Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор

Сучасна Україна, на жаль, залишається в тіні історичних стереотипів і політичних ігор, які формуються у старій добрій Європі. В умовах сучасності, коли світ змінюється швидше, ніж будь-коли, багато питань залишаються нерозв’язаними, а рішення, що приймаються, часто базуються на давніх уявленнях і геополітичних інтересах.

В обох випадках завжди є сильніший, правила для якого відрізняються від загальних. Це замкнуте коло дещо нагадує реалії часів станових монархій, коли всі мають визначені і прописані ролі, існує усталений порядок речей, а будь-які зміни є аномаліями. Лиш українцям у цій системі координат не сидиться на місці. Вони раз у раз перевертають усе з ніг на голову й шукають своє місце під сонцем. Принаймні останнім часом, зазначає видання ZAXID.net.

У підручниках з історії України ми десятиліттями спостерігали образ безправного українського народу. Гніт, полонізація, русифікація, утиски… Проте світ дещо інший. Він непередбачуваний і несправедливий, містить багато підлості й непослідовності. Однак, навіть цього не помічаючи, ми живемо поруч із дивовижними людьми. Вони гідні захоплення й написання про них книг, зйомки фільмів. Виклик усталеному порядку та несправедливості, багаторічним пропагандистським кліше – кредо багатьох наших співвітчизників. Власне це і є шлях до набуття Україною суб’єктності. Не всім він подобається, але інакше не буває.

Дійсність і казки діда Діарея

Проголошення незалежної України відбулося фактично і юридично, але до свідомості людей (часто і самих українців) це дійшло далеко не зразу. Нас довго сприймали за росіян і такими себе бачили багато українців. Одні й інші користувалися дивними й ефемерними конструктами на кшталт «русскіє». Вважали, що кажуть про всіх, хто жив у Російській імперії і Радянському Союзі.

Про тих, які, в їхньому сприйнятті, волею випадку та обставин, не стали частиною Російської Федерації. При цьому вони ще й згадують якусь «Росію». Проте власне «Росії» ніколи не існувало. Є люди в Україні, Білорусі, Казахстані тощо, які вважають себе «русскімі» і бачать у цьому зв’язок з «Росією», але назва тієї держави на болотах – Російська Федерація. Перед тим був СРСР. Ще раніше Російська імперія. До неї Московія. «Росії» не було і зараз немає. Є Україна, Білорусь і Російська Федерація. «Росія» – лиш у схемах російських пропагандистів.

Їм вигідно поширювати нісенітниці про князя Володимира, «правителя Росії» або про єдиний історичний шлях і спільну колиску, тобто брехню про українців, білорусів і росіян, які нібито є одним народом. У це вкладають великі гроші, про це без упину торочить їхня пропаганда, довільно інтерпретуючи події минулого у вигідному для себе ключі.

«Дослідження» в такому дусі пишуть у Російській Федерації, на Заході та й у нас. Донедавна це взагалі був домінантний політичний наратив, коли говорили про Східну Європу. Цей простір вважався російською сферою впливу. Така матриця, усталена й закореніла, але побудована на брехні й несправедливості, не передбачала коректур і всіх влаштовувала. Подекуди від такого мислення бояться відступити досі. Наприклад, на Заході.

Діалог з «дітьми Сталіна»

Дії й позицію Російської Федерації можна пояснити, якщо бути свідомим політичного мракобісся, яке там буяє. Імперської діареї, що властива політикуму, елітам і значній частині їхнього населення. Дивною є поведінка цивілізованого світу.

Постійно апелюючи до раціонального мислення й загальнолюдських цінностей, колективний Захід так і не наважився поставити під сумнів тиражовані росіянами вигадки. Навіть попри те, що не всі з них історичні чи нейтральні. Більшість – ксенофобські й суперечать цінностям Заходу, а значна частина – політичні й відверто спрямовані проти Європи.

