Правоохоронці взялися за так званий “сімейний бізнес” Юлії Свириденко в Чернігівській області

Правоохоронні органи Чернігівської області виявили зацікавленість у розслідуванні “відкатних схем”, пов’язаних із будівництвом фортифікаційних споруд та відновленням інфраструктури на території регіону. За попередніми даними, до організації таких схем може мати відношення перший віцепрем’єр-міністр України Юлія Свириденко та її брат Віталій Свириденко. Розслідування вказує на можливу участь цих осіб у корупційних діях, спрямованих на незаконне збагачення за рахунок державних коштів та порушення встановлених законодавством процедур. Правоохоронці звертають особливу увагу на збір та аналіз доказів, що стосуються зазначених фактів, та зобов’язуються вжити всіх необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності перед законом.

Нагадаємо, наразі рідна для Юлії Свириденко Чернігівська область відбудовується після нападу росіян у 2022 році, а на кордоні з РФ та Білоруссю активно зводяться фортифікаційні споруди. Як стало відомо журналістам нашого видання, бюджети на фортифікацію та відновлення виділяються суттєво завищені, уже з урахуванням так званих “відкатів”.

За інформацією нашого джерела в Службі безпеки України, відповідальною за виділення необхідного бюджету для освоєння є перший віце – прем’єр України Юлія Свириденко, а рішення стосовно того, хто саме з підрядників і за який “відкат” буде проводити виконання робіт приймає її брат – Віталій Свириденко

“Відкатна” схема реалізується із залученням місцевих чиновників, у кожного з яких своя “роль” та своя “доля”. Мова йде про голову Чернігівської ОДА Вячеслава Чауса, його заступника Костянтина Мегема та начальника Управління капітального будівництва Чернігівської ОДА Ярослава Слєсаренко.

Якщо порівняти бекграунд Вячеслава Чауса та Юлії Свириденко, можна відстежити ряд звязків: обоє родом з Чернігова, неодноразово пересікались на державній службі. В даному контексті варто також звернути увагу на офіційні біографії батьків Юлії Анатоліївни – чиновників, бекграунд яких також пов’язаний з Вячеславом Чаусом.

Тож не дивно, що призначення Вячеслава Чауса на посаду голови ОДА відбулось у серпні 2021 року, якраз в той час, коли Юлія Свириденко займала посаду Заступника Керівника Офісу Президента України. Також з точки зору аналізу бекграунду Вячеслава Чауса виглядає логічним, після отримання посади голови ОДА призначення своїм першим заступником Костянтина Мегема. Вячеслав Чаус познайомився з Костянтином Мегемом в ПАТ “Київстар” і надалі забрав із собою у АТ “Укргазвидобування”.

Як бачимо, “компанія” по освоєнню бюджетних коштів, що виділяються на відновлення інфраструктури та проведення фортифікаційних робіт в Чернігівській області давно знайома між собою. Тож перейдемо до розподілу “ролей” та “відсотків” відкатів. Як кажуть: “хто”, “кому” і головне “скільки”.

В Чернігівській області за фінансування і контроль за здійсненням ходу будівництва укріплень голова ОДА Вячеслав Чаус призначив відповідальними Константина Мегема та Ярослава Слєсаренко. Щодо останнього, то як повідомляють наші джерела в СБУ, його підозрюють у розкраданні бюджетних коштів під час будівництва доріг в області.

Поки що викликають на допити як свідка, але найближчим часом Ярослав Слєсаренко має всі шанси із категорії “свідків” перейти до категорії “підозрювані”. Як повідомляють наші джерела, всі необхідні матеріали для цього уже зібрані. Зокрема, було встановлено, що Ярослав Слєсаренко за 2023 -2024 роки через зловживання під час будівництва укріплень та відновлення інфраструктури в області, отримав відкатів на суму в 37 млн. грн.

Щодо відкатів на будівництві доріг, варто згадати ще одного чиновника: директора Державного підприємства “Агентство місцевих доріг Чернігівської області” Олександра Мисника. За повідомленнями наших джерел, тільки за період 2023-2024 року Олександр Мисник збагатився на 69 млн.грн. Варто відзначити, що Олександр Мисник також добрий знайомий Юлії Свириденко, так як саме Олександр Петрович змінив її на посаді в.о. Чернігівської ОДА в листопаді 2018 року.

