Астероїди, що перетинають орбіту нашої планети, вже давно стали об’єктами пильної уваги науковців, оскільки вони вважаються однією з найбільших космічних загроз для Землі. Завдяки сучасним телескопам, зокрема обсерваторії Vera Rubin, більшість таких об’єктів вдалося виявити й відслідковувати. Проте нещодавнє дослідження виявило, що існують й інші астероїди, які, здається, залишаються абсолютно “невидимими” для наших приладів. Ці об’єкти рухаються в резонансі з орбітою Венери, тобто вони обертаються навколо Сонця за той самий час, що й сама планета. Така особливість руху робить їх надзвичайно складними для виявлення.
Астероїди, що перебувають у цьому резонансному русі, знаходяться значно ближче до Сонця, ніж основна маса астероїдів, що розташована між орбітами Марса і Юпітера. Вони рухаються в зонах, де освітлення настільки інтенсивне, що їх практично неможливо зафіксувати з Землі. Це створює серйозну проблему для астрономів, оскільки навіть з сучасними потужними телескопами, такими як Vera Rubin, спостерігати ці астероїди вкрай складно.
Співатор дослідження, професор Валеріо Карруба з Університету штату Сан-Паулу, пояснив, що орбіти таких об’єктів дуже нестабільні. Хоча вони “ділять” шлях із Венерою, траєкторія часто виносить їх далеко за межі орбіти планети – у зону Меркурія чи навіть Землі. Зараз відомо лише 20 таких астероїдів, найвідоміший з них – Zoozve, діаметром до 500 метрів.
Дослідження показує, що приблизно раз на 12 тисяч років орбіти цих астероїдів різко змінюють форму, у цей час вони можуть перетинати орбіту Землі або наближатися на відстань у п’ять разів меншу, ніж відстань до Місяця. Хоча більшість із них невеликі, серед “невидимих” об’єктів можуть бути гіганти діаметром 200–500 метрів, удар яких у густонаселеному регіоні міг би спричинити катастрофу глобального масштабу.
Астероїди не прозорі і не зникають, а просто майже ніколи не потрапляють у зону повного освітлення. Як Венера чи Меркурій, вони постійно спостерігаються лише у фазах – напівосвітлені або тонким серпом, що робить їх практично непомітними навіть для найпотужніших наземних телескопів.
За оцінками Карруби та колег, навіть Vera Rubin може бачити їх лише в короткі часові вікна кожної орбіти. Для ефективного відстеження таких об’єктів на думку вчених потрібен космічний телескоп ближче до Сонця, наприклад у точці L2 Венери. Лише так можна оцінити реальні масштаби небезпеки.