Висновок військового аналітика Олександра Коваленка вражає: припинення західної допомоги є майже неможливою подією, але він обачливо розглядає три можливі сценарії в разі його настання, готуючись до будь-яких можливих труднощів.
В останні дні низка західних видань та аналітиків навперебій стала публікувати матеріали, присвячені перспективам України у війні з Росією у разі припинення допомоги від західних партнерів. Щось подібне ми вже могли бачити напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 24 лютого 2022 року, і після самого вторгнення, коли Україні давали 96 годин на утримання російської армії, потім термін збільшився до кількох тижнів і пізніших прогнозів — до місяця.
Жоден із них не підтвердився. Україна другий рік не лише успішно стримує російські війська, а й змогла зробити немислиме для багатьох аналітиків – звільнити частину окупованих територій. З іншого боку, зараз ситуація дещо інша і на цьому тлі є як позитивні версії розвитку подій, так і абсолютно апокаліптичні, схожі на ті ж 96 годин і кілька тижнів.
Позитивний сценарій
Якщо розглянути позитивні сценарії, то здебільшого вони базуються на тому, що за час війни українська армія спромоглася захопити набагато більше російської техніки, ніж їй поставили західні партнери. В Україні навіть існує такий жарт, що головним партнером України з ленд-лізу виявилася російська армія.
І справді, згідно лише із верифікованими, підтвердженими документально (фото і відео), даними, Сили оборони України (СОУ) затрофеїли понад 2 900 одиниць російської техніки. Зазначу, що верифіковані дані – це не фактичні, і вони завжди сильно відрізняються у меншу сторону.
Наприклад, лише російських танків українські війська захопили 597 одиниць, у тому числі найсучасніші Т-90. В Україні сформовано цілу роту з танків Т-90 модифікацій А/АК/С/М “Прорив”. Бойових броньованих машин (ББМ) було захоплено понад 800 одиниць! І так далі…
Але в цьому райдужному сценарії є дуже важливий нюанс, а саме — переважна частина трофейної техніки потребує ремонту, часом із заміною унікальних запчастин, що виготовляються тільки в Росії, а також боєкомплекту. А тому в реальності тільки певна частина трофейної техніки швидко поповнила склад СОУ, інша частина – через деякий час, а якась частина так ніколи і не зможе бути використана за призначенням. А тому трофейну компоненту не слід переоцінювати і надавати їй значення, порівнянного з поставками західної техніки.
Негативний сценарій
Негативні сценарії, з якими зараз можна ознайомитися, зовсім відірвані від реальності ще більше, ніж позитивні. У них йдеться про дуже швидке падіння оборони України та захоплення територій у гранично стислі терміни. Але дилема полягає в тому, що в більшості випадків ці сценарії проектуються на наступальні можливості російських окупаційних військ станом на лютий-березень 2022 року, без урахування значного погіршення цих показників на сьогодні.
Росія у війні проти України втратила свій наступальний потенціал. Якщо у 2022 році російські війська наступали на Київ угрупуванням 40 тисяч з території Білорусі, через Чернігівську, Сумську та Київську області, і змогли дійти до столиці України, то зараз угруповання більш ніж у 40 тисяч другий місяць намагається оточити маленьке містечко Авдіївка, до якого від лінії зіткнень (ЛБЗ) потрібно було подолати від 1,5 до 2,5 км.
Навіть з урахуванням зменшення боєздатності СОУ у росіян якісно ці показники вже не зміняться, і вони аж ніяк не дозволять їм просуватися вглиб території України так само швидко, як два роки тому.
А тому все ж таки реальніший сценарій подій, при припиненні підтримки України партнерами, виглядає дещо інакше.
Реалістичний сценарій
Перш ніж описати більш реалістичний сценарій, я зазначу, що навіть він не буде відповідати дійсності. Чому? Тому що підтримка партнерами України повністю ніколи не припиниться, можуть виникнути тимчасові затримки, але не повне заморожування постачання. Проте розглянемо такий варіант. Нині російські війська застосовують переважно піхотну компоненту у наступі. Це обумовлено нестачею механізованої компоненти та її штатним дефіцитом. Тобто, якщо говорити про наступ росіян за вищезгаданого сценарію, то воно здійснюватиметься так само, як і по всій ЛБЗ.
