Війна

Начальник Дергачівської міської військової адміністрації В’ячеслав Задоренко оприлюднив свої статки за 2024 рік, згідно з інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі декларацій. Документи свідчать про наявність у нього значних фінансових ресурсів, великих земельних масивів та елітного автомобіля. Декларація Задоренка містить не лише відомості про його особисті доходи, але й про активи, які належать його родині.

Зокрема, в декларації йдеться про те, що В’ячеслав Задоренко володіє земельними ділянками у Дергачах, сумарна площа яких перевищує 70 тисяч квадратних метрів. Окремі ділянки мають різну оцінку, причому ціна земель коливається від кількох сотень до кількох тисяч гривень. Найбільша з ділянок має площу понад 7,5 тисяч квадратних метрів, її оцінили трохи більше ніж у 5,5 тисяч гривень.

У квітні 2024 року Задоренко придбав позашляховик Toyota Land Cruiser 200 2020 року випуску, що належить до елітного сегмента автомобілів.

Фінансові активи родини також вражають. Начальник МВА зберігає 1,5 млн грн та 130 тисяч доларів США готівкою, а також понад 160 тисяч гривень на банківських рахунках. Його дружина задекларувала 7 млн грн готівки та кошти на рахунках у національній та іноземній валюті.

За 2024 рік Задоренко отримав понад 1,1 млн грн заробітної плати на посаді керівника МВА. Його дружина заробила понад 5,7 млн грн від підприємницької діяльності та ще понад 340 тисяч гривень у місцевій лікарні.

Попри високі доходи, родина також отримувала соціальні виплати як внутрішньо переміщені особи: 18 тисяч гривень на сина та додаткові суми від Управління соцзахисту.

Публікація декларації викликала суспільний резонанс, зважаючи на скромну офіційну вартість землі та значні обсяги готівки в сім’ї чиновника.

Минулорічні системи протиповітряної оборони, які вважалися ефективними для знищення ворожих ракет, сьогодні вже не гарантують того ж рівня захисту. Таку думку висловив генерал-лейтенант Ігор Романенко, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України, в ефірі телеканалу «Еспресо». Відзначаючи зростання загрози з боку російських ракет, Романенко зазначив, що модернізація ворожих ракетних комплексів серйозно ускладнила завдання їх перехоплення традиційними засобами ППО.

Зокрема, зміни торкнулися таких ракет, як «Іскандер-М» і «Кинджал». Остання є модифікацією «Іскандера», яка здатна запускатися з літаків МіГ-31, що додає їй мобільності та підвищує ймовірність нанесення ударів з неочікуваних напрямків. Крім того, за словами Романенка, нові версії ракет оснащені удосконаленим програмним забезпеченням, що дозволяє значно підвищити їх точність і здатність маневрувати під час польоту. Це робить їх перехоплення значно складнішим завданням для існуючих систем протиповітряної оборони, на яких Україна наразі покладається.

За словами Романенка, українська сторона вже зібрала відповідні дані і статистику та передала їх виробникам систем протиповітряної оборони. Він наголосив, що необхідна реакція західних партнерів — зокрема, можлива корекція програмного забезпечення й модернізація перехоплювачів, щоб підвищити їхню ефективність. Особливо актуально це в умовах, коли батарей Patriot в Україні обмежена кількість.

Цю картину також відображали міжнародні медіа: Financial Times повідомляв, що російські ракети навчилися змінювати поведінку на кінцевому відрізку траєкторії — пікірувати під великим кутом або маневрувати так, щоб «заплутати» перехоплювачі Patriot. Видання наводило випадки, коли подібні модифікації допомагали рф завдавати удари по українських об’єктах, зокрема по підприємствам, що виробляють БпЛА.

Експерт також уточнював технічні межі керованості деяких типів ракет: зокрема, він зазначав, що «шахеди» залишаються керованими приблизно на дистанції до 150 км, а для збільшення дальності ворог розгортає стаціонарні пускові майданчики. Паралельно в матеріалах згадувався британський проєкт «Octopus» — безпілотники-перехоплювачі, які планують виробляти та постачати для протидії російським дронам.

Підсумовуючи, Романенко закликав партнерів врахувати нові тактичні й технічні реалії на полі бою та шукати шляхи оновлення засобів поразки і програмного забезпечення, аби знову підвищити шанси на перехоплення модернізованих ракет. Наразі, за його словами, досвід і статистика вже передані виробникам, і від реакції Заходу залежатиме, наскільки швидко вдасться відповісти на ці виклики.

