Солене питання: Як Україні відмовитися від імпортованої солі і забезпечити власне споживання?

Україна, колись самодостатня у виробництві стратегічно важливого продукту – солі, нині стикається з проблемою імпорту та зростанням цін. Після втрати соляних шахт у Донбасі, країна швидко перейшла на імпорт, але попит залишається високим, викликаючи хвилю нервовості серед населення, особливо за поширенням фейків від російських ЗМІ.

Ситуація з сольовим дефіцитом, разом із дефіцитом пального, виявилася однією з перших проблем після початку війни. Зараз солі вистачає, проте Україна активно працює над зменшенням залежності від імпорту та власним виробництвом. Зокрема, Закарпаття виражає намір значно збільшити виробництво та стати власним постачальником солі для країни. Вже перевезли фахівців з Донбасу, демонструючи важливі кроки у відновленні виробництва.

Доповідь ВВС розглядає можливість функціонування України без відомої “Артемсолі”, аналізує джерела імпортної солі та розглядає перспективи самодостатнього забезпечення ринку власним продуктом у найближчому майбутньому.

Перед початком війни Україна, завдяки “Артемсолі”, була лідером у виробництві та експорті солі в Європі. Однак російське вторгнення спричинило втрату шахт та змусило країну переглянути свою ситуацію. Спроби реформ “Артемсолі” та інших підприємств, що виробляли сіль в різних областях, свідчать про стратегічний план зменшення залежності від імпорту та відновлення власного виробництва.

Вже у перший місяць війни, підприємство “Артемсоль” стало мішенню обстрілів, а видобуток солі припинився в квітні. Незважаючи на це, до травня 2022 року підприємство продовжувало виплачувати зарплати працівникам, але в червні його діяльність було зупинено. Наслідком військових дій стали пожежі, зруйноване обладнання та пошкоджені будівлі. Багато співробітників були змушені покинути свої домівки. Район соляних копалень — Бахмут та Соледар — перетворився на поле бою від липня 2022 року до січня 2023 року.

У січні 2023 року Збройні сили України повністю відступили з Соледара, залишивши його під російською окупацією. Після зупинки “Артемсолі”, яке забезпечувало 90% видобутку, ціни на сіль в Україні стрімко зросли. Країна, колишній великий експортер солі, нині змушена імпортувати цей продукт. З початком імпорту ціни почали зменшуватися, але сіль від “Артемсолі” зникла з магазинів і стала своєрідним сувеніром. За допомогою проєкту UNITED24, прибуток від продажу цієї солі був відданий на потреби української армії, збираючи понад 1,6 мільйона доларів для придбання безпілотників для українських розвідників.

Зараз ринок солі в Україні стабільний завдяки імпортним поставкам, хоча ціни вищі, і виникло більше морської солі. Експертка Лариса Гук вказує, що українські підприємці та торговельні мережі змінили підхід до цього ринку, використовуючи імпортні поставки та переупаковуючи сіль, що виходить більш прибутковим.

Протягом першого півріччя 2023 року Україна імпортувала понад 211 тисяч тонн солі на суму понад 46 мільйонів доларів, повідомляє Державна митна служба. Частка солі в загальному обсязі імпорту підвищилася, але залишається невеликою – всього 0,15%. У порівнянні з попереднім роком, коли Україна імпортувала майже 440 тисяч тонн солі на суму 92 мільйони доларів, видно певне зниження обсягів.

Найбільшим постачальником солі в Україну є Туреччина, яка забезпечує приблизно третину загального обсягу соляного імпорту. Також сіль постачається з Румунії та Єгипту. Зазначимо, що минулого року серед основних постачальників солі була також Польща, але її роль українського експорту значно зменшилася.

Важливо враховувати, що обговорюючи імпорт солі, необхідно враховувати два її види – харчову та технічну. Харчова сіль використовується в галузі харчової промисловості, тоді як технічна сіль застосовується в металургії, нафтопереробці, хімічній промисловості, виробництві паперу, скла, фарб та лаків, а також для обробки доріг та злітних смуг.

Враховуючи припинення діяльності “Артемсолі”, яка виробляла значні обсяги технічної солі, та знищення важливих клієнтів, таких як Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, виникає питання про внутрішні потреби України у цьому виді солі. До початку війни цей показник становив близько 907 тисяч тонн, і важливо вирішити питання щодо забезпечення цих потреб національними чи імпортними ресурсами.

