджмент компаній, керівництво яких перебувало під контролем Ярослава Дубневича. Серед осіб, які звинувачуються, є ексдиректор ТОВ «Енергія» Ігор Кучма, керівник ТОВ «Енергія-Новий Розділ» Ігор Артимко, його заступник Ігор Ільків, фінансовий директор «Енергія-Новий Розділ» Олег Павлишин та ексдиректор ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» Олександр Олексюк.

П’ятеро з фігурантів справи були повідомлені про підозру за перший епізод у 2018 році, а за другий епізод – у 2020 році. Ярославу Дубневичу підозра була оголошена лише 10 жовтня 2023 року, і він став шостим фігурантом. Однак він не з’явився до Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), і тому 17 жовтня його було оголошено у розшук, а 13 листопада заочно арештували Вищим антикорсудом. Богдан Дубневич, брат Ярослава, у справі не фігурує, йому навіть не повідомили про підозру.

Обвинуваченням посадовцям компаній та Ярославу Дубневичу інкримінують заволодіння газом на суму понад 2,1 мільярда гривень та легалізацію незаконно отриманого прибутку від продажу електроенергії. За обвинуваченням, Ярославу Дубневичу вдалося “відмити” понад 450 мільйонів гривень, вивівши ці кошти в офшори та повертаючи їх до України як іноземні інвестиції у зелену енергетику.

Цікаво, що у жовтні 2018 року колишній очільник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Назар Холодницький заявляв, що брати Дубневичі не мають стосунку до газових махінацій на теплових електростанціях у Львівській області.

Від початкових перевірок НКРЕКП до моменту обвинувального акту у суді пройшло три роки, а судовий процес триває вже п’ять років. Transparency International Ukraine стежила за цим кейсом з моменту вручення підозр: зазначається, що в процесі судових слухань були часті неявки учасників справи, відмови у об’єднанні епізодів та навіть закриття провадження через «поправки Лозового».

НАБУ оцінює цю справу як одну з найскладніших у сфері економіки, оскільки досудове розслідування вимагало звернення до дев’яти країн, включаючи Швейцарію, США, Кіпр, Латвію, Словаччину, Канаду та Маршаллові Острови.

Було кілька спроб відібрати справу у Вищому антикорупційному суді (ВАКС), проте Апеляційна палата відхилила ці ініціативи. Після третього перегляду підсудності Апеляційна палата ВАКС прийняла рішення, що всі попередні спроби були необґрунтованими. У серпні 2022 року перший епізод справи було закрито і потім відновлено, що призвело до втрати здобутого прогресу через необхідність почати судове слухання спочатку.

Об’єднання двох епізодів справи в один також не прискорило процес. Цей єдиний епізод передали до ВАКС у січні 2023 року, і наразі провадження вже понад рік перебуває на етапі підготовчого судового розгляду. За шість років з моменту початку розслідування правоохоронці зібрали 300 томів матеріалів, які суд повинен дослідити перед прийняттям рішення.

Компанії «Новороздільська ТЕЦ» та «Новояворівська ТЕЦ», які оцінюються у 800 млн гривень, залишаються під арештом. Також затримано 2,3 мільйона євро, що належать особам, близьким до колишнього нардепа Ярослава Дубневича.

У червні 2018 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) запропонувала передати обидві ТЕЦ під управління Агентства з управління активами (АРМА). Суддя Солом’янського районного суду у Києві підтримав цю ініціативу, і через чотири місяці АРМА призначило тимчасового управителя компанії «Гарант Енерго М».

Проте управитель стикнувся з активним опором від власників ТЕЦ: персонал відмовлявся виходити на роботу, обладнання демонтували, технічну документацію знищували, а через суд намагалися повернути контроль над активами.

У вересні 2019 року закінчився термін договору з управителем «Гарант Енерго М», і було оголошено новий конкурс. Тендерний комітет вирішив залишити старого управителя для генерації енергії та вибрати нового для розподілу енергії (ТОВ «Альтернатива-Т-ХХІ»). Проте «Гарант Енерго М» не виконав умови, не звітував про готовність до опалювального сезону та не погасив заборгованості із заробітної плати перед «Нафтогазом».

