Глибинна держава це не змова а частина еволюції системи

Глибинна держава — одне з тих понять, що давно вийшло за межі політичної науки і перетворилося на медіа-феномен. У масовій свідомості вона асоціюється з невидимим урядом, змовами, глобальним контролем і силовими структурами, які «насправді всім керують». Це зручне пояснення для всього, що здається незрозумілим, непрозорим або несправедливим у функціонуванні держав.

Але чи справді глибинна держава — це таємне угруповання в тіні? Чи, можливо, мова йде про складну систему інституцій, зв’язків і процесів, яка просто не лежить на поверхні? Про те, що насправді означає поняття Deep State, чим воно є в різних країнах, і чому без «глибинної» держави не обходиться жодна справжня демократія, — у цьому блозі.

Що ж таке Deep State?

І ті, хто ставиться до цього явища нейтрально або позитивно, і ті, хто вважає його причиною всіх бід людства, зазвичай мають на увазі “непублічні механізми політики й управління суспільством та державою”. До непублічної сфери можна віднести кулуарні зв’язки, управлінські, бюрократичні чи корпоративні практики, які впливають на державу і суспільство, але не лежать на поверхні. Це може бути просто буденна робота бюрократії, яка непомітна широкому загалу.

Уявлення конспірологів або противників Deep State полягає в тому, що є певна “таємна організація”, яка сидить “нагорі” і керує суспільством винятково у власних корисливих інтересах. Звісно, це міф і так не працює.

Насправді ж управління економікою, фінансами, суспільством та державою — це складний процес, здебільшого бюрократичного і політичного характеру. У будь-якій великій структурі рано чи пізно виникає розписана, структурована бюрократія. Бюрократія не завжди ефективна і майже ніколи не буває динамічною, бо її завдання полягає в іншому — забезпечувати стабільність і керованість.

Чим складніше суспільство, тим складніше влаштована бюрократія і тим більше там різноманітних гравців. Груп впливу, професійних експертів та чиновників, які вибудовують сталі традиції та культури поведінки в певних інститутах. І все це разом (формальна бюрократія, бізнес-інтереси, неформальні правила, традиції, галузеві та регіональні еліти) й формує складну систему влади.

Ми маємо справу з безліччю взаємопов’язаних процесів, що часто суперечать одне одному і не мають єдиного центру прийняття рішень. Немає ніякої єдиної “таємної влади”. Проте є безліч відносно самостійних, формальних і неформальних структур.

Конспірологи ж, прагнучи простих пояснень, “призначають” Deep State таким собі всемогутнім координатором, який заважає “простим людям” чи “істинним реформаторам” втілювати свої геніальні ідеї. Так, трампісти та інші конспірологи-популісти вперто ігнорують складність світу, бо вона їм не зрозуміла і некомфортна.

Навіщо потрібен Deep State?

Існування такої складної “багатошарової” системи забезпечує найважливішу річ: безперервність влади та управління державою. Керованість продовжується навіть тоді, коли відбувається серйозний зовнішній чи внутрішній стрес системи.. Наприклад, в Україні у 2014 та 2022.

Також Deep State діє як запобіжник. З одного боку, може гальмувати реформи, але з іншого — рятує від необачних і небезпечних “стрибків” в інший бік.

Навпаки, якщо вся система надмірно централізується і вся влада замкнена на “вертикалі” (як у Путіна в Росії), це робить структуру дуже крихкою. Варто зникнути центру (внаслідок поразки, перевороту чи смерті правителя) — і вся конструкція може розлетітися, бо немає відпрацьованих горизонтальних зв’язків та стійких неформальних інституцій.

Як проводити реформи в умовах Deep State?

Спроби “ламати бюрократію” чи “знищувати Deep State” зазвичай призводять до дестабілізації. Водночас ігнорувати гальмівний ефект старих інституцій також нерозумно. Єдиний спосіб — усвідомлювати, що будь-які зміни потребують згуртування зацікавлених сторін. Саме так можна реалізовувати реформи:

  1. Створити коло бенефіціарів — тих, кому реформа вигідна й хто захищатиме її.
  2. Пояснити суспільству сенс змін — щоб був суспільний тиск “знизу”.
  3. Знайти компроміс з тими, хто виступає проти або остерігається змін — в умовах демократії це майже завжди необхідно.
  4. Закріпити результат — у формі законів, ринкових механізмів, неформальних правил, аби нова система стала вигідною й усталеною.