На сучасному етапі видно, що потреби України в технічній солі суттєво зменшилися через руйнування ключових металургійних підприємств, таких як “Азовсталь” і “Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”, що на даний момент не контролюються Україною через війну. Це призвело до значного скорочення виробництва інших вітчизняних металургійних підприємств. Зменшення чисельності населення через виїзд українців за кордон та втрати від війни також вплинуло на зниження внутрішнього попиту.

Крім того, спостерігається зміна у харчових звичках, зокрема, перехід від кам’яної солі до морської. Це виявляє вплив не лише на господарства та господинь у побуті, але й на промисловість, де морська сіль, зокрема груба, виявляється ефективною. Такі зміни характеризуються не лише економічними аспектами, але й культурними та гастрономічними перетвореннями.

Попри зменшені потреби в солі, важливо враховувати, що внутрішні резерви складають значущий актив, але доступні лише заходу країни через війну та російську окупацію. Для забезпечення внутрішнього ринку важливо не лише мати наявні резерви, але й активно розвивати видобуток. На сьогоднішній день єдиним вітчизняним виробником солі залишається Дрогобицька солеварня, але важливо прискорити процес збільшення обсягів видобутку для забезпечення потреб ринку.

Окрім того, останніми місяцями чутно заяви про можливість відновлення експорту солі з України, зокрема з іншого західного регіону – Закарпаття. Закарпаття славиться своєю історією видобутку солі, і його можливість задовольнити внутрішні потреби та навіть відновити експорт стає предметом обговорення.

Солотвино, знамените своїми соляними шахтами, налічує свою історію від часів Радянського Союзу. Колись люди спускалися на глибину 300 метрів, щоб насолоджуватися корисними властивостями солоного повітря, яке легше подихати та корисне при хворобах дихальних шляхів та астмі.

Проте у 2007 році солотвинські шахти стали жертвою підтоплення, що викликало формування карстових провалень. З того часу діяльність шахт була припинена, а саме селище отримало статус зони надзвичайної ситуації. Нинішнім ландшафтом стали глибокі солоні озера, що виникли на місці колишніх провалень.

У серпні 2023 року Закарпатська обласна рада заявила про 140 ділянок розвитку карстових провалень в Солотвині. Місцева влада висловила впевненість, що Закарпаття може стати постачальником солі для всієї України. Голова Закарпатської обласної влади Віктор Микита прогнозує, що протягом наступних років область зможе забезпечувати 100% технічної та харчової солі для країни. Недавно розпочатий видобуток технічної солі на Тереблянському родовищі вже дає позитивні результати.

Влада планує розширювати потужності видобутку та відновлювати славу, яку колись мав Солотвинський сільовий регіон та пов’язані з ним оздоровчі курорти. Важливо уникнути повторення помилок минулого, коли видобуток солі відбувався на занадто великій швидкості, і це призвело до негативних наслідків. Зараз колишні співробітники “Артемсолі” знайшли роботу у Солотвині та активно беруть участь у відновленні сільового виробництва.

Тереблянське родовище, яке розробляється компанією “Катіон Інвест”, вже дає свої перші плоди. Спеціальний технічний засіб, подібний комбайну, використовується для видобутку солі. Цей процес відрізняється високою вмістом натрію – близько 90%, що робить тереблянську сіль ідеальною для технічних потреб. За словами директора підприємства, Сергія Кондратьєва, співпраця з експертами з “Артемсолі” забезпечить успішне розвиток Тереблянського родовища.

Однак, незважаючи на позитивні зміни, важливо утримувати баланс і уникати повторення екологічних та виробничих помилок минулого. Здатність Закарпаття забезпечити Україну сіллю стає ключовим аспектом розвитку регіону, а привернення досвіду та фаховості колишніх співробітників “Артемсолі” грає важливу роль у цьому процесі.

Тереблянська сіль на сьогодні визнається менш якісною порівняно з Артемсольською, але експерти впевнені, що з часом якість поліпшиться. Поклади якісної харчової солі в Тереблянському родовищі великі, але для її видобутку потрібен час. Планується, що другою половиною 2024 року розпочнеться видобуток харчової солі, яка зможе задовольнити половину потреб України в “екстра” солі. Прогнози Віктора Микити говорять про повне задоволення потреб України в харчовій та технічній солі вже до 2025 року.

