Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор

Сучасна Україна, на жаль, залишається в тіні історичних стереотипів і політичних ігор, які формуються у старій добрій Європі. В умовах сучасності, коли світ змінюється швидше, ніж будь-коли, багато питань залишаються нерозв’язаними, а рішення, що приймаються, часто базуються на давніх уявленнях і геополітичних інтересах.

В обох випадках завжди є сильніший, правила для якого відрізняються від загальних. Це замкнуте коло дещо нагадує реалії часів станових монархій, коли всі мають визначені і прописані ролі, існує усталений порядок речей, а будь-які зміни є аномаліями. Лиш українцям у цій системі координат не сидиться на місці. Вони раз у раз перевертають усе з ніг на голову й шукають своє місце під сонцем. Принаймні останнім часом, зазначає видання ZAXID.net.

У підручниках з історії України ми десятиліттями спостерігали образ безправного українського народу. Гніт, полонізація, русифікація, утиски… Проте світ дещо інший. Він непередбачуваний і несправедливий, містить багато підлості й непослідовності. Однак, навіть цього не помічаючи, ми живемо поруч із дивовижними людьми. Вони гідні захоплення й написання про них книг, зйомки фільмів. Виклик усталеному порядку та несправедливості, багаторічним пропагандистським кліше – кредо багатьох наших співвітчизників. Власне це і є шлях до набуття Україною суб’єктності. Не всім він подобається, але інакше не буває.

Дійсність і казки діда Діарея

Проголошення незалежної України відбулося фактично і юридично, але до свідомості людей (часто і самих українців) це дійшло далеко не зразу. Нас довго сприймали за росіян і такими себе бачили багато українців. Одні й інші користувалися дивними й ефемерними конструктами на кшталт «русскіє». Вважали, що кажуть про всіх, хто жив у Російській імперії і Радянському Союзі.

Про тих, які, в їхньому сприйнятті, волею випадку та обставин, не стали частиною Російської Федерації. При цьому вони ще й згадують якусь «Росію». Проте власне «Росії» ніколи не існувало. Є люди в Україні, Білорусі, Казахстані тощо, які вважають себе «русскімі» і бачать у цьому зв’язок з «Росією», але назва тієї держави на болотах – Російська Федерація. Перед тим був СРСР. Ще раніше Російська імперія. До неї Московія. «Росії» не було і зараз немає. Є Україна, Білорусь і Російська Федерація. «Росія» – лиш у схемах російських пропагандистів.

Їм вигідно поширювати нісенітниці про князя Володимира, «правителя Росії» або про єдиний історичний шлях і спільну колиску, тобто брехню про українців, білорусів і росіян, які нібито є одним народом. У це вкладають великі гроші, про це без упину торочить їхня пропаганда, довільно інтерпретуючи події минулого у вигідному для себе ключі.

«Дослідження» в такому дусі пишуть у Російській Федерації, на Заході та й у нас. Донедавна це взагалі був домінантний політичний наратив, коли говорили про Східну Європу. Цей простір вважався російською сферою впливу. Така матриця, усталена й закореніла, але побудована на брехні й несправедливості, не передбачала коректур і всіх влаштовувала. Подекуди від такого мислення бояться відступити досі. Наприклад, на Заході.

Діалог з «дітьми Сталіна»

Дії й позицію Російської Федерації можна пояснити, якщо бути свідомим політичного мракобісся, яке там буяє. Імперської діареї, що властива політикуму, елітам і значній частині їхнього населення. Дивною є поведінка цивілізованого світу.

Постійно апелюючи до раціонального мислення й загальнолюдських цінностей, колективний Захід так і не наважився поставити під сумнів тиражовані росіянами вигадки. Навіть попри те, що не всі з них історичні чи нейтральні. Більшість – ксенофобські й суперечать цінностям Заходу, а значна частина – політичні й відверто спрямовані проти Європи.

Проте це ніколи нікого не хвилювало. Пихаті росіяни вирізнялися зверхністю й підлістю, куди б не закинула їх доля. Упередженість і деспотизм фонтанували російські владні особи на міжнародному рівні. Усіх все влаштовувало. Це сприймали за норму. «Дітям Сталіна» можна. Лише коли руки росіян стали по лікоть у крові, адекватна частина світу зрозуміла, що так тривати більше не може.