Це нескінченно далеко від “простих рішень”. Але прості рішення можуть хіба в пекло завести. США нам (світу) це дуже добре ілюструють.

 

Юрiй Богданов

Блогер

Схожі статті

Майнові трансформації посадовиці Одеської ОДА: питання без відповідей

Головна спеціалістка управління містобудування та архітектури Одеської обласної державної адміністрації Оксана Леонідівна Соснова опинилася під пильною увагою громадськості та аналітиків через суперечливу динаміку своїх статків. Аналіз відкритих декларацій і повідомлень про суттєві зміни майнового стану свідчить про разючий дисбаланс між задекларованими доходами чиновниці та масштабами фінансових операцій із нерухомістю, що відбувалися упродовж відносно короткого періоду.

Майнова хронологія бере початок у 2017 році. Саме тоді Соснова задекларувала придбання квартири в Одесі площею 63 квадратні метри за 201 тисячу гривень. Уже на цьому етапі експерти звертали увагу на нетипово низьку ціну для ринку міської нерухомості, однак подальші події зробили цю деталь лише першим сигналом у довшому ланцюгу операцій.

Справжній стрибок відбувся у березні 2023 року. Соснова придбала одразу дві квартири в Одесі загальною вартістю близько 2,9 мільйона гривень. Один із об’єктів — 71,8 квадратного метра — коштував 1,85 млн грн, інший — 48 квадратів — обійшовся у 1,03 млн грн. На той момент офіційні доходи чиновниці не демонстрували фінансових можливостей для таких масштабних придбань.

За даними декларацій, у 2024 році її сукупний дохід складався із зарплати в ОДА у розмірі 551 тисяча гривень і пенсії у 137 тисяч. Ці цифри не співмірні ні з темпом накопичення майна, ні з сумами, витраченими на нерухомість протягом попередніх років.

У листопаді 2025 року Соснова подала два повідомлення про суттєві зміни. Протягом одного тижня вона продала нерухоме майно громадянці Владлені Ярмолович за 2,06 млн грн. Того ж дня здійснила ще одну фінансову операцію — заміну сторони у договорі асоційованого членства у споживчому товаристві «Сузір’я Будова» на суму 2,45 млн грн. Сукупні надходження лише за цими транзакціями перевищили чотири мільйони гривень.

Висока динаміка придбання та продажу майна, значний розрив між реальними операціями та офіційними доходами, а також практика оформлення активів у різні періоди часу створюють низку питань щодо джерел фінансування. Такі зміни виглядають особливо контрастно на тлі декларованих доходів державної службовиці.

Матеріал викликає дедалі більший суспільний резонанс, адже вказує на можливі системні ознаки незаконного збагачення чи прихованих джерел доходів. Поки Соснова не надала публічних пояснень щодо походження коштів, історія її стрімких майнових операцій лише загострюється.

Публічна підтримка коханого: новий поворот у скандалі навколо Наталки Денисенко

Обговорення особистого життя акторки Наталки Денисенко продовжує привертати увагу шанувальників і користувачів соцмереж. Після її емоційного допису, в якому вона відреагувала на ситуацію, пов’язану з нинішніми стосунками та минулим шлюбом з Олександром Федінчиком, хвиля коментарів стала ще інтенсивнішою. Частина аудиторії висловлювала підтримку, інші — критику, що лише посилило резонанс навколо публікації.

Неочікуваним і водночас показовим моментом стала поява під дописом Юрія Савранського — актора і моделі, з яким Денисенко нині пов’язують романтичні стосунки. Він публічно звернувся до акторки, залишивши лаконічне, але емоційно насичене повідомлення зі словами підтримки та зізнанням у почуттях. Цей коментар одразу привернув увагу читачів і став однією з найобговорюваніших реплік під постом.

Сам пост Денисенко став реакцією на слова акторки Ксенії Мішиної, яка заявила, що її колега нібито оббріхує Федінчика та поводиться непорядно. Після цього в соцмережах розгорнулася хвиля хейту, на яку Денисенко вирішила відповісти жорстко й емоційно. Вона заявила, що нікому нічого не винна, має право жити так, як вважає за потрібне, і відмовляється приймати образи на свою адресу.

«Витримуйте мою долю! Я нікому нічого не винна. Моє життя — мої правила. Ваші слова — це те, що виривається з вас. До мене це не має відношення», — написала акторка. У своєму зверненні вона підкреслила, що не дозволить себе принижувати й відтепер обиратиме, як реагувати на будь-які звинувачення.