Запаси Тереблянського родовища оцінюються приблизно в 500 мільйонів тонн технічної солі та сто мільйонів тонн харчової. Влада розглядає цей родовище як потенційного лідера в солевидобутку, який може забезпечувати країну сіллю на десятиліття вперед. Віктор Микита висловив впевненість, що експорт солі з Закарпаття буде не тільки внутрішнім, а й здатен конкурувати на міжнародному ринку.

Однак існують виклики, які влада визнає. Логістичні питання та віддаленість родовища від транспортних мереж можуть ускладнити експорт. Розбудова і покращення інфраструктури стають актуальними завданнями для успішного вивезення солі за кордон.

Незважаючи на оптимістичні плани влади, експерти висловлюють застереження. Ксенія Оринчак, директорка Національної асоціації видобувної промисловості, вказує на складнощі відновлення видобутку солі у Солотвино, а також на інші родовища в західній частині України. Великий термін на отримання необхідних дозволів, будівництво нових шахт та технічні виклики затягнуть процес і перешкоджатимуть швидкому зростанню вітчизняного видобутку солі. Імпорт солі, ймовірно, залишиться актуальним протягом найближчих років.

У висновках можна зазначити наступне:

Тереблянське родовище солі в Закарпатті потенційно може стати важливим джерелом якісної харчової та технічної солі для України.

Якість Тереблянської солі наразі визнається менш якісною, ніж у вже довідкових Артемсольських покладах, але експерти висловлюють оптимізм щодо поліпшення цієї ситуації з часом.

Прогнози на майбутнє передбачають, що вже до другої половини 2024 року почнеться видобуток харчової солі, яка зможе задовольнити значну частину внутрішнього попиту.

Запаси Тереблянського родовища надають можливість розглядати Закарпаття як ключового гравця на ринку солі, але експорт потребує вирішення логістичних питань.

Альтернативи імпорту солі на внутрішньому ринку поки що залишаються актуальними через труднощі і терміновість відновлення вітчизняного видобутку.

Важливі завдання включають розбудову інфраструктури для полегшення експорту та вирішення технічних труднощів у відновленні видобутку солі.

Економічний та соціальний виграш від розвитку солевидобутку в Закарпатті вбачається як шлях до створення робочих місць та покращення економічного становища регіону.

Схожі статті

Судовий процес проти приватного підрядника на тлі воєнної кризи

У розпал повномасштабного вторгнення, коли державні компанії працювали в умовах надзвичайної логістичної напруги, переміщуючи стратегічні запаси пального до безпечних регіонів країни, одна приватна фірма вирішила використати ситуацію для власної вигоди. Поряд із «Укрнафтою», що забезпечувала стабільність постачань у критичних умовах, цей підрядник сприйняв війну не як загрозу національній безпеці, а як шанс для незаконного збагачення.

Наразі справа дійшла до суду. Прокуратура Офісу Генерального прокурора передала обвинувальний акт щодо директора приватної компанії, який підозрюється у заволодінні державними коштами, ухиленні від сплати податків та службовому недбальстві. За версією слідства, дії керівника мали прямий негативний вплив на фінансову стабільність стратегічного резерву пального та підривали ефективність роботи державної компанії у критичний для країни період.

У 2023 році «Укрнафта» уклала договір із приватним підприємством на транспортування та експедиційний супровід нафтопродуктів із використанням під’їзного залізничного шляху. Воєнні умови — нестабільні маршрути, постійні переміщення, дефіцит часу й обмежені можливості контролю — створили середовище, у якому паперові зловживання могли залишатися непоміченими.

Саме на це, за версією слідства, і розраховував директор компанії-підрядника. Схема була максимально простою й водночас ефективною. Обвинувачений систематично подавав «Укрнафті» акти виконаних робіт із завідомо неправдивими відомостями про прибуття та перебування вагонів із пальним на залізничній станції.

Насправді ж ці вагони туди ніколи не прибували. Дані залізничного обліку та матеріали кримінального провадження підтверджують: значна частина зазначених у документах перевезень існувала виключно на папері. Послуги були фікцією, а акти — інструментом легалізації списання коштів.

Попри це, державна компанія перераховувала гроші за «надані» транспортно-експедиційні послуги. Платежі проходили у звичайному режимі — формально документи виглядали коректними, а в умовах війни їхній зміст не завжди можна було оперативно перевірити. У результаті сума завданих «Укрнафті» збитків перевищила 16 мільйонів гривень.