Хоча критикувати світ за світоглядну незрілість чи брак принциповості ми не можемо. Навіть після проголошення незалежності багато українців довго вірили російській пропаганді, дивились російські фільми і слухали тиражовану росіянами музику.

Українське вважали неякісним і не помічали, що російська продукція отруєна пропагандою і зневагою до всього людського. Масштабність цих процесів була такою, що виникало відчуття, наче нам готують теплу ванну. Ціль – ще одна Білорусь, тобто деполітизована пустеля, зі жителями якої можна робити все, що заманеться. Тоді й взяли слово свідомі українці.

Від 2004 року і досі українці неодноразово міняли хід історії. Це були внутрішні питання. Як оскарження результатів виборів у 2004 році. Події масштабні. Як Революція гідності та відбиття російської агресії, що потрапило в поле зору всього світу.

Цей момент часто за лаштунками, але українці неодноразово брали ініціативу у свої руки в найнесподіваніші моменти і міняли усталений порядок. Це руйнувало «договірняки», ламало плани політикам, які по-чемберленівськи «вирішують» питання.

Коли здавалося, що виходу немає, своє слово казали українці. Валили Радянський Союз, зокрема, росіяни. Скажімо, коли Боріс Єльцин закликав своїх прихильників виходити на протести. Проте поховали СРСР, між іншим, українці, які в грудні 1991 року проголосували на референдумі за незалежність. Згодом ця карта стала політичним козирем Леоніда Кравчука.

Демократичні протести українців у 2004 році дозволили Віктору Ющенку, чи не найуспішнішому в історії нашої країни прем’єр-міністру, відновити справедливість і стати президентом. Українці міняли хід подій під час Революції гідності та в часі злочинної агресії Російської Федерації проти нашої країни. У першому випадку від нас не очікували такої згуртованості й волі, у другому – стійкості.

На жаль, жоден із цих несподіваних маневрів українське суспільство не зуміло трансформувати в системні й послідовні політичні реформи, які дозволили б створити ефективні державні органи, справедливі суди та рівні для всіх правила.

Ще один стрибок…

У моменті з проголошенням державної незалежності України в 1991 році був фактор несподіванки й ламання усталених порядків. Фактор несподіванки спрацював і під час подій 2004 року, 2013-2014 років, а також у 2022-му. Під час Помаранчевої революції в потенціал та самоорганізацію українців не вірили бандити з Партії регіонів, які хотіли прийти до влади шляхом фальсифікації виборів.

Під час Революції гідності українці сколихнули весь світ, показавши найбільш демократичним країнам, еліти яких забули значення слів «цінності» й «демократія», що таке воля, принципи і самобутність. Перегородивши шлях путінській чумі, українці розбили цинічні плани й очікування колективного Заходу про окупацію частини України російськими військами та наступну партизанську війну на цих територіях.

Прикладом раптових і несподіваних дій українців можна вважати й операцію ЗСУ на теренах Курщини. Ми досі достеменно не знаємо, якими були цілі цієї операції та в якому контексті бачить ці події Генеральний штаб ЗСУ, але цей наступ став несподіванкою для людей в Україні, на Заході і в Росії.

На адресу операції української сторони звучало багато критики. Проте незаперечним є те, що вона підняла дух і дала надію українцям. Не менш важливо, що ці раптові масштабні дії розвіяли низку міфів російської пропаганди. Було розрубано й гордіїв вузол настроїв на Заході, який, таке враження, почав шукати шляхи примирення сторін – навіть шляхом суттєвих поступок України.

Курська операція триває і має певні позитивні наслідки для української сторони. Проте й ейфорія від неї спала. Над нами знову загроза заморозки війни на невизначених (вважай – невигідних для України) умовах. На Заході поступово повертаються до політики розведення руками і перебігання між краплинками.

