З 1 липня в Україні змінюються правила техогляду, соцвиплат і роботи Укрпошти

У Києві правоохоронні органи припинили діяльність керівниці однієї з громадських організацій, яку підозрюють в організації корупційної схеми, пов’язаної з ухиленням від військового обліку. За даними слідства, жінка налагодила механізм, що дозволяв чоловікам призовного віку за грошову винагороду уникати виконання обов’язків, передбачених чинним законодавством у період воєнного стану.

Як встановили правоохоронці, фігурантка пропонувала «послуги» з оформлення статусу непридатності до військової служби. Ключовим елементом схеми було проходження військово-лікарської комісії з наперед визначеним результатом. Вартість такого «вирішення питання» становила близько 10 тисяч доларів США з однієї особи. Клієнтам обіцяли повний супровід — від консультацій до впливу на ухвалення медичних висновків.

За даними слідства, 41-річна мешканка Київської області запевняла військовозобов’язаних, що має зв’язки з однією зі столичних медичних установ і може організувати «потрібні» довідки та медичні висновки. Зокрема, вона пропонувала оформити стаціонарне обстеження та лікування, після чого чоловікам мали видати документи про непридатність до служби з подальшим виключенням з військового обліку.

Свої послуги підозрювана оцінила у 10 тисяч доларів. Частину суми — 4 тисячі доларів — вона отримала як аванс під час особистої зустрічі з одним із клієнтів.

Протиправну діяльність задокументували слідчі столичного главку поліції спільно з оперативниками Управління стратегічних розслідувань у Києві під процесуальним керівництвом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.

Жінку затримали в порядку статті 208 КПК України під час передачі коштів.

Їй повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України — пособництво в одержанні службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі за попередньою змовою групою осіб.

У разі доведення вини фігурантці загрожує до 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися відповідною діяльністю строком до трьох років, а також конфіскація майна.

Юрій Косюк є однією з найбільш помітних фігур українського аграрного сектору та засновником холдингу «Миронівський хлібопродукт» (МХП). Протягом приблизно двадцяти років він зумів вибудувати масштабний бізнес, що починався з переробки курятини, а згодом перетворився на вертикально інтегровану корпорацію з багатомільярдними оборотами, значним земельним банком і присутністю на міжнародних ринках. Його ім’я часто згадують у контексті підприємницького прориву, однак разом із досягненнями зростає й кількість дискусій щодо методів ведення бізнесу, управлінських рішень та взаємодії з державою.

Професійний шлях Косюка розпочинався далеко від аграрної галузі. На початку кар’єри він працював біржовим брокером, набуваючи досвіду у фінансових операціях та ринковій аналітиці. Паралельно він експериментував із різними комерційними напрямами, не всі з яких були однаково успішними. Саме цей період сформував його підхід до ризику, масштабування та пошуку ніш, здатних забезпечити довгострокове зростання.

До середини 2010-х років статки Косюка оцінювалися більш ніж у 1 млрд доларів, а земельний банк компанії сягнув майже 400 тисяч гектарів. За цим показником бізнесмен став одним із найбільших латифундистів країни. МХП фактично вибудував вертикально інтегровану модель — від вирощування зерна до виробництва готової продукції та експорту.

Разом із фінансовим зростанням з’явилися й суперечливі епізоди. Зокрема, увагу привертають події 2014 року, коли більшість українських компаній втрачали активи в анексованому Криму. Структури, пов’язані з МХП, змогли перереєструвати кримські аграрні підприємства за російським законодавством і зберегти операційну діяльність. Паралельно було проведено земельний обмін: близько 40 тисяч гектарів у Воронезькій області Росії компанія передала в обмін на приблизно 60 тисяч гектарів у західних регіонах України. У підсумку агрохолдинг отримав вигідніші за площею та розташуванням активи. Критики ставлять питання, чи були такі домовленості можливими без політичної підтримки.