В результаті обидві ТЕЦ без конкурсу передали в управління ТОВ «Нафтогаз Тепло» через заборгованість із зарплати. Ця справа стала важливим драйвером для впровадження процедури «виняткового» управління арештованими активами, що передбачена ст. 21-1 Закону про АРМА. Це дозволило уряду ефективно передавати управління критично важливим інфраструктурним об’єктам, таким як ТЕЦ, для забезпечення їх нормального функціонування.

Незабаром справа перейде на етап розгляду по суті. Організація Transparency International Ukraine наголошує на важливості справедливого та неупередженого судового процесу в даній справі, особливо оскільки вона має прямий вплив на добробут мешканців українських міст і включає колишнього народного депутата, замішаного у складних фінансових схемах.

Розгляд справи не можна очікувати надто швидким, оскільки матеріали кейсу налічують понад 300 томів. Можливо, окремі обвинувачені укладуть угоди з прокурорами, які будуть затверджені Вищим антикорупційним судом (ВАКС). У випадку обвинувального вироку, фігурантам справи загрожують серйозні покарання – до 15 років позбавлення волі за сукупністю злочинів, за які їм інкримінується.

Окрім того, Ярослава Дубневича також обвинувачують у заволодінні 93 мільйонами гривень, призначеними для «Укрзалізниці». За версією обвинувачення, група службових осіб спільно з підконтрольними підприємствами організувала проведення відкритих торгів на закупівлю стрілкових переводів, що призвело до переплат. Ця справа також знаходиться на етапі підготовчого засідання у ВАКС.

Очікується, що результати судового розгляду цих справ будуть цікавими як у плані процесу збору доказів, так і з точки зору матеріального права. Це може мати важливий стримувальний ефект для тих, хто спробує зловживати тарифною державною політикою.

Схожі статті

Тетяна Овдієнко та її майнові активи: дивні подарунки та нерухомість, яка потребує додаткових роз’яснень

Заступниця керівника відділу Київської митниці Тетяна Овдієнко опинилася під пильним оком громадськості після того, як її декларація про майновий стан потрапила в поле зору антикорупційних медіа. У документах зазначено, що посадовиця отримала значні грошові подарунки, суми яких майже зрівнялися з офіційним річним доходом її родини. Це викликало низку запитань щодо прозорості таких фінансових операцій, оскільки значна частина цих коштів не є відомою громадськості.

Крім цього, в декларації Тетяни Овдієнко вказано наявність нерухомості в Борисполі, Київська область. Однак цей об'єкт заслуговує на особливу увагу: квартира площею 42,6 м² була придбана за 200 тисяч гривень у вересні 2017 року, що значно нижче за ринкову вартість подібного житла на той час. Формально власницею є сама Тетяна Овдієнко, проте право проживати в квартирі також мають її чоловік, Олександр Сердюк, та син.

Чоловік декларантки володіє одразу трьома земельними ділянками в селі Сергіївка Прилуцького району Чернігівської області. Усі вони куплені 20 лютого 2023 року:

дві ділянки площею 5,65 га кожна (задекларована вартість — по 155 тис. грн);

одна ділянка площею 1,4 га (38 тис. грн).Загалом ідеться про понад 12 гектарів землі. У документі вказано, що земля приносить дохід через оренду, але немає детальної інформації про її фактичне використання чи врожайність. Це важливий момент, бо такі площі часто оформлюють не для «городу», а як актив.

Із рухомого майна сім’я декларує лише один автомобіль — Toyota Camry 2016 року випуску. За даними декларації, авто було придбане 4 січня 2022 року чоловіком чиновниці за 170 тис. грн. Це заявлена вартість угоди.

Сукупний офіційний дохід родини за 2024 рік становить 241 тис. грн.Основний дохід — зарплата чоловіка у держпідприємстві «Міжнародний аеропорт “Бориспіль”»: 114 тис. грн на рік. Додатково він отримав 26 тис. грн за здачу майна в оренду (ТОВ «Агрікор Холдинг») та ще 16 тис. грн зарплати за сумісництвом у ТОВ «Агро-Картель».

І саме на цьому фоні виникає те, що привернуло увагу антикорупційних журналістів: готівкові «подарунки».

Тетяна Овдієнко задекларувала 40 тис. грн подарунку від свого батька, Володимира Борисовича Овдієнка.