Вкотре українці перевернули усе з ніг на голову, але чи принесе це користь для нашої країни в довготерміновій перспективі? Ситуативний розрив шаблону працює, але не так довго, як цього хотілося б. Очевидно, що ні виграти війну, ні збудувати ефективні державні інститути ситуативними стрибками не вийде.

Українці мали безліч нагод, щоб у цьому переконатися. Одне й інше потребує стратегічного і продуманого плану, бачення. Якщо цього не буде, нас надалі чекатимуть гойдалки настрою й очікувань. Перевалювання між ейфорією, що сягає хмар, та нестерпною рутиною, яка тягне на дно. Ми, зрозуміло, сподіваємося на перше, але в якийсь момент може переважити друге.

Євген Гулюк

The post Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор first appeared on НЕНЬКА ІНФО.

Схожі статті

Розслідування: Голова Державної служби фінансового моніторингу Філіп Пронін у центрі уваги через численні закордонні поїздки

Голова Державної служби фінансового моніторингу Філіп Пронін став об'єктом розслідування через свою інтенсивну закордонну діяльність. За останні кілька місяців він провів більше 70 днів за кордоном, що викликало запитання щодо мети та регулярності таких поїздок. Відповідно до розслідування журналістів BIHUS.Info, поїздки Проніна збігаються з важливими політичними та антикорупційними подіями в Україні, що надає ще більше значення цим поїздкам.

Згідно з інформацією, оприлюдненою у розслідуванні, вже в перший місяць на посаді Пронін двічі відвідав Париж та побував у Люксембурзі. Однією з поїздок було зумовлено пропуск важливої події в Україні – засідання тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, на яке він був запрошений. Така ситуація викликала обурення серед депутатів, адже Пронін пропустив важливу можливість дати пояснення щодо своєї роботи та участі в антикорупційних ініціативах.

Надалі інтенсивність відряджень зросла. Наприкінці вересня 2025 року посадовець після свого дня народження вирушив до швейцарського Цюриха, де запланована зустріч тривала фактично тиждень. Через короткий проміжок часу відбулася ще одна поїздка до Швейцарії – цього разу до Берна, також тривалістю близько тижня.

Упродовж 2025 року Пронін щонайменше тричі відвідував Францію. Окрему увагу журналісти звернули на відрядження до Танзанії та Мексики. За їхніми даними, офіційна тривалість заходів не відповідала фактичному часу перебування за кордоном. Наприклад, у Мексиці заплановане п’ятиденне відрядження тривало майже два тижні. Поїздка до Танзанії тривалістю 11 днів, як зазначають розслідувачі, збіглася з днем народження дружини посадовця.

У матеріалі також аналізуються збіги відряджень із резонансними подіями. Зокрема, у вересні народний депутат Ярослав Железняк публічно заявив про можливі порушення під час будівництва фортифікацій у Донецькій області, за які раніше відповідала Полтавська обласна державна адміністрація, очолювана Проніним у минулому. У жовтні детективи НАБУ провели обшуки у керівництва служби. Серед фігурантів опинився перший заступник голови Держфінмоніторингу Богдан Корольчук, в офісі якого, за даними слідства, виявили значні суми готівки та документи. У цей час Пронін перебував у відрядженні за кордоном.

Окремо журналісти згадують про затримки у передачі матеріалів до антикорупційних органів у межах розслідування «Мідас». За їхніми словами, служба надала лише частину запитуваних матеріалів, а відповіді на окремі запити затримувалися на місяці.

У розслідуванні також звертають увагу на символічні деталі: низка поїздок припадала на дні сімейних свят, а частина кадрових рішень нового керівництва, на думку журналістів, більше нагадувала PR-кампанію, ніж зосередження на ключових функціях служби – контролі фінансових потоків та взаємодії з антикорупційними органами.

Офіційної позиції Філіпа Проніна щодо оприлюднених даних на момент публікації розслідування не було озвучено.

У Києві в будівлі на Шота Руставелі продовжує працювати шахрайський кол-центр: нові подробиці розслідування

У Києві, в будівлі ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» за адресою вул. Шота Руставелі, 39/41, ймовірно, продовжує свою діяльність шахрайський кол-центр, попри те, що раніше вже проводилися слідчі дії. Журналісти проекту «СтопКор» зафіксували активність підозрілого офісу на 9 та 10 поверхах цього приміщення. Під час чергового візиту медіа-агенти виявили численні ознаки того, що офіс може бути залучений до шахрайських схем, що стосуються псевдоінвестиційних проектів.

