Останні заклики влади до повернення українців з-за кордону викликали різні реакції у суспільстві. З одного боку, представники влади наголошують на економічних вигодах, які можна отримати через залучення робочої сили та податків від повернутих громадян. З іншого боку, деякі експерти та громадяни висловлюють занепокоєння стосовно забезпечення потреб та безпеки повернутих мігрантів, особливо жінок з дітьми.
Питання повернення мігрантів має велике значення для економіки України, оскільки може сприяти збільшенню податкових надходжень та розвитку ринку праці. Однак важливо забезпечити їхню соціальну інтеграцію та надати доступ до роботи, освіти та житла.
Економічні аспекти повернення мігрантів також підкреслюються фахівцями, які вважають, що прибуття людини сприяє активізації споживання та розвитку економіки. Навіть непрацездатні діти можуть внести свій внесок у економіку країни через споживання та податки, що створює позитивний ефект для розвитку.
Українська влада повинна уважно розглянути всі аспекти цього питання, забезпечивши баланс між економічними вигодами та соціальною відповідальністю перед громадянами, які розглядають можливість повернення додому.
Навіть якщо українець виїхав за кордон, але продовжує платити податки в Україні, працюючи віддалено, доходи та податки від його споживання за кордоном повністю компенсують витрати на послуги, які він отримує в країні проживання, зазначає виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. Загалом, з точки зору економіки, заклики влади до повернення мають сенс та є обґрунтованими, переконані експерти. Згідно з Ольгою Пищуліною, експерткою Центру Разумкова з гендерних та соціальних питань, для того, щоб Україна розвивалася як держава і щоб бюджет заповнювався, необхідно мати працездатних людей. За даними одного з провідних українських сервісів з пошуку роботи Work.ua, на ринку праці вже відчутний кадровий дефіцит. Як свідчать дані, на початку конфлікту кількість вакансій різко зменшилася, водночас кількість претендентів на роботу зросла в рази. Однак, як стверджує Євгенія Кузенкова, аналітичка та редакторка Work.ua, через два роки ситуація на ринку праці змінилася. Тепер, замість дефіциту вакансій, спостерігається дефіцит кадрів. Нерівномірний розподіл попиту характеризується найменшим числом вакансій у регіонах, що найближче знаходяться до фронту, таких як Харківська, Запорізька, Миколаївська і Херсонська області, у порівнянні з центральними та західними областями, де кількість робочих місць значно більша. Наприклад, на Закарпатті ринок праці відновився на 167%, що свідчить про значний попит на роботодавців у цьому регіоні. Серед найбільш дефіцитних фахівців виділяються лікарі, фармацевти, а також представники робітничих професій, таких як гірники, бляхарі, порізчики, пилорамники, тонувальники та покрівельники.
При закликах до повернення на батьківщину, влада можливо не бере до уваги тих, хто перебував в Україні на соціальних виплатах, мав інвалідність або мав родичів з інвалідністю, і не мав інших джерел доходу. Після повернення вони, швидше за все, стануть тягарем для бюджету. “Наразі цей тягар прийняли на себе інші країни, переважно країни Західної Європи, які надали значну підтримку,” – заявляє Ольга Пищуліна. Навіть при рості попиту на робочу силу далеко не всі категорії населення відчувають цей ефект, зауважує Євгенія Кузенкова з Work.ua. “В Україні зараз не лише дефіцит робочої сили, але і дефіцит кваліфікованих працівників. Роботодавці отримують багато відгуків на вакансії, які не потребують спеціальної освіти, але важко знайти працівників для посад, що вимагають певної кваліфікації або навичок,” – пояснює вона.
Єдиним винятком є сфера ІТ. Тут ринок перенасичений пропозицією. Кількість резюме, які надходять на одну вакансію, у 20-30 разів перевищує середній показник ринку праці. Щодо категорій населення, які потребують державної підтримки, українська економіка здебільшого не може впоратися з виплатами соціальної допомоги, які потрібні. Навіть більше. З 1 березня уряд повідомив про скорочення виплат для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Зараз в країні майже 5 мільйонів ВПО, половина з них отримує щомісячні виплати. Це невеликі суми – від 2 до 3 тисяч гривень на місяць. У Німеччині чи Італії біженці отримують близько 300-500 євро на місяць на кожного члена сім’ї. Крім того, у західних країнах часто біженців забезпечують безплатним житлом. Проте навіть такі суми для України – великий тягар. За даними Міністерства фінансів, у 2023 році на виплати ВПО з бюджету було витрачено понад 73 мільярди гривень – це вдвічі більше, ніж витрати на усі комунальні субсидії в країні. Від березня претендувати на цю підтримку зможе лише обмежена кількість осіб.
Віце-прем’єр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук заявила, що це “вимога наших партнерів”. “Вразливі мають продовжити отримувати виплати, а ті, хто вже, наприклад, адаптувалися або отримали житло, або мають роботу з високим доходом… підходи мають бути більш справедливими,” – пояснила Верещук. Уряд встановив планку високооплачуваної роботи на рівні 9444 гривні на місяць на людину.
