Наука

У Києві, під час розкопок фундаментів Михайлівського Золотоверхого монастиря, археологи натрапили на незвичайну знахідку — відбиток людської ступні на цеглі, яка була зроблена понад вісім століть тому. Це відкриття викликало значний інтерес як у науковців, так і у киян, адже воно надає відчуття прямого дотику до життя людей, які працювали над зведенням святині в давні часи.

Роботи проводяться у рамках досліджень Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». Фахівці зазначають, що такі знахідки є рідкісними, адже більшість будівельних матеріалів середньовіччя збереглися лише фрагментарно. Відбиток, ймовірно, залишив будівельник або один із помічників майстрів під час виробництва цегли, коли вона ще була сирою.

Розчищення фундаментів вимагало значних зусиль: волонтерам та музейникам довелося винести близько 50–60 мішків піску й вапна, завантаживши їх на самоскид. Для роботи використовували вантажівку, надану ШЕУ Шевченківського району.

Після завершення робіт підлогу покриють гігроскопічним текстилем і гравієм, стіни пофарбують, а павільйон обладнають інформаційними банерами та стендами.

Відбиток ступні на цеглі став живим свідченням середньовічного життя киян, нагадуючи про радість, веселощі та непередбачувані вчинки мешканців міста понад 800 років тому.

Наші перші дні, кроки чи слова є надзвичайно важливими подіями, однак більшість людей не здатні їх пригадати. Це явище має назву дитяча амнезія і вже багато десятиліть залишається однією з найбільших загадок для нейробіологів та психологів. Вчені намагаються з’ясувати: чи немовлята справді створюють спогади, які згодом стають недоступними, чи їхня пам’ять на початкових етапах розвитку ще не готова до повноцінного збереження інформації.

Одні дослідники припускають, що діти все ж формують спогади, але вони втрачаються через перебудову мозку у перші роки життя. Саме в цей період активно розвивається гіпокамп — ділянка, відповідальна за довготривалу пам’ять. Масове утворення нових нейронних зв’язків може «перезаписувати» ранні враження, роблячи їх недоступними для свідомого відтворення у дорослому віці.

Багато років вважалося, що діти до 3–4 років не зберігають спогадів через нерозвинений гіпокамп — частину мозку, відповідальну за формування пам’яті. Однак нові дослідження показують інше.

Команда професора Єльського університету Ніка Терка-Брауна провела експерименти з немовлятами, використовуючи МРТ для фіксації активності мозку. Виявилося, що гіпокамп вже у віці від одного року може брати участь у створенні спогадів. Немовлята впізнавали раніше показані зображення, що свідчить про здатність до запам’ятовування.

Тим не менш, залишається питання: куди зникають ці спогади згодом? Деякі досліди на тваринах показали, що спогади не зникають повністю, а стають «неактивними» й можуть бути відновлені за певних умов.

Інша проблема — так звані фальшиві спогади. Люди часто переконані, що пам’ятають події раннього дитинства, хоча насправді їхня свідомість лише відтворює картину на основі розповідей близьких або фотографій.

Науковці підкреслюють: дитяча амнезія тісно пов’язана з нашим розумінням власної ідентичності. «Ми маємо сліпу пляму в перші роки життя, і це змушує замислитися над тим, що робить нас тими, ким ми є», — каже професор Терк-Браун.

Скандал навколо Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків продовжує розвиватися, привертаючи увагу не тільки української, а й міжнародної громадськості. Інцидент, що стався через виставку "Скарби самураїв: художні деталі мечів та мініатюрна скульптура Японії", яка проходила у Вільнюсі з весни 2025 року, спричинив обурення та численні суперечки.

14 травня литовські музейники під час звірки ящиків із експонатами зафіксували відсутність 49 предметів — здебільшого цуб (обмежувачів руків’я японських мечів), створених у XVII–XIX століттях. Серед них були унікальні зразки зі сценами з «Сказання про хейке», із соколиним полюванням, мавпою, що тягнеться за плодом, селянськими постатями, човном серед прибережних трав, літераторами в бамбукових гаях, пташками на гіллі, водяними ліліями, якорем серед хвиль.

Більшість цуб виготовлено зі сталі й бронзи з використанням ковки, литва, гравірування, золочення та інкрустації камінням. Страхова оцінка кожного експоната коливається від 600 до 3500 євро, середня — близько 1000 євро. Найдорожчими вважаються цуби школи Сотен, які мають значну мистецьку й історичну цінність.

Після виявлення нестачі уповноважена представниця Музею Ханенків у Литві Юлія Самойлова повідомила головного зберігача фондів у Києві Олену Крамареву. Того ж дня у фондосховищі в Києві знайшли два запаковані ящики зі «зниклими» цубами, які так і не були відправлені. Музей стверджує, що це адміністративна помилка з боку зберігача.

Проте митниця зафіксувала факт невідповідності декларації: через пункт “Київ-центральний” виїхало 512 експонатів, а реально відправлено 463. Тобто 49 предметів були заявлені як вивезені, але фізично залишилися в Києві. Це формально підпадає під ст. 201 ККУ (контрабанда культурних цінностей), де передбачено до 7 років позбавлення волі.

Для вивезення предметів Музейного фонду України за кордон необхідно отримати свідоцтво Мінкульту. Воно видається на 6 місяців і передбачає лише тимчасове вивезення. У випадку Музею Ханенків документи оформлялися як для «наукових досліджень», а не просто для виставкової діяльності. Цим процесом, за свідченнями джерел, керували чиновники Департаменту культури КМДА.

12 вересня директор департаменту Сергій Анжияк звернувся до Мінкульту з листом, у якому приклав звернення директорки музею Юлії Ваганової. У ньому вона просила врегулювати питання митних документів та визнавала, що зберігач фондів уже отримав адміністративне стягнення.

Згідно з інструкцією Мінкульту, митники мали обов’язково звірити кількість і фото всіх експонатів. Цього зроблено не було. Натомість на Київській митниці пояснюють: «Там була тисяча екземплярів, хто буде їх поштучно перевіряти?». Центральний апарат ДМСУ ж наголошує: «У такий час ми зобов’язані перевіряти все. Два ящики із майже 50 предметами — це велика частина колекції. Їх не могли не помітити».

Деякі експерти вважають, що ситуація могла бути використана як прикриття для контрабанди — під виглядом «великих партій» експонатів могли вивозити сторонні культурні цінності чи приватні колекції. Інші ж говорять про банальну халатність, однак і вона свідчить про системні «дірки» у митниці та можливі домовленості між чиновниками культури й митниками.

Формально всі цуби нині на місці — у Києві, але митниця не дає дозвіл на повернення колекції з Литви через підозри у маніпуляціях із документами. В результаті 463 експонати залишаються «заблокованими» і можуть офіційно вважатися незаконно вивезеними після завершення терміну дії свідоцтва.

Народна депутатка VII–VIII скликань Наталя Новак нагадала: «У фондах музеїв повно підробок. Адже було поширеною практикою, коли картини брали в адміністрації чи міністерства, а повертали копії. Потрібна всеосяжна ревізія».

Історія зі зниклими самурайськими цубами з Музею Ханенків оголила одразу кілька проблем:

недосконалість митного контролю,

ручне управління культурними процесами в КМДА,

ризики підміни чи незаконного вивезення культурних цінностей.

Цей скандал може стати каталізатором масштабної перевірки музейних фондів і процедур їхнього вивезення за кордон. Бо головне питання, яке сьогодні турбує і експертів, і суспільство: скільки оригіналів експонатів насправді залишилося у сховищах київських музеїв?