Згідно з інформацією, яку вдалося зібрати журналістам, приміщення, де працює кол-центр, виглядає так, ніби воно спеціально забарикадоване. Це може свідчити про те, що у випадку раптового візиту правоохоронців або інших перевіряючих органів, там готові застосувати заходи для захисту своїх «діяльностей». Крім того, для охорони об’єкта, за словами очевидців, було залучено до 20 молодих людей, які ймовірно виконують роль фізичної охорони або здійснюють контроль за вхідними та вихідними особами.

Журналісти залишили на дверях офісу попереджувальні наклейки та листівки про можливу шахрайську діяльність. За інформацією СтопКору, кол-центр може функціонувати за сприяння керівництва Укрпрофоздоровниці. Зокрема, у матеріалі згадується голова правління установи професор Микола Субота.

Микола Субота очолює правління ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» з 2011 року. Раніше діяльність підприємства неодноразово ставала предметом публічних дискусій та перевірок через підозри у зловживаннях із майном профспілок та санаторними об’єктами.

У розслідуванні також згадуються факти, оприлюднені раніше в медіа, щодо майнових придбань, які, на думку активістів, могли не відповідати офіційним доходам посадовця. У 2017 році біля Укрпрофоздоровниці проходили акції протесту з вимогою перевірити можливі корупційні схеми в установі.

Варто зазначити, що ще влітку минулого року на цій локації проводилися обшуки через підозри у діяльності шахрайського кол-центру. Тоді правоохоронці отримали доступ до приміщень для проведення слідчих дій.

Наразі офіційної реакції керівництва Укрпрофоздоровниці або правоохоронних органів щодо нових заяв журналістів не оприлюднено. Водночас питання функціонування подібних контакт-центрів у столиці залишається актуальним, а перевірка викладених фактів потребує належної правової оцінки.

Угорщина погрожує блокувати кредит ЄС для України через відновлення постачання російської нафти

20 лютого уряд Угорщини оголосив, що виступатиме проти надання Україні кредиту Європейського Союзу в розмірі 90 мільярдів євро до того часу, поки не будуть відновлені постачання російської нафти через нафтопровід «Дружба». Це рішення стало черговим кроком у політичному тиску з боку Будапешта на Україну. Подібні загрози були озвучені раніше й іншими країнами, зокрема урядом Словаччини, який також вказував на можливість обмеження експорту нафтопродуктів та електроенергії до України.

Політична ситуація в Центральній Європі знову опинилася в центрі уваги, оскільки кожен новий крок Угорщини підриває і без того складні відносини між країнами ЄС та Києвом. В Україні переживають за можливі економічні наслідки таких рішень, адже надання кредиту з боку ЄС було розраховане як важливе фінансове підкріплення для подолання економічних труднощів, спричинених війною.

За його словами, ані Чехія, ані Польща, ані Австрія не були змушені вводити спеціальні режими через зупинку «Дружби», оскільки давно диверсифікували постачання. Ситуація оголила стратегічний прорахунок угорської компанії MOL, яка володіє нафтопереробними заводами в Угорщині та братиславським Slovnaft і продовжувала робити ставку на російську сировину.

Російська атака підтвердила ризики транзиту через Україну в умовах війни. Водночас припинення постачання призвело до тимчасового обмеження експорту нафтопродуктів, у тому числі до України. Проте, як зазначає Хірман, для Києва це не стане критичним — обсяги можуть бути замінені з інших джерел. Натомість MOL ризикує втратити ринки й зазнати фінансових збитків, що позначиться і на податкових надходженнях у Словаччині та Угорщині.

Ключовим стало підтвердження існування альтернативного маршруту. Хорватський термінал на острові Крк і нафтопровід Adria після модернізації мають достатню пропускну спроможність для забезпечення обох НПЗ MOL. Ба більше, керівництво Slovnaft уже заявило про закупівлю танкерів із нафтою від різних постачальників, які мають надійти наприкінці березня. До того часу завод працюватиме в обмеженому режимі, використовуючи державні резерви.