Євген Сосновський, який покинув окупований Маріуполь та втратив все, включаючи житло, висловив своє обурення цим рішенням влади. “Цих 9444 гривень має вистачити на оренду житла в розмірі 12 тисяч гривень, оплату комунальних послуг у розмірі 3 тисяч гривень, на їжу, транспорт, одяг та багато іншого”, – зазначив він. “Якщо влада хоче залучити людей з-за кордону назад до України, то вона повинна спочатку звернутися до тих, хто вірив у країну і не залишив її”.
Програми відновлення пошкодженого та зруйнованого житла в Україні працюють нерівномірно і не ефективно, багато залежить від ініціатив місцевої влади та іноземних донорів. Сосновський також скаржиться, що ті, чиє житло було зруйноване на окупованій території, подібно до нього, не мають механізму отримання якоїсь компенсації. І ймовірно, економічна ситуація не сприятиме тому, що країна зможе забезпечити фінансову підтримку тим, хто найбільше постраждав.
Наразі практично всі гроші, які заробляє сама Україна, витрачаються на армію. Здатність покрити інші витрати – на державний сектор, медицину, освіту, пенсії – держава має завдяки коштам, що надходять від союзників. У минулому році, щоб покрити дірку в бюджеті, Київ отримав майже 37,5 мільярдів доларів від міжнародних партнерів і сподівався отримати 42 мільярди цього року. Проте вже зараз очевидно, що суми будуть меншими, ніж планувалося. Цього року Євросоюз виділив свою частину коштів з великою затримкою, а США досі не узгодили свою частку допомоги.
Адекватна безпека та освіта для дітей є ключовими аспектами повернення біженців назад до України. Ольга з Київщини, яка за часів війни вивезла своїх трьох дітей за кордон, відзначає, що до недавнього часу навіть не розглядала можливість повернутися, оскільки навчальні заклади у її місті не працювали офлайн через відсутність укриття. “Повернення до роботи на повний робочий день з дітьми було б нереально”, – визнає вона. “Тепер в школах заклали вікна піском, а садочок ходить у сусіднє укриття”, – додає жінка. – “Це, звичайно, символічно, але чому цього не зробили раніше? Школа фактично протягом півтора роки не працювала”.
За останній рік держава вклала чимало зусиль у поліпшення ситуації з укриттями, свідчать дані, надані ВВС Україна в Міносвіти. Понад 83% садочків в Україні мають укриття, або власне, або знаходяться не далі, ніж за 100 метрів. У школах ситуація ще краща – укриття є в понад 88% шкіл. Найбільше проблем із укриттями в прифронтових областях – Запорізькій, Донецькій, Луганській, Харківській та Херсонській. Навіть у тих місцях, де є укриття, очна освіта недоступна через постійні обстріли. Містам, таким як Харків, доводиться вдаватися до проєктів підземних шкіл і садочків, щоб діти могли отримати можливість навчатися очно. “Сховища – це проблема”, – визнає співзасновниця організації “СмартОсвіта” Іванна Коберник. – “Не в усіх місцях, де є укриття, їх достатньо. Тому школи працюють у другу зміну або в змішаному форматі. Кілька днів в школі, а кілька днів дистанційно”.
Чи вистачить українській системі освіти місць для дітей, які перебувають за кордоном, якщо їхні батьки збираються повернутися – це одне з ключових питань. Експерти впевнені, що місць буде достатньо, як у школах, так і у садочках, а також у наявності вчителів.
“Система освіти зможе впоратися. Ми мали опасіння щодо цього у лютому, але зараз ми адаптуємося”, – зауважує Володимир Стадник, депутат від партії “Слуга народу” та голова парламентського комітету з освіти, науки та інновацій. За його оцінками, в українських школах наразі навчається 3,7 млн дітей. Із них 2 млн навчаються очно, приблизно 900 тис. – дистанційно і близько 900 тис. – у змішаному форматі. За кордоном, за його словами, перебуває близько 390 тис. дітей. З них 245 тис. продовжують навчатися дистанційно у українських школах. “Якщо вони повернуться, це не зміниться для них нічого. Якщо їхні школи знаходилися в небезпечних районах або не мали укриття, вони все одно продовжать навчатися дистанційно”, – пояснює Стадник. Він визнає, що через внутрішню міграцію система отримала дисбаланс – дітей з небезпечних районів перевезли у більш безпечні. Тому деякі школи майже порожні. Однак проблеми переповнених шкіл зараз немає, переконують експерти.
За даними Міністерства освіти, в Києві кількість учнів за останні роки зменшилася майже на 10 тис. (загалом 286 тис. учнів). У Львові кількість дітей зросла на 3 тис. (загалом 89 тис. дітей), а в Ужгороді і Чернівцях залишилася на тому ж рівні (17 та 28 тис. учнів відповідно). “У деяких районах Києва серйозний дефіцит дитячих садочків, особливо в Печерському районі”, – вказує Стадник.
“Вільних місць в школах достатньо”, – підтверджує експертка Іванна Коберник. – “В гімназіях і ліцеях, куди раніше було важко потрапити, можна знайти місце в класі”. Крім того, систему допомагає відкриття виключно дистанційних класів у всіх областях для звільнення фізичних місць для дітей там, де є можливість вчитися очно, зазначає Стадник.