В Україні існують реальні можливості для створення безпілотників із компонентами вітчизняного виробництва — від модулів управління до силових установок для FPV-дронів. Це не лише питання іміджу чи експерименту, а стратегічна ініціатива, яка здатна змінити підходи до оборонної та цивільної електроніки в цілому.

Виготовлення власних модулів і двигунів відкриває низку переваг. По-перше, мінімізується залежність від імпортних ланцюгів постачання, які в умовах конфлікту чи санкцій стають вразливими. По-друге, локалізація виробництва прискорює цикл удосконалення — інженери та виробники отримують швидкий зворотний зв’язок від польових випробувань і можуть оперативно впроваджувати зміни. По-третє, це стимулює розвиток суміжних галузей: мікроелектроніки, акумуляторних технологій, автоматизованого виробництва та тестування.

Експерт також прокоментував технічні можливості російських «шахедів» і уточнив дистанцію, на якій вони залишаються керованими: «Я вкотре хочу наголосити, що керованими “шахеди” можуть бути лише на відстані до 150 км». За його словами, ворог посилює розміщення стаціонарних пускових майданчиків, але дальність керування обмежена.

У матеріалі згадується й про міжнародну допомогу: Велика Британія працює над проєктом «Octopus» — безпілотниками-перехоплювачами для боротьби з російськими «шахедами». Міністр із питань обороноздатності та промисловості Британії Люк Поллард повідомив, що планується виробництво близько 2 000 таких безпілотників на місяць для постачання в Україну з метою перехоплення ворожих БПЛА.

Заяви Храпчинського підкреслюють, що технічна база для локального виробництва у нас є, але економічні виклики (насамперед — собівартість) і масове виробництво в Китаї визначають ринок комплектуючих. Паралельно міжнародні ініціативи повинні підсилити оборонні можливості України в короткостроковій перспективі.

Святогірська громада розташована в Донеччині, всього за 14 кілометрів від лінії фронту, і нині знаходиться в зоні активних бойових дій. Щодня тут можна почути вибухи, а російські дрони та керовані авіаційні бомби регулярно атакують територію громади. У відповідь на ці загрози українська армія активно працює над зміцненням оборони, і вже в 2024 році на території громади розпочали будівництво фортифікаційних споруд, щоб забезпечити надійний захист і не дати ворогу можливості просуватися далі.

Проєкт по укріпленню Святогірської громади реалізується за підтримки Полтавської обласної військової адміністрації, а самі укріплення охоплюють понад 21 кілометр. Це бетонні блоки, вогневі точки, бліндажі та інші об’єкти, які повинні забезпечити максимальний захист для військових та місцевих мешканців у разі наступу. Важливість цих споруд важко переоцінити, адже вони є частиною стратегії оборони України на Донбасі, який, як і раніше, є однією з найгарячіших точок конфлікту.

Наскільки нині небезпечно залишатися у Святогірську, та чи стала нова лінія оборони частиною корупційної схеми, дізнавалися журналісти Реальної Газети.

Ще торік на території Святогірської громади розпочали масштабне будівництво фортифікаційних споруд — бліндажів, вогневих точок та бетонних укріплень. Народний депутат Ярослав Железняк стверджує, що замість реальних укріплень були зведені лише імітаційні конструкції, які не відповідають вимогам обороноздатності. Він заявив, що через фіктивні контракти, завищені ціни та «фронтові» компанії було виведено близько 200 мільйонів гривень. Відтак, аби спростувати таку заяву, Полтавська ОВА організувала престур на Донеччину, щоби журналісти мали можливість особисто оглянути споруди.

«Як бачите, ми тут, і крім нас тут нікого більше немає. Основна мета нашого приїзду — це показати, що фортифікаційні споруди збудовані, вони на підконтрольній території України. Дані фортифікаційні споруди проєктувалися і будувалися відповідно до проєкту, який був розроблений проєктною організацією на замовлення Генерального штабу й проєктного інституту Міністерства оборони України», — сказав тимчасово виконувач обов’язки начальника Полтавської ОВА Володимир Когут.

Журналісти звернулися до Народного депутата Ярослава Железняка з питанням, що він думає стосовно такого престуру. Від своїх слів нардеп не відмовляється, натомість каже, що організаторам вже потрібно готуватися до допитів. Свої претензії до фортифікаційних споруд, зведених під керівництвом Полтавської обласної військової адміністрації, він також не раз озвучив у відео на своєму YouTube-каналі.