Попри це, Будапешт і Братислава продовжують наполягати на необхідності відновлення постачання саме російської нафти й навіть критикують Хорватію. При цьому одночасні заяви про нібито недостатню пропускну спроможність Adria та прохання допустити транзит російської танкерної нафти виглядають суперечливими.

Окремо виникають питання щодо комунікації навколо самої атаки на Броди. Понад два тижні офіційні структури мовчали про факт пошкодження та зупинку транспортування. Згодом Фіцо й Орбан почали звинувачувати Україну у нібито навмисному небажанні відновити прокачування, а також ставити під сумнів характер пошкоджень.

Водночас зупинка «Дружби» означає припинення не лише російських, а й українських поставок нафти для заводів MOL, які розпочалися наприкінці осені як відповідь на удари по українських НПЗ. Таким чином компанія втратила обидва джерела сировини.

На цьому тлі заяви про можливе припинення експорту електроенергії чи газу до України виглядають не лише політичними, а й економічно невигідними для самих Словаччини та Угорщини, оскільки значну частину операцій здійснюють приватні компанії, що отримують дохід від транзиту.

Криза навколо «Дружби» продемонструвала: твердження про безальтернативність російської нафти більше не витримують критики. Питання полягає вже не в технічних можливостях, а в політичному виборі.

Тривожні сигнали: як дипломатія передбачала загрозу війни

Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну українська дипломатія отримала важливі сигнали про майбутню агресію. Під час свого візиту до Вашингтона 22 лютого 2022 року тодішній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба став свідком тривожної інформації, яку передала американська розвідка. Зокрема, йому були показані детальні дані про розташування російських військових сил уздовж українського кордону. За повідомленням британського видання The Guardian, серед зібраної інформації була навіть точна локація, де російські танки "прогрівали свої двигуни та чекали на перетин кордону".

Ці дані стали підтвердженням того, що Росія готувалася до великих бойових дій, і саме це викликало серйозне занепокоєння в Україні та серед міжнародних партнерів. Дмитро Кулеба після зустрічі з представниками американської розвідки одразу поділився отриманою інформацією з українським керівництвом, однак, незважаючи на цю тривогу, на міжнародному рівні ще тривала боротьба за дипломатичне вирішення конфлікту.

У той самий час в Україні тривала фінальна підготовка до можливого нападу. У штабі Збройних сил головнокомандувач Валерій Залужний разом із вищими командирами здійснювали останні заходи оборони. На дні Чорного моря встановили міни для запобігання можливій морській висадці в районі Одеси, а підрозділи були перекинуті до стратегічно важливих районів.

Один із українських генералів зазначив, що частина таких рішень формально суперечила чинним нормам і могла б спричинити кримінальні провадження, однак загроза вторгнення змусила командирів діяти на випередження.

Українська військова розвідка під керівництвом Кирила Буданова отримала від західних партнерів інформацію про плани Росії захопити аеродром у Гостомелі. Ці дані дозволили розробити оборонні заходи на останню ніч перед початком атаки та підготувати ключові позиції.

The Guardian також зазначає, що американські спецслужби протягом кількох тижнів отримували сигнали про можливе вторгнення Росії в лютому 2022 року. Президент США направив директора ЦРУ Вільяма Бернса до Москви, щоб попередити Кремль про потенційні економічні та політичні наслідки.

У день початку вторгнення, 24 лютого 2022 року, президент України Володимир Зеленський звернувся до тодішнього прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона з проханням зателефонувати Володимиру Путіну та переконати його припинити війну.

Водночас українські прикордонники ще на початку лютого перехопили повідомлення від командира чеченського підрозділу, дислокованого в Білорусі, адресоване Рамзану Кадирову. У ньому йшлося про готовність підрозділу до входу в Київ.

Матеріал британського видання дає змогу відтворити атмосферу останніх днів перед 24 лютого – період, коли сигнали про вторгнення ставали дедалі конкретнішими, а українська сторона готувалася до найгіршого сценарію.