Росія незаконно використовує український бренд

1 листопада має особливе значення для багатьох культур і релігій. Цей день насичений різноманітними святами та пам’ятними подіями, що охоплюють релігійні, історичні й побутові аспекти. У католицькому світі 1 листопада відзначають День усіх святих — свято, яке присвячене шануванню всіх святих, як відомих, так і невідомих. Це день, коли віряни моляться за тих, хто досяг святості, але чия пам’ять не увічнена в офіційних календарях.

Для православних віруючих 1 листопада також важливий, адже це день вшанування святих безсрібників Косьми та Даміана, які прославилися своїми чудесами та цілительським даром, надаючи безкоштовну допомогу хворим і нужденним. Ці святі символізують милосердя та благочестя, і їхній приклад служить орієнтиром для віруючих, які прагнуть жити в гармонії з Богом і людьми.

У православній традиції за новим стилем сьогодні згадують святих безсрібників Косьму і Даміана — двох братів-лікарів, яких шанують як чудотворців і покровителів зцілення. Їм моляться про здоров’я, про полегшення хвороб, про благополуччя родини і домашніх тварин. У народному побуті їхній день часто сприймали як «свято лікарів»: було прийнято дякувати тим, хто лікує, і бажати їм удачі в роботі.

У деяких церковних календарях на 1 листопада також припадає вшанування священномученика Іоанна та святої Юліанії, а за старим стилем цього дня згадують пророка Іоїля. Тобто дата має кілька нашарувань — залежно від обрядової традиції.

Свято в УкраїніОкремого державного вихідного 1 листопада в Україні немає, але дата має свій людський вимір через іменинників і постаті, пов’язані з цим днем. Серед народжених цього числа називають поетку Дніпрову Чайку, актора і режисера Федора Стригуна, а також воїнів сучасної російсько-української війни — зокрема Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі») та Івана Зубкова. Таким чином, 1 листопада в українському контексті все більше сприймається як день пам’яті про людей, які стали символами культури й спротиву.

Міжнародні та світські святаЄвропа сьогодні згадує день народження Європейського Союзу — річницю того історичного процесу, який привів до створення політичного і економічного об’єднання з єдиним ринком і спільними правилами.

1 листопада також називають Днем вегана. Ідея цього дня — не лише про харчування без м’яса, молока й яєць, а й про етичне ставлення до тварин і відповідальність людини за вплив на довкілля. У багатьох країнах цього дня проводять тематичні лекції та дегустації рослинних страв.

На початку листопада відзначається і Всесвітній день чоловіків. Його сенс — не стільки формальні вітання, скільки увага до здоров’я чоловіків, психологічної стійкості, ролі батьківства та підтримки ветеранів.

Серед менш офіційних, але популярних тематичних дат на 1 листопада — День екології, День бізнес-аналітики, День ароматичних свічок, День нульового меридіана і День догляду за вусами. Вони виникли як професійні або благодійні ініціативи і часто використовуються для інформаційних кампаній.

Народні традиції і прикметиУ народному календарі день Кузьми і Дем’яна вважався межею між «осінніми клопотами» і зимовою підготовкою. До цього часу зазвичай закінчували всі роботи в саду й на городі, завершували консервацію, прибирали інструменти. Жінки брали зерно з нового врожаю, варили каші, пекли пироги: вважалося, що страви із зерна приносять здоров’я на зиму.

Цей день був і про погоду. Якщо 1 листопада йшов перший сніг, чекали ранньої й холодної зими. Якщо ставала відлига — обіцяли теплий листопад. Високі мурашники «прогнозували» швидкі заморозки, а сильна затяжна злива вважалася добрим знаком для врожаю наступного року. Люди уважно дивилися на туман і вологість: мокрий і вітряний день — до сирої, вітряної зими.

Що під забороноюТрадиційні застереження цього дня стосуються передусім поведінки, а не якихось обрядів. Вважалося небажаними сварки, брехня, азартні ігри та зловживання алкоголем — бо це «виносить хворобу й бідність» у дім. Також радили не робити великих покупок і не витрачати гроші без потреби, щоб не накликати фінансові проблеми. Окремо казали, що день невдалий для риболовлі та збору грибів: «землю краще не турбувати — хай відпочиває перед зимою».

