Відставка Михайла Федорова з посади міністра оборони стала знаковою подією у рамках ширшого кадрового перезавантаження української влади. Ця зміна, що тривалий час викликала інтригу, зумовлена не лише важливістю Міністерства оборони, а й значущістю самого Федорова, який обіймав цю посаду з 2019 року і здобув визнання в команді президента.
В офіційних коментарях причин відставки йдеться про глибокий конфлікт між цивільними та військовими структурами, що очолюються головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. Володимир Зеленський, під час розмови з депутатами фракції «Слуга народу», зазначив, що не може більше терпіти ситуацію, коли спілкування між міністром оборони та головнокомандувачем відбувається через президента, а не безпосередньо.
Основними питаннями, що спричинили напругу, стали розподіл ресурсів та закупівлі озброєнь. Військові вимагали придбати конкретні види техніки для операцій, тоді як Федоров спирався на інноваційні стратегії, включаючи цифровізацію та безпілотні технології. Ця контроверсія ілюструє зіткнення двох підходів до ведення війни: традиційного військового і технологічного, який пропагував Федоров.
Водночас Федоров публічно зізнався, що ще на початку своєї роботи в Міноборони пропонував Зеленському змінити керівництво Генштабу, але, отримавши відмову, погодився співпрацювати з чинним військовим керівництвом. Однак, згодом він звинуватив Генштаб у блокуванні необхідних реформ.
Крім того, президент висловив незадоволення щодо мобілізаційних процесів, вважаючи, що Федоров не реалізував обіцяні реформи в цій сфері. Відзначається, що на цю посаду можуть призначити Ігоря Клименка, колишнього міністра внутрішніх справ, якого бачать здатним впорядкувати мобілізацію.
Однак не лише ці причинні пояснення привертають увагу. Однією з найбільш обговорюваних версій є боротьба за контроль над великими оборонними бюджетами. Федоров розпочав зміни в системі закупівель, що, безумовно, зачепило інтереси багатьох компаній та посередників, які роками працювали з Міноборони. Це могло стати одним з факторів, що сприяли його відставці.
Серед потенційних вигодонабувачів змін згадують і Давида Арахамію, голову фракції «Слуга народу», з яким у Федорова були напружені стосунки. Відзначається, що після останніх подій Арахамія зміцнив свої позиції у парламенті, а створення нового уряду залучило більше кандидатів від депутатського корпусу.
Водночас відставка Федорова викликала активні протестні акції в Києві та інших містах, де учасники висловлювали занепокоєння щодо можливого згортання технологічних реформ у оборонному секторі. Також варто зауважити, що деякі представники військового командування, такі як полковник Павло Єлізаров, вже заявили про своє незадоволення змінами.
Наразі неясно, як відставка Федорова вплине на подальший розвиток Міноборони. Якщо новий міністр зможе продовжити запроваджені Федоровим реформи, то кадрова зміна може бути сприйнята як спроба покращити співпрацю між Міноборони та Генеральним штабом. У разі ж згортання реформ це може свідчити про перемогу старих моделей управління в оборонному секторі.