Політична складова біографії Косюка також виглядає нетиповою для великого аграрія. У 2014 році він був призначений заступником глави Адміністрації президента з питань силового блоку, хоча не мав профільного досвіду в безпековій сфері. Згодом став радником президента Петра Порошенка. Після зміни влади бізнесмен зберіг консультативний статус уже при Володимирі Зеленському. Така сталість позицій за різних політичних команд свідчить про високий рівень впливу та доступу до центрів ухвалення рішень.

Окремий пласт репутаційних ризиків формують заяви та публікації в медіа й телеграм-каналах про неформальне оточення бізнесмена — закриті зустрічі та особисті контакти з представниками політики, силових структур і великого бізнесу. Ці твердження не мають судових підтверджень, однак їхня повторюваність створює токсичний інформаційний фон. Для публічної фігури, яка зберігає вплив на державну політику, навіть непрямі підозри можуть мати значні наслідки для довіри суспільства.

У підсумку історія Юрія Косюка — це не лише про ефективну бізнес-модель і аграрний успіх. Це також приклад того, як концентрація земельних ресурсів, фінансових можливостей і стійких політичних зв’язків формує паралельний центр впливу. Саме ця сукупність чинників, а не лише розміри статків, робить його постать предметом пильної уваги та суспільних запитів на прозорість.

Кожен день ми робимо сотні, а то й тисячі рішень, більшість із яких здаються незначними. Проте саме маленькі зміни можуть мати величезний вплив на наше життя та навколишнє середовище. Наприклад, заміна пластикової пляшки на багаторазову або відмова від зайвого використання електроніки не тільки економить ресурси, а й формує відчуття власної відповідальності.

Ментальний аспект таких змін теж важливий. Коли людина починає помічати результати власних маленьких кроків, це мотивує до ще більших досягнень. Прості дії, такі як ведення щоденника, ранкові прогулянки або практика вдячності, поступово змінюють внутрішнє сприйняття світу і підвищують загальний рівень щастя.

Водночас досьє компанії викликає запитання. За даними аналітичних платформ, підприємство зареєстроване у 2016 році та не має суттєвого досвіду виконання бюджетних контрактів. До цього воно уклало лише два невеликі договори на суму близько 23 тисяч гривень із комунальним підприємством у Боярці.

За роки існування фірма неодноразово змінювала власників і юридичну адресу. Серед засновників фігурували фізичні особи з мінімальною бізнес-історією, а також офшорна компанія з Сейшел. Нині власницею та директоркою є Ірина Калініна, яка паралельно займається орендним бізнесом та роздрібною торгівлею як ФОП.

Окрім слабкого портфеля проєктів, компанія згадується в рішеннях Антимонопольного комітету. У 2017 році АМКУ встановив змову учасників тендеру «Миколаївводоканалу», серед яких було й «Д-Груп Інжиніринг». Закупівлю тоді скасували, а учасників оштрафували.

Також підприємство фігурує щонайменше у двох кримінальних провадженнях. В одному з них — щодо будівництва паркінгу в аеропорту «Бориспіль» — слідство вказувало на ймовірне перерахування коштів на рахунки фірм з ознаками фіктивності. В іншій справі компанію згадували серед структур, які, за версією слідчих, могли бути залучені до схем із завищенням вартості робіт та «відмиванням» бюджетних коштів. Рішень суду про визнання вини компанії наразі немає.

Питання виникають і до замовника. КП «Київавтошляхміст» очолює Богдан Кобернюк, який є фігурантом кількох кримінальних проваджень. Йому оголошували підозри у розтраті бюджетних коштів та службовій недбалості під час виконання ремонтних робіт на мостах столиці. Саме це підприємство відповідає за стан значної частини транспортних споруд Києва.

Контекст додає тривоги: за останні роки у столиці неодноразово фіксували обвали та аварійні ситуації на шляхопроводах. Частина з них відбувалася під час або після ремонтів, що підсилює суспільний запит на прозорість тендерів і ретельний відбір підрядників.

Таким чином, контракт на десятки мільйонів гривень із компанією без підтвердженого досвіду та зі спірною історією знову актуалізує питання ефективності контролю за використанням коштів міського бюджету та безпеки столичної інфраструктури.