Всі технічні моменти по перемозі в тендерах потрібних компаній-підрядників, вирішує заступник голови Чернігівської ОДА Синенко Дмитро Григорович. В команді Дмитра Синенко називають “касиром” – через наявність фінансової освіти та досвіду роботи в банківській сфері. Зона відповідальності Дмитра Синенко – розподіл всіх підрядів в регіоні, організація перемоги на тендерах лояльних підприємств та контроль збору “відкатів”.

На місцевому рівні курує процес та безпосередньо контактує із сім’єю Свириденко керівник Чернігівської ОДА Вячеслав Чаус, а з боку правоохоронців процес розкрадання державних коштів “кришує” УСР Чернігівської області, за що отримує 0,5% від перерахованих на відновлення інфраструктури та фортифікацію бюджетних коштів.

Нашу увагу також привернув той факт, що брат Юлії Свириденко – Віталій, періодично контактує та здійснює “оперативний контроль” за Олександром Мисником та Ярославом Слєсаренко. За нашою інформацією, Віталій Свириденко наразі знаходиться в Лондоні, де забезпечує “конвертацію відкатів” на офшорні рахунки.

Схожі статті

Кандидат у судді апеляційної інстанції не пройшов перевірку на доброчесність

Кандидат на посаду судді апеляційного суду Павло Прохоров, який наразі здійснює правосуддя у Київському районному суді міста Одеси, отримав негативний висновок щодо відповідності стандартам доброчесності та професійної етики. Така оцінка була сформована Громадською радою доброчесності за підсумками детального аналізу його декларацій, майнового стану та наданих фінансових пояснень.

Під час перевірки особливу увагу було приділено співвідношенню між офіційними доходами судді та його сім’ї і реальним рівнем життя, який випливає з наявного майна та витрат. За результатами дослідження Рада дійшла висновку, що задекларовані доходи не дають достатніх підстав для пояснення вартості набутого рухомого та нерухомого майна, яким володіє родина судді.

На кінець 2015 року дружина судді декларувала заощадження у розмірі 349,5 тисячі гривень. З урахуванням поточних витрат на життя ці кошти, за оцінкою ГРД, могли покривати лише базові потреби сім’ї протягом року. Водночас уже в декларації за 2016 рік кандидат зазначив, що його дружина володіє готівковими заощадженнями у розмірі 27,6 тисячі доларів США, що за тодішнім курсом відповідало приблизно 740–750 тисячам гривень.

Таке суттєве зростання обсягу готівки виглядало економічно необґрунтованим, особливо з огляду на нещодавню значну покупку та обмеженість вільних коштів. Сам кандидат пояснив, що у лютому 2015 року його дружина продала однокімнатну квартиру за 349,5 тисячі гривень, після чого ці кошти були конвертовані в долари і зберігалися вдома. У 2016 році, за його словами, дружина отримала 397 тисяч гривень доходу від підприємницької діяльності, які також були переведені в іноземну валюту. Таким чином, загальна сума, за версією кандидата, дозволяла сформувати задекларовані 27,6 тисячі доларів.

Громадська рада доброчесності не визнала ці пояснення достатніми та переконливими. Окремі сумніви викликало подальше систематичне зростання заощаджень дружини судді в наступні роки, а також непропорційно велика частка доходів, яка, за деклараціями, спрямовувалася на накопичення готівки та інвестування у криптовалюту. При цьому враховувалися склад сім’ї, регулярні витрати на проживання, поїздки за кордон, утримання кількох транспортних засобів, один із яких було придбано у 2021 році.

У сукупності ці обставини, на думку ГРД, ставлять під сумнів повноту та достовірність пояснень щодо джерел походження коштів і структури заощаджень сім’ї кандидата. В результаті Громадська рада доброчесності дійшла висновку, що Павло Прохоров не відповідає критеріям доброчесності, необхідним для обіймання посади судді апеляційного суду.

Зазначається також, що під час повномасштабного вторгнення дружина кандидата набула значну кількість рухомого й нерухомого майна та задекларувала володіння криптовалютою Ethereum вартістю близько 1,1 мільйона гривень, що стало додатковим фактором для оцінки фінансової поведінки сім’ї.