Розвиток сучасних технологій має вирішальне значення для прогресу економіки та суспільства. У світі, де інновації визначають темп змін, технологічні досягнення стали ключовими чинниками для забезпечення конкурентоспроможності країн, росту підприємств і підвищення якості життя громадян. Від штучного інтелекту до біотехнологій – кожна нова розробка може не тільки змінити окрему галузь, а й трансформувати всі аспекти життя. Тому інвестування в науку та техніку, розвиток інфраструктури та підтримка інновацій є стратегічним завданням для будь-якої держави, яка прагне до сталого розвитку та процвітання.

Одним із найбільш суттєвих аспектів є вплив технологій на економіку. Завдяки автоматизації виробничих процесів та інноваціям у сфері робототехніки з’являються нові можливості для зниження витрат, підвищення продуктивності праці та зростання ефективності підприємств. Окрім цього, розвиток IT-сектора відкриває нові горизонти для стартапів і малого бізнесу, що в свою чергу позитивно впливає на рівень безробіття та соціальну стабільність. Сучасні технології дають змогу створювати нові продукти та послуги, здатні задовольнити навіть найвибагливіші потреби споживачів.

«Один депутат на початку моєї кар’єри переслідував мене під час одного з концертів. Я бігав від нього по усій залі. Було дико та страшно. Адже тоді я ще не знав, що таке власна охорона», — написав MELOVIN у Threads.

Виконавець зізнався, що цей випадок став одним із перших тривожних сигналів у його професійному житті. Згодом, коли популярність зростала, тиск і негативні реакції суспільства теж посилювалися.

Особливо складним періодом для нього став камінг-аут щодо бісексуальності. Артист відверто говорить, що після цього стикнувся з хвилею хейту, погрозами та скасованими концертами.

«Камінг-аут у своїй бісексуальності був для мене найбільшим потрясінням. Коли все понеслось, я глушив стільки алкоголю… Погрози, відміни концертів і хлопці в балаклавах із транспарантами», — поділився співак.

MELOVIN визнає, що цей період став серйозним випробуванням, але водночас навчив його бути сильнішим і не приховувати себе. Його історія — це ще одне нагадування про те, скільки внутрішніх і зовнішніх бар’єрів доводиться долати українським артистам, щоб залишатися щирими зі своєю аудиторією.

Колишній міністр екології Ігор Шевченко став лідером за витратами на політичну рекламу в соціальній мережі Facebook серед українських політиків. За результатами дослідження руху «Чесно», у 2025 році Шевченко інвестував більше 8,5 тисячі доларів на просування власних публікацій. Це дозволило йому стати першим у рейтингу витрат на платну рекламу серед українських діячів.

У своїх рекламних постах Шевченко активно просуває контроверсійні та радикальні ідеї. Серед найбільш резонансних тез — заклики до введення смертної кари для корупціонерів та повернення ядерного статусу Україні. Окрім того, він активно тестує електоральні настрої українців щодо можливого президентства генерала Валерія Залужного. Це свідчить про намагання Шевченка відчути настрої потенційних виборців і протестувати свої політичні тези перед широкою аудиторією.

Ці платні пости не зводилися до звичайного піару. Шевченко робив ставку на гасла, які явно апелюють до емоцій виборця: смертна кара для корупціонерів, відмова від євроінтеграційного курсу, повернення Україні ядерного статусу. Окремий напрямок — реклама дописів із риторикою на кшталт «Залужний — наступний президент?». Таких публікацій, зафіксованих аналітиками, було щонайменше п’ять, і всі вони йшли за гроші.

Паралельно Шевченко рекламував тексти «про себе»: авторські роздуми про виховання дітей, позицію щодо ЛГБТ-спільноти, моральні оцінки різних соціальних тем. У «Чесно» вважають, що ця лінія — спроба не просто збирати охоплення, а формувати власне впізнаване електоральне ядро під потенційну участь у виборах.