У соцмережах реакції на її допис виявилися полярними: від підтримки до критики, яку підсилює публічна заява Мішиної. На цьому тлі коментар Савранського став чи не першим прямим жестом підтримки акторці з боку її нового партнера.

Скандал, який розпочався з обговорення шлюбу Денисенко та Федінчика, переріс у ширшу публічну дискусію про особисті кордони, поведінку артистів і межі моралі у соцмережах. Водночас сама Денисенко наголошує, що має свою правду, а її життя не є об’єктом для чужих суджень.

Олексій Сухачов і ДБР: вплив, закритість та суперечливий образ органу

Олексій Сухачов посідає одне з ключових місць у структурі українського силового блоку, водночас залишаючись однією з найзакритіших постатей. Від 2021 року він очолює Державне бюро розслідувань, орган, який за задумом мав стати українським аналогом європейських антикорупційних та правоохоронних інституцій. ДБР повинне було розслідувати злочини високопосадовців, захищати державні інтереси та виступати незалежним контрольним механізмом у системі влади.

Проте реальність останніх років демонструє дещо інший образ керівника та його відомства. За інформацією джерел, діяльність Бюро під керівництвом Сухачова не завжди відповідала заявленим принципам прозорості та неупередженості. Замість цього ДБР часто фігурує у суперечливих політичних та корупційних історіях, викликаючи питання щодо того, наскільки орган здатен ефективно протидіяти злочинам серед еліти та забезпечувати незалежний контроль влади.

Не менше запитань викликає й особистий фінансово-майновий профіль керівника ДБР. Формально Сухачов не має власного житла. Але його родина фактично живе зовсім не так, як це виглядає у деклараціях. На його сина оформлена квартира в Києві площею близько 50 квадратів у новобудові комфорт-класу — придбання, яке складно пояснити офіційними доходами. Ще одна квартира — 107 квадратних метрів у сучасному житловому комплексі з підземним паркінгом — записана на іншу особу, та в документах зазначена як така, що перебуває у користуванні сім’ї. Дружина володіє земельною ділянкою в області, яка лише з початком повномасштабної війни суттєво зросла в ціні. На цьому тлі формальна адреса у вигляді кімнати в гуртожитку виглядає радше як спроба створити ілюзію скромного побуту, аніж відображення реальності.

Схожа картина й із транспортом. Родина користується Lexus RX-350, Toyota Camry та Mercedes GL-350 — машинами, які оформлені частково на третіх осіб. У декларації зафіксовані великі суми готівки — десятки тисяч доларів і понад мільйон гривень, а також суттєві залишки на банківських рахунках. Ще дивнішими виглядають три подарунки, зроблені самим Сухачовим у розпал війни — на сотні тисяч гривень кожен. Для керівника правоохоронного органу, який формально живе дуже скромно, подібні фінансові «жести» більше нагадують рухи коштів, що потребують додаткового пояснення, аніж благодійність чи сімейні операції.

На цьому тлі все очевиднішою стає тенденція вибіркового підходу ДБР до звернень громадян і заяв про корупцію. За інформацією від джерел у системі, значна частина скарг не просто не розглядається — вони свідомо ігноруються або оформлюються формальними відповідями, що не передбачають жодних реальних дій. Така практика фактично паралізує основну функцію Бюро й створює враження, що ДБР перетворилося на механізм фільтрації «незручних» тем, а не на орган контролю.

Усе це разом — знищені резонансні справи, непрозоре майно, питання щодо джерел доходів і вибіркова правоохоронна політика — створює небезпечний образ керівника, під управлінням якого ДБР рухається не в бік незалежності, а в бік політичної та фінансової залежності. І поки суспільство очікує прозорості, орган, покликаний її забезпечувати, дедалі більше нагадує структуру, де найважливіші рішення ухвалюються не в інтересах держави, а в інтересах тих, хто має доступ до її керівництва.

Генштаб пропонував засекретити дані про СЗЧ, але восени ситуація різко загострилась

Наші джерела у силових структурах розповідають, що питання обмеження доступу до інформації про самовільне залишення частини та місця служби (СЗЧ) виникло ще влітку. У Генеральному штабі, за словами співрозмовників, вважали, що публічність цих даних провокує хвилю дезінформації, посилює напруження серед військових та створює викривлену картину для суспільства й міжнародних партнерів. Тому у відомстві пропонували максимально […]