Її чоловік задекларував 35 тис. грн подарунку від свого батька, Івана Михайловича Сердюка.

Разом — 75 тис. грн «подарованих коштів» від родичів. Ці гроші — майже третина від загального задекларованого доходу сім’ї за рік і, зауважимо, перевищують офіційний особистий дохід самої чиновниці. Саме ця пропорція викликає питання в антикорупційників: наскільки економічно реалістично, що батьки дарують десятки тисяч гривень готівкою в умовах війни, і чи не є це способом легалізувати сторонні надходження.

Ще один нюанс — ліквідні активи. У декларації вказано не лише нерухомість і землю, а й наявність істотних грошових запасів у родини. Це важливо з точки зору антикорупційного аналізу, тому що на фоні скромних задекларованих доходів утримання житла, землі понад 12 гектарів і авто бізнес-класу виглядає фінансово напруженим без додаткових джерел. Саме тому журналісти та антикорупційні ініціативи говорять про ймовірні «приховані доходи» або використання родичів як формальних дарувальників.

Тетяна Овдієнко — не топ-політик національного рівня, а чиновниця митниці. Але саме митниця — одна з найчутливіших до корупції ланок держави під час війни: це і контроль потоків товарів, і специфіка ухилення від податків, і контрабанда. Будь-яка невідповідність способу життя доходам у таких посадовців цікавить і суспільство, і правоохоронців.

Формально подарунки від батьків можна декларувати і це не заборонено. Проблема починається там, де «подарунок» стає інструментом, щоб пояснити походження готівки, яка не виглядає співмірною офіційній зарплаті. Особливо коли мова не тільки про кеш, а й про землю в десятки гектарів і авто бізнес-класу, куплене незадовго до або під час повномасштабної війни.

На тлі загального тиску на корупцію в держсекторі й тренду на перевірку статків посадовців (у т.ч. через воєнний стан і суспільний запит на прозорість) такі декларації стають не просто формальністю, а потенційним приводом для перевірок активів родини.

Антикорупційне розслідування щодо колишнього директора департаменту транспорту КМДА Руслана Кандибора

Антикорупційні органи ініціювали перевірку фінансових активів та способу життя Руслана Кандибора, колишнього директора Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації (КМДА). Цей процес включає ретельний моніторинг походження майна, банківських рахунків та готівкових заощаджень не лише самого посадовця, а й членів його родини, зокрема дружини Ольги Кандибор та доньки Дарини Кандибор. Крім того, у рамках перевірки будуть проаналізовані фінансові зв’язки інших близьких родичів, пов’язаних із екс-чиновником.

Захід було розпочато у вересні 2025 року, одразу після того, як Кандибора було звільнено з посади за «згодою сторін». Слідчі органи мають на меті з’ясувати, чи відповідають доходи і активи родини екс-чиновника його офіційним доходам і чи не були вони отримані шляхом корупційних чи незаконних схем. Особливу увагу приділяють можливим фінансовим зв’язкам, які могли б свідчити про порушення законодавства в умовах конфлікту інтересів.

Руслан Кандибор очолював Департамент транспортної інфраструктури КМДА з серпня 2021 року. У липні 2025 року йому оголосили підозру за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки) у зв’язку з аварійною ситуацією в київському метрополітені взимку 2023 року. За версією слідства, Кандибор та підпорядковані йому структури проігнорували загрозу руйнування тунелю на «синій» гілці метро (ділянка між станціями «Деміївська» – «Либідська»), що призвело до зупинки руху, багатомісячного обмеження роботи лінії і збитків бюджету столиці більш як на 164 млн грн. Сам Кандибор свою провину заперечує і називає претензії маніпулятивними, стверджуючи, що причини аварійного стану — у проєктних помилках ще часів будівництва.

Після оголошення підозри суд відсторонив Кандибора від посади і відправив під нічний домашній арешт. Прокуратура наполягала на цілодобовому арешті з електронним браслетом і заявила, що оскаржуватиме м’якіший запобіжний захід. У вересні 2025 року мер Києва Віталій Кличко підписав розпорядження про звільнення Кандибора з КМДА «за згодою сторін».