Другим за обсягом витрат став харківський депутат від групи «Відновлення України» Олександр Фельдман — понад $6 тис. Його реклама зосереджена навколо особистих політичних позицій та діяльності «Фельдман-Екопарку». Водночас навколо парку не раз виникали звинувачення з боку UAnimals: зоозахисники заявляли, що заклад утримує тварин без належних дозволів і з порушенням умов.

На третій позиції — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко з витратами близько $6,1 тис. У його випадку реклама працює інакше: це не стільки ідеологічні ультиматуми, скільки демонстрація діяльності. Порошенко просуває ролики та пости про свою депутатську роботу, благодійні поїздки, допомогу армії, а також публікації про санкційний тиск проти нього самого.

У переліку найбільш активних рекламодавців фігурують також народні депутати Лариса Білозір і Олександр Качура (по близько $3,5 тис.), голова Ради оборони Кривого Рогу Олександр Вілкул, очільниця Хмельницької облради Віолетта Лабазюк, а також Олексій Леонов і Павло Жебрівський. Це підтверджує, що політична реклама давно вийшла за межі парламентських фракцій і стала інструментом для персонального просування в регіонах.

Рух «Чесно» звертає увагу на ще один аспект. Значна частина цих оголошень у Facebook формально не виглядає як передвиборча агітація. Це або «особиста думка політика», або «громадська ініціатива», або «соціальне питання», але в реальності ці повідомлення будують імідж, збільшують впізнаваність і тестують реакцію аудиторії на конкретні меседжі. Фактично — це м’який старт кампаній без оголошеної кампанії.

Тобто Facebook для українських політиків став не просто майданчиком для самореклами, а полем, де відразу видно, які ідеї «заходять», хто на них реагує і кого можна перетворити на лояльного виборця. Ігор Шевченко, з його поєднанням радикальних тез і персонального самопросування, поки що в цьому полі — найдорожчий гравець.

Війна між Україною та Російською Федерацією, що триває вже понад півтора року, далеко не наближається до свого завершення. Наразі не існує ані чітких умов для замороження конфлікту, ані видимих шансів на мирний процес, який би мав зрозумілу структуру і кінцеву мету. Георгій Тука, колишній голова Луганської військово-цивільної адміністрації та ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій, у своїй колонці для «Главред» підкреслює, що, на жаль, війна може тривати ще довго — не один рік. Більше того, існує серйозний ризик розширення бойових дій за межі України, що ще більше ускладнить ситуацію в регіоні та світі в цілому.

За словами експерта, наразі відсутні основні передумови для швидкого завершення війни, зокрема політична воля Росії до переговорів та реалістичні перспективи для припинення вогню. З огляду на це, Георгій Тука називає два можливі сценарії, які можуть призвести до закінчення конфлікту. Перший з них — це військова перемога однієї зі сторін, що наразі виглядає малоймовірно через складність та масштабність військових операцій. Другий сценарій — мирні переговори, однак цей процес потребує значних змін на міжнародній арені та суттєвих компромісів з обох сторін, чого також поки що не видно.

або Володимир Путін досягне поставлених цілей і зупинить війну,

або одна зі сторін — Україна чи Росія — зазнає виснаження і змушена буде капітулювати.

Однак на даний момент, за словами Туки, жоден із цих сценаріїв не має задовільної підтвердженої перспективи.

«Тому війна триватиме ще довго — не рік і не два. Ба більше, вона може розширюватися, і цілком імовірні два варіанти: у неї можуть бути втягнуті інші країни, а бойові дії можуть вийти за межі України та перекинутися на територію інших держав», — підсумував він.

Тука попереджає, що конфлікт може не лише залишатися виснажливим для обох сторін, але й еволюціонувати в ширший регіональний або міжнародний. Це означає, що Україна повинна готуватися не просто до оборони, а до довготривалої війни з непередбачуваною географією.

Водночас він зауважує: без зміни балансу сил, без значного тиску на російську сторону чи виснаження сторін — завершення на вигідних для України умовах поки не видно. Отже, стратегічна мета має виходити за рамки очікування одного чи двох років.

Експерт закликає до реалістичної оцінки ситуації: не чекати раптового миру, не розраховувати на замороження, і готуватися до нових викликів. Це стосується і військової, і дипломатичної, і гуманітарної складової.