Проте це ніколи нікого не хвилювало. Пихаті росіяни вирізнялися зверхністю й підлістю, куди б не закинула їх доля. Упередженість і деспотизм фонтанували російські владні особи на міжнародному рівні. Усіх все влаштовувало. Це сприймали за норму. «Дітям Сталіна» можна. Лише коли руки росіян стали по лікоть у крові, адекватна частина світу зрозуміла, що так тривати більше не може.

Хоча критикувати світ за світоглядну незрілість чи брак принциповості ми не можемо. Навіть після проголошення незалежності багато українців довго вірили російській пропаганді, дивились російські фільми і слухали тиражовану росіянами музику.

Українське вважали неякісним і не помічали, що російська продукція отруєна пропагандою і зневагою до всього людського. Масштабність цих процесів була такою, що виникало відчуття, наче нам готують теплу ванну. Ціль – ще одна Білорусь, тобто деполітизована пустеля, зі жителями якої можна робити все, що заманеться. Тоді й взяли слово свідомі українці.

Від 2004 року і досі українці неодноразово міняли хід історії. Це були внутрішні питання. Як оскарження результатів виборів у 2004 році. Події масштабні. Як Революція гідності та відбиття російської агресії, що потрапило в поле зору всього світу.

Цей момент часто за лаштунками, але українці неодноразово брали ініціативу у свої руки в найнесподіваніші моменти і міняли усталений порядок. Це руйнувало «договірняки», ламало плани політикам, які по-чемберленівськи «вирішують» питання.

Коли здавалося, що виходу немає, своє слово казали українці. Валили Радянський Союз, зокрема, росіяни. Скажімо, коли Боріс Єльцин закликав своїх прихильників виходити на протести. Проте поховали СРСР, між іншим, українці, які в грудні 1991 року проголосували на референдумі за незалежність. Згодом ця карта стала політичним козирем Леоніда Кравчука.

Демократичні протести українців у 2004 році дозволили Віктору Ющенку, чи не найуспішнішому в історії нашої країни прем’єр-міністру, відновити справедливість і стати президентом. Українці міняли хід подій під час Революції гідності та в часі злочинної агресії Російської Федерації проти нашої країни. У першому випадку від нас не очікували такої згуртованості й волі, у другому – стійкості.

На жаль, жоден із цих несподіваних маневрів українське суспільство не зуміло трансформувати в системні й послідовні політичні реформи, які дозволили б створити ефективні державні органи, справедливі суди та рівні для всіх правила.

Ще один стрибок…

У моменті з проголошенням державної незалежності України в 1991 році був фактор несподіванки й ламання усталених порядків. Фактор несподіванки спрацював і під час подій 2004 року, 2013-2014 років, а також у 2022-му. Під час Помаранчевої революції в потенціал та самоорганізацію українців не вірили бандити з Партії регіонів, які хотіли прийти до влади шляхом фальсифікації виборів.

Під час Революції гідності українці сколихнули весь світ, показавши найбільш демократичним країнам, еліти яких забули значення слів «цінності» й «демократія», що таке воля, принципи і самобутність. Перегородивши шлях путінській чумі, українці розбили цинічні плани й очікування колективного Заходу про окупацію частини України російськими військами та наступну партизанську війну на цих територіях.

Прикладом раптових і несподіваних дій українців можна вважати й операцію ЗСУ на теренах Курщини. Ми досі достеменно не знаємо, якими були цілі цієї операції та в якому контексті бачить ці події Генеральний штаб ЗСУ, але цей наступ став несподіванкою для людей в Україні, на Заході і в Росії.

На адресу операції української сторони звучало багато критики. Проте незаперечним є те, що вона підняла дух і дала надію українцям. Не менш важливо, що ці раптові масштабні дії розвіяли низку міфів російської пропаганди. Було розрубано й гордіїв вузол настроїв на Заході, який, таке враження, почав шукати шляхи примирення сторін – навіть шляхом суттєвих поступок України.