Олександр Кацуба став співвласником великої приватної газовидобувної компанії

Колишній заступник голови правління НАК «Нафтогаз України» Олександр Кацуба офіційно увійшов до складу співвласників ТОВ «Надра-Геоінвест» — однієї з найбільших приватних компаній у сфері газовидобутку в Україні. На початку 2026 року на нього було переоформлено 50% корпоративних прав підприємства. Раніше ця частка належала його колишній дружині Тетяні Гузенко, що було зафіксовано у відповідних реєстраційних документах.

Другим співвласником «Надра-Геоінвесту» залишається Олександр Гузенко, який разом із новим партнером бере участь у стратегічному управлінні компанією. Таким чином, структура власності підприємства набула більш чіткого та прозорого формату, що може позитивно вплинути на подальший розвиток бізнесу та інвестиційну привабливість.

Водночас компанія фігурує у кримінальному провадженні Служби безпеки України №22022000000000540. Розслідування ведеться за статтями, що стосуються державної зради, сприяння державі-агресору та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. За версією слідства, керівники та засновники компанії могли вступити у змову з метою здійснення фінансових операцій із ризиковими контрагентами, а також поставок товарів до Російської Федерації та на тимчасово окуповані території України. Всі ці твердження наразі перевіряються в межах досудового розслідування.

Експерти ринку пов’язують переоформлення частки на Олександра Кацубу з юридичними ризиками, які виникли для колишньої власниці активу. За оцінками фахівців, блокування банківських рахунків Тетяни Гузенко у зв’язку з кримінальним провадженням могло створити загрозу для управління компанією та розподілу дивідендів. У такій ситуації переоформлення корпоративних прав дозволяє зберегти операційний контроль і захистити активи.

Історія «Надра-Геоінвест» бере початок із періоду державно-приватного партнерства у 2007 році та включає кілька змін власників, участь структур, пов’язаних із колишніми високопосадовцями, а також використання офшорних компаній. Сьогодні підприємство володіє значним портфелем ліцензій і генерує мільярдні доходи, залишаючись одним із ключових гравців приватного газового ринку України.

На тлі триваючого слідства та фінансових обмежень для окремих фігурантів Олександр Кацуба офіційно став співвласником компанії і формально контролює частку, що приносить значні дивіденди.

Переговори в Абу-Дабі: шанс на мир чи чергова дипломатична пастка

У столиці Об’єднаних Арабських Еміратів стартує новий етап міжнародних переговорів, присвячених припиненню війни проти України. Для Києва ситуація залишається вкрай непростою: військовий тиск триває, союзники втомлюються від затяжного конфлікту, а Москва продовжує грати на протиріччях глобальної політики. Водночас саме цей раунд привертає підвищену увагу, адже вперше за тривалий час з’являються сигнали, які можуть пролити світло на справжні наміри російського керівництва.

Ключова інтрига полягає не лише в умовах можливого припинення вогню, а в глибині готовності Кремля до реальних компромісів. Досвід попередніх зустрічей навчив українську сторону та її партнерів обережності: за гучними заявами не раз ховалася спроба виграти час, перегрупувати сили або нав’язати вигідний Москві порядок денний. Тепер же дипломати намагаються відрізнити справжні кроки до деескалації від чергової політичної гри, замаскованої під мирні ініціативи.

Один з американських експертів із зовнішньої політики, який консультував українську сторону, визнає: попередні раунди переговорів були надзвичайно виснажливими та безрезультатними. За його словами, раніше будь-які заяви про «конструктивність» виглядали відверто відірваними від реальності. Водночас тепер він фіксує більш серйозне ставлення російської сторони до самого процесу переговорів і обережно припускає, що шанси на припинення війни навесні все ж існують.

Колишній високопоставлений український чиновник, коментуючи перебіг перемовин, був значно стриманішим у прогнозах. Водночас і він визнав, що з боку Росії відбулася певна зміна настроїв і стилю роботи за столом переговорів. За його словами, представники російської делегації цього разу більше зосереджені на практичних питаннях, а не на ідеологічних лекціях про «першопричини» конфлікту.

Йдеться, зокрема, про керівників російської військової розвідки, які, за оцінкою співрозмовника, поводяться прагматично та професійно, детально опрацьовуючи конкретні параметри можливих домовленостей. Це помітно контрастує з риторикою, яку традиційно озвучували політичні представники Кремля на чолі з міністром закордонних справ та самим Путіним.