«Існує цілеспрямований та чіткий план привласнення близько 200 мільйонів гривень, який, на жаль, успішно реалізували у 2024 році. Полтавська ОВА взяла на себе один із ключових напрямів робіт на Донеччині, ближче до Покровська», — розповідає народний депутат України від партії «Голос» Ярослав Железняк.

У відповідь т.в.о. начальника Полтавської ОВА Володимир Когут запевнив, що адміністрація курувала роботи виключно на території Святогірської громади Донецької області, а народний депутат казав про Покровський район:

“Ми перебуваємо у Святогірському. Це — Краматорський район, Святогірська територіальна громада”.

4 вересня 2025-го стало відомо, що Національне антикорупційне бюро України виправило до своєї підслідності кримінальне провадження щодо можливих зловживань посадовців Полтавської ОВА та пов’язаних із ними підрядників під час будівництва фортифікаційних споруд у зоні бойових дій.

Раніше ця справа перебувала в Бюро економічної безпеки на Полтавщині. Тамтешні детективи припускали, що службові особи ОВА спільно з підрядниками завищували вартість матеріалів у звітах. У документах, які передали до суду, йшлося, зокрема, про дерев’яні бруски, які у звітах коштували понад 9 тисяч гривень за кубометр, тоді як середня ринкова ціна — близько 6,6 тисячі. За підрахунками БЕБ, це могло спричинити збитки державі на понад 3 мільйони гривень.

Натомість Володимир Когут запевняє, роботи були не тільки виконані в рамках закладеного бюджету, а ще й кошти вдалося заощадити:

«Закінчилися роботи взимку 2024 року. Загальний кошторисний бюджет, згідно з проєктно-кошторисною документацією був з доповненнями, тому що коли приїхали виконувати роботу, виникла деяка ситуація на місцевості. Прийшлося коригувати деякі речі. Загальний бюджет становив 381 мільйон гривень. Згідно з актами від підрядника, загальна цифра склала 375,5 мільйонів гривень. Відповідно 5,5 мільйонів гривень, які були зекономлені, повернуті до державного бюджету», — наголосив Володимир Когут.

У Святогірській громаді фортифікаційні роботи виконували під керівництвом двох обласних військових адміністрацій — Полтавської та Хмельницької. Роботи розпочали й завершили майже одночасно, зазначив начальник Святогірської міської військової адміністрації Володимир Рибалкін. І додав, що побудувати лінію оборони поблизу фронту — задача не проста. Під час робіт працівники часто потрапляли під ворожі атаки. А у суму робіт входить не тільки вартість будівельних матеріалів, а й оплата роботи працівників та технічного ресурсу.

«Працювало багато людей, техніки, будували ж і великі об’єкти, а для цього потрібні й крани, й екскаватори. Тобто це великі роботи, і ми їх зробили вчасно», — каже Рибалкін.

За його словами, під час будівництва не обійшлося без неприємностей: є поранені, підбита техніка, стався підрив екскаватору.

Водночас триває процес передачі робіт до Державної спеціальної служби транспорту. Це передбачає ретельну перевірку кожного об’єкта — від точності відповідності проєкту до технічного стану укріплень. Паралельно усуваються незначні недоліки, виявлені під час інспекцій, аби забезпечити максимальну готовність споруд до виконання бойових завдань у разі загострення ситуації на фронті.

«Виконується робота приймання й передачі даних споруд на баланс нашої служби, ВОПи (взводні опорні пункти) обстежуються. Є деякі недоліки, які одразу усуваються підрядними організаціями. Що саме це за недоліки, я не можу сказати. Також триває робота з приймання та перевірки документації. Вже зараз прийнято 2 опорних пункти, по інших роботи тривають», — розповів військовослужбовець Державної спеціальної служби транспорту.

Роки війни навчили українських захисників цінувати кожен метр укриття. Бо на початку війну укриттями слугували траншеї у посадках. Серед тих, хто вже бачив нові укріплення на власні очі, військовослужбовець Святослав.

Він дає позитивну оцінку виконаним роботам: «У 2022 році ми просто раділи траншеї у посадці, тут укріплені стінки широка траншея, не вузька, що сам ледве проходиш. Вже поросло травою, а влітку це — добре, це додаткове укриття. Загалом же фортифікації створені для життєдіяльності, щоби ти не рив собі нору десь, і тут я бачу, що умови створенні й основа на мою думку хороша. Натягнути сіточку від дронів, облаштуватися, й можна давати відсіч ворогу», — каже військовослужбовець Святослав.