У тилових регіонах допомагає демографічна криза, яка загрожувала ще до початку війни, додають експерти. “Прогнозувався спад кількості дітей в школах через низьку народжуваність, тобто навіть без війни кількість дітей в школах все одно б зменшувалася. Тому фізично місця в школах будуть, якщо батьки вирішать повертатися”, – каже Коберник. І наголошує на тому, що якість освіти, яку пропонуватимуть українські школи, є важливим фактором. При обмежених ресурсах, спрямованих на безпеку, якість може постраждати. “Чимало жінок лишаються за кордоном через освіту. Через можливість побути в іншій системі, вивчити іноземну мову. Тож важливий фактор – яким змістом буде наповнена ця фізична наявність місць”, – додає експертка.
Насамперед, експерти роблять ключовий висновок про значення повернення працездатних осіб та їхніх дітей для економіки країни. Проте, спосіб, яким українська влада закликає громадян повертатися, нарікається критикою. “Тут треба бути обережними”, – зауважує Ольга Пищуліна. “У нашій країні починають відчуватися деякі лінії розколу – між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився, тими, хто воював, і тими, хто не воював. Ми повинні уникнути цього розколу”.
Анатолій Амелін критикує владу за те, що вона ставиться до людей як до ресурсу, а не як до “бенефіціарів країни”. “Ми ставимось до громадян, як до рабів, наче це кріпацьке право”, – вказує експерт. “Якщо продовжувати розглядати громадян як доходний ресурс, то у нашій країні ніхто не залишиться. Це потрібно змінювати, і тоді люди повернуться”.
За словами експерта, недопомагають поверненню громадян корупційні скандали та гучні переслідування бізнесменів. Він переконаний, що комфортний бізнес-клімат є ключовим фактором для залучення людей назад. І війна в цьому не завада. “Ізраїль або Південна Корея з першого дня свого існування перебувають у стані війни, а кількість громадян зростає кожен рік, економіка розвивається”, – стверджує Амелін. “Вони вклалися в технології та інновації. Україна не стимулює інновації. Як тільки ти відкриваєш підприємство, податкові служби негайно приходять до тебе, а коли ти щось робиш, до тебе з’являються силовики”.
Згідно з експертами ВВС Україна, країні доведеться боротися за повернення своїх громадян, оскільки багато європейських країн не зацікавлені у їхньому поверненні. І жодна з цих країн не буде переглядати свої програми соціальної підтримки біженців заради України, як закликає до цього президент Зеленський. Згідно з Вишлінським, до кожної групи необхідний свій підхід. Щодо тих, хто втратив все під час війни, Україна має запропонувати більше, ніж просто “місце для сну в спортзалі та невелику соціальну підтримку”. Тут потрібні комплексні заходи, такі як створення кластерів у безпечних, але депресивних до війни регіонах за допомогою донорських коштів. У таких кластерах одночасно будуються бізнес-центри з робочими місцями, житло та інфраструктура. “Люди можуть приїздити на роботу, отримати житло, облаштуватися і негайно приступити до роботи”, – запропонував Вишлінський. Найважче буде вплинути на умовних трудових мігрантів, для яких війна стала можливістю швидко легалізуватися у західних країнах.
Значно перспективнішою є група людей, які виїхали з міркувань безпеки. Для багатьох з них рішення про повернення може залежати від наявності роботи, шкіл чи садочків. Дослідження Центру Разумкова показує, що головними факторами повернення для українців з-за кордону є економічне відновлення, питання безпеки і комфорт життя, а також значні виплати репатріантам, наприклад, компенсації за житло. Проте, більшість біженців не будуть зацікавлені в участі у відбудові країни і віддали б перевагу уже відновленій країні.
Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, зауважує, що навіть у найбільш оптимістичному сценарії повернеться лише половина тих, хто виїхав. Після війни на Балканах у свої країни повернулася лише третина населення. “Якщо ми думаємо, що європейські країни почнуть масово витісняти українців, — не почнуть. Вони дуже зацікавлені в такій робочій силі”, – каже експертка.
У висновку можна сказати, що повернення біженців та їхніх сімей є складним і багатогранним процесом, який залежить від різних факторів, таких як економічні можливості, питання безпеки, доступ до освіти та медичних послуг, а також сприятливі умови для підприємництва та роботи. Дослідження показують, що більшість біженців виявляють невеликий інтерес до повернення в Україну, переважно обираючи стабільні та розвинуті країни для оселення.
Однак для тих, хто все-таки планує повернутися, важливою є готовність української влади створити сприятливі умови для їхнього інтегрування в суспільство та економіку. Це включає в себе розробку програм підтримки, забезпечення доступу до робочих місць, житла, освіти та медичних послуг, а також боротьбу з корупцією та створення сприятливого бізнес-клімату.
Нарешті, потрібно враховувати індивідуальні потреби та ситуації кожної групи біженців, надавати їм підтримку та можливості для успішного повернення та інтеграції в українське суспільство.