Курська операція триває і має певні позитивні наслідки для української сторони. Проте й ейфорія від неї спала. Над нами знову загроза заморозки війни на невизначених (вважай – невигідних для України) умовах. На Заході поступово повертаються до політики розведення руками і перебігання між краплинками.

Вкотре українці перевернули усе з ніг на голову, але чи принесе це користь для нашої країни в довготерміновій перспективі? Ситуативний розрив шаблону працює, але не так довго, як цього хотілося б. Очевидно, що ні виграти війну, ні збудувати ефективні державні інститути ситуативними стрибками не вийде.

Українці мали безліч нагод, щоб у цьому переконатися. Одне й інше потребує стратегічного і продуманого плану, бачення. Якщо цього не буде, нас надалі чекатимуть гойдалки настрою й очікувань. Перевалювання між ейфорією, що сягає хмар, та нестерпною рутиною, яка тягне на дно. Ми, зрозуміло, сподіваємося на перше, але в якийсь момент може переважити друге.

Євген Гулюк

The post Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор first appeared on НЕНЬКА ІНФО.

Схожі статті

Нова підозра для начальника продовольчої служби тилу бригади ЗСУ Костянтина Свірідова: незаконне збагачення та легалізація доходів

Начальнику продовольчої служби тилу однієї з бригад Десантно-штурмових військ Збройних сил України, Костянтину Свірідову, було пред'явлено нову підозру у незаконному збагаченні та легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Це вже не перша підозра щодо його діяльності. Відповідно до слідства, Свірідов, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно накопичував значні суми коштів, джерело яких не було підтверджено законними доходами.

Підозра стосується ряду трансакцій, що включають переведення коштів через різноманітні компанії та особи, що дозволяє йому приховувати справжнє походження цих грошей. Окрім цього, є підстави вважати, що частина цих коштів була використана для легалізації активів, здобутих через корупційні схеми. Прокуратура вже розпочала детальне розслідування, яке повинно з’ясувати обсяг і масштаби зловживань.

За матеріалами провадження, з кінця грудня 2023 року по жовтень 2024 року майор придбав майна і витратив коштів на суму, що суттєво перевищує задекларовані доходи. Лише на одяг, взуття та аксесуари преміальних брендів він, за підрахунками слідчих, витратив близько 2,5 млн грн. Частину покупок здійснювали вже у перші місяці після початку перевірок у межах інших кримінальних проваджень.

Окремий епізод стосується придбання 9 жовтня 2024 року права довгострокової оренди земельної ділянки на острові Балі в Індонезії. Вартість угоди склала 187,3 тисячі доларів США — понад 7,7 млн грн за курсом НБУ на той момент.

Водночас у деклараціях за 2022–2024 роки військовий зазначав лише помірні доходи та незначні заощадження. Інформації про дорогі активи або значні фінансові зобов’язання не містилося. За даними слідства, різниця між витратами та легальними доходами перевищує три тисячі прожиткових мінімумів.

Суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави майже 10 млн грн.

Це не перша підозра для майора. Раніше в межах розслідування щодо закупівель продовольства для військових йому інкримінували одержання неправомірної вигоди, шахрайство та ухилення від військової служби.

Слідство стверджує, що у червні 2025 року військовий отримав 10 тисяч доларів США за сприяння у зміні товарних позицій під час закупівель продуктів. Також встановлено факти підписання актів про повне постачання продукції, хоча фактично доставлялася лише частина товарів. Решту, за версією правоохоронців, могли привласнювати через підконтрольних осіб. Перевіряється і постачання неякісної або зіпсованої продукції.

Окремий блок підозр стосується ухилення від служби. За даними слідства, у 2025 році офіцер систематично перебував поза місцем служби, використовуючи відпустки та відрядження. Протягом року він відвідав Аргентину, Австрію, Швейцарію, Францію, Італію, Японію, Чехію, Туреччину, Єгипет та навіть Антарктиду. Слідчі встановили, що щонайменше 38 днів він не виконував службові обов’язки, але продовжував отримувати грошове забезпечення і премії на суму близько 156 тис. грн.