Святогірська громада й досі живе під постійною загрозою війни. Від лінії фронту її відділяє всього кілька кілометрів — найближчий населений пункт громади близько 10 км від зони бойових дій. Попре це тут залишаються понад 2,6 тисячі людей, хоча ще після деокупації у 2022-му їх було понад 3 тисячі.

Щодня виїжджає кілька родин, частина евакуюється через державні програми, частина — власними силами. А небезпека для мирних жителів лише зростає: громада відчуває удари С-300, шахедів, крилатих ракет, а особливо «КАБів» (керованих авіаційних бомб), проти яких не існує захисту.

«Наші люди бачили фактично все. Наприклад якщо ми кажемо про Ярову, то там фактично немає жодного двора. У Святогірську теж немає жодної неушкодженої будівлі. Трошки інше тут життя і трошки інші тут дії. Тому найголовніше у нас питання зараз це — евакуація й взаємодія з військовими, які виконують свої безпосередні обов’язки на лінії бойового зіткнення», — розповідає Володимир Рибалкін.

У такій ситуації питання укріплень дуже важливе. Якщо росіяни все ж таки почнуть тиснути, перед противником має постати не просто ряд укриттів, а складна, продумана система фортифікацій, підкріплена десятками кілометрів траншей, бетонних блоків та вогневих точок. Це не лише перешкода на шляху ворога, але й нова можливість для українських воїнів тримати позицію та завдавати значних втрат противнику.

У вересні 2025 року зафіксовано понад 19 тисяч випадків самовільного залишення військових частин, повідомив Ігор Луценко. Він зазначив, що якщо враховувати усі випадки цього року, загальна кількість таких інцидентів наближається до 160 тисяч. Водночас, за словами Луценка, офіційна статистика не дає повного уявлення про ситуацію, оскільки реальна кількість осіб, які залишили свої частини, значно вища.

Зокрема, Луценко акцентував увагу на тому, що дані статистики формуються лише на основі зареєстрованих кримінальних проваджень, а ці справи, в свою чергу, мають певні обмеження. Причина в тому, що відсутність достатньої кількості кадрів у службах, які займаються реєстрацією таких випадків, призводить до заниження офіційних показників. Таким чином, реальна картина значно складніша, і не відображає повного масштабу проблеми.

Причину збільшення випадків саме у вересні дипломат і військовослужбовець пояснив просто: після відпусток повернулися працівники, які реєструють кримінальні провадження, тож підрахунки «на моменті реєстрації» зросли. Луценко вказав, що це не означає реального падіння дисципліни в інші місяці — скоріше, відображає адміністративні та реєстраційні особливості.

Такий розрив між фактичними випадками та офіційною статистикою, на думку експертів, ускладнює планування заходів щодо утримання особового складу, реагування на проблеми з мобілізацією та формування кадрової політики в збройних силах.

Вирішення проблеми Луценко бачить у збільшенні ресурсів для реєстрації та розслідування кримінальних проваджень, а також у комплексних заходах з підтримки військовослужбовців, які б зменшили кількість самовільних залишень.

За інформацією низки міжнародних видань і офіційних джерел, американська розвідка надає Києву дані, які сприяють плануванню ударів по енергетичних об’єктах Російської Федерації. Згідно з публікаціями, ці матеріали включають відомості про вразливі ділянки інфраструктури, маршрути переміщення безпілотників та ракет дальньої дії, а також інформацію, що допомагає приймати тактичні рішення в реальному часі під час операцій.

Передача розвідданих такого рівня має кілька ключових вимірів. По-перше, це підвищує ефективність українських ударів: точніша інформація дозволяє зменшити ймовірність промахів і мінімізувати витрати ресурсів. По-друге, вона змінює баланс ризиків для самих операцій — наявність якісної розвідки дає змогу обирати моменти й способи атаки, які важче перехопити чи попередити противнику.

Останніми місяцями інтенсивність атак по російській енергетиці значно зросла: українські удари вражали нафтопереробні заводи, трубопроводи та інші ключові об’єкти, що призвело до перебоїв у постачанні пального всередині Росії й вимагало від Москви скорочення експорту дизеля. Аналітики пов’язують посилення ударів із тим, що Київ має кращі дані про розташування російської ППО та вразливі ділянки інфраструктури.