Попри офіційні доходи, задекларовані Кандибором, питання виникли саме до рівня життя його сім’ї. Річна зарплата посадовця становила близько 1,15 млн грн (у середньому приблизно 96 тис. грн на місяць), однак родина, за наявними даними, володіє кількома квартирами, земельними ділянками на Львівщині, тримає значні суми готівкою — понад 70 тисяч доларів США і 25 тисяч євро — та має великий автопарк.

У переліку автівок фігурують одразу кілька ретро-автомобілів і два сучасні Mercedes-Benz. Один із них — Mercedes-Benz GLC 300 2018 року випуску, придбаний у 2024 році, тобто вже під час повномасштабної війни. Саме такі активи — рухоме майно, що оформлене на членів сім’ї або пов’язаних осіб — зараз і цікавлять антикорупційні органи, оскільки вони можуть бути ознакою так званого «непояснюваного збагачення» (коли стиль життя не відповідає офіційним доходам). Цей блок перевірки стосується не лише самого Кандибора, а й дружини та доньки, які, за версією слідства, могли виступати номінальними власниками.

Детективи вимагають від банків повні виписки щодо руху коштів по рахунках усіх членів сім’ї та родичів Кандибора, щоб відстежити перекази, великі готівкові внесення, купівлю нерухомості й автомобілів, а також можливі конвертаційні операції. Такі запити стандартні для перевірок активів місцевих чиновників, але в цьому випадку масштаби запиту явно виходять за межі однієї лише зарплатної картки ексчиновника — перевіряють фактично весь сімейний контур.

Розслідування рівня життя Кандибора має одразу два виміри. Перший — публічний: ідеться про чиновника, якого вже підозрюють у службовій недбалості, що коштувала місту сотні мільйонів гривень і паралізувала одну з ключових гілок метро Києва. Другий — системний: це тест на те, чи готові антикорупційні органи копати не лише «технічну вину» за аварію, а й можливе незаконне збагачення, що могло накопичуватися роками, поки він працював у департаменті.

Тепер слідчі намагаються встановити, чи не є майно родини Кандибора, включно з нерухомістю, готівкою і дорогими авто, прихованими активами, сформованими за рахунок зловживання службовим становищем. Якщо цю невідповідність буде доведено, наступним кроком може стати не лише справа про недбалість, а й окремі підозри щодо незаконного збагачення або декларування недостовірних відомостей.

Корупційні схеми постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів: ціна людських життів

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.

Антикорупційне розслідування проти очільника Антимонопольного комітету України: нові подробиці справи

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) спільно з Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) завершило досудове розслідування у справі, що стосується одного з найвищих посадовців країни — голови Антимонопольного комітету України Павла Кириленка. За інформацією слідчих, справа пов'язана з не задекларованими об’єктами нерухомості та автомобілем, які, за даними НАБУ, належать або перебували у користуванні самого Кириленка чи його близьких осіб. В електронній декларації за 2024 рік були умисно приховані 20 об'єктів нерухомості, а також автомобіль BMW X3, оформлений на родичів посадовця.

Слідство вважає, що це було зроблено з метою уникнення відображення фактичного майна, що могло б вплинути на прозорість декларації та порушити етичні стандарти високопосадовця. Тепер справа направлена до суду, і відповідно до чинного законодавства, Кириленко може понести відповідальність за неправдиві дані в декларації, що є порушенням антикорупційного законодавства України.

До незадекларованого майна, за версією слідства, увійшли:

шість квартир у Києві та Ужгороді;

житловий будинок під Києвом площею понад 220 м²;

дві земельні ділянки;

два гаражні бокси; шість паркомісць;

три нежитлові приміщення загальною площею понад 190 м².

Окрім того, дружині Кириленка (Аллі Кириленко) інкримінують пособництво у незаконному збагаченні, оскільки частина майна була оформлена саме на родичів її родини.

Варто зазначити, що це не перше кримінальне провадження щодо Кириленка: раніше йому вже повідомляли підозри за незаконне збагачення та подання недостовірних відомостей у деклараціях за 2020–2023 роки.

Справу вже передано до суду — тепер їй буде присвячено судовий розгляд, який встановить міру відповідальності для посадовця та його дружини.

Суспільний резонанс цієї ситуації підкреслює очікування громадськості на прозоре правосуддя та справедливе покарання для високопосадовців, які можуть зловживати службовим становищем.