Під час обшуків правоохоронці вилучили 51 тисячу доларів США, 2,1 тисячі євро та понад 200 тисяч гривень готівкою. Також вилучено автомобілі, документи на елітну нерухомість та боргові розписки на 120 тисяч доларів. Окремо зафіксовано колекцію брендового одягу, взуття та аксесуарів, вартість якої, за оцінками, перевищує 8 млн грн.

У прокуратурі наголошують, що у 2026 році в межах розслідувань щодо зловживань під час закупівель для Сил оборони вже повідомлено про підозру 42 особам у 22 кримінальних провадженнях. Загальні збитки державі оцінюються у понад 3,4 млрд грн.

Слідство триває.

Осінь перед бурею: дипломатичні сигнали та приховані тривоги Європи

Незадовго до повномасштабного нападу Росія на Україна президент Володимир Зеленський намагався переконати європейських партнерів, що загроза великої війни не є неминучою. Як повідомляє The Guardian, упродовж осені 2021 року в дипломатичних колах точилися напружені дискусії щодо масштабів військової активності біля українських кордонів. Попри попередження розвідок і занепокоєння союзників, офіційний Київ прагнув уникнути паніки, яка могла б дестабілізувати економіку та внутрішньополітичну ситуацію.

За інформацією британських журналістів, у середині листопада 2021 року тодішній міністр оборони Велика Британія Бен Воллес здійснив візит до Києва. Його поїздка відбувалася на тлі тривожних даних про концентрацію військ і техніки вздовж кордонів. Під час переговорів обговорювалися сценарії можливого розвитку подій, рівень готовності української армії та перспективи військово-технічної підтримки. Британська сторона наголошувала на серйозності загроз, спираючись на аналітичні оцінки та розвіддані.

Як зазначає джерело, поінформоване про зустріч, Воллес навіть використав приказку «Свиню в базарний день не відгодуєш», натякаючи на необхідність негайних дій. Зеленський, за словами співрозмовників видання, вислухав ці застереження без публічної демонстрації готовності різко змінювати курс.

У матеріалі підкреслюється, що український президент на той момент уже не вірив у можливість домовитися з Володимиром Путіним, однак побоювався, що публічні заяви про неминучість великої війни можуть спровокувати паніку всередині країни. На його думку, це могло призвести до економічної та політичної кризи навіть без фактичного вторгнення — чим, як він підозрював, і могла скористатися Москва.

The Guardian пише, що Зеленського дедалі більше дратували публічні заяви США та Великої Британії про загрозу вторгнення, які супроводжувалися приватними попередженнями через дипломатичні та розвідувальні канали. У листопаді 2021 року він нібито направив одного з високопосадовців українських спецслужб до однієї з європейських столиць із завданням донести через розвідувальні контакти меседж про те, що страх війни є перебільшеним, а Вашингтон таким чином чинить тиск на Росію.

Кілька українських джерел, на які посилається видання, вважають, що Зеленський був переконаний у малоймовірності повномасштабного вторгнення, зокрема під впливом керівника Офісу президента Андрія Єрмака. За їхніми словами, Єрмак виходив із припущення, що Росія діє в межах «сірої зони» гібридної війни і не піде на масштабний наступ, який остаточно зруйнує її відносини із Заходом.

Єрмак відмовився від інтерв’ю для матеріалу The Guardian. Видання зазначає, що він був одним із небагатьох українських посадовців, які підтримували регулярні контакти з російськими представниками, зокрема із заступником керівника адміністрації президента РФ Дмитром Козаком у межах переговорів щодо врегулювання ситуації на Донбасі.

Матеріал британського видання подає цю версію подій із посиланням на джерела, близькі до тодішніх процесів. Офіційної реакції української сторони на наведені в публікації твердження наразі не оприлюднено.