У США та серед союзників ця практика викликає дискусії: прихильники кажуть, що удари по енергетиці послаблюють здатність Росії вести війну і створюють політичний тиск на Кремль, критики попереджають про ризики ескалації та можливі гуманітарні наслідки. Разом із тим у деяких повідомленнях згадується, що американська адміністрація закликала союзників посилити розвідувальну підтримку України.

У відповідь на публікації низка експертів та офіційних осіб наголошує на потребі стриманості та чіткого політичного контролю за тим, як використовуються передані дані, щоб уникнути непередбачуваних наслідків. Водночас у Києві ці матеріали розглядають як інструмент зміцнення оборонної спроможності та посилення тиску на економічні джерела фінансування російської агресії.

Що наразі відомо: • США погодилися на передачу розвідданих для планування ударів по енергетичних цілях у Росії.• Розвіддані стосуються інформації про вразливості об’єктів, маршрути й особливості протиповітряної оборони.• Після посилення ударів у серпні-вересні помітно зросли перебої з постачанням пального в деяких регіонах РФ.

Передача розвідданих для ударів по енергетиці означає суттєве посилення партнерської допомоги, але одночасно піднімає питання політичної відповідальності та ризиків для цивільної інфраструктури і міжнародної стабільності. Подальший розвиток подій залежатиме від того, як Київ використовуватиме отриману інформацію, які гарантії контролю запровадять США та союзники, і як відреагує Москва.

Іван Безкищенко, колишній працівник Головного управління Державної міграційної служби (ГУ ДМС) в Одеській області, став об'єктом уваги правоохоронців після того, як у 2019 році Державне бюро розслідувань (ДБР) висунуло йому підозру у привласненні майже 1 мільйона гривень. Нещодавно, в останній поданій ним декларації, з’явилася дивна інформація, яка викликає нові питання щодо прозорості його фінансових та майнових операцій. Зокрема, Безкищенко вказав у декларації квартиру в Одесі, вартість якої складала лише 7 гривень. Такі неадекватно низькі цифри, разом із іншими активами, зокрема нерухомістю, автівками та значними готівковими коштами, ставлять під сумнів правдивість та законність походження його майна.

Ця ситуація стає ще більш резонансною, якщо згадати, що в 2019 році ДБР повідомило про підозру голові ГУ ДМС Олені Погребняк та її першому заступнику Івану Безкищенку. Обидвох обвинувачували в змові з підрядниками для привласнення державних коштів, які призначались для ремонту в установі. За версією слідства, сума збитків від цієї діяльності сягнула майже 1 мільйона гривень. Ці обставини, на тлі дивної декларації Безкищенка, викликають нові сумніви щодо реальної картини навколо цієї справи та ефективності розслідування.

Антишахрайський проєкт «190» та місцеві видання проаналізували декларації ексзаступника й виявили набір нерухомості, транспортних засобів та заощаджень, які не завжди відповідають офіційним доходам. Зокрема: квартира (28,7 кв. м) в Одесі, набутa у 2019 році, задекларована вартістю 360 тис. грн; ще одна квартира (36,7 кв. м), якою подружжя володіє з 2006 року (по 50% кожному), у декларації оцінена в суму — 7 грн. Також у документі фігурують земельна ділянка і дачний будинок у селі Кошари Одеської області, великий масив землі під Нерубайським, гараж як незавершене будівництво, а дружина має кілька ділянок у Хмельницькій області.

Такі деклараційні оцінки (наприклад, 7 грн за квартиру) виглядають абсурдними на фоні ринкових цін на одеську нерухомість і ставлять питання про умисне занизьке оцінювання майна або про ненаочне декларування реальної вартості.

У декларації вказані кілька автівок: OPEL OMEGA 1996 року (набута 2012-го), ВАЗ 2108 1988 року, TOYOTA RAV4 2005 року (набута у 2017 році) — при цьому вартість деяких машин явно занижена порівняно з ринковими оцінками. Також задекларований гараж (незавершене будівництво) та інші рухомі речі.

За минулий рік у декларації зазначено: 756 тис. грн зарплати у ДМС (на момент роботи до жовтня 2024 року), 239 тис. грн пенсії, близько 9 тис. грн соцвиплат і невеликі доходи від оренди. Готівкові заощадження подружжя подано як спільна власність: 300 тис. грн і 10 тис. доларів готівкою; на банківських рахунках вказано понад 16 тис. дол., 125 євро і 125 тис. грн. У сумі це — більше ніж півтора мільйона гривень накопичень у сім’ї. Така сукупність заощаджень і водночас «смішні» деклараційні оцінки окремих об’єктів виглядають непоєднуваними із задекларованими доходами і викликають додаткові запитання.