Паралельно з цією схемою директор приватної компанії, за даними слідства, реалізував ще один напрям зловживань — ухилення від сплати податків. Для цього укладалися фіктивні договори з підконтрольними підприємствами, що дозволяло штучно формувати податковий кредит з ПДВ без реального здійснення господарських операцій. Документообіг створював ілюзію активної діяльності, тоді як фактично йшлося про банальне заниження податкових зобов’язань.

У підсумку правоохоронці описують цю історію як класичний приклад тилового мародерства: війна використовується як прикриття, стратегічне пальне — як ресурс для збагачення, а бухгалтерія та фіктивні акти — як основний інструмент злочину. Без складних фінансових конструкцій, але з точним розрахунком на перевантаженість системи у воєнний час.

Тепер справа вийшла за межі кабінетів і бухгалтерських звітів та перейшла до зали суду. Ключове питання — не лише в сумі збитків, а в тому, чи стане цей процес сигналом для інших, хто намагався або намагається заробляти на війні, прикриваючись «логістикою» і паперовими схемами.

Викриття масштабної шахрайської схеми під виглядом “полювання на людях”

Правоохоронці розкрили детально сплановану схему вимагання грошей у столичного підприємця, яка базувалася на фабрикації фіктивного злочину під час полювання в Черкаській області. Згідно з матеріалами слідства, ніякого реального вбивства не відбувалося — вся історія була ретельно інсценізована для психологічного тиску на жертву.

За даними правоохоронців, 38-річний киянин вирушив на полювання разом зі знайомим. Після кількох пострілів його супутник повідомив, що бізнесмен нібито смертельно поранив людину, сплутавши її з твариною. Ця брехня створила ефект непереборного шоку та страху перед кримінальною відповідальністю. Далі неподалік «знайшли тіло», яке стало центральним елементом психологічного маніпулювання і ключовим інструментом для вимагання грошей.

Як встановили правоохоронці, жодної загиблої людини не існувало. Сцену було підготовлено заздалегідь з єдиною метою — залякати підприємця та змусити його заплатити значну суму грошей.

Організатором схеми виявився 51-річний мешканець Києва. Він переконував потерпілого, що має необхідні зв’язки, які дозволять «вирішити питання» і уникнути кримінальної відповідальності. За свої послуги чоловік вимагав 475 тисяч доларів США.

Упродовж тривалого часу потерпілого піддавали психологічному тиску, використовуючи страх перед можливими наслідками. Зрештою бізнесмен звернувся до правоохоронців.

Під час спеціальної операції поліцейські затримали організатора схеми в момент отримання частини коштів — 50 тисяч доларів. Затримання відбулося у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України.

Слідчі повідомили фігуранту про підозру у вимаганні, поєднаному з погрозами насильства щодо потерпілого та його близьких. Санкція інкримінованої статті передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Наразі триває слідство. Правоохоронці перевіряють можливу причетність інших осіб та встановлюють, чи могли фігуранти використовувати подібну схему раніше.

У столиці викрили масштабну схему ухилення від військової служби

У Києві правоохоронці затримали одного з ключових фігурантів так званих “ухилянтських схем”. Йдеться про заступника голови Солом’янської районної державної адміністрації Олександра Смика, якого підозрюють в організації масштабної схеми незаконного зняття чоловіків з військового обліку.

За даними слідства, посадовець разом зі спільником створив складний механізм фіктивного “зарахування” цивільних чоловіків до складу Збройних сил України. Після цього тих самих осіб фіктивно “демобілізовували”, використовуючи підроблені документи та сфабриковані медичні діагнози. Цей процес дозволяв уникати призову на службу, водночас формально створюючи ілюзію законності.

Правоохоронці встановили, що схема діяла системно і тривалий час. За попередніми оцінками, через неї було незаконно виведено з обліку щонайменше 190 чоловіків. Вартість “послуг” коливалася від 15 до 20 тисяч доларів США за одну людину, а в окремих випадках доходила до значно вищих сум.

Слідство вважає, що Олександр Смик використовував службові зв’язки у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Солом’янського району. Його спільник безпосередньо займався підготовкою фальшивих медичних і військово-облікових документів. Під час обшуків у фігурантів вилучили підроблені довідки, печатки військових частин, електронні носії та мобільні телефони з доказами функціонування схеми.