Справa щодо можливих збитків бюджету Києва: обставини, аргументи та наслідки

У центрі уваги правоохоронних органів опинилася діяльність директора Департаменту фінансів Київської міської державної адміністрації — Володимир Репік. Слідчі Національної поліції досліджують обставини здійснення місцевих запозичень у 2020–2021 роках та намагаються встановити, чи були допущені порушення під час організації випуску облігацій внутрішніх місцевих позик. За версією слідства, йдеться про можливу службову недбалість, яка могла призвести до значних фінансових втрат для столичного бюджету.

Предметом розслідування є сума у 581,1 млн гривень — саме стільки, за оцінками правоохоронців, місто сплатило інвесторам у вигляді відсотків за користування залученими коштами. Облігації внутрішніх місцевих позик традиційно використовуються органами місцевого самоврядування як інструмент залучення додаткового фінансування для реалізації інфраструктурних та соціальних програм. Проте в даному випадку виникли питання щодо доцільності умов запозичення, рівня відсоткових ставок та ефективності управління борговими зобов’язаннями.

За даними слідства, у 2020–2021 роках Департамент фінансів КМДА здійснив випуск облігацій серій «I», «J», «K», «L», «M», «N», «O» на загальну суму 2,59 млрд гривень. Дохідність перших чотирьох серій становила 11%, а наступних трьох — 5% маржі плюс облікова ставка Національного банку України.

Рішення про здійснення запозичень ухвалювала Київрада, зокрема рішенням №439/9518 від 3 вересня 2020 року було передбачено емісію облігацій на 1,49 млрд грн. У документах зазначалося, що директор фіндепартаменту має здійснювати всі необхідні дії, пов’язані із запозиченнями, включно з підписанням відповідних документів.

Правоохоронці вважають, що потреби у залученні коштів не було, адже бюджети Києва 2020 та 2021 років були профіцитними — близько 11 млрд грн щороку. За результатами судової економічної експертизи встановлено, що місто сплатило 581,1 млн грн відсотків за облігаціями.

У матеріалах слідства також зазначено, що останні серії облігацій нібито випускалися для покриття відсотків за попередніми, а директор департаменту не ініціював заходів щодо зменшення боргового навантаження чи перегляду умов запозичень.

26 січня Шевченківський райсуд Києва обрав Репіку запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 21:00 до 6:00 до 23 березня 2026 року. Йому також заборонено залишати Київську область без дозволу слідства, зобов’язано здати закордонний паспорт і з’являтися за викликом.

2 лютого суд відмовив у клопотанні про його відсторонення від посади. Захист наголошував, що всі документи вже вилучені, слідство триває майже чотири роки, а відсторонення може негативно вплинути на роботу міста в умовах воєнного стану. Репік підозру не визнає і наполягає, що рішення про запозичення ухвалювала Київрада як колегіальний орган.

Володимир Репік працює на держслужбі понад 30 років. До приходу в КМДА у 2010 році обіймав посади в Держказначействі, Мінфіні та Міністерстві ЖКГ. У різні роки його називали близьким до колишнього очільника КМДА Олександра Попова, а згодом — до першого заступника голови КМДА Миколи Поворозника.

У період повномасштабної війни частина депутатів Київради критикувала фінансову політику міської влади, зокрема розподіл коштів між інфраструктурними проєктами та підтримкою армії.

У публічному просторі також згадуються компанії, пов’язані з родичем чиновника Андрієм Репіком, які виконували роботи на замовлення структур, підпорядкованих КМДА. Водночас прямих обвинувачень у межах цього кримінального провадження щодо таких компаній не висунуто.

Слідство у справі триває.

Зеленський доручив Федорову підготувати план війни ще на рік

За інформацією наших джерел в Офісі президента, Володимир Зеленський доручив міністру оборони Михайлу Федорову підготувати детальний план дій, який дозволить Україні ефективно продовжувати бойові дії ще щонайменше протягом року. Співрозмовники стверджують, що на Банковій розраховують на технологічні та управлінські нововведення. Йдеться про масштабування виробництва безпілотників, цифровізацію управління військовими процесами, оптимізацію ресурсів і нові підходи до […]