В українських колах не виключають, що така трансформація позиції Росії може бути пов’язана зі змінами в Європі. Зокрема, Кремль уважно стежить за тим, як європейські країни нарощують оборонне виробництво, дедалі серйозніше говорять про загальноєвропейську систему безпеки та намагаються зменшити залежність від Сполучених Штатів. Мирна угода або завершення війни могли б суттєво послабити цей імпульс, адже європейським лідерам стало б значно важче переконувати своїх виборців у необхідності подальшого збільшення оборонних витрат.

Разом із тим, у Києві та серед західних аналітиків не відкидають і більш цинічний сценарій. Зміна тону Москви може бути спробою зіграти на очікуваннях адміністрації Дональда Трампа та знизити рівень тиску на Росію. При цьому всередині самої РФ мир без очевидної «перемоги» виглядатиме проблемно для Кремля, який уже заплатив за війну величезну економічну і людську ціну.

Як зазначають експерти, Путіну практично нічого представити російському суспільству як однозначний результат цих витрат. Тому будь-яка мирна угода, в якій він не зможе проголосити тріумф, створює серйозні внутрішні ризики для режиму. Саме це, на думку аналітиків, і залишається головним стримуючим фактором для справжнього завершення війни.

Тіньова сторона публічної благодійності: участь SOCAR у державних закупівлях

На тлі гучних інформаційних повідомлень про гуманітарну допомогу з боку Азербайджану та символічне перетворення автозаправних комплексів SOCAR на «пункти незламності» формується позитивний публічний образ компанії, що активно підтримує Україну в умовах війни. Водночас за межами широкого медійного фокусу розгортається інший процес, значно менш помітний, але не менш важливий з точки зору державних інтересів. Йдеться про діяльність компанії «Торговий дім Сокар Україна» у сфері великих державних закупівель, які потребують уважного аналізу з позицій економіки, етики та безпеки.

Офіційно компанія позиціонує себе як надійний партнер держави, здатний стабільно забезпечувати постачання пального та інших ресурсів у критичний для країни період. Проте умови окремих контрактів, обсяги фінансування та обмежена конкуренція в тендерах викликають запитання щодо реальної вигоди для бюджету. У деяких випадках вартість закупівель виглядає завищеною порівняно з ринковими пропозиціями, а самі процедури — надмірно закритими для альтернативних постачальників.

Окрему увагу привертає походження пального, яке постачає переможець закупівлі. Дизельне пальне надходить з угорського нафтопереробного заводу, що входить до корпорації MOL. Цей факт набуває принципового значення з огляду на те, що Угорщина продовжує отримувати нафту з Російської Федерації через трубопровідну інфраструктуру, яка проходить територією України.

Навіть після запровадження санкцій проти окремих російських нафтових компаній, зокрема Лукойлу, постачання російської сировини не припинилося. Воно трансформувалося у складні логістичні та юридичні ланцюжки, де змінюються формальні продавці, але не джерело походження нафти. У результаті держава Україна через закупівлі стратегічної компанії фактично оплачує пальне, вироблене з російської сировини, причому за цінами, які перевищують пропозиції вітчизняного виробника.

Ситуація стає ще більш резонансною на тлі публічних заяв про розширення стратегічного партнерства між азербайджанською державною компанією SOCAR та російським Газпромом. Хоча представники азербайджанської сторони називають будь-які звинувачення у співпраці з країною-агресором безпідставними та медійною атакою, російські офіційні джерела відкрито повідомляють про нові домовленості та розширення співпраці.

У цьому контексті благодійні ініціативи — генератори, безкоштовна вода чи чай на автозаправках — виглядають радше інформаційною ширмою. Реальні фінансові потоки формуються не у волонтерських програмах, а в багатомільйонних державних контрактах, де кошти з українського бюджету через складні міжнародні ланцюги опиняються у системі, пов’язаній з економікою країни-агресора.

Питання полягає не лише у ціні дизельного пального чи формальному дотриманні санкційних обмежень. Йдеться про стратегічний вибір держави у воєнний час — чи може компанія з непрозорим ланцюгом постачання і зв’язками з партнерами Газпрому бути надійним постачальником для критичної інфраструктури України.