Олександр Смик понад чотири роки обіймає посаду першого заступника голови Солом’янської РДА та відповідав, зокрема, за сферу житлово-комунального господарства. У період повномасштабної війни саме він мав координувати роботу комунальних служб, підготовку району до опалювальних сезонів і надзвичайних ситуацій.

Офіційні декларації посадовця не створювали враження надмірного достатку: кілька квартир у Києві, старі автомобілі, помірні готівкові заощадження. Водночас навіть мінімальний підрахунок доходів від незаконної схеми свідчить про зовсім інший фінансовий масштаб. За “нижньою планкою” тарифів сума незаконного збагачення могла перевищити 2,8 мільйона доларів, а з урахуванням дорожчих “кейсів” — бути значно більшою.

Особливе обурення в цій історії викликає контраст між реальністю війни та діями посадовця. У той час як енергетики, комунальники та військові працюють під обстрілами, відповідальний за критичну інфраструктуру району чиновник, за версією слідства, будував бізнес на масовому ухиленні від служби.

Олександру Смику та його спільнику повідомили про підозру за кількома статтями Кримінального кодексу України, які стосуються організації та пособництва в ухиленні від військової служби. Санкції інкримінованих статей передбачають до 10 років позбавлення волі. Суд обирає запобіжний захід, і слідство наполягає на триманні під вартою.

Ця справа вписується у ширший контекст розслідувань щодо так званих “VIP-ухилянтів” у столиці. Раніше правоохоронці вже повідомляли про виявлення депутатів та посадовців, які формально перебували на військовій службі, але фактично не виконували її обов’язків, отримуючи при цьому грошове забезпечення. Наразі правоохоронні органи перевіряють можливі зв’язки між цими епізодами.

Чому “правильне харчування” не завжди працює: розкриття справжніх причин

Щороку тисячі людей намагаються перейти на так звану «правильну» дієту, очікуючи на легке зниження ваги, приплив енергії та загальне покращення самопочуття. Проте реальність часто відрізняється від очікувань: вага залишається стабільною, апетит постійно зростає, з’являється втома, а зриви та переїдання стають майже неминучими. Основна причина цього рідко пов’язана з браком сили волі. Набагато частіше проблема криється в самій концепції «правильного харчування».

Однією з ключових помилок є віра в універсальний раціон, який нібито підходить усім. Організм кожної людини має свої унікальні потреби, біоритми, гормональні особливості та спосіб перетравлення їжі. Що допомагає одному — може стати пасткою для іншого. Ігнорування цих індивідуальних особливостей часто призводить до розчарування та відчуття провалу.

Ще одна поширена пастка — система жорстких заборон. Коли харчування будується навколо списку «не можна», воно швидко перетворюється на джерело психологічного тиску. Заборонені продукти починають займати непропорційно багато місця в думках, а будь-яке порушення правил викликає відчуття провини. У результаті «правильне харчування» часто завершується не стабільними звичками, а зривами і переїданням.

Не менш важливою проблемою є надмірна концентрація на калоріях. Багато людей рахують кожну цифру, водночас не звертаючи уваги на якість їжі та потреби організму. Дефіцит жирів, білка або мікроелементів може призводити до хронічної втоми, гормональних збоїв і постійного відчуття голоду. Формально калорії «в нормі», а на практиці — сил немає і їсти хочеться постійно.

Окремо варто згадати про емоційний стан. Стрес, тривога, перевтома і недосипання безпосередньо впливають на апетит і харчову поведінку. Якщо людина заїдає емоції або живе в режимі постійної напруги, жоден ідеально складений раціон не дасть стабільного результату. Ігнорування психологічного чинника робить будь-яку систему харчування короткостроковою.

Ще одна причина розчарування — очікування швидкого ефекту. Багато хто кидає новий режим уже через кілька тижнів, не побачивши миттєвих змін. Водночас організму потрібен час, щоб адаптуватися до нових звичок. Справжні, стійкі результати формуються не за тиждень і не за два.

У підсумку «правильне харчування» перестає працювати тоді, коли його сприймають як жорстку систему правил і заборон. Натомість ефект з’являється, коли харчування стає гнучким способом життя: із врахуванням індивідуальних потреб, сигналів тіла та психологічного стану. Не ідеальний раціон на папері, а той, який реально можна підтримувати довго, дає результат.