У декларації згадується, що у квітні 2024 року Безкищенко став співвласником великої земельної ділянки під Нерубайським (45 952 кв. м), інша половина якої належить особі з іменем Василь Юренко. За відкритими реєстрами, людина з таким ПІБ фігурує як співвласник і директор ТОВ «Донецьке спеціалізоване управління “Електромонтаж”» (ЄДРПОУ 36444296). За даними реєстрів, компанія була зареєстрована у Донецьку, а після 2014 року мала відомості про перереєстрацію у російських реєстрах; окремі згадки свідчать про ведення діяльності в РФ у 2022–2023 роках. У світлі воєнних реалій та заборон співпраці з колабораціоністськими структурами такі зв’язки викликають серйозні занепокоєння.

За інформацією антишахрайського проєкту "190", який вивчає декларації та аналізує відкриті реєстри, начальниця Головного управління Державної міграційної служби (ДМС) в Одеській області, Олена Погребняк, потрапила в епіцентр кількох скандальних випадків, що викликають серйозні сумніви щодо прозорості її фінансових операцій і правомірності деяких управлінських рішень. Дії чиновниці привернули увагу не лише правоохоронних органів, але й громадськості, адже з'явились питання про законність її майна та зв'язків із підрядними організаціями.

У 2019 році Державне бюро розслідувань (ДБР) повідомило про підозру Олені Погребняк та її першому заступнику, Івану Безкищенку, у привласненні майже 1 мільйона гривень. Розслідування виявило, що посадовці могли бути причетні до корупційної змови з підрядниками. Суть справи полягає в тому, що в документах, що стосуються виконаних ремонтних робіт, були внесені неправдиві відомості, завдяки чому бюджетні кошти було незаконно перераховано на рахунки певних компаній. У зв'язку з цими подіями виникає питання про те, чи не стали ці зловживання частиною більш масштабної схеми фінансових махінацій.

У наступних публікаціях і розслідуваннях, які наразі частково були видалені з деяких видань, йдеться, що посадовиця роками оформлює нерухомість на своїх синів від попереднього шлюбу — Івана та Данила — і користується цим майном. Зокрема, в Одесі в деклараціях зафіксовані будинок площею близько 161 кв. м (набутий у 2016 році), де зареєстровані Погребняк і її чоловік Олексій Пономарчук, а також земельна ділянка 330 кв. м (набута у 2010 році) із задекларованою вартістю 485 грн — сума, яка виглядає аномально заниженою для земельних цін Одеси. Чоловік посадовиці має також ділянку під Києвом (1 200 кв. м у селі Козинці), вказану як набуту у 2013 році.

У роботі з автотранспортом розслідування вказує, що Погребняк і Пономарчук не мають власних авто на свої імена, але користуються транспортними засобами, оформленими на третіх осіб. Серед зазначених — BMW X1 2012 року на родичку Катерину Росєєву (нині Колеснікову), яким користується як посадовиця, так і її чоловік. Також у матеріалах згадується FORD FIESTA 2011 року, оформлений на Ірину Романченко, який фактично використовує Пономарчук; обставини такого користування не прояснені.

Щодо доходів і соцвиплат: за 2024 рік Погребняк декларувала зарплатні надходження від ДМС (приблизно 708 тис. грн), а також винагороди від Одеського державного університету внутрішніх справ і Міжнародного гуманітарного університету. Водночас у деклараціях фігурують аліменти від колишнього чоловіка у розмірі близько 44 тис. грн — при цьому є неточності у відображенні статусу батьківства й усиновлень, які викликають додаткові питання. У матеріалах викладено, що Пономарчук офіційно усиновив Івана і Данила у 2023 році, а у 2023–2024 роках у подружжя з’явилися спільні діти — факти, які досліджувачі пов’язують із практикою оформлення сім’ї для отримання підстав на відстрочку від мобілізації. Розслідувачі звертають увагу, що деякі соцвиплати на дітей відображені не повністю або по-різному у різні роки, а подружжя не декларує готівкових заощаджень, хоча має банківські рахунки — це також викликає питання щодо прозорості фінансового стану.

Окремо слід звернути увагу, що частина публікацій про майно Погребняк, як повідомляється, була видалена з медіаплатформ — розслідувачі припускають, що на це міг вплинути адміністративний ресурс або фінансовий тиск на ЗМІ. Такі факти підкреслюють проблему доступу громадськості до інформації й викликають запитання про тиск на журналістику в регіоні.