Українська армія за відсутності підтримки партнерів пропорційно знижуватиме кількість артилерійських пострілів на добу з 5-7 тис. до 1 тис. і менше. Власне виробництво боєприпасів зможе дозволити тримати цей рівень, але не забезпечить усіх потреб артилерії в обороні. Це дозволить російським військам, навіть превалюючою піхотною компонентою, але результативніше проводити наступ.
Також важливо приділити увагу тому, що протягом усього 2023 року СОУ регулярно отримували від партнерів номенклатуру засобів, які практично не використовувалися. Йдеться про ПТРК Javelin, протитанкові NLAW і AT-4 та інші. Крім того, продовжувалося виробництво високоефективного українського ПТРК “Стугна-П” та ПТУР до нього.
Але всі ці засоби були витіснені з ЛБЗ дронами, які стали прокляттям для російської техніки. Можна говорити про достатні запаси цих засобів, накопичених для ведення бою, як на близьких, так і середніх дистанціях з російською технікою. Тобто проблеми для механізованої компоненти російських військ, навіть за зниження концентрації артилерійського вогню, як були, так і залишаться.
Проте стримування наступу російських військ буде поставлене під питання, і оборонний потенціал СОУ очікувано знизиться. Основними опорними рубежами стануть не лінії оборони, а природні перешкоди: річки, озера, райони з контролем СОУ панівних висот, лісові масиви, а також населені пункти із щільною низькою та високоповерховою забудовою.
Російське командування й надалі прагнутиме, насамперед, вийти на адміністративні кордони Луганської та Донецької області, а також розвиватиме наступ у Харківській області та з перспективою виходу до Дніпропетровської області. Але з урахуванням обмежених можливостей росіян щодо просування їхньої піхотної компоненти і за незмінно високих втрати в особовому складі, вихід на Слов’янськ і Краматорськ, як і на лівобережжя річки Оскол по лінії Лиман-Борова-Купянськ, може зайняти від півроку до року активних наступальних дій.
Вихід росіян на правий берег Херсонської області за таких умов є малоймовірним, проте буде поставлене питання про перебування на лівому березі підрозділів СОУ, які останнім часом розширили плацдарм уздовж узбережжя. Цей плацдарм буде залишено.
У Запорізькій області буде втрачено контрольовану зону в районі Вербового-Роботиного, досягнуту за результатами літнього наступу. Це може спонукати росіян до більш активних дій в області, і російська група військ “Запоріжжя” розгорне наступ на Оріхів та Гуляйполе. Проте дійти до самого Запоріжжя їм не вистачить ресурсу, з урахуванням сформованих у регіоні ліній оборони та рубежів.
Як би там не було, а відсутність допомоги від міжнародних партнерів вкрай негативно позначиться на ситуації у зоні бойових дій, і протягом року Україна втратить низку територій на сході та півдні країни. Це може посилити позиції Росії на геополітичній арені, і Москва на тлі просування своїх військ розгорне безпрецедентну кампанію щодо примусу України до переговорів на російських умовах.
Фактично, відсутність допомоги від партнерів позбавить Україну можливості формувати сили для контрнаступальних операцій, а оборона буде менш надійною через брак повного спектру необхідних засобів. Зі свого боку, через переважаючу піхотну компоненту російські війська будуть нести стабільно високі втрати, що змушуватиме їх проводити регулярні перегрупування та доукомплектування підрозділів, що також впливатиме на темпи їхнього просування, яке, якщо говорити про плани захоплення всього лівого берега, може зайняти роки.
Але знову ж таки, повторюся, такий сценарій можливий виключно за повної відсутності допомоги від Заходу, а це неймовірний варіант, про який здебільшого мріють російські пропагандисти, але зовсім не відповідає державним інтересам як США, так і Європейського союзу. Проте його розгляд наперед дозволяє Генштабу ЗСУ та військово-політичному керівництву підготувати план відповідних дій на випадок гіпотетичної кризи.
