Поки українські військові тримають оборону під вогнем, у тилу відбувається інше — тиха, але не менш небезпечна війна. Війна за бюджет. Під прикриттям термінових робіт із будівництва фортифікацій в тилових регіонах окремі підприємці й чиновники влаштували масштабний дерибан державних грошей, призначених на безпеку.
Йдеться про інженерні споруди на Херсонському та Житомирському напрямках — обидва мають ключове значення для стримування ворога. Але замість реального зміцнення оборони маємо типову схему: завищення цін, фіктивні контракти, підрядники-прокладки та відсутність реального контролю.
Ключовим гравцем у цій схемі став бізнесмен Тімур Міндіч — відомий як близький до групи «Приват» та одіозної політичної верхівки. Пов’язані з ним компанії «Глобал Білд Інжиніринг» і «Навітехсервіс» без конкуренції отримували мільйонні контракти на фортифікації у критичних регіонах.
На півдні монополістом стало ТОВ «Глобал Білд Інжиніринг» (ЄДРПОУ 41422080). Без жодних тендерних процедур фірма уклала серію угод на суму понад 280 мільйонів гривень. Усе — під гаслом термінового зміцнення рубежів оборони.
Однак замість прямих закупівель бетону, арматури та техніки компанія використовувала «прокладки» — фірми з ознаками фіктивності, створені спеціально для прокрутки грошей. Закупівлі здійснювалися із завищенням вартості в рази, а обсяг фактично виконаних робіт залишився сумнівним.
У північному регіоні ситуація не краща. Тендери вигравало ТОВ «Навітехсервіс» (ЄДРПОУ 38494616). Одна з угод передбачала витрати в розмірі 30 млн грн на підготовку інженерних споруд. Але замість будівельних матеріалів фірма придбала… тонни тканини.
За документами – укріплення, на практиці – постачання продукції, що не має жодного стосунку до фортифікацій. Це свідчить або про повну відсутність технічного контролю з боку замовника, або про свідоме співучастя чиновників.
Механізм простий і знайомий: прямі угоди під прикриттям терміновості, підрядники без історії, ланцюжки транзакцій через прокладки, завищені кошториси й нульовий контроль. Додаємо політичне прикриття і маємо ідеальну схему для збагачення на армії.
Ця історія — не просто про корупцію. Це про те, як війна стала зручним інструментом для наживи. Коли ЗСУ чекають на укріплення, а в тилу розпилюють бетон до того, як його заливають.
Питання до влади очевидні: хто «кришує» ці фірми, хто підписує акти, хто не бачить фейкових поставок і завищених цін? І чи насправді в уряді не помічають, як тануть оборонні мільйони?